Договори, спрямовані на досягнення спільної мети

Групу договорів, учасники яких мають спільну мету,

складають: договори про спільну діяльність (простого товарис-

тва) та договори про створення юридичної особи. Останні мо-

жуть бути установчим документом (засновницький договір по-

вного та командитного товариств) або не бути таким (договір

про створення ТОВ, АТ).

Як правило, такі договори укладають у випадках, якщо

досягнення бажаного результату однією особою неможливе

або ускладнене. Так, юридично неможливо створення повного

товариства однією особою, для цього має укладатися заснов-

ницький договір. Фактичні ж складнощі або економічні інтере-

си вимушують кількох осіб укладати договір для спільного бу-

дівництва об’єктів загального користування, наприклад, коло-

дязя, прокладення дороги тощо. При цьому спільна діяльність є

для учасників договору не самоціллю, а лише засобом досяг-

нення певного результату, настання якого вони прагнуть разом.

Тому такий договір виконує функцію інструменту, завдяки

якому стає можливим досягнення його учасниками певної ме-

ти, а також координації спільної діяльності задля цього.

Наявність в учасників спільної мети відрізняє ці договори від всіх інших договорів, що називаються зустрічними (купівлі-продажу, найму тощо), в яких сторони протистоять одна другій і є контрагентами (кредитором і боржником). Специфіка договорів, спрямованих на досягнення спільної мети, полягає в тому, що кожен із його учасників виступає одночасно як кредитор і як боржник по відношенню один до одного та всіх разом. Жоден з них не вправі вимагати від інших виконання для себе особисто і, навпаки, виконувати безпосередньо для будь-кого одного чи для кількох (а не всіх) учасників. Усі дії учасників цих договорів мають підкорятися їх спільній меті.

Залежно від мети, яку ставлять перед собою учасники договору про спільну діяльність, виокремлюється договір простого товариства, спрямованого на налагодження такої діяльності, в результаті якої очікується прибуток (ст. 1132 ЦК). Якщо цю діяльність учасники будуть здійснювати без створення юридичної особи, то для регулювання їх відносин достатньо § 2 гл.77. Якщо ж вони забажають створити юридичну особу, то в цьому випадку діють спеціальні норми, передбачені ч. 2 ст. 88, статтями 120, 134 ЦК. Якщо створюється повне або командитне товариство, з укладенням засновницького договору і державною реєстрацією товариства мета договору не досягається, бо це лише етап до одержання прибутку. До того ж ці договори є установчими документами і діють протягом всього строку існування зазначених товариств. Навпаки, договори, які укладаються при створенні ТОВ або АТ, не є їхніми установчими документами, а тому мета цих договорів буде досягнута з моменту державної реєстрації товариства, хоча одержання прибутку з цього моменту ще неможливе. Утім, учасники таких договірних відносин продовжують перебувати у схожих відносинах, але вже у корпоративних, участь у яких надає їм можливість одержати прибутки.

Договори, спрямовані на досягнення певної мети, називають багатосторонніми, хоча в них можуть брати участь дві

особи. Така їх кваліфікація залежить не від кількості сторін, а

від спрямованості їх волі.

Коло суб’єктів договорів, спрямованих на досягнення

єдиної мети, може істотно відрізнятися. Так, якщо жодних об-

межень для участі в договорі про спільну діяльність закон не

встановлює, то, якщо це договір простого товариства, його

учасники – фізичні особи мають бути зареєстровані як підпри-

ємці. Питання про можливість непідприємницьких товариств і

установ брати участь у цих договорах є спірним. Ймовірно, при

його вирішенні слід керуватися загальним дозволом, що

міститься у ст. 86 ЦК, про можливість для цих юридичних осіб

здійснювати підприємницьку діяльність, у тому числі шляхом

укладення договору простого товариства. Слід враховувати

обмеження, встановлене у ч. 2 ст. 119 ЦК, що особа може бра-

ти участь лише в одному повному товаристві або в командит-

ному як повний учасник. Таких обмежень стосовно участі в до-

говорі про спільну діяльність законом не встановлено, так са-

мо, як і для учасників договорів про створення ТОВ та АТ.

Спірним є питання оплатності зазначених договорів,

адже в правових зв’язках, що складаються при спільній діяль-

ності, відсутній обов’язок одного з учасників здійснювати певні дії по відношенню до іншого, відсутня зустрічність, а тому –

відсутнє й зустрічне задоволення. Утім, це зумовлюється спе-

цифікою таких договорів, а значить, можлива й специфіка про-

яву їх оплатності. Якщо сторони цих договорів вносять певне

майно або докладають власних зусиль для досягнення певної

цілі, то, зрозуміло, що вони набувають взамін цього щось, у

чому вони були заінтересовані і для чого вступали в договірні

відносини.

Договір про спільну діяльність (простого товариства)

та інші договори, спрямовані на досягнення єдиної мети, є

консенсуальними, бо вважаються укладеними з моменту досяг-

нення домовленості з усіх істотних умов, до яких слід віднести,

крім предмета, визначення вкладів учасників (якщо йдеться

про повне товариство, засновницькі договори та договори про

створення ТОВ і АТ), інші умови, зазначені в ч. 2 ст. 88; ч. 2

ст. 120; ч. 2 ст. 134; ч. 1 ст. 142 ЦК. Загальні вимоги до змісту

договору про спільну діяльність містяться в ч. 2 ст. 1131 ЦК.

Вкладами в спільну діяльність може бути різне майно,

професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова

репутація та ділові зв’язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК). Відповідно, внес-

ками до складеного майна повних та командитних товариств

або статутного капіталу ТОВ та АТ можуть бути гроші, цінні

папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що

мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч. 2

ст.115 ЦК). Дещо відрізняється й порядок регулювання розміру

цих вкладів. При визначенні розміру вкладів учасників просто-

го товариства законодавець встановлює презумпцію їх рівно-

сті, якщо інше не випливає з договору або фактичних обставин,

тобто внаслідок підтвердження дійсних сум, витрат тощо. Таке

правило відсутнє для учасників господарських товариств, роз-

мір вкладів яких визначається в договорі, а у випадках, встано-

влених законом, їх грошова оцінка підлягає незалежній екс-

пертній перевірці (абз. 2 ч. 2 ст. 115 ЦК).

Від вкладів учасників залежить їх частка у спільному

майні, адже з укладенням договору про спільну діяльність все

майно, передане учасниками, матиме правовий режим спільної

часткової власності (ч. 1 ст. 1134 ЦК). Це стосується і приро-

щень спільного майна в результаті його використання для досягнення тієї мети, з якою особи об’єдналися. Однак дого-

вором або законом може визначатися й інше. Очевидно, це

стосується перерозподілу прав на плоди та доходи, які можуть

розподілятись іншим чином, ніж пропорційно частці учасника

(ст. 1139).

Інша ситуація в повних та командитних товариствах,

учасники яких не є співвласниками, бо власником майна това-

риства, в тому числі переданого учасниками, є само товарист-

во. Щодо ТОВ та АТ, то до моменту їх державної реєстрації

вклади учасників є їх спільною власністю (наприклад, грошові

кошти, які вносяться в установу банку для відкриття рахунку).

Після державної реєстрації цих товариств вони переходять у

власність останніх.

Форма договору про спільну діяльність – проста пись-

мова (ч. 1 ст. 1131 ЦК), так само як і засновницького договору

та договору про створення ТОВ (ч. 1 ст. 120; ч. 1 ст. 134; ч. 1

ст. 142 ЦК). Договір про створення АТ підлягає нотаріальному

посвідченню, якщо товариство створюється фізичними особа-

ми (ч. 2 ст. 153 ЦК). Разом із тим, як правило, підписи осіб на

договорах про створення ТОВ і на засновницьких договорах

засвідчуються нотаріально.

Строк дії договору про спільну діяльність зазначається

в самому договорі, а за відсутності такого зазначення він при-

пиняється з досягненням учасниками спільної мети (напри-

клад, побудування сараю, прокладення дороги тощо). Якщо це

договір простого товариства, то його мета (отримання прибут-

ку від підприємницької діяльності) не є такою, що досягається

одноразово, бо вона постійно супроводжує спільну діяльність

учасників, отже, взагалі не може бути досягнута до певної да-

ти. Тому найчастіше строк у цих договорах не визначається,

вони будуть вважатися укладеними на невизначений строк.

Строк дії засновницького договору відповідає строку

існування повного або командитного товариства, установчим

документом є цей договір, а строк дії договору про створення

ТОВ або АТ обмежується моментом державної реєстрації за-

значених господарських товариств.

Важливим для спільної діяльності учасників договору є

ведення їх спільних справ, оскільки для третіх осіб, з якими учасники вступають у правовідносини, вони повинні становити

певну єдність. Це має значення і у відносинах між учасниками.

Під час ведення спільних справ кожний учасник має право дія-

ти від імені всіх учасників, якщо інше не встановлено догово-

ром між ними. Це правило діє стосовно учасників всіх догово-

рів, спрямованих на досягнення єдиної мети, – і простого това-

риства (ст. 1135 ЦК), і засновницького договору (ст. 122 ЦК), і

договорів про створення ТОВ і АТ, хоча в останньому випадку

про це прямо в законі не зазначається. У договорі може перед-

бачатися й інше – що всі учасники ведуть справи спільно або

доручають це окремому учаснику. У першому випадку для

вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників; у

другому – представник учасників діє на підставі довіреності,

яка підписується всіма учасниками. Це стосується зовнішніх

відносин.

Щодо внутрішніх відносин, то будь-які питання вирішуються учасниками всіх зазначених договорів також за взаємною згодою. Разом з тим закон встановлює можливість виключень для учасників повного товариства, а тому – і для повних учасників командитного товариства, якщо це передбачено засновницьким договором. У таких випадках учасники можуть вирішувати питання управління справами цих товариств з учасниками ТОВ та АТ, де не потрібно взаємної згоди, а рішення приймається залежно від розміру вкладів (пакетів акцій) більшістю голосів.

Стаття 1137 ЦК встановлює правило про порядок від-

шкодування витрат і збитків, пов’язаних із спільною діяльніс-

тю учасників за домовленістю між ними, а у разі її відсут-

ності – пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Від-

повідальність учасників договорів, спрямованих на досягнення

єдиної мети, різниться залежно від того, чи здійснюють вони

підприємницьку діяльність. Якщо так, то відповідальність уча-

сників буде солідарною, а в противному випадку – частковою

(ст. 1138 ЦК). Солідарна відповідальність настає також у разі

виникнення спільних зобов’язань учасників поза межами дого-

вору між ними, а також в учасників повного товариства

(ч. 1 ст. 119 ЦК) та повних учасників командитного товари-

ства (ч. 1 ст. 133 ЦК). Особливість їх відповідальності полягає в тому, що учасники засновницьких договорів відповідають

субсидіарно за зобов’язаннями товариства, адже воно є юриди-

чною особою і несе майнову відповідальність. Якщо майна то-

вариства не вистачає для задоволення вимог кредиторів, до від-

повідальності притягуються повні учасники. Засновники АТ не-

суть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли

до реєстрації цих юридичних осіб (ст. 26 Закону України “Про

господарські товариства”). Це ж стосується й учасників ТОВ.

Договір про спільну діяльність (простого товариства)

припиняється у випадках, передбачених ст. 1141 ЦК. Припи-

нення договору тягне за собою поділ спільного майна між уча-

сниками за правилами, передбаченими в ст. 367 ЦК. При цьому

учасник, який вніс як вклад в спільну власність індивидуально-

визначену річ, вправі вимагати її повернення йому, якщо вона

збереглася в натурі та якщо це не уразить інтереси інших учас-

ників і кредиторів (абз. 3 ч. 2 ст. 1141 ЦК). Речі, які передава-

лись учасником тільки у володіння та (або) користування, по-

вертаються йому без винагороди, якщо інше не передбачено

договором простого товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 1141 ЦК). Ана-

логічні правила передбачені при припиненні засновницького

договору, але, оскільки це тягне за собою ліквідацію повного

або командитного товариства, процедура проведення відповід-

них розрахунків та поділу майна регулюється статтями 110 –112, 132, 139 ЦК.

Дата добавления: 2014-01-07