Геодезичні роботи при спорудженні надземної частини будівель і споруд

Після закінчення монтажу стін підвалу та цоколя нівелюванням верхньої площини ряду блоків цоколя через кожні 3 - 5 м визначають позначки площин по осях стін. У випадку негоризонтальності цієї площини і неспівпадання з проектним горизонтом її вирівнюють, змінюючи товщину підстиляючого шару під елементами перекриття над підвалом. Потім знову повторюють контрольне нівелювання і приступають до монтажу плит перекриття.

Кінцевою стадією геодезичних розбивок при роботах нульового циклу є винесення осей — головних або основних — споруди та нульового горизонту на цоколь споруди. Осі на плити перекриття цоколя переносять з обгородження або створних знаків за допомогою сталевих струн, висків або теодоліта (що найкраще). Сліди проекції осей на збудованому цоколі будівлі замальовують тонкими рисками, нанесеними помітною водостійкою фарбою.

Нанесення розбивної основи на вихідний горизонт

Другорядні або допоміжні осі розбивають сталевою рулеткою від основних осей рулеткою. Щоб зберегти розбивні осі і мати змогу їх перенести на вищі монтажні горизонти 2-го, 3-го і т.д. поверхів, їх наносять також на зовнішні стіни цоколя (див. рис. 53).

Винесення нульового горизонту на цокольну частину будівлі виконують звичайними методами нівелювання через горизонт інструмента і розрахунку висоти по рейці, підставленій в проектній точці.

Так як горизонт чистої підлоги 1-го поверху розташований завжди вище цоколя і перекриття над підвалом на 8 - 10 см, то на зовнішню стіну виносять умовний горизонт, який нижче нульового горизонту десь на 30 - 50 см.

Нанесені основні осі і умовний горизонт є розбивною основою – плановою і висотною — для будівництва надземної частини споруди.

По завершенні робіт нульового циклу виконують виконавчу зйомку і складають виконавчу масштабну схему, на якій показують положення всіх осей будівлі, винесених на цоколь, дійсні відстані між цими осями і фактичні позначки поверхні покриття над підвалом.

Дата добавления: 2014-01-06