Основи організації фінансів підприємств

Перехід до ринкової економіки обумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Фінансовий стан, платоспроможність підприємств визначаються раціональ­ною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не авто­матично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під орга­нізацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, спо­соби формування та використання ресурсів, контроль за їхнім оборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними за­конодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комер­ційний розрахунок. За ринкової економіки господарський меха­нізм саморозвитку базується на таких основних принципах: са­морегулювання, самоокупність, самофінансування. Цим принци­пам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод господарю­вання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому ви­разі) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та міні­мально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як ви­робляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається головним орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організа­цію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відноси­ни підприємств регламентуються державою переважно економіч­ними методами — за допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, відсоткової, протекціоністської політики. Збитки (у тім числі втрачена вигода), котрих зазнало підприємство вна­слідок виконання таких вказівок державних органів та посадових осіб, що суперечать чинному законодавству, повинні відшкодо­вувати відповідні органи.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалеж­ність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації про­дукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси форму­вати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, ігнорування певних правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нор­мативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рі­шення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну від­повідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, держа­вою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підпри­ємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за раху­нок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природ­них ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, пору­шенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є ре­ально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі неспромож­ності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рів­ноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовід­носини з метою одержання прибутку. Банки не надають підпри­ємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, своєю чергою, за зберігання грошових коштів на банківських ра­хунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єк­тів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності ви­робничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава вста­новлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигну­вання виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі фор­ми власності: державну, комунальну, колективну, приватну.

Це зумовлює появу різних організаційно-правових форм госпо­дарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає поряд з іншими і дер­жавної власності. До державного сектору належать ті установи та організації, які цілком або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною фор­мою власності, що в них держава є основним держателем корпо­ративних прав, — електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та низка інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єк­тів господарювання.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові фор­ми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це виявляється в процесі формування капіталу (статутного фондуй розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, а також у взаємовідносинах з бюджетом.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства за­критого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь- який член товариства не може продати свого паю без згоди ін­ших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на бі­льшу кількість акціонерів через установлення відкритої перед­плати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Акціонерне товариство організовується на добровільних заса­дах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в інозем­ній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнан­ня, інтелектуальної власності, інших основних засобів.

Законом України «Про господарські товариства» передбачена можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо пошире­ним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен з учас­ників такого товариства вносить певний пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. На­далі відповідальність учасника товариства обмежується його па­єм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької дія­льності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою від­повідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку роз­поділяють між членами відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Ха­рактерним для них є те, що власність товариства — це спільна власність усіх його учасників.

Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючися до акціонування.

Оскільки фізичним особам дозволено вести підприємницьку діяльність, відкривати рахунки в банках, мати у приватній влас­ності землю, з'являються фінанси домашнього господарства. З пе­реходом до ринкової економіки зростатиме роль фінансів до­машнього господарства у виробничому процесі.

Фінанси домашніх господарств як складова фінансової систе­ми мають важливе значення для забезпечення соціальної стабі­льності, інвестицій у розвиток економіки, поповнення доходів державного бюджету.

Підґрунтя фінансів домашніх господарств становлять фінанси окремих родин. Головна мета їх полягає у формуванні доходів загальносімейних бюджетів і використанні цих коштів на поточ­не споживання і нагромадження. При цьому грошові кошти, при­значені для нагромадження, можуть бути інвестовані в різні види дохідних інструментів.

Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та тех­нологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисло­вості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних фа­кторів обумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпе­чення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

4. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність посідає особливе місце. Від неї багато в чо­му залежить своєчасність і повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою й іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприєм­ств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на виконання таких основних завдань:

— фінансове забезпечення операційної, інвестиційної діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— своєчасність виконання фінансових зобов'язань перед суб'єк­тами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів у обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та викорис­танням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основ­ними напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважли­віших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фі­нансової роботи визначається загальна потреба в грошових кош­тах для забезпечення нормальної операційної й інвестиційної діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпоря­дженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборо­тних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розроблення плану при­бутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку вируч­ки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найеконом- нішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та оборо­ту є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кіль­кість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабель­ність підприємств, створює реальні можливості для самофінансу­вання. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а отже, при­скорення обігу оборотних коштів і підвищення конкурентоспро­можності.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, неодмінно слід ураховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

—поліпшення використання основних виробничих засобів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних засобів;

—раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

—зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

—скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

—зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

—економія в адміністративно-управлінській сфері на підста­ві раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план — у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспро­можності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємст­ві полягає в такому:

—постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

—своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

—забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язко­вих платежів у бюджет та цільові фонди;

—своєчасне проведення розрахунків із заробітної плати;

—своєчасне погашення банківських кредитів Та сплата відсотків;

—здійснення платежів за фінансовими операціями.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньо­господарських резервів, збільшення доходів та прибутків, змен­шення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліп­шення фінансово-господарської діяльності підприємства в ціло­му. Матеріалами аналізу послуговуються під час фінансового прогнозування, планування та управління.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, за допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну ро­боту підприємства можна поділити на два блоки:

1)аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2)аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

—аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

—аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареа^ лізаційноїта фінансової інвестиційної діяльності;

—аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

—аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продук­ції та прибутку;

—аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

—аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

—факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за таки­ми напрямками:

—аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

—аналіз фінансової стійкості підприємства;

—аналіз ліквідності балансу;

—комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

5. Зміст та завдання управління фінансами підприємств

У ринковій системі господарювання важливе значення має конкуренція як механізм регулювання економічних процесів, однак у перехідний період вона ще недосконала. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що приз­водить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому підсумку — до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити пра­вильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ре­сурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджмен­ту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства (рис. 1.2).

Фінансовий механізм підприємства —- це система управління фінансами, яка включає організацію взаємодії фінансових відно­син і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кін­цеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінан­сових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кре­дит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; форму­вання та раціональне використання фінансових ресурсів; ви­значення ефективних напрямків інвестування фінансових ре­сурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; удоско­налення взаємовідносин з фінансово-кредитною системою, суб'єк­тами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації фінансової роботи, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансо­вому ринку.

Мобілізуючи кошти інших власників для забезпечення діяль­ності власного підприємства, фінансисти повинні чітко уявляти мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм за­лучення коштів. Для покриття коротко- та середньострокової потре­би у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички ба­нків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скориста­тися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекоменда­цію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували зміни кон'юнктури й упевнилися в можливос­ті порівняно швидкої та вигідної реалізації цінних паперів під­приємства.

На підставі маркетингового дослідження підприємство розв'я­зує такі три проблеми. Які товари, роботи, послуги слід виробля­ти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, потрібних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб'єк­тами господарювання.

Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей і трудових ре­сурсів супроводжується створенням і використанням грошових коштів підприємства, а це означає, що фінансовий стан суб'єкта господарювання відбиває всі сторони його діяльності.

Процес виробництва відбувається в певній технологічній по­слідовності, коли безперервно повторюються стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія пе­ретворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробниц­тво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій ще до відшкодування витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, форму­ючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхід­ну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції.

Надзвичайно важливо в управлінні фінансами підприємств передбачити таку потребу в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально потрібні розміри виробничих запасів, незавершено­го виробництва, залишків готової продукції для виконання вироб­ничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточ­ного інвестування слід визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні кош­ти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця супереч­ність процесу відтворення розв'язується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту влас­них оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами включає також сферу фінансового за­безпечення інвестицій на технічне переобладнання, реконструк­цію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкла­день, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибу­ток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних папе­рів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, форму­вання амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кож­не підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних акти­вів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основ­них засобів. Управління формуванням та використанням амор­тизаційних відрахувань, особливо в разі застосування прискоре­ної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджмен­ту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фі­нансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єкта­ми господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне переказування та­ких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових сан­кцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати при­чиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер.

Управління фінансами підприємств включає також сферу фор­мування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтво­рення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності під­приємств держава одержує свою частку у вигляді податків, під­приємство — у вигляді чистого прибутку, а працівники — певні доходи від розподілу і використання частини чистого прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.

Дата добавления: 2014-01-07