Лекція №1 10 страница

Дуже дієвими у виховному процесі були спогади про героїзм, самовідданість, самопожертву самих пластунів під час героїчних змагань за волю України. Так, у період діяльності ЗУНР багато пластунів виконували функції вістунів (розвідників – Я.Л.), стійкових, зв’язкових, провідників для відділів УСС, а також брали безпосередню участь у бойових діях. У цьому зв’язку приведемо цікавий факт: в липні 1914 р. всі учасники мандрівничого табору, який проходив на Чорногорі, на чолі з Петром Франком після завершення таборування вступають до лав Українських Січових Стрільців. Молодші пластуни, які не могли стати на службу в українську міліцію та в ряди УГА, надавали посильну допомогу органам влади, охороняли різні об'єкти, доглядали за пораненими. Багато пластунів потрапили до підстаршинських та старшинських шкіл. Вони боролись зі зброєю в руках за незалежність України і “чимало остало могил, на яких і досі у нашій уяві видніє пластовий прапорець “вовків”, “турів” та напис “віддав життя за Україну пластун...”.

У серпні 1921 р. пластуни Стрийського та Львівського кошів здійснили першу мандрівку на гору Маковиця для впорядкування могил. Це стало почином для інших кошів. Вони кожного року доглядали за могилами Січових Стрільців у селах та містах Галичини, задля цієї мети здійснювали мандрівки і цим привертали увагу української громадськості Галичини на догляд могил вояків УСС.

З 1922 р. утворюється Товариство Охорони Воєнних Могил (ТОВМ). Кожного року перед Зеленими святами його члени з активною допомогою пластунів впорядковували могили на всіх цвинтарях, прикрашали їх квітами, вінками, дбали про церковні відправи при багатотисячній участі місцевих мешканців. У дні Зелених свят всі пластуни урочистим походом з вінками і квітами прилучалися до процесій місцевого населення, прямували до могил УСС і УГА і самі брали участь у відправах та панахидах.

Після вшанування пам’яті полеглих героїв пластуни в своїх одностроях марширували селами та містами з “явними познаками та інтенцією протесту проти окупації міста та краю польським займанцем. Це була неначе відповідь на державні паради в дні 3-го травня, що своєю значимістю їм дорівнювала. Маршируючі, загорілі на сонці Маківки юнаки-пластуни, до болю нагадували вояків УСС і УГА, і учасники походу почувалися не скаутами, а таки вояками своєї держави”.

Слід відзначити, що не тільки пластуни Галичини вшановували пам’ять борців за волю України, але й пластуни Закарпаття. Так, на Зелені свята 1923 р. ужгородські пластуни під керівництвом О.Вахнянина здійснили мандрівку за маршрутом: м. Ужгород - г. Борлуг - г. Маковиця - г. Нежабед (73 км.). Скрізь вони відновлювали могили та влаштовували богослужіння.

Головним завданням у щоденній діяльності “Пласту”, в тому числі і туристично-краєзнавчої роботи, було всебічне виховання підростаючого покоління. На прогулянках і мандрівках пластуни мали змогу побачити всю красу рідного краю, ознайомитися з історичними пам’ятками свого народу. Туристично-краєзнавча робота у досягненні завдання всебічного виховання виконувала важливі функції. Адже спільне подолання труднощів у мандрівках та взаємна підтримка згуртовували та єднали всіх пластунів, виховували у них почуття дружби, колективізму, високі моральні та вольові якості, дисциплінованість. Як відзначала старша пластунка О.Лемеха-Луцька: “Пластова молодь обох статей була дисциплінована та бездоганно вела себе в зеленосвятних походах на стрілецькі могили, на пластових стрічах, прогулянках”.

Систематичні прогулянки та мандрівки; постійне перебування на свіжому повітрі зміцнювали здоров’я, сприяли фізичному вдосконаленню, спритності, витривалості пластунів.

Одним із головних завдань “Пласту” було формування культу фізичного здоров’я. Програма з загальнофізичної підготовки вміло поєднувала загальнофізичний розвиток з тренуванням практичних навичок. Ця програма включала не тільки легку атлетику (біг на 100 і 400 та на 110 і 400 метрів з бар’єрами, стрибки у довжину та висоту, штовхання ядра, метання списа та диска), а й плавання, веслування, спортивні ігри (футбол, баскетбол, волейбол, настільний теніс), рухливі ігри, лижі. Український композитор Микола Колесса, син відомого етнографа, який багато мандрував разом з І.Франком, згадував: “Я багато часу віддав Пласту і щодня відвідував спортзал товариства “Сокола-Батька”. Тільки силою рук, без ніг, я піднімався по канату... Ще багато часу стратив у поїздках на ровері. Одного разу за день проїхав на ньому сто кілометрів - з Черча (то біля Рогатина) через Перемишляни до Львова...”.

Спорт у “Пласті” посідав чільне місце і йому надавали великого значення. Про це свідчить той факт, що старший пластун Р.Шухевич у Запорізьких Іграх, які відбулися 1923 р., встановлює рекорд з бігу на 400 м з перешкодами та займає перше місце в плаванні на 100 м, а “у 1933 році під час чергових Запорізьких Ігор на площі Сокола-Батька веде дефіляду (парад – Я.Л.) змагунів та здобуває перше місце у бігу сеніорів”. У зв’язку з цим слід також згадати і ряд інших пластунів-спортовців, які також встановлювали спортивні рекорди: М.Савчака, Л.Штинду, Т.Вішка, братів Петрін і Савчинських. Серед пластунів була поширена думка, що тільки “спорт може створити новий тип громадянина, може дати підвалини нового життя” і саме тому кличем всіх пластунів стало “Лиш спорт творить сильну націю!”.

Для пластунів були розроблені проби з фізичного виховання відповідно до віку. При виконанні їх пластунам присвоювалась відзнака фізичної вправності.

Серед інших заходів спортивного та фізично-масового змісту в діяльності Пласту практикувалися і легкоатлетичні естафети-пробіги. Так, у 1929 р. На Зелені свята старшопластунський курінь “Чорноморці” організував пробіг від цвинтаря вояків УСС, що знаходився на горі Маківка, до собору св. Юра в Львові, де правилась панахида за полеглими українськими січовими стрільцями. В цьому пробізі взяли участь 18 старших пластунів, серед яких були: Р.Шухевич, І.Сенів, Є.Полотнюк, М.Ганушевський, М.Скочиляс та інші. На завершальному етапі естафети Я.Гладкий вручив срібну чашу із землею з Маківки отцю-митрату Базюкові, що відправляв панахиду. Пізніше такі естафети проводились і в інших містах та селах краю.

У “Пласті” постійно читались доповіді на теми фізичного виховання, проводилися відповідні курси. Поряд з фізичним вихованням у “Пласті” належна увага приділялась також тісно пов’язаному з ним вихованню – санітарно-гігієнічному. Знання та вміння подати першу долікарську допомогу необхідні не лише у мандрівках, але і в повсякденному житті. Тому виховники “Пласту” надавали великого значення формуванню у пластунів цих знань, умінь та навичок. Для їх перевірки, зокрема, використовувались спеціальні тести у вигляді питань з надання першої долікарської допомоги. Вимоги всіх пластових іспитів також включали питання теоретичного і практичного характеру з до лікарської допомоги та гігієни тіла. Ще в “Основах пластового знання” О.Тисовський писав: “Мусиш тямити, що твоїм обов’язком як пластуна є при несподіванім нещасливім випадку не стратити голови, а вміло взятися до рятування. Щоб вміти, треба знати теорію рятування і свої відомости практично примінити”. Для закріплення таких знань в одному з пластових календариків був надрукований розділ першої долікарської допомоги та рятування потопаючого.

Важливе значення в санітарно-гігієнічному вихованні мало формування навичок по догляду за своїм тілом. У всіх інструкторських таборах був іспит з теоретичного і практичного розділів гігієни. Санітарно-гігієнічне виховання включало формування негативного ставлення до вживання спиртних напоїв і паління. Так, у 12 пункті “Пластового закону” про пластуна сказано: “Він не вживає ніяких алкогольних напитків і не курить тютюну. Загалом не робить нічого, що могло б підірвати його молоді сили або спиняти їх розвиток”.

У журналі “Молоде життя” регулярно друкувалися поради для пластунів, в яких рекомендувалось довше перебувати на свіжому повітрі і сонці, постійно провітрювати приміщення та дотримуватись особистої гігієни, не вживати їжу надмірно. На сон виділяти не більше 8 годин, зранку обов'язково робити ранкову гімнастику, займатися спортом протягом дня. У кожному таборі був лікар, який при плануванні мандрівок рекомендував звертати увагу на вік та сили пластунів і ділив їх на групи за фізичним розвитком.

Велику увагу в “Пласті” приділяли екологічному вихованню. У цьому відношенні виховники намагалися в ході навчальних занять гармонійно поєднати навчальний процес з вихованням любові до природи свого краю, бережливого ставлення до неї. Наголошувалося, що “кожний пластун має свідомо пізнати природу, що потрібно кожному культурному чоловікови, а ріжнородні збірки природничого матеріялу, замітки про явища в природі, збірки колекцій, опис звірят, які зустрічаються в даній місцевости, рівнож фотографування краєвидів, цікавих памятників природи і т. ін. – все це дає багатий і необхідний матеріал для дослідника і ученого, чим збагачується рідну культуру. Словом, пластун повинен памятати, що хто любить свій край, той мусить любити і його природу”.

Одне з головних завдань пластунів було “пізнати Рідну Землицю, яка є живителькою й основою життя народу”, а також, “виховати ясний, життєрадісний погляд на світ і життя, вкорінити любов до нього та подив і любов до краси природи”.

Видатний педагог Г.Ващенко підкреслював, що, керуючись гаслом “Ближче до природи”, пластуни організовують “мандрівки в природу, живуть там тижнями, місяцями в наметах, спостерігаючи явищами природи. Все це має всебічний виховний вплив на молодь, тут може бути багато можливостей для патріотичного виховання. Коли Пласт діє на рідних теренах, то такі мандрівки і перебування серед природи поглиблюють знання, а разом з тим і любов до неї”. Цим формується національна самосвідомість, патріотизм, потужно розвиваються естетичні та екологічні почуття.

Важливе місце у виховній роботі “Пласту” відводилося залученню пластунів до суспільно-корисної та благодійницької праці. О.Тисовський з цього приводу писав: “Три добрі справи на день дають 1095 добрих справ, сповнених одним членом Пласту в однім році. Отже, улад зі 100 членів в однім році дасть свому народові 109 500 добрих справ. Значить заслуговує вповні на надання йому почесної назви добродія народу”.

У цьому відношенні показовим є такий приклад. Верховна Пластова Рада (ВПР) відгукнулась на звернення Українського Педагогічного Товариства про пожертвування на “Рідну школу”. Так, для допомоги в будівництві нових і утримання вже існуючих українських шкіл 1 січня 1923 р. було прийнято рішення про те, що всі пластові гуртки зобов'язані перераховувати щомісячно на товариство “Рідну школу” 1% від зароблених грошей. ВПР керувалась тим, що не може бути “культурного життя без церкви і школи. Після Першої світової війни Верховна Пластова Рада зобов’язала всіх пластунів, щоб у кожному пластовому курені (полку) були власні майстерні та фахово-ремісничі гуртки, в яких пластуни повинні були здобувати фахові навички і приносити громадську користь. Наприклад, пластуни Львівського куреня організували власну їдальню і протягом 1922 р. готували безкоштовні обіди для політичних в'язнів львівських тюрем, інвалідів війни та дітей-сиріт. Крім того, вони влаштовували для них благодійні Різдвяні вечори та вечори на святого Миколая, ходили з колядками та щедрівками, дарували їм зроблені власними руками подарунки. Інші курені влаштовували для своїх матерів та матерів-вдів “Свято Української Матері”, до якого готували концерти та подарунки. У багатьох пластових домівках утворювалися фахові гуртки: столярні, шевські, ремісничі, малярні, реставрації книг, театральні, санітарні та інші. У цих гуртках прищеплювалася любов до праці, і молоді люди безкоштовно здобували спеціальність. Крім того, читались реферати, проводились курси для неписьменних, курси з українознавства, бібліотечні та фахові курси, давались концерти.

Пластуни разом з членами товариств “Сокіл”, “Луг” постійно брали участь в усіх українських народних урочистостях.

У 1926 р. пластуни зі Станіславова розпочали акцію “Пласт – селу” для налагодження пластового життя на селі, а також проведення історико-просвітницьких, культурних та спортивних заходів, прогулянок та мандрівок в гори. У багатьох пластових домівках утворювалися фахові гуртки: столярні, шевські, ремісничі та інші. Тут здійснювалось трудове навчання, прищеплювалась любов до праці.

За активну участь у суспільно-корисній роботі найкращі пластуни отримували відповідне моральне стимулювання. їх нагороджували срібними та золотими відзнаками “Заслуги” і “Вдячності”, а їхні прізвища заносилися до “Золотої пластової книги”.

Історія “Пласту” під польською окупацією – це безперервний процес переслідувань владою та боротьба за існування. Його активна національно-освідомлююча праця та позиція в суспільно-громадському житті спричинювали численні гоніння як на всю організацію, так і на окремі осередки, його провідників та найбільш активних членів. З різних приводів та звинувачень в антипольській діяльності один за одним ліквідовувались, а згодом відновлювались окремі осередки.

Влітку 1930 р. в бойовій акції Організації Українських Націоналістів (ОУН) під Бібркою (Львівщина) загинув член ОУН, старший пластун 11-го пластового куреня Гриць Пісецький. У зв'язку з цим польська влада 26 вересня 1930 року прийняла ухвалу про заборону “Пласту”, пояснюючи це тим, що акції відділів “Пласту” мають виразний антипольський характер. На основі цієї ухвали поліція провела обшуки в усіх пластових домівках, зокрема, була проведена ревізія ВПР у Львові, де було описано всі матеріали пластового діловодства та іншої літератури, у будинках пластових провідників, і після цього було заборонено всіляку діяльність “Пласту”.

Деякі пластові курені перейшли на нелегальне становище. Наприклад, Станиславівський старшопластунський курінь “Довбушівці”, духовним батьком якого був скаут-майстер професор Осип Левицький, колишній сотник УГА, “перебрав існуюче віддавна туристичне товариство “Чорногора” і під цією зовнішньою вивіскою проводив далі свою пластову діяльність”. Багато колишніх пластунів влилося в спортивно-гімнастичне товариство „Сокіл", руханково-пожежне “Луг”, у секції молоді при “Рідній школі”, у “Гурток молоді Сільського господаря”, у відділи молоді при “Просвіті”, при “Гігієнічному товаристві”, при “Молодшому Церковному Братстві”, а дівчата-пластунки гуртувалися при філіях “Союзу Українок”.

Дуже пригодилася школа пластування багатьом учасникам підпільної боротьби проти польської і німецької окупації та проти радянського режиму на західноукраїнських землях. В 20- 30-х роках у “Пласті” плекали свою силу та знання нові покоління борців за українську державність, серед них – С.Бандера, Р.Шухевич, 3.Коссак, В.Сидор, О.Гасин, Климів-Леґенда, О.Грабець, І.Сенів, П.Мірчук, Д.Попадинець, І.Габрусевич, М.Колодзінський та сотні інших, які стали провідниками визвольних змагань української нації під стягами ОУН і УПА в 1939-1954 рр. проти поневолювачів України.

Дата добавления: 2014-01-07