Українського суспільства

Трансформація соціальної структури

Трансформація соціальної структури передбачає зміну і перетворення її важливих рис. Для з’ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використовувати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що грають у ньому ведучу роль.

Відомо, що в Радянському Союзі існувала структура тоталітарного суспільства, що не допускала інших форм власності, крім державної або одержавленої та іншої ідеології – комуністичної. Усе це разом з іншими чинниками ешелонувало вертикаль ієрархічних відносин, у яких володіння владою передбачало право розпоряджатися власністю і брати участь у її розподілі. У такому суспільстві відсутні класи через відсутність економічних основ їхнього існування.

Соціальна структура тоталітарного суспільства жорстко детермінована: ніякі дії не можуть зруйнувати головної соціальної межі – між правлячою елітою (вищі шари господарської, партійної, державної номенклатури) і залишком суспільства. З роками в радянському суспільстві склався механізм самовідтворення еліти (номенклатури), сформувалися внутрішні горизонтальні й вертикальні зв’язки: неписані правила апаратної гри визначали певний тип поведінки; належність до владної еліти відкривала доступ до привілеїв.

Кастовість і корпоративізм робили еліту закритим шаром, ротація кадрів здійснювалася за суворо визначеними правилами, роблячи неможливим появу в її лавах «випадкових» осіб.

Інше суспільство, що не належало до еліти, було соціально слабко диференційоване. Через відчуження від власності і влади воно не могло ефективно впливати на суспільні процеси. Соціальні переміщення в ньому могли бути тільки горизонтальними, стосуючись професії, а не змін соціальної позиції в суспільній ієрархії. У такому разі реальні соціальні позиції робітника, селянина, інтелігента відрізнялися мало. Слабка вертикальна мобільність підривала стимули до соціальної і трудової активності, консервувала низькі життєві стан-
дарти більшості населення.

Повне відчуження від власності нівелювало принципову різницю між двома декларованими класами – робітниками і колгоспниками і соціальним шаром – інтелігенцією. Усупереч деяким розбіжностям у характері й змісті роботи, освіті і психології, ці соціальні групи являли собою масу найманих робітників, слабко структуровану за доходами, доступом до прийняття рішень, ціннісно-ідеологічними настановами.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від визначення сутності соціальних трансформацій, суть яких – у зміні функціональних зв’язків у суспільстві. Її основу складають:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів – економічних, політичних (насамперед інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних основ і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш твердою, більш рухливою).

2. Перетворення соціальної природи основних компонентів соціальної структури – класів, груп і співтовариств; відновлення їх як суб’єктів власності і влади; поява економічних класів, шарів і станів з відповідною системою соціальних конфліктів і розбіжностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної і вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація (лат. margin – біля, межа) – це втрата особистістю належності до визначеної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження в іншу.

Це процес зміни суб’єктом одного соціально-економічного статусу на іншій. В українському суспільстві маргіналізація характеризується переходом більшості населення переважно в нижчі шари (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов’язаний з місцем у системі влади і управління, то в нинішньому – вирішальним став критерій наявності власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного чинника у формуванні високостатусних груп. Обумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спе-ціальностей, що користуються попитом на ринку насамперед економічних, юридичних і управлінських.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніше статевовікова структура, тим більш великими можливостями розвитку вона наділена, тим міцніше со-ціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення.

Внаслідок негативних демографічних тенденцій, населення України щороку зменшується в середньому на 400 тис. осіб. На тлі загальної депопуляції населення (кожна п’ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров’я Україна посідала 40 місце у світі, то через десять років незалежності вона перемістилася в другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник став стрижнем трансформації. Економічний статус і спосіб життя еліти, вищого шару різко зросли, а в більшості населення вони різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, визначилося соціальне «дно» – злиденні, безпритульні, декласовані елементи.

Таким чином, структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, дотепер зберігає багато його рис. Для її якісного перетворення необхідно:

· системне перетворення інститутів власності й влади, що буде тривати не один рік;

· удосконалювання відносини всередині соціальної структури, тому що стратифікація суспільства буде і надалі нестабільною і неоднозначною;

· визначити межі між групами і шарами, тому що вони стануть прозорими. Це приведе до виникнення безлічі маргінальних груп з невизначеним або суперечливим статусом. Дана тенденція ніби нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність лише фор-
мальна;

· вжити заходів до подолання соціальної кризи, що призвела до відсутності однорідних «суспільств середнього класу», характерних для постіндустріальних суспільств. Україна, як й інші пострадянські країни, ще не переросла індустріальної стадії.

За таких умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими.

Дата добавления: 2014-01-07