Сутність, склад і структура оборотних коштів

Сутність і основи організації оборотних коштів

По темі:ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Лекція № 9

1. Сутність і основи організації оборотних коштів

1.1. Сутність, склад і структура оборотних коштів

1.2. Організація оборотних коштів підприємств

2. Визначення потреби в оборотних коштах

2.1. Необхідність та сутність нормування оборотних коштів

2.2. Метод прямого розрахунку потреби в оборотних коштах

2.3. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом

Діяльність суб'єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для їх розширеного відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість ціл­ком переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробниц­тва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад паливо).

Отже, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці є, з одного боку, сукупністю матеріальних цінностей, а з другого — втіленням затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трак­тує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що пе­ребувають в обігу». Найчастіше можна натрапити на два визна­чення оборотних коштів:

1) оборотні кошти — це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безпе­рервного виробництва та реалізації виготовленої продукції;

2) оборотні кошти — це активи, які протягом одного вироб­ничого циклу або одного календарного року можуть бути пере­творені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають тер­міну «оборотний капітал». Дехто вважає, що оборотний капітал — це кошти, котрі вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у вироб­ництві. Це свідчить про ідентичність понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі певні автори характери­зують оборотний капітал як оборотні активи за мінусом коротко­строкових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення і влас­ного оборотного капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найширше, найзагальніше поняття капі­талу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії гро­шовий капітал розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не тільки як певна сума грошей, що спрямовується в процесі гос­подарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів ви­робництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, ви­робничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромаджування необхідних запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення про­дукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перене­сеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу обо­ротного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації, яка триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реа­лізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на товарній стадії кругообігу, водночас є і почат­ковою стадією наступного створення нової вартості.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості від­бувається за схемою:

Г —Т... В...Г — Г', де Г — гроші, що авансуються;

Т — предмети праці (товар);

В — виробництво;

Т' — готова продукція (товар);

Г' — гроші, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г = Г + АГ, тобто коли відбудеться приріст грошей проти аван­сованої суми.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообі­гу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різ­них форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефектив­ність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) аван­сується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис.).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допо­міжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавер­шене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, ви­трати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі під­приємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, за­лишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Отже, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забез­печення безперервності процесу виробництва, реалізації продук­ції та отримання прибутку.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях на­родного господарства. Пояснюється це особливостями організа­ції виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва й реаліза­ції продукції конче треба досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому під­приємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок удосконалення системи постачання, раціональ­ніших форм розрахунків.

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елемен­тів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборот­них коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене вироб­ництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні тільки для них. На­приклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховується змінне обладнання, а в добувних галузях до ви­трат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідго­товчі роботи.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона за­лежить від складу і структури витрат на виробництво, умов по­ставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (вико­наних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів у окремих галу­зях промисловості, то можна переконатися, що у вугільній про­мисловості, як уже було сказано, значна питома вага належить витратам майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних ко­палин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, обла­штування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливіс­тю є значна матеріаломісткість продукції, а отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються вели­кою трудомісткістю, складністю виробничих процесів, довгою тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока пито­ма вага оборотних коштів, авансованих у незавершене вироб­ництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічні процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває в дорозі до споживача.

Дебіторська заборгованість має найбільшу питому вагу в структурі оборотних коштів як у промисловості, так і в народно­му господарстві України в цілому. Підвищення частки дебіторської заборгованості відбулося за загального скорочення матеріальних запасів, тобто за скорочення обсягу виробництва.

Скорочення залишків грошових коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою.

Найсуттєвіше зменшення питомої ваги грошових коштів ста­лося 1993 року. Саме цього року інфляція сягнула величезних розмірів.

Найбільше зниження питомої ваги оборотних коштів у запа­сах товарно-матеріальних цінностей відбулося 1992 року. Саме тоді стався розрив традиційних зв'язків між виробниками різних регіонів.

Пік зростання питомої ваги відвантаженої продукції припадає на 1992 р., а дебіторської заборгованості — на 1997 р. Це свід­чить про скрутне економічне становище, в якому опинилися під­приємства. У зв'язку з поширенням кризи неплатежів підприємс­тва не мали достатніх коштів для закупівлі матеріальних ціннос­тей, ціни на які суттєво зросли.

Наведені дані свідчать, що стан і використання оборотних коштів окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. Своєю чергою, стан економіки держави зале­жить від стану кожного окремого підприємства й ефективності використання ним оборотних коштів.

Дата добавления: 2014-01-07