Договори, спрямовані на надання послуг

До договорів про надання послуг належить надзвичай-

но велика кількість як пойменованих, так і непойменованих до-

говорів. Зокрема, це договори перевезення, транспортного екс-

педирування, морського, портового, міжпортового буксиру-

вання, зберігання, охорони, доручення, комісії, договори про

надання інформаційних, консультаційних, телекомунікаційних,

аудиторських, юридичних, освітніх, медичних, ветеринарних

послуг, туристичного та екскурсійного обслуговування тощо.

Окреме місце серед цих договорів займають договори щодо

надання фінансових послуг, які, зважаючи на їх предмет та

сферу застосування, складають відокремлену групу, що відо-

бражено, наприклад, в укладеній у межах Всесвітньої торгове-

льної організації (ВТО) Генеральній угоді про торгівлю послу-

гами від 15 квітня 1994 р.

Глава 63 ЦК регулює загальні положення про послуги й

має одночасно як загальне, так і спеціальне застосування. Так

ч. 1 ст. 901 ЦК встановлює загальну ознаку зазначених догово-

рів, а саме споживання послуги в процесі вчинення певної дії

(виконання медичної операції) або здійснення певної діяльнос-

ті (перевезення вантажу). Отже, результат діяльності виконав-

ця в таких договорах завжди є нематеріальним, неуречевленим,

тобто не пов’язаним із виготовленням, обробкою, переробкою,

ремонтом речі або виконанням іншої роботи з переданням її

результату замовнику, як це має місце в договорах підряду (ч. 2

ст. 837 ЦК). Корисний результат у договорах про надання по-

слуг не може існувати окремо від дії чи діяльності й не може

бути переданим окремо від них самих, а отримання послуги

припиняється з припиненням дій (діяльності) виконавця. У

зв’язку із цим на результат даних договорів встановлення га-

рантійних строків (строків придатності) є неможливим. Так, в

договорі перевезення вантажу доставка вантажу до пункту

призначення й видача його уповноваженій особі означає вико-

нання договору перевізником, одночасне споживання послуги

одержувачем та припинення правовідношення.

Ознакою зазначених договорів є їх тісна пов’язаність із

особою виконавця, на що вказує ч. 1 ст. 902 ЦК. І хоча вико-

нання обов’язку виконавця (ч. 1 ст. 528 ЦК) може бути покла-

дено на іншу особу, якщо це спеціально передбачено догово-

ром, виконавець залишається відповідальним перед замовни-

ком в повному обсязі. Останнє пояснюється розподіленням ри-

зиків невиконання зобов’язання, що має місце в цих договорах.

На відміну від договорів підряду, де ризик недосягнення ре-

зультату робіт несе підрядник і діє принцип “відсутній резуль-

тат – відсутня оплата”, виконавець надає послуги на ризик

замовника і не гарантує обов’язкового досягнення очікуваного

результату. Це є визначальним для вибору останнім особи ви-

конавця. Крім того, як зазначає М.В. Кротов, досягнення кори-

сного результату залежить і від того, як відбувається її спожи-

вання, чи є об’єктивні умови для його досягнення. Так, якщо

особа не знайшла необхідної інформації в мережі Інтернет, це

не позбавляє її обов’язку оплатити провайдеру надані телеко-

мунікаційні послуги. Закономірним є правило ч. 2 ст. 903 ЦК,

що замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну

плату, якщо неможливість виконання виникла не з вини вико-

навця, а також виплатити плату в повному обсязі, якщо неви-

конання мало місце з вини замовника.

Глава 63 ЦК має і спеціальний характер, оскільки ч. 2 ст. 901 ЦК встановлює загальне правило про можливість застосування норм цієї глави до всіх договорів про надання послуг,

на чому особливо наголошується в літературі з цивільного пра-

ва. Дане правило стає важливим при регулюванні непоймено-

ваних договорів, а також субсидіарно до частково врегульова-

них правовідносин з надання послуг. Наприклад, при визна-

ченні умов відповідальності комісіонера за втрату, недостачу

або пошкодження майна комітента за ст. 1021 ЦК відповідному

застосуванню підлягає ч. 1 ст. 906 ЦК.

Незважаючи на різноманітність, усі зобов’язання з на-

дання послуг традиційно поділяються на зобов’язання з надання

фактичних послуг (перевезення, зберігання), послуг юридичного

характеру (доручення, комісія), а також послуг як фактичного,

так і юридичного характеру (транспортне експедирування, аген-

тування), що залежить від характеру діяльності виконавця.

Договори про надання послуг у своїй переважній біль-

шості сформульовані як договори консенсуальні, вони є укла-

деними, згідно із загальним правилом ч. 1 ст. 640 ЦК, з момен-

ту одержання особою, яка направила пропозицію укласти до-

говір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Разом з тим до-

говір перевезення вантажу в ч. 1 ст. 909 ЦК сформульований як

договір реальний, оскільки вважається, що правовідносини до

моменту передання вантажу перевізнику можуть бути врегу-

льовані окремими договорами про організацію перевезень ван-

тажів. За загальним правилом реальним є договір зберігання

(ч. 1 ст. 936 ЦК), якщо договором не встановлено обов’язок

професійного зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в

майбутньому (ч. 2 ст. 936 ЦК).

Договори про надання послуг мають як відплатний, так

і безвідплатний характер, хоча у відповідних главах ЦК у цілому додержується загального правила про відплатність дого-

вору (ч. 5 ст. 626 ЦК), передбачаючи право виконавця (зберіга-

ча, повіреного, комісіонера тощо) на плату за виконання його

обов’язків. Разом з тим договори зберігання за участю фізич-

них осіб, які не є підприємцями, а також зберігання в гардеро-

бах організацій, вважаються за загальним правилом безвідпла-

тними. Розмір оплати може бути встановлений сторонами згід-

но з їх домовленістю, визначеною за загальними правилами

ч. 4 ст. 632 ЦК або нормативно, зокрема, як це має місце з вста-

новленням тарифів на перевезення вантажів залізничним

транспортом у межах України, на приймання та доставку віт-

чизняних періодичних друкованих видань за передплатою то-

що. Слід відрізняти оплату за надання послуг і відшкодуван-

ня виконавцеві фактичних витрат, необхідних для виконання

договору, які замовник зобов’язаний відшкодувати за догово-

ром про безоплатне надання послуг навіть у разі неможливості

виконання з вини самого замовника або внаслідок неперебор-

ної сили (ст. 904 ЦК), а також якщо вони не включені до плати

за послуги (ст. 947; п. 2 ч. 1 ст. 1007; ст. 1024 ЦК).

Відплатні договори про надання послуг є двосторонніми (взаємними), оскільки передбачають зустрічні права та

обов’язки їх сторін, що, як правило, породжує зустрічність ви-

конання зобов’язання (ст. 538 ЦК). Безвідплатність даних до-

говорів характеризує їх односторонність, оскільки не породжує

зустрічного обов’язку або зобов’язальних правовідносин

взагалі.

Значна кількість договорів про надання послуг є публічними (ст. 633 ЦК) з покладанням на виконавця-підприємця обов’язку надання послуг кожному, хто до нього звернеться (зберігання у камерах, приміщеннях загального користування, складське зберігання, телекомунікаційні, освітні послуги).

З урахуванням суб’єктного складу в такому випадку на право-

відносини поширюється також Закон України “Про захист прав споживачів”.

Сторонами договорів про надання послуг є виконавець

(перевізник, експедитор, зберігач, повірений, комісіонер, ауди-

тор, туроператор, турагент тощо) та замовник (відправник, па-

сажир, клієнт, поклажодавець, довіритель, комітент, турист

тощо). У передбачених законом випадках до суб’єктного скла-

ду зазначених договорів висуваються певні вимоги, зокрема,

пов’язані з необхідністю отримання ліцензії на зайняття відпо-

відним видом діяльності (перевезення пасажирів, вантажів по-

вітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним

транспортом, медична, ветеринарна практика, охоронні послу-

ги, туроператорська діяльність тощо).

Як правило, єдиною істотною умовою договорів про надання послуг є їх предмет, яким виступає сама нематеріальна

послуга, тобто певне нематеріальне благо, яке надається одні-

єю особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замов-

ником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійс-

нення певної діяльності. Виходячи з вищезазначеної класифі-

кації досліджуваних договорів, до фактичних послуг слід від-

носити ті, зміст яких полягає у діях, що призводять до зміни

фактичного стану речей або обставин, визначають їх існування

у просторі, часі, якості. Юридичний характер послуг означає

виникнення, зміну або припинення правовідношення чи на-

стання іншого правового результату (перехід прав власності до

комітента на придбане майно) безпосередньо для управомоче-

ної особи. Змішаний характер послуг, який має місце, зокрема,

в договорі транспортного експедирування, означає, що вико-

навцем надаються як фактичні (організація перевезення ванта-

жу різними видами транспорту та його охорона), так і юридич-

ні (оформлення товарно-транспортної документації, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта). Предмет договору з

надання послуг з урахуванням його конкретного виду може ха-

рактеризуватися певними особливостями, зокрема, з необхідні-

стю визначення виду, ваги та якості вантажу й транспортного

засобу, пункту призначення, чіткого визначення юридичних

дій, які належить вчинити повіреному, предмет і термін ауди-

торської перевірки, обсяг аудиторських послуг тощо. До істот-

них умов договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується

продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну

(ч. 3 ст. 1012 ЦК).

Строк договору про надання послуг не віднесено ЦК до

його істотних умов, хоча ст. 1001 ЦК і встановлює правило про

необхідність визначення строку, протягом якого повірений має

право діяти від імені довірителя. Стаття 905 ЦК вказує, що він

визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановле-

но законом або іншими нормативно-правовими актами. Строк

набуває важливого значення, зокрема, у договорах про надання

медичних, аудиторських послуг або туристичного обслугову-

вання, коли чітке визначення його початку та закінчення є

життєво необхідним, або впливає на фінансові інтереси сторо-

ни або визначає можливості отримання послуги.

Як правило, законодавство спеціально посилається на

необхідність додержання письмової форми договору про на-

дання послуг (статті 909, 934, 957 ЦК, ст. 20 Закону України

“Про туризм”) або відсилає до загальних положень про форму

правочинів (ч. 1 ст. 937 ЦК), однак не передбачає його недійс-

ності у випадку недодержання такої форми. Цікавим є тлума-

чення абзацу другого ч. 1 ст. 937 ЦК, яке передбачає окреме

правило, однак з якого допустимо зробити узагальнюючий ви-

сновок щодо критеріїв надання правочинам письмової форми.

Зазначена норма посилається на необхідність укладення дого-

вору в письмовій формі незалежно від вартості речі, яка буде

передана на зберігання, що визначає залежність суми правочи-

ну (п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК) саме від вартості речі, а не послуги (яка

може бути безвідплатною). Укладення договору про надання

послуг підтверджується складенням транспортної накладної

(коносамента, іншого встановленого документа) (ч. 4 ст. 909

ЦК), квитка та багажної квитанції (ч. 2 ст. 910 ЦК), видачею номерного жетона, іншого знака (ч. 3 ст. 937 ЦК), письмова

форма вважається дотриманою, якщо прийняття речі посвідче-

но розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним

зберігачем (ч. 1 ст. 937 ЦК) або посвідчене складським доку-

ментом (ч. 3 ст. 957 ЦК) чи шляхом видачі ваучера (ст. 20 За-

кону України “Про туризм”). Слід також звернути особливу

увагу, що висування вимог щодо форми договору про надання

послуги іноді є недоречним, оскільки певні правовідносини

можуть виникати не з договору як такого, а, наприклад, із за-

кону або рішення суду (статті 974, 975, 976 ЦК).

Зміст договорів про надання послуг залежить від конк-

ретного виду договору і є надзвичайно різноманітним; права та

обов’язки сторін в них об’єднує обов’язок виконавця надати

послугу, а замовника – оплатити її, якщо правовідносини є від-

платними.

Новелою законодавства є встановлення ст. 906 ЦК за-

гального правила про відповідальність виконавця у разі пору-

шення договору про надання послуг, яка залежить від характе-

ристики договору як відплатного та статусу виконавця як під-

приємця. Так, у відплатному договорі завдані виконавцем зби-

тки відшкодовуються у повному обсязі у разі його вини, якщо

послуга надана ним не під час здійснення підприємницької ді-

яльності, і незалежно від вини – за наявності ознак такої діяль-

ності (підставою звільнення від відповідальності в цьому випа-

дку закон зазначає наявність непереборної сили). Якщо збитки

завдані у безвідплатному договорі про надання послуг, умови

цивільно-правової відповідальності виконавця є загальними

(статті 614, 617 ЦК), однак розмір його відповідальності обме-

жується, за загальним правилом, двома неоподатковуваними

мінімумами доходів громадян (ч. 2 ст. 906 ЦК). Разом з тим

норми про окремі договори містять у деяких випадках спеціа-

льні правила про умови та розмір відповідальності виконавців

(статті 923, 924, 950, 951 ЦК).

Дата добавления: 2014-01-07