Освітні зміни, реформи та інновації у галузі освіти

Зміни стали звичайним і повсякденним феноменом сучасного світу. Вони стали нормою життя і з часом вони відбуваються дедалі швидше. Стабільність вважається патологією і підтримуватись може тільки штучними методами, оскільки природа суспільства і сучасних організацій орієнтована на постійні зміни. Щодо стабільності можна взяти приклад Радянського Союзу. Зусилля щодо підтримання стабільності врешті решт закінчилося виснаженням ресурсів соціалістичної системи, руйнацією економіки і розпадом держави. Звідси можна зробити висновок, що зміни – неминучі, і спроби їх зупинити призводять до катастрофічних наслідків.

Зміни також стосуються і освіти. Вони відбуваються постійно, більше того становляться дедалі стрімкішими. Прискорення змін в освіті є глобальним феноменом. Однак зв'язок між освітою і змінами набагато складніший, тому що освіта – це найбільш консервативна соціальна установа. Основні функції освіти – дотримання традицій і опозиція змінам. Школи були створені з метою передання досвіду, накопиченого людством. Тому впровадження змін в освіті часто породжує проблеми для реформаторів освіти.

Що стосується освітніх реформ, то за Фулланом виділяють вісім основних уроків нової парадигми змін.

1. Неможливо керувати значущими процесами. Неможливо передбачити всі аспекти змін. Коли зміни глобальні, складні та важливі, деякі процеси неможливо контролювати і вони не залежать від наших зусиль.

2. Зміна це подорож, а не схема. Тривога, проблеми і страх невпевненості завжди характеризують процес змін, особливо на початковому етапі.

3. Проблеми – наші друзі. Проблем не уникнути в процесі змін. Якщо виникає проблема, це означає що зміни насправді відбуваються.

4. Бачення і стратегічне планування прийдуть згодом. Бачення приходить тоді, коли щось відбувається. Фактична зміна може не відповідати планам і потрібно потім робити поправки.

5. Індивідуалізм і колективізм повинні мати однакову силу. Освітні зміни потребують розвитку уміння як незалежного мислення так і колективної роботи.

6. Не діє ні централізація, ні децентралізація. Занадто централізована система означає надконтроль, а децентралізація – хаос. Для того, щоб вровадити освітні зміни, центральна влада то освітні інституції повинні співпрацювати.

7. Зв'язок із ширшим середовищем є обов'язковим для успіху. Всі суспільні процеси тісно взаємопов'язані. Якщо ігноруються зміни поза школою, то не можна вплинути на зміни всередині школи. І внутрішнє і зовнішнє середовище однаково важливі.

8. Кожен є носієм змін. Кожен залучений до освіти повинен брати участь і процесі змін.

Говорячи про процес змін, виділяють три стадії:

· Вибір (або ініціювання). На даній стадії приймають рішення щодо змін, складають плани і виконують підготовчу роботу.

· Впровадження. Розв'язують проблеми, що виникають і обмінюються досвідом.

· Продовження (або інституалізація). Вирішують приймати інновації чи відхиляти.

Дана схема дуже спрощена. В дійсності процес змін відбувається набагато складніше, оскільки:

¨ на кожну стадію впливає багато непередбачених факторів;

¨ зміни на одній стадії можуть вплинути на рішення, прийняті на попередніх стадіях;

¨ обсяг змін може бути різний – від ініціативи однієї школи до загальнонаціональної реформи;

¨ дуже важко визначити тривалість кожної стадії.

Також потрібно визначити відмінності між змінами, реформами та інноваціями.

Зміна – це природній і постійний процес. Реформа та інновація – процеси заплановані та керовані. Інновація – спроба ініціювати перетворення на мікрорівні, а реформа відбувається на макрорівні. Мета інновації – поліпшення певних аспектів виховання та освіти. Реформа – це політичний процес, який має охоплювати всю систему освіти і впливати на владні відносини.

Системні реформи – це зміни, що відбуваються одночасно на всіх рівнях освітньої системи. Вони скоординовані та взаємопов'язані. Під час здійснення системних реформ слід брати до уваги багато різних аспектів, зокрема:

· кількість учнів, учителів, адміністраторів;

· цілі та завдання;

· формування політики та адміністративна система структури влади;

· процеси фінансування і розробки бюджету;

· рівень фінансування;

· організація системи: типи, статуси, рівні;

· навчальний план: зміст і організація того, що викладається;

· педагогіка: соціальні відносини викладання та навчання.

Системні реформи мають зумовити переорієнтації в основних підрозділах системи освіти:

§ переорієнтація рішень (зміни спричиняють владу переглянути свої рішення);

§ переорієнтація ресурсів (розподіл або перерозподіл ресурсів);

§ переорієнтація правил (зміни містять мандати і заборони);

§ переорієнтація цінностей.

Для здійснення успішної реформи освіти важливо не лише знати, що змінювати, а й як змінювати. Потрібні ефективні моделі змін або стратегії.

Основними стратегіями змін можна назвати наступні:

1. Владно – примусові стратегії. Спілкування відбувається односторонньо, від ініціатора до виконавця.

2. Раціонально – емпіричні. Базується на експертизі, спрямованій на розум або інтелект виконавця. Відбувається за допомогою книг, лекцій, тощо.

3. Нормативні стратегії перепідготовки. Спрямовані на зміну норм, ставлень, думок різних учасників. Ґрунтується на роботі групи з двохстороннім спілкуванням.

Дані стратегії базуються на основних аспектах соціального життя:

Ø Політична влада;

Ø Науковий раціоналізм;

Ø Культурні норми та цінності.

Існує багато типологій реформування освіти.

Найпоширеніша з них:

1. Політико – адміністративна модель. Заплановані зміни організацій розглядаються як політичні системи. Зміни зазвичай відбуваються завдяки використанню влади та авторитету. Загальний приклад даної моделі – використання законодавства та розподіл ресурсів як засобів досягнення змін у соціальній системі.

2. Раціонально – всебічна модель. Модель дослідження і розвитку. За даною моделюю соціальні системи повністю вивчені й тому можуть бути змінені на основі прогнозів.

3. Культурна модель. Зорієнтована на культуру, норми, цінності – як основні мішені для змін.

Дата добавления: 2014-01-06