Роль старослов’янської мови в розвитку культури слов'янських народів

Завдяки "штучному", книжному характеру старослов’янська мова сприймалася слов’янами як літературна, загальнослов’янська мова. Вона не тiльки впливала на iншi слов’янськi мови, але й зазнавала активного впливу з боку цих мов, тому з кiнця ХI-поч. ХII ст. уже не iснувала у своєму початковому виглядi. На сьогодні це мертва мова.

Основною сферою поширення її була церковнослов’янська мова, що стала наслідком схрещення старослов’янської мови з мовою того чи iншого народу. Вiдомо кiлька iзводiв старослов’янських пам’яток: болгарський з ХII ст., сербський, чеський з ХIII ст., руський (з ХI ст.).

Старослов’янська мова відіграла важливу роль у розвитку культури Київської Русi, яка пiдтримувала зв’язки з Болгарiєю та Вiзантiєю. Тут старослов’янська писемнiсть поширилася ще до прийняття християнства. За літописними свідченнями, з усіх наявних на той час конфесій князь Володимир, на той час державний діяч європейського рівня, вибирає саме християнську віру і слов’янську азбуку як своєрідний знаковий код для передачі найважливіших людських духовних здобутків, графічної форми поширення християнського вчення у слов’янському світі.

Син Володимира Ярослав Мудрий (978-1054) енергійно продовжив справу батька. Саме в роки його правління (з 1019 р.) інтенсивно розвивається книжна справа, у Києві працювали слов’янські книжники з Болгарії, Сербії, Чехії. Ярослав заклав храм святої Софії - кафедральний собор самостійної Київської митрополії, першим митрополитом якої став Іларіон (1053), відомий "Казанням про Хрещення Русі", "Словом про Закон і Благодать".

4. Вивчення елементів старослов’янської мови в загальноосвітньому закладі

З елементами старослов’янської мови учні знайомляться, починаючи з шостого класу. Учням доцільно повідомити, що старослов’янська мова була мовою богослужінь, богослужебних книг аж до появи творів Івана Котляревського. Нею були написані "Повість врем’яних книг", "слово о полку Ігоревім", "Руська правда", "Слово о законі і благодаті" Іларіона, "Повчання" Воломира Мономаха тощо.

Зі старослов'янської українська мова засвоїла назви абстрактних понять, пов'язаних насамперед із релігією, мораллю (благодать, Господь, пророк, учитель, чудо, молитва, воскреснути). Зі стилістичною метою старослов'янізми використовувалися письменниками з метою надання висловлюванню урочистого або, навпаки, іронічного звучання (Згадаймо п'єси І.Котляревського, вірші Т.Шевченка тощо).

Для старослов'янізмів характерні такі фонетичні й морфологічні особливості:
- звукосполучення ра, ла, ре, ле відповідно до українських оро, оло, єре: враг- ворог, град-город (Новгород), глава-голова, глас-голос, область-володіти, плащ-полотно, древо-дерево, плевели-полова;

- звукосполучення ра на початку слова: раб;

- звукосполучення жд на місці колишнього звука д: вождь — водій, нужда, страждати;
- початкові є, ю: єдиний, юнак, юродивий;

- префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-: вознесіння, воскреснути, премудрий, предтеча, соратник;

- іменникові суфікси -тель, -знь, -ств(о), -тв(а): мислитель, приязнь, молитва, жертва, товариство;

-прикметникові суфікси -ащ-, -ущ-, -им-: трудящий, болящий, неопалимий.

Тема 4.1.Східнослов’янські народи (мова, культура)

Зміст теми

1. Короткі відомості про українську мову.
2. Короткі відомості про білоруську мову.
3. Короткі відомості про російську мову.

Дата добавления: 2014-01-07