Лекція № 1. Предмет, завдання та структура психології

1 1

1 1

I

FV 1

FV

Р.

ЛЬВІВ – 2011

Конспект лекцій

ФІНАНСИ ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Властивості систем.

Умовно властивості систем можна розділити на групи:

І. Загальні властивості – характеризують тип системи:

Структурні,

Динамічні,

Властивості що характеризують опис і управління системи.

Структурні властивості – Ієрархічна впорядкованість (полягає у можливості поділу системи на підсистеми, відображає той факт що поведінка підсистеми не може бути повністю аналогічна системи). Цілісність системи (проявляється в тому, що зміна в деякій її частині викликає зміни в інших частинах і у системі вцілому).

Динамічні властивості – властивість прогресуючою систематизації (полягає в посиленні існуючих відношень між частинами і розвитку нових відношень між частинами не зв’язаних між собою), властивість прогресуючої ізоляції (проявляється у вигляді розпаду. Що має місце при руйнуванні системи і у вигляді росту, що полягає в зростанні поділу на підсистеми)

Для спеціальності 8.18010012 – «Управління інноваційною діяльністю»

Укладач д .е.н., професор, Алєксєєв І.В.___ ____________

(вчений ступінь, звання, прізвище та ініціали автора(-ів) програми)

“22” серпня 2011 р.

Тема 1. Інноваційна діяльність та інноваційна сфера.

Питання теми:

1.1. Економічні аспекти інноваційної діяльності.

1.2. Класифікація нововведень.

1.3. Інноваційна сфера та її характеристики.

1.4. Фінансові потоки інноваційного процесу.

1.1.Економічні аспекти інноваційної діяльності

Поняття “інновація” з’явилося у наукових дослідженнях 20-го століття і спочатку означало проникнення деяких елементів однієї культури в іншу (звичаїв, способів організування життєдіяльності, у тому числі виробництва). Інновації є результатом діяльності з оновлення, трансформації попередньої діяльності, що призводить до заміни одних елементів іншими або доповнення вже існуючих новими. Подібна діяльність має спільні закономірності: визначаються цілі переміни; нововведення розробляється, випробується, освоюється виробництвом, розповсюджується і, нарешті, “відмирає” після фізичного і морального вичерпання себе. У процесі інноваційної діяльності при подоланні інерції того порядку, що склався, зазвичай виникає проблема наслідків – очікуваних, бажаних і шкідливих.

Інноваційна діяльність дозволяє розв’язати протиріччя, пов’язані з тим, що у кожній речі (процесі, явищі, відносинах) містяться об’єктивні тенденції розвитку (потенції). Їх реалізація здійснюється завдяки цілеспрямованій інноваційній діяльності соціальних та економічних суб’єктів.

Інноваційна діяльність в економіці пояснюється двома гіпотезами. Згідно першої – в основі цього процесу є технологічний поштовх, а другої – тиск ринкового попиту. Гіпотеза технологічного поштовху заснована на ідеї автономного розвитку науки, яка не надає значення зворотному зв’язку між економічним середовищем і спрямованістю технічного прогресу (Я. Ван Вейн, Ю.В. Яковець). Близькою до даної гіпотези є гіпотеза економічного ефекту, що пов’язує винахідницьку активність із частотою наступних інновацій. Дійсно, розвиток наукової думки є відносно незалежним від практики, і виражається у вигляді наукових парадигм. Ретроспективний аналіз розвитку науки дозволяє констатувати, що у світі пройшли чотири наукові революції, а у технічному базисі промислово розвинених країн послідовно змінилися чотири технічних уклади. Кожну наукову революцію характеризує яскраво виражена тенденція збільшення числа відкриттів у порівнянні з попередньою.

Як початковий момент нововведення, винахід своїм походженням зобов’язано дії різних факторів: економічних, політичних, соціальних, технічних, наукових, психологічних та інших.

Винахідництво має властивість накопичувати попередній досвід вирішення аналогічних завдань, тобто властивість кумулятивності. Багатство та глибина накопичених у нововведеннях знань суттєво впливають на можливості їх реалізації.

Формування суспільної потреби в інноваційній діяльності опосередковується економічним законом вартості, що змушує економічних агентів порівнювати розмір ресурсів, які застосовуються або сукупних витрат на інновації з результатами їх освоєння у матеріальному виробництві.

Інший критерій здійснення цієї діяльності – соціальний ефект у відповідності з цілями конкретної економічної системи. Співвіднесення результатів і витрат, що визначає здійснення інноваційної діяльності, відбувається у наступних ситуаціях:

перша ситуація – попит і пропозиція рівні – джерелом прибутку стає зниження собівартості продукції, а інновації використовуються на недостатньому рівні з позицій отримання підприємством прибутку;

друга ситуація – перевищення сукупного попиту над пропозицією, яке призводить до залучення у виробництво резервів та інновацій, зростання додаткових видатків, які покриваються збільшенням обсягів виробництва;

третя ситуація – попит нижче пропозиції – коли зменшуються ціни та засоби на інноваційну діяльність, з обороту вилучаються застарілі (неефективні) фактори виробництва шляхом їх консервації та утилізації. Досягнутий рівень прибутку утримується тільки за рахунок зниження витрат.

На думку К. Оппенлендера “підприємець стикається, насамперед, із стимулюванням з боку попиту при прийнятті рішення в області нововведень … у звичайних умовах, визначених існуючою системою економічних відносин” [1, с. 120].

Для розвитку національної економіки визначальним є попит на нововведення, а не пропозиція з боку науки. М. Кондратьєв вважає, що “науково-технічні винаходи можуть залишатися недієвими, поки не з’являться необхідні економічні умови для їх застосування” [2, с. 210].

Виходячи з викладеного можна зробити висновок про те, що пріоритетними для здійснення інноваційної діяльності є економічні умови. Ретроспективний аналіз підтверджує, що економічний ефект отримує найчастіше економічний суб’єкт, який не обов’язково створив нововведення, проте застосував його.

Гіпотеза “ринок – тяга” пов’язує зростання інноваційних можливостей економіки з вимогами ринку, з появою нових галузей та реконструкцією старих (К. Фрідмен, Дж. Кларк, Л. Суто, К. Оппенлендер). Японський економіст Т. Коно вважає, що існує чотири джерела ідей, на яких базуються інновації: потреби ринку; можливості науки; потреби і політика компаній; наслідування діючим компаніям” [3, с. 260].

1.2. Класифікація нововведень

За ступенем інноваційного впливу на усі сфери суспільного життя (в тому числі й на економічну діяльність) нововведення можуть класифікуватися у різний спосіб. Засновник інноваційної теорії Й. Шумпетер розділив нововведення на базисні і вторинні. У подальшому Г. Менш виділив такі базисні нововведення, які чинять покращання і псевдонововведення – тобто уявні. Базисні нововведення є такими, що слугують для появи нових галузей і нових ринків. Покращуючі нововведення не торкаються основних технологічних схем, проте покращують якість предмету або незначним чином змінюють елементи технологічного процесу з метою економії певних ресурсів. Псевдонововведення вносять зміни під впливом короткочасних коливань споживчих уподобань.

1.3. Інноваційна сфера та її характеристики

В інноваційному процесі реалізуються економічні відносини між тими, хто створює нововведення, є власниками ресурсів, а також споживачами нововведень з приводу їх виготовлення, використання і забезпечення ресурсами. Ці відносини опосередковані рухом (а) особливої форми грошового капіталу (венчурного капіталу) та (б) інформації.

Інноваційний цикл – це часова послідовність етапів, що являють собою сукупність функціонально відокремлених видів діяльності. Необхідною умовою реалізації нововведення є забезпечення єдності цих відокремлених видів діяльності всередині етапу та між ними. Обмін інформацією між етапами всередині циклу забезпечує обмін діяльністю, наступність окремих стадій процесу створення, впровадження та використання нововведень.

Інноваційна діяльність має прикладну спрямованість, циклічність, наявність специфічних зв’язків між учасниками через фінансові та інформаційні потоки, а часто й спеціалізованих агентів, що діють на усіх або на окремих етапах інноваційного процесу. Інноваційний процес включає науково-технічну, управлінську, маркетингову, творчу складові діяльності.

Інноваційний процес не буде повністю завершеним, якщо він зупиниться на одній з проміжних стадій – зародження (усвідомлення потреби і можливості інновацій); освоєння (впровадження у виробництво, експеримент); дифузія (тиражування); рутинізація (реалізація нововведень у стабільних умовах господарювання). Прикладом локального завершеного нововведення є його реалізація в одиничному (виставковому) екземплярі. Інноваційний процес не є завершеним, якщо придбане або розроблене нове устаткування (технологія) не використовуються у постійному режимі, наприклад, з причини непідготовленості персоналу, тобто не досягнута заключна стадія – рутинізація.

Особлива область суспільного поділу праці, що забезпечує реалізацію продукту наукової сфери у матеріальному виробництві, і водночас особлива виробнича фаза суспільного виробництва виділяється в інноваційну сферу національної економіки. Умовою функціонування інноваційної сфери є інтелектуальна власність і власність на продукт інноваційної діяльності. В інноваційній сфері формується відокремлена спеціалізована матеріально-технічна база, накопичуються спеціальні прийоми та методи, що відповідають формам організації та управління інноваційною діяльністю. Теоретичні дослідження інноваційної сфери набули особливої актуальності в умовах формування маркетингових концепцій (60-ті рр.) та активізації інноваційної діяльності у світовій економіці з середини 70-х рр.

Значний внесок у вивчення інноваційної діяльності зробив Й. Шумпетер, який обґрунтував створювальну роль кредиту, його “купівельну силу” у новаторській діяльності. Він же визначив функціональне призначення інноваційної сфери, яке полягає у наступному:

· комерційний характер потенційних споживачів інновацій;

· пошук перспективних ідей, джерел функціонування;

· організування створення та впровадження нововведень;

· тиражування;

· підтримка і утилізація.

В цілому економічні відносини інноваційної сфери є похідними відносин матеріального виробництва, але їм притаманна власна специфіка.

На відміну від наукової сфери в інноваційній сфері переважають обмінні операції при передачі продукту, чітко позначаються права власності при здійсненні обмінних операцій між суб’єктами, які здійснюють інноваційну діяльність, і суб’єктами, які є зовнішніми для цієї сфери. Управління в інноваційній сфері базується на критерії економічної ефективності, а передача інноваційного продукту у виробничу сферу передбачає здійснення маркетингових досліджень.

Розвиток інноваційної сфери дозволяє скоротити час освоєння виробництвом наукової продукції, швидше повернути авансований капітал і знов спрямувати його на розширення виробництва.

Інноваційній сфері притаманна особлива форма фінансової діяльності, венчурне кредитування і маркетингова спрямованість на просування наукової продукції на ринок.

Інноваційній сфері на стадії матеріалізації ідей в уречевленому продукті притаманні такі особливості новаторської праці:

· імовірнісний характер, ризик та допустимість негативного результату;

· невідтворюваність унікальних особливостей його продукту.

Продуктом інноваційної сфери є, як правило, зразок того, що буде створюватися на його основі для масового споживача. Вартість інноваційного продукту визначається не витратами на його створення, а тією функціональною новизною, яку містить продукт як передумову нового товару, здатного задовольнити потреби суспільства на більш високому якісному рівні та/або з меншими витратами. В інноваційній сфері економічні закони виявляються у специфічних формах управління та координування економічного механізму.

1.4.Фінансові потоки інноваційного процесу

Витрати на освоєння нововведень мають значний термін окупності, що погіршує поточне економічне становище господарюючого суб’єкта. Цю обставину (протиріччя) можна подолати тільки значною величиною прибутку, яку нововведення гарантує у перспективі. Цьому інноваційна діяльність висуває підвищені вимоги до бізнес-планування, стратегічних та маркетингових досліджень.

В інноваційному процесі формуються такі фінансові потоки:

· плата за фінансові, капітальні ресурси;

· дохід власника інтелектуального продукту (носія ідеї);

· матеріальні витрати і заробітна плата учасників на основі укладених договорів і контрактів;

· дохід, що залишається у розпорядженні підприємця.

Розбіжностям в економічних інтересах учасників інноваційних процесів, окрім розподілу сукупного ефекту від реалізації нововведення, сприяють також такі особливості інноваційної діяльності:

· підвищена невизначеність результатів;

· часова та просторова віддаленість інноваційного ефекту від моменту та місця впровадження відповідних заходів окремими учасниками інноваційного процесу.

Список використаних джерел: 1. Оппенлендер К. Технический прогресс: воздействие, оценка, результаты. – М.: Экономика, 1981. 2. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: экономика, 1984. 3. Коно Т. Стратегии и структура японских предприятий. – М.: Прогресс, 1987.

РV = --------------, (4.12)

(1 + n ^. i)

де: РV – приведена теперішня вартість майбутнього грошового потоку;

FV – абсолютна величина майбутнього грошового потоку;

n – кількість інтервалів у плановому періоді;

i – ставка дисконтування (виражена десятковим дробом).

Оскільки майбутня вартість наявних грошових коштів у разі використання складного процента визначається за формулою (4.3):

FV = РV ^. (1 + i)ⁿ,

то приведена теперішня вартість майбутніх грошових потоків при використанні складного процента визначається за такою формулою:

РV = ----------- = FV ^. (-------)ⁿ. (4.13)

(1 + i)ⁿ 1 + i

Можна визначити теперішню вартість майбутнього грошового потоку із використанням фінансової таблиці А-3, яка містить абсолютне значення ставки дисконтування, виходячи із рівня процентної ставки та кількості інтервалів у плановому періоді.

Частина рівняння (4.13), взята в дужки, називається фактором процента поточної вартості FVIF.

Таким чином, якщо

1 ⁿ

FVIFА_i,n = (-----),

то формула (4.13) матиме вигляд:

FV = FV ^. (FVIF_i,n). (4.14)

де: FVIF_i,n – абсолютне значення ставки дисконтування;

i – процентна ставка;

n – кількість інтервалів у плановому періоді;

Приклад 4.6. Яку суму грошей повинен покласти и підприємець у банк на депозитний рахунок у поточний момент часу, якщо за процентної ставки 5% за умови нарахування складного процента через п’ять років він планує отримати 127,63 гр. од.?

Розв’язок.

Як бачимо, приклад 4.6 і приклад 4.2 мають дещо спільне: процентна ставка і термін, на який кладуться гроші на депозит, - однакові. Проте в прикладі 4.2 визначена сума, яку підприємець має покласти и на депозит, є заданою, а в прикладі 4.6 ми повинні визначити цю суму. У прикладі 4,6 задається очікувана сума через п’ять років, а в прикладі 4.2, навпаки, саме ця сума невідома. Отже, приклад 4.6 є оберненим до прикладу 4.2.

Застосовуючи формули (4.13), (4.14) та дані таблиці А-3, визначимо суму, яку необхідно покласти на депозит сьогодні:

РV = 127,0 ------------ = 127,0 ^. 0,7835 = 100 гр. од.

(1 + 0,05)⁵

Дисконтування грошових потоків застосовується також за необхідності оцінювання поточної вартості цінних паперів, об’єктів нерухомості, що плануються до продажу у майбутньому.

Приклад 4.7. Підприємець має цінний папір, який надає йому право на отримання після двох років 1000 гр. од. Річна вартість грошей на ринку капіталу сьогодні становить 16%. Скільки коштує цей цінний папір сьогодні?

Розв’язок.

Застосовуючи формули (4.13), (4.14) та дані таблиці А-3, маємо вартість цінного папера на сьогодні:

РV = ------------ = 1000 ^. 0,7432 = 1743,2 гр. од.

(1 + 0,16)²

Різноплановість руху грошових коштів у результаті підприємницької діяльності створює ситуацію, коли застосування простого дисконтування для оцінки приведеної вартості майбутніх грошових потоків є недостатнім. Передусім це стосується оцінки грошових потоків, які виникають протягом усього періоду із певною періодичністю, тобто ануїтетів (ренти).

Якщо припустити, що абсолютна величина грошових потоків протягом періоду, який аналізується, однакова і постійна, тобто умови ануїтету передбачають рівність окремих грошових потоків, формула теперішньої вартості ануїтету матиме вигляд:

(1 + i)ⁿ – 1 (1 + i)ⁿ 1

FVА _n = PМТ ^. (--------------) = PМТ ^. (---------- - -----------) = (4.15)

і ^. (1 + i)ⁿ і ^. (1 + i)ⁿ і ^. (1 + i)ⁿ

= PМТ ^. (--- - -----------),

і і ^. (1 + i)ⁿ

де: FVА _n – теперішня вартість ануїтету;

PМТ – абсолютна величина періодичних рівновеликих виплат (ануїтетів);

n – кількість інтервалів у плановому періоді;

i – ставка дисконтування (виражена десятковим дробом).

Різниця в дужках рівняння (4.15) називається фактором процента поточної вартості ануїтетів (PVIFА_i,n). Фактор процента поточної вартості ренти – це показник ануїтетів за n –ну кількість періодів, дисконтований на i процента.
У фінансових таблицях А-4 обчислено значення цього показника для різних n та i.

PVIFА_n = (--- - -----------).

і і ^. (1 + i)ⁿ

Тоді рівняння (4.15) матиме вигляд:

PVА_n = PМТ ^. FVIF_i,n. (4.16)

Фінансово-математична модель визначення теперішньої вартості ануїтетів застосовується для обчислення постійних рівних виплат з погашення кредиту, орендних платежів за користування активами підприємства, для порівняння теперішньої вартості цінних паперів, які дисконтуються під різні процентні ставки та приносять власникові певний щорічний дохід, для визначення суми, яку необхідно покласти на депозит за умови вилучення з рахунка кожного року однакової суми грошей.

Приклад 4.8. Яку суму підприємець має покласти на депозит сьогодні під 10% річних, щоб протягом п’яти років щорічно знімати з рахунка по 300 гр. од.?

Розв’язок.

Ідеться про дисконтування ануїтетів на суму 300 гр. од. протягом п’яти років. Скористаємося формулою визначення теперішньої вартості ануїтетів (4.15), (4.16) та даними таблиці А-4.

PVА_n = PМТ ^. FVIFА_10%, = 300 гр. од. ^. 3,7908 = 1137 гр. од.

За результатами застосування табличного способу вирішення задачі маємо, що вклад у розмірі 1137 гр. од. дає змогу інвестору протягом п’яти років у кінці кожного року знімати з рахунка по 300 гр. од. за умови нарахування банком складного процента у розмірі 10% річних. Перевіримо правильність результату арифметично, звівши розрахунки у табл. 4.5.

Таблиця 4.5

Розрахунок поточної вартості звичайного ануїтету, гр. од.

Рік	Залишок на поча-ток року	Нарахова-ний про-цент (Гр. 2 × 10%)	Залишок на кінець року без щорічних вирахувань (Гр. 2 + Гр.3)	Щорічне вилучен-ня з ра-хунка	Залишок на кінець року (Гр. 4 – Гр. 3)
Гр. 1	Гр. 2	Гр. 3	Гр. 4	Гр. 5	Гр. 6
	1137,0	114,0	125,1	300,0	951,0
	951,0	95,0	1046,1	300,0	746,1
	746,1	74,6	820,7	300,0	520,7
	520,7	52,0	572,7	300,0
	272,7	27,3	300,0	300,0
Усього	х	363,0	х	15000,0	х

Різниця між початковим вкладом та знятою з рахунка сумою (сумою накопичення) є сумою процентів, що нараховуються на залишок вкладу:

1500 – 1137 = 363,9 гр. од.

У прикладі 4.8 ануїтет виникав наприкінці кожного року (постумерандо). Отже, формула (4.15) стосується звичайного (відстроченого) ануїтету (ренти). Проте, якщо має місце авансова рента, порядок розрахунку теперішньої вартості грошового потоку дещо змінюється. Необхідність коригування відстроченої ренти обумовлена відмінностями у прядку руху грошових коштів. Для звичайного ануїтету грошові потоки, вартість яких оцінюється, виникають по закінченні першого інтервалу аналізованого періоду (тому звичайний ануїтет називають також відстроченим). Для авансового ануїтету характерним є рух грошових коштів уже на початку першого інтервалу планового періоду. Згадані особливості обумовлюють відмінність між відстроченим та авансовим ануїтетом на один інтервал, що і відображає формула оцінки приведеної вартості авансового ануїтету:

PVА_{n(аванс)} = PМТ ^. (РVIFА_{i, n}) ^. (1 + i), (4.17)

За авансового ануїтету кожний період дисконтується однією виплатою. Оскільки виплати виконуються швидше, така рента має більшу вартість, ніж звичайна. Значення авансової ренти може бути розраховано множенням показника PV звичайної ренти на (1 + i).

Приклад 4.9. Щорічні відрахування становлять 300 гр. од. протягом п’яти років. Ставка дисконту становить 10%. Визначити теперішню вартість ренти за умови виникнення ануїтетів на початку кожного року.

Розв’язок.

Застосовуючи формулу (4.17) та значення таблиці А-4, отримаємо результат:

PVА_{n(аванс)} = 300 гр. од. ^. 3, 7908 ^. 1,1 =1 251,0 гр. од.

У розділі розглянуто основні фінансово-математичні моделі, які можуть бути застосовані для оцінювання прибутковості різноманітних інвестиційних проектів та вибору з них оптимальнішого.

Проте, застосовуючи математичний апарат для обрання того чи іншого варіанта вкладання грошових коштів, фінансовий менеджер повинен також зважати на обставини суб’єктивного характеру, які неможливо формалізувати в ту чи іншу фінансово-математичну модель: джерела виникнення початкового капіталу; репутація фірми, у справу якої інвестуються кошти; економічна та політична стабільність у країні та ін.

План

1. Сутність психології як науки.

2. Структура психології та головні галузі психологічних знань.

3. Зв'язок психології з іншими науками.

4. Основні історичні етапи становлення психології.

5. Напрями психологічної науки.

Дата добавления: 2014-01-07