Безготівкові розрахунки та їх основні форми

Тема 5. ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

План основних питань теми:

1. Безготівкові розрахунки та їх основні форми

2. Готівкові розрахунки, касова дисципліна

3. Розрахунково-платіжна дисципліна та санкції за її порушення

Безготівкові розрахунки – грошові розрахунки, що здійснюються за допомогою записів на рахунках у банку, коли гроші списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок одержувача коштів. Безготівкові розрахунки підприємств здійснюються виключно через їх поточні (розрахункові) рахунки в банківських установах.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Підприємства та установи обов`язково зберігають кошти на банківських рахунках.

2. Кількість розрахункових банківських рахунків не обмежена, але один із них визначається як основний для безспірного списання коштів.

3. Підприємства мають право вибору установи банку для відкриття усіх видів рахунків за згодою банку

4. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків

5. Кошти з рахунку списуються за розпорядженням чи згодою (акцептом) власника.

6. Про відкриття рахунків банк обов`язково повідомляє органи податкової адміністрації за місцезнаходженням підприємства

7. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту

Порядок здійснення безготівкових розрахунків залежить від обраної форми відповідних розрахункових документів.

Безготівкові розрахунки в Україні можуть здійснюватись за такими формами:

- з використанням платіжних доручень

- з використанням платіжних вимог-доручень

- з використанням платіжних вимог або інкасових доручень (виключно у випадку безакцептного списання боргових зобов’язань на підставі судових рішень)

- з використанням розрахункових чеків (чекова форма розрахунків)

- з використанням банківських платіжних карток

- акредитивна форма розрахунків

- вексельна форма розрахунків

Розрахунки з використанням платіжних доручень.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ у вигляді письмового доручення платника банку, що його обслуговує, перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів (це єдиний з документів, який може складатись в довільній формі).

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування податкових та прирівняних до них платежів.

Якщо отримувач коштів не має рахунка в банку, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку (виплата зарплати, пенсій, тощо).

Розрахунки платіжними доручення здійснюються за товарними і нетоварними операціями.

Розрахунки з використанням платіжних вимог-доручень використовуються у товарних розрахунках

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається:

- у верхній частині - з вимоги підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити певну суму за поставлені товари, послуги

- у нижній частині - з доручення платника банку щодо перерахування коштів. Верхню частину цього документу заповнює постачальник (отримувач коштів), пересилає його покупцю (платнику) разом з документами на відвантажену продукцію, а останній при згоді заповнює нижню частину цього документу і передає в свій банк для здійснення переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника. Банк платника переказує кошти на адресу банку, що обслуговує утримувача коштів, а підприємство-платника. сповіщає випискою про здійснення переказу коштів

Платники мають право відмовитись від акцепту повністю чи частково при порушенні умов угоди, про що повинні повідомити банк і отримувача коштів.

Розрахунки з використанням чеків

Розрахункові чеки – документи, що містять письмове розпорядження платника (чекодавця) своєму банку сплатити пред`явнику чека зазначену в чеку грошову суму в безготівковії формі.

Розрахунки чеком застосовуються з використанням чекових книжок (строк дії яких – 1 рік). Кошти в сумі ліміта чекової книжки зараховуються на спеціальний банківський рахунок, що гарантує оплату. Розрахунковий чек з чекової книжки приймається банком на протязі 10 днів від його виписки. На корінці чека вказується залишок ліміту чекової книжки до наступного платежу.

Перевагою даної форми розрахунків є відносна швидкість (момент реалізації продукції співпадає з отриманням чека). Видача боржником чека ще не означає оплати його зобов`язань перед кредитором. Погашення зобов`язання – тільки після оплати чека банком-платником.

Розрахунки з використанням акредитивів

Акредитив – форма беготівкового розрахунку, яка грунтується на трьохсторнній угоді із дорученням підприємства-платника (заявника акредитиву) до фінансової установи (банка-емітента акредитиву) здійснити переказ коштів на користь продавця - постачальника товарів чи послуг (бенефіціара) за умови виконання останнім визначених договірних зобов’язань. Він відкривається або в банківській установі постачальника-отримувача коштів (за рахунок задепонованих платником з цією метою коштів) або в банку платника.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником

Покритий акредитив – такий, що передбачає попереднє депонування коштів в банку постачальника (бенефіціара). Як недолік для платника – кошти платником попередньо депонуються, отже вилучаються з його грошового обороту.

Непокритий акредитив – коли платежі постачальнику гарантує банк платника. При цьому банк-емітент може дає право іншиму банку, який обслуговує бенефіціара (банку-виконавцю) списувати платежі на користь отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка. Оплата за непокритим акредитивом у разі відсутності коштів на рахунку платника здійснюється банком-емітентом акредитива на кредитних засадах.

Отже, акредитивна форма розрахунків використовується для забезпечення гарантованості здійснення платежів при дотриманні постачальником умов договору купівлі-продажу.

Строк дії акредитиву – 15 днів. За домовленістю цей термін може бути подовжений ще на 10 днів.

Розрахунки з використанням векселів.

Безготівкові розрахунки з відстрочкою платежу можуть здійснюватись з оформленням векселем.

Вексель – це письмове безумовне зобов`язання стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка є платником по векселю, у відповідний строк і у відповідному місці. За векселем не може передбачатись будь-яких додаткових умов здійснення платежу.

Предметом вексельного зобов`язання можуть бути тільки гроші. Платежі по векселю здійснюються тільки в безготівковій формі.

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть видавати векселі лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (надані послуги).

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково повинна міститись в угоді в письмовій формі (інакше угода може бути визнана недійсною з вилученням в бюджет всієї суми).

Для гарантованості вексельних розрахунків за товарними векселями надається гарантія (поручительство) їх оплати третіми особами (аваль).

Існує можливість передавання іншій особі прав вимоги по векселю – індосація. Індосація здійснюється за допомогою спеціального запису на векселі - індосаменту. Індосамент може бути тільки безумовним і на всю вексельну суму.

Особа, яка емітує векселі, зобов`язана вести спеціальний реєстр виданих векселів у встановленій формі.

Розрізняють прості і переказні векселі

- Простий вексель (соло-вексель) – вексель, який має формубезумовного зобов`язання здійснити платіж. Отже, платником є векселедавець. Переваги простого векселя полягають у простих правилах його обігу.

Переказний вексель (тратта) – вексель, який має форму безумовного розпорядження (наказу) векселедавця (трасанта) особі, яка має перед ним грошові зобов’язання (трасату) здійснити платіж у визначеній сумі на рахунок третьої особи (ремітента) у відповідному місці у відповідний строк

На момент видачі переказного векселя векселедавець (трасант) повинен мати грошові зобов’язання перед особою, на користь якої повинен бути здійснений платіж, в сумі, не меншій ніж сума вексельного платежу. Отже, за наявності у суб’єктів господарювання взаємної грошової заборгованості переказний вексель слугує засобом переведення підприємством платежу від покупця за отриманий товар на третю особу – свого боржника (в межах наявної суми боргу).

Переказний вексель повинен бути акцептований на всю суму трасатом або іншою особою-платником. Частковий акцепт векселя в Україні є неправомірним. Трасат (платник по векселю) стає боржником тільки після того як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату у письмовій формі, яка може складатись тільки з підпису на лицьовій стороні векселя.

	Трасант (векселедавець) – особа, що переказує отримати свій платіж від боржника (трасата) на третю особу (ремітента).		Ремітент (отримувач коштів) – особа (підприємство або банк), що є власником (утримувачем) векселя, тобто має право вимоги по векселю.
		Трасат – особа, що є боржником перед трасантом (наприклад, за поставлені товари) і є платником по векселю.

Векселі на основі взаємної довіри суб`єктів можуть функціонувати як розрахунковий засіб, боргове зобов`язання та як різновид цінних паперів, що має певні переваги. Недоліком векселя як кредитно-розрахункового засобу є ризик неплатоспроможності векселедавця. Засобом зменшення цього ризику є аваль – гарантійне зобов’язання іншої особи за векселем.

Забороняється використовувати векселі в якості внеску до статутного капіталу підприємства.

Законодавством України обмежено застосування вексельної форми розрахунків для суб’єктів, які обрали спрощену форму оподаткування прибутку зі сплатою єдиного податку (це пояснюється особливостями визначення бази оподаткування при сплаті єдиного податку).

Розрахунки з використанням банківських платіжних карток (БПК)

За платіжною схемою розрізняють картки:

- дебетові – передбачають попереднє відкриття спеціального карткового рахунку та виконання розрахунково-платіжних операцій в межах наявних на ньому коштів

- кредитні – передбачають можливість виконання розрахунково-платіжних операцій за рахунок кредиту банку

Дебетові картки в залежності від способу поповнення рахунку можуть бути

- звичайні (персоніфіковані) – емітуються на конкретний картрахунок конкретного клієнта. Така картка містить реквізити, які дозволяють ідентифікувати її утримувача. Картрахунок при цьому може поповнюватись (приклад – зарплатні картки)

- передоплачені (неперсоніфіковані) – все операції здійснюються в межах заздалегідь внесених на картрахунок коштів і не містять реквізитів, які дозволяють ідентифікувати власника

За статусом утримувача розрізняють картки:

особисті – надаються фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Зокрема, особисті БПК широко застосовуються для виплати заробітної плати в безготівковій формі (зарплатні проекти).

корпоративні – надаються суб’єктам підприємницької діяльності (емітуються як правило на ім’я довіреної особи-утримувача БПК). Корпоративні БПК використовуються для оплати витрат, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства (на відрядження, представницькі витрати тощо).

5.3. Готівкові розрахунки, касова дисципліна

Касові операції – це операції, що пов’язанні з прийняттям та видачею готівки на підприємстві. Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться за рахунок коштів, одержаних як з кас банків так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з обов’язковим веденням касової книги встановленої форми.

Існують такі обмеження щодо готівкових розрахунків:

1. Розрахунки готівкою між підприємствами – до 10 тис. грн. протягом одного дня (за одним чи декількома документами) в тому числі і щодо розрахунків коштами, отриманими з корпоративних карток на виробничо-господарські потреби, але крім коштів для відряджень

2. Підприємства, що мають податкову заборгованість, здійснюють виплату заробітної плати виключно за рахунок коштів, отриманих в банківській установі

3. Кошти, отримані в банку за грошовим чеком, можуть використовуватись виключно на визначені в ньому цілі

Підприємства, які здійснюють операції з готівкою, можуть зберігати в своїй касі на кінець дня готівку в межах ліміту каси - розміру, затвердженого угодою з обслуговуючим банком про розрахунково-касове обслуговування

За порушення порядку ведення касових операцій до підприємств застосовуються штрафні санкції, зокрема: за перевищення встановленого ліміту каси, за неоприходування у касі готівки, за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки та порушення умов видачі готівки під звіт, використання одержаних в банку готівкових коштів не за призначенням та порушення інших вимог.

5.4. Розрахунково-платіжна дисципліна та санкції за її порушення

Розрахункова дисципліна передбачає зобов`язання суб`єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов`язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжити санкції – примусові міри покарання. Останні поділяються на: договірні, банківські, фінансові.

Договірні санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання. Вони обумовлюються угодою між суб`єктами господарювання і не є обов`язковими.

За порушення договірних зобов’язань у взаємовідносинах сторін, з яких хоча б одна належить до державного сектора економіки або пов’язаних з виконанням державного контракту застосовуються такі санкції:

- штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів, робіт, послуг

- пеня в розмірі 0,1% вартості товарів, робіт, послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів – в розмірі 7% вказаної вартості

Банківські (або кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни. Реалізуються у формі виставлення банком-кредитором вимог щодо ліквідації виявлених недоліків і порушень з можливим нарахуванням штрафу, пені або наступним припиненням кредитування.

Фінансові санкції застосовуються державними органами, податковими адміністраціями за порушення фінансової дисципліни щодо сплати податків і зборів. В числі фінансових санкцій застосовуються: штрафні санкції, пеня. Крім того, до посадових осіб можуть застосовуватись і адміністративні стягнення.

За прострочку оплати податків, зборів і обов’язкових платежів застосовуються такі санкції:

- штраф в розмірі: 5% від суми недоплати - при самостійному виявленні недоплати до початку перевірки податковим органом; 10% - при виявленні недоплати податковим органом); до 50% - при великих розмірах чи тривалих термінах прострочки;

- пеня із розрахунку 120% від облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати або на момент виявлення недоїмки (в залежності від того, яка з ставок є більшою) виходячи з повної суми недоїмки за весь її строк в днях. Пеня нараховується на всю суму боргу, включно з штрафними санкціями.

Дата добавления: 2014-01-06