Держава і право: співвідношення

Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сфе­рах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця кон­кретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характерис­тиках держави і права, у системі понять юридичної науки в ці­лому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функ­ціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний еле­мент юридичної дійсності.

Держава і право загалом – це різні за своєю сутністю і призначенням утворен­ня, що функціонують в реальному житті як однопорядкові за значущістю, взаємопов’язані суспільні явища. Проте, у юридичній науці, в залежності від ступеню присутності «держави у праві» (або «права у державі»), вирізняються два традиційні підходи щодо співвідношення цих категорій. Перший – етатичний – побудований на пріоритеті держави над правом; соціальна роль права визначається (обмежується) державою в ході виконання нею правотворчої та правозастосовчої функцій. Вважається, що функціонально активного (відокремленого) права, як такого, не існує, право виступає як особливий атрибут держави, обов’язкова складова державної влади. Другий підхід закріпився в руслі природно­правових поглядів. На думку прихильників «школи природного права», праву належить перевага перед державою, оскільки воно виникло раніше держави і спонукало її появу. Сама ж держава є лише (принаймні має бути) інституційною формою функціонування права.

Сучасною наукою розроблено третій підхід, що дозволяє інтегрувати усі погляди і уникнути крайнощів в оцінці функціонального апарату держави та права. Відповідно до цього, рольовий зв’язок між наведеними формами організації суспільних відносин виглядає більш складним і носить характер двосторонньої залежності: держава знаходить у праві порядок, а право в державі – владу, яку воно легітимує. Звідси, виконувані функції права є знаряддям (інструментом) діяльності держави, а держава – організаційно-­рушійною силою та гарантом функціонування права.

Дата добавления: 2014-01-07