Короткі відомості про білоруську мову

Білорусистика – галузь філології, що вивчає білоруську мову, літературу, словесний фольклор; наука про білоруську мову в її історії та сучасному функціонуванні.

Білоруська мова є офіційною мовою держави Бєлорусь. Білоруська мова поширена також у Росії, Україні, Литві, Латвії, Естонії, Казахстані, Польщі, Канаді, США й Аргентині. Загальна кількість мовців - 8 млн. 200 тис. чоловік. Свою назву білоруси одержали від назви території, яка відома в письмових пам’ятках під назвою Біла Русь. Білоруська народність почала складатись у ХІІІ-ХV ст., коли Північно-Східна Русь потрапила під владу татаро-монголів, а західні землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського. До початку ХХ століття білоруси перебували під владою то Польщі, то Росії.

У ХVІ ст. з’явилися перші друковані книги білоруською мовою, почали формуватись головні ознаки цієї мови. Особливе місце в історії білоруського письма належить першодрукареві Франциску (Георгію) Скорині із Полоцька, який видав низку важливих релігійних книг. Його видавнича діяльність відіграла важливу роль у розвитку літературної мови і книгодрукуванні східних слов’ян, зокрема сприяла появі граматик Л.Зизанія і М.Смотрицького.

Сучасна білоруська мова формується у другій половині ХІХ ст. одночасно з формуванням білоруської нації та нової білоруської літератури. Хоча царський уряд не визнавав білоруської мови, і в школах викладання здійснювалося лише російською мовою, в рукописах почали поширюватися анонімні пародійно-сатиричні літературні твори білоруською мовою "Энеида наизнанку", "Тарас на Парнасе" та ін. У цей же час з’явилась і перша національна опера "Селянка". Офіційне використання білоруської мови було дозволено лише в 1905 році.

Вагомий внесок у розвиток білоруської мови пов’язаний з іменами відомих білоруських письменників і поетів - Франтішка Богушевича, Максима Богдановича, Янка Купали, Якуба Коласа, Кіндрата Крапіви, Петруся Бровка, Максима Танка та ін.

Територія білоруської мови ділиться на два наріччя: південно-західне і північно-східне. Орієнтовно кордон пролягає через Вільнюс - Мінськ - Рогачев - Гомель. Принципом поділу слугує характер акання та деякі інші фонетичні особливості.

Білоруська мова однорідна на всій території, лише у південно-західній частині в місцевих говорах наявні деякі особливості, які зближують їх з північними діалектами української мови.

У білоруських говорах функціонують деякі давньоруські слова, наприклад: вока (око), селянин (селянин), снедаць (снідати), вячэра (вечеря), чьірвонь (червоний), наявні польські і литовські запозичення.

Норми сучасної білоруської мови були вироблені після 1917 року, деякі зміни були внесені у 1957 році. Сучасний білоруський алфавіт складається з 35 знаків: А Б В Г Д (ДЖ, ДЗ) Е Е Ж З І И К Л М Н О П Р С Т У Ў Ф Х Ц Ч Ш ЬІ Ь Э ЮЯ ў (апостроф).

В основу білоруського правопису покладено фонетичний принцип, за винятком правопису приголосних у кінці слова і перед іншими приголосними, де переважає морфонологічний принцип.

Білоруський алфавіт відзначається певними особливостями: наявні шість букв на позначення голосних звуків: і, ы, у, э, о, а. Голосний і наявний після мўяких приголосних: ісці, сіні; ы – після твердих приголосних: быць, большы.

Голосні э, о, а розрізняються під наголосом: рэкі, але лес, день; після літер, що позначають мўякі приголосні звуки, пишеться е, ё: сёня, цёпла, насып, але цяжкасць, пяць.

Специфічні риси білоруської мови
Буква на позначення нескладового ў: даўно, воўк; відсутня буква щ, є словосполучення шч: шчыт (укр.щит), шчасце (укр.щастя);
акання та якання: рака, чэрап- чарапи, дом – дамы, бяда, нясу, пясняр;
дзекання, цекання, тверді "р", "ш", "ж", "ч", м’який "л": дзед (укр.дід), дзеці (діти), маці (мама), вецер (вітер); рэкі (укр.ріки),
на початку слова в наголошеному складі можуть бути протетичні в, ґ: вугаль, воблака (хмара), гэты (цей);

у кінці прикметників, дієприкметників і порядкових числівників у називному відмінку чоловічого роду відсутня літера й: летні, прочытаны;
характерна власне білоруська лексика: ветразь "парус", апошні "останній", надвор'е "погода" та ін. внаслідок асиміляції

Історичні поєднання т, д, н, л, с, з, ц, ч з J перетворилися на довгі приголосні: плацце, суддзя, свіння, вяселле, ноччу. Збережене морфонологічне чергування приголосних, що виникло в результаті другої палаталізації:снег – на снезе, рука – у руце.

Загальнослов’янські сполучення *trьt, *tlьt у білоруській мові перетворились на трыт, тлыт.

В іменнику зберігається кличний відмінок: цетку, дзядзьку. Особливістю білоруських прикметників є наявність обмеженої кількості коротких форм рад, гатув, а в повних формах відсутній кінцевий звук й: добры, млады.

Дата добавления: 2014-01-07