Технологічна карта (план) заняття № 26

3.

2.

1.

План

Тези

Викладач: Гой Н.В.

План

Матеріально-технічне

Навчально-методична карта лекційного заняття № 25

Тема: Облік фінансових результатів діяльності банку

Кількість годин 2

Вид заняття: Лекція

Мета заняття:

навчальна: Ознайомлення студентів з сутністю та організацією обліку доходів та витрат банку

виховна: формування знань про сутність фінансового результату діяльності банку

Міжпредметні зв’язки: Банківські операції. Бухгалтерський облік. Податкова система. Фінанси.

забезпечення заняття: Мультимедійний проектор, Закон України "Про банки і банківську діяльність"

Організація заняття: Вітання, перевірка явки студентів і готовності аудиторії до заняття

Мотивація: Ознайомлення з джерелами законодавства України про банки і банківську діяльність, організацію обліку фінансових результатів діяльності банку

1. Порядок визначення фінансового результату та розподіл прибутку.

2. Податковий облік у банках.

Активізація розумових здібностей: Співбесіда щодо ролі бухгалтерського обліку в банках України

Самостійна робота: Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України: Затв. пост. Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. № 255

Домашнє завдання: Вивчити тему, законспектувати питання з самостійної роботи

Література: 1. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України: Затв. пост. Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. № 255

2. Облік і аудит у банках: Навч. посіб./ О.В. Васюренко, Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко та ін.; За ред. О.В. Васюренка. – К.: Знання, 2008. – 623с.

3. Лобозинська С.М. Облік і аудит у банку: Навч. посібник / За ред. проф. С.К. Реверчука. – К.: Знання, 2007. – 630 с.

4.Кіндрацька Л.М. Фінансовий та управлінський облік у банках: Підручник. – К.: КНЕУ, 2008. – 816 с.

1.Порядок визначення фінансового результату та розподіл прибутку.

Рахунки класу 6 «Доходи» та класу 7 «Витрати» класифікуються як технічні рахунки. Це пов'язано з тим, що залишки за цими рахунками не включаються до балансу банку, а записи за рахунками здійснюються наростаючим підсумком з початку року за принципом нарахування. Залишок за кожним рахунком доходів і витрат на 31 грудня поточного року свідчить про обсяги доходів (витрат), отриманих, нарахованих та сплачених у розрізі їх видів, для врахування яких призначено конкретний рахунок.

За підсумками року рахунки доходів і витрат згортаються, внаслідок чого визначається фінансовий результат діяльності банку.

Якщо загальна сума всіх доходів за рік перевищує суму витрат, то банк звітує про позитивний економічний результат діяльності, тобто прибуток, що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дебет кредитового сальдо рахунків доходів (усіх за класом 6) за вирахуванням дебетового сальдо за рахунками витрат (усіх за класом 7)

Кредит рахунка 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження».

За протилежної ситуації в обліку фіксується збиток, що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дебет рахунка 5041 А «Збиток звітного року, що очікує затвердження»

Кредит дебетового сальдо рахунків витрат за вирахуванням кредитового сальдо рахунків доходів.

Отже, результат поточного року починає обліковуватися у складі балансового капіталу банку, відбиваючи його зміну. Утім залишок за рахунками 5040 або 5041 підлягає спочатку затвердженню, а потім розподілу (прибуток) чи покриттю (збиток).

Як перше, так і друге здійснюється за рішенням зборів акціонерів (пайовиків, учасників).

Підтверджуючи суму прибутку, збори акціонерів затверджують процентні відрахування за напрямами розподілу прибутку.

- формування загальних резервів: Кредит рахунка 5020 П «Загальні резерви»;

- формування резервних фондів: Кредит рахунка 5021 П «Резервні фонди»;

- формування інших фондів банку: Кредит рахунка 5022 П «Інші фонди банку»;

- нарахування дивідендів акціонерам: Кредит рахунка 3631 П «Кредиторська заборгованість перед акціонерами (учасниками) банку за дивідендами»;

- капіталізація дивідендів з метою збільшення обсягу статутного капіталу через державну реєстрацію змін: Кредит рахунка 5003 П «Дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу».

За кожним напрямом розподілу прибутку дебетується рахунок 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження».

За умови, що банк пройде процедуру перереєстрації, накопичена сума спрямовується на збільшення статутного капіталу, що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дебет рахунка 5003 П «Дивіденди, що спрямовані на збіль­шення статутного капіталу» Кредит рахунка 5000 П «Зареєстрований статутний капітал банку».

Нерозподілена частина прибутку за переліченими напрямами у наступному році обліковується в балансі як результат такого проведення:

Дебет рахунка 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження»

Кредит рахунка 5030 П «Нерозподілений прибуток минулих років».

Сума збитку (дебет рахунка 5041) за рішенням зборів акціонерів покривається за рахунок конкретних джерел. Ними якраз і виступають обсяги фондів, що їх було утворено у минулих періодах в процесі розподілу прибутку. Йдеться про покриття збитків за рахунок:

- коштів загального резерву:

Дебет рахунка 5020 П «Загальні резерви»;

- резервного фонду:

Дебет рахунка 5021 П «Резервні фонди»;

- інших фондів:

Дебет рахунка 5022 П «Інші фонди банку»;

- нерозподілених прибутків минулих років:

Дебет рахунка 5030 П «Нерозподілені прибутки минулих років».

Всі перелічені облікові записи відбуваються в кореспонденції з кредитом рахунка 5041 А «Збиток минулого року, що очікує затвердження».

Якщо перелічених джерел для покриття загальної суми збитку не вистачає, то непокрита сума у балансі банку обліковується за рахунком 5031 А «Непокриті збитки минулих років». Для банку така ситуація вкрай небажана, оскільки зменшується обсяг капіталу і знижується його захисна функція.

2.Податковий облік у банках.

Податки - це обов’язкові платежі, що утримуються державою (центральними та місцевими органами влади) з юридичних та фізичних осіб у державний та місцевий бюджети. У податковій системі України податок на прибуток на сьогодні становить найвагомішу частку надходжень у бюджет серед прямих податків. Визначення об’єкта оподаткування, ставки податку на прибуток, порядку нарахування, термінів сплати регламентуються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Банки України, як платники податку на прибуток, ведуть окремий від фінансового податковий облік валових доходів і валових витрат. Об’єктом оподаткування згідно з Законом є прибуток, визначений шляхом зменшення скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат банку і суму амортизаційних відрахувань.

За даними фінансового обліку визначається економічний прибуток банку (різниця між даними за рахунками шостого класу «Доходи» і сьомого класу «Витрати»). Порядок фінансового обліку доходів і витрат банку базується на принципах нарахування, відповідності й обережності.

При визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток вживають терміни «валові доходи» та «валові витрати», склад яких відрізняється у ряді випадків від складу доходів і витрат фінансового обліку. Наприклад, доходи (витрати), отримані (сплачені) достроково, у податковому обліку входять до складу валових доходів (витрат) у податковому періоді їх фактичного отримання (сплати), тоді як у фінансовому обліку такі доходи (витрати) відображаються за рахунками доходів (витрат) майбутніх періодів (рахунки відповідно 3600 і 3500), а за рахунками шостого класу «Доходи» і сьомого класу «Витрати» суми, отримані (сплачені) авансом, поступово відображаються з настанням звітного періоду, до якого вони відносяться.

Валовим доходом є загальна сума доходів банку від усіх видів діяльності, отримана (нарахована) протягом звітного періоду.

З метою правильного нарахування податку на прибуток чітко визначена дата отримання валового доходу. Датою збільшення валових доходів визнається дата події, яка відбулася раніше:

зарахування коштів від замовника на коррахунок банку або дата оприбуткування коштів у касу банку;

фактичного надання послуг.

Для визначення доходу від кредитно-депозитних операцій датою збільшення валового доходу є дата нарахування процентів, зазначена у договорі.

Валовими витратами банку є сума витрат банку, пов’язаних з його господарською діяльністю, у тому числі витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями, орендні платежі, витрати зі страхування кредитних та інших комерційних ризиків, податки, збори та інші обов’язкові платежі, витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, витрати на відрядження.

Податковий облік ведеться з метою нагромадження даних про валові доходи та валові витрати і використовується для складання податкової звітності (декларації про прибуток банківської установи). Податковий облік ведеться наростаючим підсумком з початку року.

Порядок ведення податкового обліку визначається банком самостійно.

При веденні обліку валових доходів і валових витрат на рахунках управлінського обліку установа банку здійснює податковий облік на окремих рахунках, які відкриваються банком самостійно й до фінансової звітності не включаються. Рахунки для ведення податкового обліку зручніше відкрити у розрізі статей податкової декларації та додатків до неї.

Для відображення щоденної облікової інформації в податковому обліку встановлюється відповідність аналітичних рахунків фінансового обліку рахункам податкового обліку. Прибуток до оподаткування визначається щомісячно для сплати авансових платежів, а в кінці податкового періоду (квартал, рік) за необхідності здійснюються коригування.

Наприкінці податкового періоду формують податкову декларацію з додатками.

Економічний результат діяльності банку визначається різницею між доходами і витратами банку, суми яких накопичено за рахунками класу 6 «Доходи» та класу 7 «Витрати» за правилами фінансового обліку. Для формування бази оподаткування, яку складають валові доходи банку, зменшені на суму валових витрат, банк має вести в підсистемі податкового обліку їх накопичення протягом звітного періоду. Основні підходи до цієї процедури описані Інструкцією про порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України поточних і відстрочених податкових зобов'язань та податкових активів (затверджена постановою Правління НБУ від 18 березня 2003 р. № 121).

За фінансовим обліком сума податку на прибуток визнається витратами банку з податку на прибуток і обліковується за рахунком 7900 «Податок на прибуток». Необхідно за цим фактом ураховувати дві обставини.

Перша: з огляду на принцип відповідності витратами банку з податку на прибуток за звітний період може визнаватися тільки сума, що розраховується за базовою ставкою оподаткування 25% від економічного прибутку банку як різниці між підсумком доходів і витрат за даними фінансового обліку.

Друга: через незбіг сум доходів і витрат за даними фінансового обліку і сум валових доходів і валових витрат за даними податкового обліку, сума поточного податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету (відповідає 25% обсягу валових доходів, зменшених на обсяг валових витрат), як правило, не відповідає сумі витрат банку за податком на прибуток.

Ці обставини зумовлюють потребу в обліковуванні відстрочених податкових зобов'язань (ВПЗ) та відстрочених податкових активів (ВПА), за такими рахунками:

3521 А «Відстрочений податковий актив»;

3621 П «Відстрочені податкові зобов'язання».

Для відображення в обліку заборгованості банку перед бюджетом з податку на прибуток призначено рахунок 3620 «Кредиторська заборгованість за податком на прибуток».

Авансові платежі до бюджету за податком на прибуток обліковуються за рахунком: 3520 «Дебіторська заборгованість за податком на прибуток».

Під відстроченим податковим зобов'язанням розуміємо суму податку на прибуток, який підлягає сплаті у наступних періодах з тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню (різниця між оцінкою активу або зобов'язання за даними фінансового обліку та базою оподаткування).

Відповідно, відстрочений податковий актив - це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню у наступних звітних періодах у результаті:

- тимчасових різниць, що підлягають вирахуванню (ці різниці призводять до зменшення податкового прибутку або збільшення податкового збитку в майбутніх періодах);

- перенесення податкового збитку, не включеного до розрахунку зменшення податку на прибуток у звітному періоді;

- перенесення на майбутні періоди податкових пільг, якими неможливо скористатися у звітному періоді.

Для того щоб глибше зрозуміти сутність наведених термінів, необхідно постійно опрацьовувати законодавчі акти з питань оподаткування. В Україні вони непрості і до того ж часто змінюються. Саме через це в бухгалтерії банку чітко визначено коло посадових осіб, які займаються формуванням податкової звітності.

Для кращого сприйняття механізму розрахунків з бюджетом за податком на прибуток розглянемо такий умовний приклад.

За звітний період у звіті про фінансові результати банку зафіксовано обліковий прибуток 500000 грн. Ідеться про суму прибутку до оподаткування, визначену за правилами фінансового обліку. Водночас податковий прибуток, розрахований за обсягом валових доходів і валових витрат за цей самий період, склав 700000 грн.

За базовою ставкою оподаткування 25 %:

- витрати банку з податку на прибуток становлять 125000 грн.(500000 х 0,25);

- заборгованість банку перед бюджетом з податку на прибуток 175000 грн (700000 х 0,25).

Зазначені суми податку на прибуток у системі рахунків відображаються такими проведеннями:

- визнання витрат з податку на прибуток на суму 125000 грн.:

Дебет рахунка 7900 «Податок на прибуток»

Кредит рахунка 3620 «Кредиторська заборгованість за податком на прибуток»;

- визнання відстроченого податкового активу на суму 50000 грн.:

Дебет рахунка 3521 «Відстрочений податковий актив»

Кредит рахунка 3620 «Кредиторська заборгованість за податком на прибуток».

Отже, за рахунком 3620 відображається вся сума заборгованості банку перед бюджетом з податку на прибуток, а перерахування належної суми в бюджет підтверджує запис на суму 175000 грн:

Дебет рахунка 3620 «Кредиторська заборгованість з податку на прибуток» Кредит рахунка 1200 «Кореспондентський рахунок банку в НбУ».

У разі визнання витрат з податку на прибуток за наступний звітний період з урахуванням раніше визнаних ВПА в обліку виконується запис:

Дебет рахунка 7900 «Податок на прибуток»

Кредит рахунка 3620 «Кредиторська заборгованість за податком на прибуток».

І одночасно на суму ВПА у попередньому періоді:

Кредит рахунка 3521 «Відстрочений податковий актив» на суму 50 000 грн.

Зрозуміло, що дебетом рахунка 7900 і кредитом рахунка 3620 у наведеному проведенні відображаються суми податку на прибуток, розраховані вже за даними нового звітного періоду. Змінимо умову задачі на протилежну, тобто:

- обліковий прибуток за звітний період 700000 грн;

- податковий прибуток за цей самий період 500000 грн.

За наведеними даними витрати банку з податку на прибуток складають суму 175 000 грн (Дебет рахунка 7900), а заборгованість банку перед бюджетом з податку на прибуток 125000 грн (Кредит рахунка 3620).

У системі бухгалтерського обліку ця ситуація фіксується такими проведеннями:

- на зобов'язання банку перед бюджетом з податку на прибуток на суму 125000 грн:

Дебет рахунка 7900 «Податок на прибуток»

Кредит рахунка 3620 «Кредиторська заборгованість з податку на прибуток»;

- на суму відстрочених податкових зобов'язань 50000 грн.

Дебет рахунка 7900 «Податок на прибуток»

Кредит рахунка 3621 «Відстрочені податкові зобов'язання».

У наступному звітному періоді відстрочені податкові зобов'язання визначаються поточними податковими зобов'язаннями, що відповідає бухгалтерському проведенню на суму 50000 грн.:

Дебет рахунка 3621 «Відстрочені податкові зобов'язання»

Кредит рахунка 3620 «Кредиторська заборгованість з податку на прибуток».

Для обліковування валових доходів і валових витрат банки самостійно формують внутрішній план рахунків, що його передбачають у класі 8 чинного плану рахунків. Кожен банк цю роботу виконує з орієнтацією на власний програмний продукт і на зручність бухгалтерського персоналу при веденні обліку валових доходів і валових витрат.

1. Біосфера та її межі.

2. Колообіг речовин у біосфері.

3. Роль організмів у перетворенні оболонок Землі.

Література

1. Кучеренко М.Є., Ю.Г.Вервес та ін. Загальна біологія: Пробн. підруч. Для

11 кл. серед. загальноосвіт. навч. закл.- К.: Генеза, 2001, ст. 163-175.

2. Бригідир Г.З., Гайда Г.В. та ін. Біологія. 10-11 клас. Поурочне планування.

Конспекти уроків. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2000, ст. 141-144.

3. Стахурська В.П., Слабіцька Н.П. Біологія: Посібник-конспект 11 клас.- Т.:

Навчальна книга – Богдан, 2000, ст.113-124.

Розвиток Землі, як і інших планет Сонячної системи, має тривалу геологічну історію. За цей час виникли її оболонки: літосфера, гідросфера та атмосфера

Літосфера (від грец. літос - камінь та сфера - куля) - зовнішня тверда оболонка завглибшки 50-200 км. Вона складається з поверхневого шару осадових порід, які формуються за участю живих істот (вапняк, крейда, кремнезем тощо), а також з граніту та нижнього базальтового шару.

Сукупність усіх водойм (океанів, морів, річок, озер тощо) утворює водяну оболонку - гідросферу (від грец. хідор - вода, волога), яка займає майже 71% поверхні планети. Товщина цієї оболонки мінлива та досягає в деяких місцях понад 11 000 м.

Газова оболонка, розміщена над поверхнею літосфери та гідросфери, називається атмосферою (від грец. атмос — пара). Її нижня частина до 15-18 км заввишки (в помірних широтах - до 8-12 км) має назву тропосфера (від грец. тропос - зміна, поворот). Тут міститься зважена у повітрі водяна пара, здатна пересуватися на значні відстані внаслідок нерівномірного прогрівання поверхні Землі, формуються хмари, виникають опади (дощ, сніг тощо). Температура тропосфери, особливо її нижніх шарів, непостійна.

Над тропосферою розташована стратосфера (від лат. стратус-шар), яка досягає 80 км заввишки. Біля верхньої межі цього шару виникає північне сяйво (свічення газів, спричинене потоком електрично заряджених частинок, що випромінює Сонце).

У стратосфері на висотах між 7-8 км (над полюсами), 17-18 км (над екватором) та 50 км сформувався особливий озоновий екран (від грец. озон — пахучий). Він має підвищену концентрацію молекул озону (03), який утворюється під дією сонячної радіації з кисню (О2). Озоновий екран має виняткове значення для існування біогеоценозів суходолу і біосфери в цілому, відбиваючи короткохвильове ультрафіолетове випромінення Сонця, яке згубно діє на живу матерію.

Поняття біосфера (від грец. біос - життя) запропонував у 1875 році австрійський геолог Е. Зюсс. Учення про біосферу як особливу частину Землі, населену живими організмами, створив український учений В.І.Вернадський, хоча на його думку, вперше до цієї ідеї в своїх працях наблизився французький біолог Ж.-Б. Ламарк.

Біосфера не утворює окремої оболонки Землі, а є частиною геологічних оболонок земної кулі, заселених живими організмами, займаючи верхню частину літосфери, всю гідросферу та нижній шар атмосфери. Це - сукупність усіх біогеоценозів Землі, єдина глобальна екосистема вищого порядку.

В.І. Вернадському належить також заслуга створення нової науки - біогеохімії - вчення про геохімічну діяльність живих організмів. Вона досліджує роль живих організмів у перетворенні земної кори: руйнуванні гірських порід, ґрунтоутворенні, формуванні осадових порід, колообігу, перерозподілі та концентрації хімічних елементів у біосфері.

У глиб літосфери організми можуть проникати на відносно незначні глибини, наприклад, на глибинах 2—4 км мешкають лише деякі групи бактерій, переважно у нафтоносних пластах. Проникнення живих істот у глиб літосфери обмежене високою температурою (понад 100°С) гірських порід і підземних вод на глибинах 1,5—15 км. Натомість у гідросфері життя трапляється на будь-яких глибинах, навіть максимальних.

Поширення організмів у атмосфері (переважно спор і цист у стані анабіозу) обмежене озоновим екраном, бо вище нього все живе гине під дією космічного випромінювання. Максимальна висота, на якій виявлено спори бактерій і грибів, становить близько 22 км. Найвища концентрація біомаси спостерігається там, де найсприятливіші і найрізноманітніші умови існування організмів - на межах окремих оболонок Землі: літосфери та атмосфери, атмосфери та гідросфери і гідросфери та літосфери.

В.І. Вернадський ще в першій половині XX сторіччя передбачав, що біосфера розвинеться у ноосферу (термін, запропонований у 1927 році французькими філософами Е. Лepya та П.Т. де Шарденом). Спочатку В.І. Вернадський розглядав ноосферу (від грец. ноос-розум) як особливу «розумову» оболонку Землі, яка розвивається поза біосферою. Але згодом він дійшов висновку, що ноосфера - це новий стан біосфери, за якого розумова діяльність людини стає визначальним фактором її розвитку. Зокрема він зазначав, що біосфера переходить у новий стан - ноосферу - під впливом наукової думки і людської праці. Людство все більше відрізняється від інших компонентів біосфери як нова небувала біогенна геологічна сила. Завдяки своїй науковій думці, втіленій у технічних досягненнях, людина освоює ті частини біосфери, куди раніше вона не проникала.

Для ноосфери, як нового якісного етапу в розвитку біосфери, характерний тісний зв'язок законів природи і соціально-економічних чинників суспільства, оснований на науково обгрунтованому раціональному використанні природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність ко-лообігу речовин та потоку енергії. Характерною рисою ноосфери є еколо-гізація всіх сфер людського життя. До вирішення будь-яких проблем людина повинна підходити з позицій екологічного мислення, тобто збереження і поліпшення стану природного середовища.

Отже, ноосфера - це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії із людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи і людини.

Всю сукупність організмів на планеті Земля В.І.Вернадський називав живою речовиною. Основними її характеристиками є сумарна біомаса, хімічний склад та енергія.

Енергія живої речовини біосфери насамперед проявляється у здатності організмів до розмноження і поширення. Життя на нашій планеті має значну стійкість до змін інтенсивності різних екологічних факторів, що визначає межі біосфери. У стані анабіозу організми можуть витримувати значні коливання температури (від абсолютного нуля до +180 °С), тиску (від сотих часток атмосфери на значних висотах до 1 000 атмосфер і більше на великих океанічних глибинах). Тож живих організмів немає лише в товщі льодовиків та у кратерах діючих вулканів.

Однією з властивостей живої речовини є її постійний обмін із довкіллям. Унаслідок цього через організми проходить значна кількість хімічних елементів. Хоча до складу живих істот входять ті самі хімічні елементи, що й до неживих об'єктів, однак, як вам відомо, в живих істотах і неживій природі вони знаходяться в різних співвідношеннях.

Живим організмам для здійснення біохімічних процесів необхідні речовина та енергія, які вони дістають з навколишнього середовища, при цьому значно перетворюючи останнє. У результаті постійного і безперервного обміну з довкіллям, різні хімічні елементи надходять у живі істоти, можуть у них накопичуватись, виходячи з організму лише через певний час або зберігаючись у ньому протягом усього життя. Постійний колообіг речовин і потік енергії забезпечує функціонування біосфери як цілісної системи.

У процесі діяльності біосфери жива речовина (продуценти) здатна накопичувати сонячну світлову енергію, перетворюючи її в енергію хімічних зв'язків. Сумарна первинна продукція автотрофних організмів визначає біомасу біосфери в цілому. Учені підрахували, що завдяки фотосинтезу щорічно жива речовина Землі продукує близько 160 млрд. тонн сухої органічної речовини, з якої приблизно 1/3 синтезується біогеоценозами Світового океану, а 2/3 — суходолу.

Біохімічні функції живої речовини. Жива речовина біосфери виконує різноманітні функції: газову, окиснювально-відновну, концентраційну, які пов'язані з процесами обміну речовин живих істот.

Газова функція живої речовини полягає у впливові живих організмів у процесі своєї життєдіяльності на газовий склад атмосфери, Світового океану та грунту. Всі аеробні істоти під час дихання поглинають кисень і виділяють вуглекислий газ, тоді як зелені рослини та ціанобактерії в процесі фотосинтезу, навпаки, поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Життєдіяльність організмів, наприклад бактерій, може впливати на концентрацію інших газів (сірководню, метану, азоту тощо).

Окиснювально-відновна функція полягає в тому, що за допомогою живих організмів у грунті, воді та атмосферному повітрі окиснюються (наприклад, залізобактерії здатні окиснювати сполуки заліза, сіркобактерії - сполуки сірки тощо) або відновлюються (наприклад, денітрифікуючі бактерії здатні відновлювати нітрати та нітрити до молекулярного азоту або його оксидів) певні сполуки.

Концентраційна функція полягає у поглинанні живими істотами певних хімічних елементів з навколишнього середовища і накопиченні їх у своїх організмах. Так, молюски, форамініфери, десятиногі раки, хребетні тварини можуть накопичувати в своїх організмах неорганічні сполуки кальцію та фосфору, радіолярії -стронцію та кремнію, бурі водорості - йоду тощо.

За період історичного розвитку Землі сформувалися такі оболонки: літосфера, гідросфера та атмосфера. Частина цих оболонок, населена живими організмами, називається біосферою, яка становить собою сукупність усіх біогеоценозів Землі, єдину екосистему вищого порядку. Біосфера займає всю товщу гідросфери, верхні шари літосфери та нижні - атмосфери.

В.І.Вернадський створив учення про ноосферу - якісно новий стан біосфери, за якого розумова діяльність людини починає визначати її розвиток.

Жива речовина біосфери (вся сукупність організмів нашої планети) забезпечує постійний колообіг речовин та потік енергії, здійснює значну біогеохімічну роботу з перетворення оболонок Землі.

Здійснення функцій живої речовини пов'язані з міграцією атомів у процесі колообігу речовин у біосфері. В ній постійно триває колообіг води і всіх хімічних елементів, які входять до складу живих організмів. Та частина міграції хімічних елементів, яка відбувається за участю живих організмів, називається біогенною, а поза ними - абіогенною.

Колообіг води. Вода є найпоширенішою хімічною сполукою в біосфері. Сукупні запаси води нашої планети, яка може перебувати у різних фізичних станах (рідкому, газоподібному, твердому) оцінюються в 1,5 млрд. км3. Водяна пара надходить в атмосферу в результаті випаровування з поверхні водойм, транспірації рослин, дихання тощо. З атмосфери вода випадає у вигляді дощу або снігу, що може відбуватись або поблизу місця випаровування, або за тисячі кілометрів від нього. Тривалість перебування молекул води в атмосфері становить від кількох годин до тижнів.

У морях та океанах запас води поповнюється завдяки стокам річок, які в них впадають, та опадів. Морські течії переносять теплу або холодну воду на значні відстані, впливаючи на клімат певних ділянок земної поверхні; вода переміщується і завдяки течіям річок. З нею пов'язані такі геологічні явища, як вимивання речовин, їх перенесення та відкладання.

Вода вбирається організмами та включається в них у біохімічні процеси: реакції обміну, біосинтезу, гідролізу, фотолізу (при фотосинтезі) тощо. Живі організми виділяють воду в навколишнє середовище з продуктами обміну речовин, у результаті дихання, випаровування тощо. Вона становить середовище існування гідробіонтів. Гідросфера - історично перша оболонка Землі, де з'явилось життя у вигляді прокаріотних біоценозів.

Колообіг кисню. Ви знаєте, що кисень відіграє в біосфері унікальну роль. Завдяки процесам дихання, під час яких кисень поглинається, забезпечуються енергетичні потреби організмів. З іншого боку, молекулярний кисень та озон у надлишкових кількостях небезпечні для живої матерії, бо здатні окиснювати органічні сполуки клітини. Внаслідок цього у живих організмів виникли захисні системи, здатні зв'язувати вільний кисень. Атмосферний та розчинений у воді кисень можуть окиснювати і неорганічні сполуки оболонок Землі.

Майже весь атмосферний кисень біогенного походження, він утворився внаслідок фотосинтезу зелених рослин та ціанобактерій. Частина молекулярного кисню під дією ультрафіолетових сонячних променів і електричних розрядів перетворюється на озон, з якого сформувався озоновий екран, що захищає поверхню Землі від шкідливих короткохвильових космічних випромінювань. Уміст кисню в нижніх шарах атмосфери становить близько 21% і знижується зі збільшенням висоти.

Колообіг вуглецю. Вуглець, як вам відомо, входить до складу всіх органічних сполук. Його сполуки постійно синтезуються, перетворюються і розкладаються живими організмами. Автотрофи здатні фіксувати вуглекислий газ і синтезувати різноманітні органічні речовини, використовуючи для цього світлову енергію (фототрофи) або енергію хімічних реакцій (хемотрофи). Ці вуглецьумісні речовини в подальшому передаються по ланцюгах живлення гетеротрофам.

Вуглець накопичується в живих організмах у вигляді синтезованих органічних сполук, а також неорганічних солей вугільної кислоти (переважно у скелетах і черепашках), а поза ними - в органічних речовинах грунту, вуглекислому газі та різноманітних осадових породах (мармурі, вапняку, крейді тощо). На певний час вуглець, який міститься в цих сполуках, виводиться з біогенного колообігу, але згодом, унаслідок життєдіяльності живих організмів (дихання, виділення тощо), біогенного розкладу мертвої органіки (наприклад, мінералізація, бродіння), хімічних перетворень осадових порід (вивітрювання, розчинення), він знову включається в біогеохімічні процеси.

На колообіг вуглецю значно впливає господарська діяльність людини. Розвиток промисловості, спалювання значних запасів енергоносіїв зумовлює збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері. У свою чергу масове вирубування лісів призводить до того, що рослинність Землі зв'язує меншу кількість атмосферного вуглекислого газу. Все це порушує рівновагу в обміні сполуками вуглецю між живою речовиною біосфери та оболонками Землі.

Колообіг азоту. Вміст вільного газоподібного азоту в атмосфері становить близько 79%. З атмосфери його частина надходить у воду та грунт у вигляді оксидів і в складі інших сполук (аміаку тощо), що утворюються під впливом космічних променів, грозових розрядів та ін. Проте основна частина сполук азоту потрапляє у грунт і воду завдяки фіксації атмосферного азоту прокаріотами (азотфіксуючі бактерії, деякі ціанобактерії тощо). Азот у складі хімічної сполуки, яка може бути використана живими організмами, має назву фіксованого.

Фіксований азот можуть засвоювати з грунту зелені рослини безпосередньо або завдяки симбіозу з бульбочковими азотфіксуючими бактеріями чи ціанобактеріями. Зі сполук азоту рослини синтезують амінокислоти, з яких, у свою чергу, складаються рослинні білки. Далі азотовмісні органічні речовини передаються по ланцюгах живлення. Внаслідок процесів дисиміляції складні сполуки азоту в організмах розкладаються до простих (аміак, сечовина, сечова кислота, гуанін тощо) та виділяються в навколишнє середовище з видихуваними газами, потом, сечею, екскрементами та ін.

Складні органічні сполуки азоту (білки, нуклеїнові кислоти) надходять у довкілля із залишками організмів та розкладаються реду-центами, які здійснюють денітрифікацію - процес відновлення нітритів або нітратів до газоподібних сполук — молекулярного азоту (N2) чи двооксиду азоту (N02). Інші мікроорганізми забезпечують процеси нітрифікації - реакції, завдяки яким іони амонію (NH4+) окиснюються до нітритів (N02-), а останні - до нітратів (N03-). Таким чином, завдяки діяльності редуцентів азотовмісні органічні речовини розкладаються до простих сполук, і цикл колообігу азоту в біосфері починається знову.

Здійснення функцій живої речовини пов'язане з біогенною міграцією атомів. У біосфері постійно відбувається колообіг води і всіх елементів, які входять до складу живих організмів.

Біогенний колообіг речовин - це обмін речовиною між абіотичною (неживою) та біотичною (живою) частинами біосфери. В колообігу кисню провідна роль належить зеленим рослинам, які виділяють його під час фотосинтезу. Зелені рослини відіграють важливу роль і в процесах колообігу вуглецю: поглинаючи вуглекислий газ, вони знижують його вміст в атмосфері. Провідна роль у колообігу азоту належить деяким азотфіксуючим прокаріотам, здатним переводити азот повітря у певні сполуки, які засвоюють зелені рослини.

Живі організми беруть участь у процесах відкладання осадових порід, ґрунтоутворення, формування атмосфери, змінюючи оболонки Землі.

Роль живих організмів у створенні осадових порід: осадові породи виникають на дні водойм унаслідок нашарування різних нерозчинних речовин, значна частина яких має біогенне походження. Живі організми беруть участь в утворенні осадових порід, накопичуючи протягом життя у своїх скелетах, черепашках, панцирах сполуки кальцію, кремнію, фосфору тощо. Із решток цих організмів (ціанобактерій, діатомових та інших водоростей, форамініфер, радіолярій, молюсків, коралів тощо) виникають різноманітні осадові породи (вапняк, крейда, кремнезем, радіолярити) значної товщини.

Поклади крейди та вапняків утворювалися впродовж усієї історії біосфери, однак найінтенсивніше - під час крейдяного періоду мезозойської ери за рахунок масового розмноження морських одноклітинних тварин - форамініфер, чиї черепашки складаються з вуглекислого кальцію. У формуванні цих порід активну участь брали також колоніальні ціанобактерії із захисними оболонками з вуглекислого кальцію, коралові поліпи, двостулкові молюски, вусоногі рачки тощо. Внаслідок накопичення на дні морів черепашок і скелетів померлих організмів утворюється вапняковий мул. У його товщі відбуваються хімічні процеси, внаслідок яких, в умовах високого тиску, він перетворюється на крейду або вапняк. Геологічні процеси, що відбувалися на нашій планеті, приводили до того, що ті або інші частини материків опускалися, тоді як ділянки морського дна піднімалися, внаслідок чого виникли цілі гірські хребти з вапняку (Піринеї, Альпи, Гімалаї, Кавказькі гори тощо).

У накопиченні кремнеземових осадових порід беруть участь найпростіші - радіолярії та діатомові водорості. Так, радіолярити (осадові породи, утворені переважно за рахунок скелетів радіолярій) представлені крем'яними глинами, родовищами напівкоштовних каменів (яшми, опала, халцедона тощо). З радіоляритів складається острів Барбадос у Карибському морі. Поклади фосфоритів та апатитів (солі фосфорних кислот, які використовують як мінеральні добрива та сировину для промисловості) утворені рештками особливих вимерлих груп морських тварин, що мали черепашки із фосфату кальцію.

Утворення кам'яного (викопні вищі спорові), бурого (викопні голонасінні) вугілля та торфу (мохи) спричинене особливими умовами перетворень відмерлих решток рослин. Поклади залізної руди - це переважно наслідки діяльності впродовж усього існування біосфери хемотрофних залізобактерій. Є гіпотези про біогенне походження нафти, природного газу, горючих сланців тощо.

Живі організми беруть участь і у вивітрюванні (руйнуванні) гірських порід. Наприклад, лишайники, оселяючись на скелях, виділяють органічні кислоти, які руйнують гірські породи. Лишайники та деякі рослини також механічно впливають на гірські породи, наприклад, гіфи грибного компонента лишайників, корені та ризоїди рослин проникають у тріщини скель, розширюючи їх. Це, у свою чергу, сприяє проникненню в тріщини води, що призводить до розчинення гірських порід, які стають крихкими й руйнуються.

Роль живих організмів у процесах ґрунтоутворення. Грунт — це особливе природне тіло, пухкий верхній шар літосфери, створений за допомогою діяльності живих організмів. Без різноманітного і складного світу живих істот, які населюють грунт, неможливим було б його формування, а без грунту, в свою чергу, розвиток наземних біогеоценозів.

Вплив мешканців грунтів, а також води, повітря та кліматичних факторів забезпечую ть грунтоутворювальні процеси, під час яких відбуваються складні перетворення та переміщення різноманітних речовин у верхньому шарі літосфери. Це сприяє підвищенню родючості грунтів - здатності забезпечувати потреби рослин в елементах живлення, воді та кисні для дихання їхніх підземних частин.

Мешканці грунту впливають на фізичні, хімічні та біологічні властивості грунту. Так, кореневі системи вищих рослин поліпшують його шпаристість, забезпечуючи аерацію та надходження розчинів солей до коріння тощо. Живі та відмерлі підземні частини рослин збагачують грунт органікою, слугують кормовою базою для ґрунтових тварин, грибів, бактерій. Деякі з мікроорганізмів, які існують у вільному стані або вступають у симбіоз із вищими рослинами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії, деякі грунтові водорості), здатні фіксувати атмосферний азот і тим самим збагачувати грунт його сполуками, підвищуючи родючість. На структуру грунтів впливає і діяльність певних груп тварин, зокрема тих, що здатні прокладати у грунті ходи, розпушуючи його (дощові черви, деякі комахи, кроти тощо). Крім того, тварини збагачують грунт органікою (екскременти, відмерлі рештки) та беруть участь у її розкладанні (комахи, кліщі, круглі черви, найпростіші та ін.). Особлива роль у цих процесах належить дощовим черв'якам, які транспортують органічні рештки з поверхні грунту в його глибину.

Процеси ґрунтоутворення охоплюють або всю товщу грунту, або поширені осередками. Таким чином, у грунті та на його поверхні відбуваються такі біогенні процеси: розкладання органічної речовини до мінеральних сполук, утворення гумусу та його розкладання, руйнування мінеральних порід.

Органічні рештки (насамперед відмерлі частини рослин) потрапляють на поверхню грунту, утворюючи підстилку, в якій за участю бактерій, грибів, різних груп червів і дрібних членистоногих також відбуваються процеси мінералізації - перетворення органічних речовин на неорганічні й одночасно — синтез органічних гумусових речовин. У тропічних і субтропічних поясах темпи мінералізації високі протягом усього року, і тому шар підстилки незначний, тоді як в помірній зоні, де період позитивних температур (вегетативний період) порівняно короткий, органіка розкладається повільно, і шар підстилки досить товстий.

У руйнуванні органічних сполук провідна роль належить ґрунтовим безхребетним тваринам (насамперед, круглим і кільчастим червам, членистоногим), а також грибам та бактеріям. Одним із перших на роль ґрунтових тварин у процесах розкладення органіки звернув увагу Ч.Дарвін. Він дійшов висновку, що дощові черв'яки прискорюють руйнування органічних решток: пропускаючи їх через кишечник, вони та інші грунтові тварини стимулюють їхній розклад мікроорганізмами.

Речовини, які утворюються при розкладанні органіки в підстилці, надходять у грунт. Їх використовують рослини та інші організми, або вони накопичуються у формі гумусових речовин, з яких утворюється гумус (високомолекулярні сполуки різної хімічної природи, переважно органічні кислоти). В його синтезі беруть участь різноманітні організми: безхребетні тварини, бактерії, гриби. Зокрема, темне забарвлення гумусу зумовлене пігментами-меланінами, які після відмирання міцелію грибів потрапляють у грунт. Гумусовий запас грунту - результат різноманітних довготривалих процесів синтезу, розкладання та накопичення органічних речовин, переважно рослинного походження.

Гумус постачає рослини азотом, фосфором, іншими елементами живлення та біологічно активними речовинами. Отже, наявність гумусу визначає родючість грунтів, тому його збереження — одна з найголовніших задач, що постають перед людиною.

Вплив живих організмів на газовий склад атмосфери. Процеси життєдіяльності організмів змінюють газовий склад атмосфери, який на початку розвитку біосфери значно відрізнявся від сучасного. В ній було багато водяної пари, вуглекислого газу, аміаку, сірководню, метану тощо, однак не було вільного кисню та, відповідно, озонового екрану. Тому ультрафіолетові промені без перешкод досягали поверхні Землі і життя певний час могло існувати лише у водному середовищі, бо вода поглинає ці промені.

Завдяки діяльності фотосинтезуючих ціанобактерій, газовий склад атмосфери поступово змінювався: знижувалася концентрація вуглекислого газу, метану, аміаку та ін.; з'явилися вільний кисень, концентрація якого приблизно 2-3 млрд. років тому досягла сучасної, та озоновий екран. Це створило передумови виходу життя на суходіл. Нині весь атмосферний кисень — фотосинтетичного походження. Рослинність Землі щорічно поглинає близько 1,7-108 тонн вуглекислого газу і виділяє майже 1,2 • 108 тонн кисню, який використовують у процесі дихання всі аеробні організми. На співвідношення вуглекислого газу та кисню в атмосфері негативно впливає господарська діяльність людини: розвиток промисловості і спалювання енергоносіїв знижує вміст кисню та підвищує - вуглекислого газу. Останнє спричиняє так званий «тепличний ефект»: внаслідок високої теплоємності вуглекислий газ зменшує випромінення тепла поверхнею Землі, що зумовлює потепління клімату. Вуглекислий газ виділяється в атмосферу також унаслідок діяльності редуцентів та аеробного дихання більшості живих істот.

Живі організми впливають і на концентрацію в атмосфері азоту. Він зв'язується деякими мікроорганізмами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії) і таким чином вилучається зі складу повітря, а повертається в атмосферу в результаті процесів дисиміляції або денітрифікації переважно у вигляді аміаку. Діяльність організмів сприяє надходженню в атмосферу й деяких інших газів - сірководню, метану тощо.

Життєдіяльність організмів значною мірою впливає на оболонки Землі: зокрема на утворення осадових порід, грунту, формування атмосфери.

У створенні осадових порід беруть участь організми, здатні накопичувати в собі сполуки кальцію, кремнію, фосфору. Після загибелі їхні рештки опускаються на морське дно, де внаслідок хімічних процесів перетворюються на різні осадові породи (крейду, вапняк, трепел, кремнеземи, радіолярити тощо), що можуть досягати значної товщії

Завдяки діяльності живих організмів відбувається ґрунтоутворення - формування верхнього родючого шару літосфери.

Процеси життєдіяльності організмів впливають і на газовий склад атмосфери. Провідна роль у підтриманні сталості газового складу атмосфери належить зеленим рослинам і ціанобактеріям.

група	дата
МД-31

Навчальна дисципліна: «Ринкові дослідження»

Тема: Сутність експерименту та його різновиди. Експерименти і дослідженнях реклами

Вид заняття: Лекція

Мета заняття	Навчальна Навчити аналізувати, розвивати вміння аналізувати.
Виховна оволодіти основними поняття ми які використовуються в туризмі

Дата добавления: 2014-01-07