Проблема збалансованості бюджету. Причини виникнення бюджетного дефіциту та методи його фінансування

Формування бюджетів передбачає вирішення триєдиного завдання:

1) визначення реальних обсягів доходів;

2) оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб;

3) збалансування бюджету – ця проблема полягає в тому, що потреби суспільства і держави перевищують його можливості.

Залежно від співвідношення доходів і видатків бюджет як фінансовий план характеризується трьома станами:

1) збалансованість – видатки дорівнюють доходам;

2) стан профіциту – сума доходів переважає над видатками, відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави;

Бюджетний профіциту може виникати у трьох формах:

2.1. Бюджетний профіцит у вигляді бюджетних резервів: заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане перевищення за підсумками бюджетного року переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть бути або збільшені видатки, або скорочені доходи.

2.2. Перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками.

В Україні таке перевищення має форму бюджетного надлишку і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.

2.3. Бюджетний профіцит як результат антициклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах декількох років.

3) стан дефіциту – доходів не вистачає для фінансування видатків.

Основна причина дефіциту бюджету полягає у відставанні темпів зростання доходів бюджету порівняно зі збільшенням видатків бюджету.

Конкретні причини такого відставання можуть бути різними:

1) кризові явища в економіці, що супроводжуються спадом виробництва, зниження ефективності господарювання, інфляційними процесами;

2) неконтрольованість фінансової ситуації;

3) значне зростання соціальних видатків порівняно із зростанням ВВП;

4) неефективна структура народного господарства;

5) непослідовна фінансова політика;

6) мілітаризація економіки в мирний час;

7) надзвичайні ситуації (війни, стихійні лиха та ін.).

Розрізняють різні види бюджетного дефіциту (табл. 5.6).

Можна виділити наступні концепції збалансування бюджету:

1) на щорічній основі – передбачає оперативне державне регулювання доходів і видатків на основі заходів: збільшення податкових надходжень шляхом впровадження нової податкової політики або скорочення державних видатків, а також застосування цих заходів одночасно, призводить до нестабільності в економіці та бізнесі;

2) на циклічній основі – уряд розробляє і впроваджує антициклічну політику: бюджетний профіцит, отриманий на стадії піднесення, використовується на покриття дефіциту, що накопичився за період спаду. Ключова проблема цієї концепції полягає в тому, що періоди піднесення і спаду можуть бути неоднаковими за глибиною та тривалістю;

3) концепція функціональних фінансів – держава повинна турбуватись не про збалансованість бюджету, а про макроекономічну стабільність.

Вважається, що за рахунок позик держава може покрити будь-який дефіцит, а також, що при значній величині національного багатства проблема дефіциту і державного боргу не є гострою.

Як правило, у фінансовій політиці держави використовується усі три концепції.

До основних методів фінансування бюджетного дефіциту відносять:

1) на інфляційній основі:

- монетизацію дефіциту.

2) на неінфляційні основі:

- випуск державних цінних паперів;

- запозичення на зовнішніх та внутрішніх ринках;

- зважену податкову політику.

Якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень, то вводиться механізм секвестру видатків, який полягає в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5, 10, 15 % т.д.) щомісячно протягом періоду, який залишився до кінця фінансового року.

Секвестру не підлягають захищені статті видатків.

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Перелік захищених статей видатків Державного бюджету України визначається законом про Державний бюджет України.

5.7. Державний кредит і державний борг.

Державний кредит є ланкою державних фінансів та безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом: він є джерелом його покриття.

Державний кредит – це система економічних відносин, що виникають між державою та фізичними і юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями та ін.) з приводу мобілізації грошових коштів на кредитній основі (на умовах платності, строковості, поворотності), у яких держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

За економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу ВВП, джерелом якого виступають вільні кошти населення, підприємств, організацій.

У сучасних умовах державний кредит виконує наступні функції:

- фіскальна;

- регулююча

З боку держави суб’єктами кредитних відносин можуть бути:

- Кабінет Міністрів України;

- Органи влади АРК;

- Органи місцевого самоврядування;

- Міністерство фінансів України в особі Державного Казначейства;

- Національний банк України.

Державний кредит може бути внутрішнім та міжнародним.

Форми внутрішнього державного кредиту:

- ощадна справа;

- державні запозичення:

- державними облігаціями України, які поділяються на:

1) облігації внутрішніх державних позик України;

2) цільові облігації внутрішніх державних позик Україн и;

- казначейськими зобов’язаннями.

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.

Форми міжнародного державного кредиту:

- державні запозичення;

- кредити міжнародних організацій та іноземних держав.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу та системи управління ним.

За економічною сутністю державний борг – це система економічних відносин держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами).

За організаційною сутністю державний бор г – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства та договору (ст. 2 Бюджетного кодексу).

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу).

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Склад державного боргу представлено у табл. 5.7.

Залежно від офіційного визнання у складі внутрішнього державного боргу розрізняють:

1) монетизований борг (експліцитні борги) – складається із боргу держави за борговими зобов’язаннями, а також із виданих гарантій;

2) немонетизований бор г(імпліцитні борги) – складається з наступних елементів:

- невиконані зобов’язання перед населенням за соціальними виплатами (пенсіями, стипендіями, субсидіями, заробітної плати та ін.);

- заборгованість з господарських відносин із реальним сектором економіки (за державними замовленнями, надані послуги державним установам).

Управління державним боргом – це комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик.

Ефективне управління державним боргом передбачає дотримання таких принципів:

- безумовності;

- зниження ризиків;

- оптимальності структури;

- збереження фінансової незалежності;

- прозорості.

Методи управління державним боргом:

1) рефінансування;

2) новація;

3) конверсія;

4) консолідація;

5) уніфікація;

6) обмін за регресивним співвідношенням;

7) анулювання боргу.

Дата добавления: 2014-01-07