Тема: вікові особливості травної системи

План

1. Формування зубів.

2. Функціональні особливості слиновиділення.

3. Травлення в дванадцятипалій кишці. Розвиток функцій підшлункової залози і печінки.

4. Процеси травлення і всмоктування в тонкому і товстому кишечнику

1. ФОРМУВАННЯ ЗУБІВ

Життя неможливе без надходження з навколишнього середовища певних поживних речовин. їх живі організми одержують у вигляді їжі. Тому початковий етап асиміляції їжі в людини і тварин полягає в перетворенні вихідних харчових структур у компоненти, позбавлені видової специфічності, придатні для їхнього всмоктування і використання в реакціях метаболізму.

При цьому найбільшу роль відіграють травні ферменти, що містяться в соках травних залоз. Характерною властивістю ферментів є їхня висока специфічність, тобто вони діють на речовину або групу речовин визначеного фізичного складу і будови, на певний тип хімічного зв'язку в молекулі. Процес травлення відбувається в органах травної системи.

У ембріогенезі основні структурні елементи травної системи формуються рано, наприклад, у людини вже до 3 - 4 місяця внутрішньоутробного життя. Джерелом живлення плоду при цьому є речовини, що надходять через плаценту з крові матері. У новонароджених органи травної системи не досягають ще своєї остаточної форми і розташування. Стравохід не має вигинів, сформованих звужень. Шлунок веретеноподібної форми і залягає майже вертикально, кишечник відносно короткий. З віком спостерігається опускання рухливих його відділів.

Процес травлення починається з подрібнення, перетирання їжі в ротовій порожнині за допомогою зубів, жувальних рухів щелеп і язика, а під впливом слини, що виділяється, відбувається її подрібнення, змочування і ферментативна обробка.

Зуби закладаються і розвиваються в товщі щелепи. Ще в утробному періоді розвитку закладаються зачатки постійних зубів. На 6-8 місяці життя починають прорізатися тимчасові або молочні зуби. Протягом другого року життя, а іноді і початку третього закінчується прорізування 20 молочних зубів. Молочні зуби ніжні і тендітні, тому це необхідно враховувати при організації харчування дітей.

На зміну молочним зубам у дітей 6-7 років поступово ростуть постійні зуби. Прорізування постійних зубів закінчується до 14-15 років. Виняток складають зуби мудрості, поява яких затримується до 25-30 років, а в 15% випадків вони на верхній щелепі відсутні взагалі. Оскільки постійні зуби впродовж декількох років знаходяться лід молочними зубами, то варто звернути увагу на стан порожнини рота і зубів у дітей шкільного і дошкільного віку.

2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СЛИНОВИДІЛЕННЯ.

Подрібнена їжа в порожнині рота змішується зі слиною, У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушні, піднижньощелепові і під'язикові. Більш дрібні слинні залозки розташовані по всій слизовій оболонці ротової порожнини і язика. Найбільш інтенсивно залози ростуть з 6 місяців постнатального періоду, тобто з початком переходу на змішане харчування. При цьому відносна кількість сполучної тканини і протоків у дитячих слинних залозах вище, ніж у дорослих.

Основними білковими компонентами слини є ферменти, муцин та лізоцим. З травних ферментів у слині містяться: амілаза А, що розщеплює вуглеводи до мальтози, і мальтаза, що розщеплює дисахариди до глюкози. Білок слини муцин робить слину клейкою, що полегшує проковтування їжі. Лізоцим здатний розчиняти оболонки бактерій, тобто має бактерицидну дію, що сприяє швидкому загоєнню поранень у ротовій порожнині. Секреція слини починається відразу після народження. З'ясовано, що слина необхідна як речовина-герметик для ротової порожнини при ссанні. Вона приклеює сосок до язика і стінок ротової порожнини, що створює необхідний для усмоктування молока негативний тиск. однак вже відразу є різниця між об'ємами нестимульованої і стимульованої ссанням секреції змішаної слини. У новонародженої дитини, наприклад, натще загальна кількість слини - 0,01 -0,25 мл/хв, а при ссанні воно зростає до 0,4 мл/хв.

Об'єм вироблюваної слини значно змінюється з віком. У людини 8- 29 років кількість змішаної слини зростає, що пояснюється загальним збільшенням маси паренхіми слинних залоз, що виробляє слину. В осіб літнього віку спостерігається зниження секреції слини, ідо зв'язано з атрофічними процесами, у ході якого частина елементів, що виробляють слину, заміщається сполучною тканиною і жиром.

У людини максимальна амілолітична активність слини відзначається у віці 2-9 років з наступним зниженням до старості. Вміст амілази в сухому залишку слини в 2-9 років відносно невеликий, він зростає до 20-29 років з наступним зменшенням у старечому віці.

Травлення в шлунку. Потрапляючи в шлунок, їжа піддається подальшому розщепленню під дією шлункового соку. (Подрібнені і хімічно оброблені слиною харчові маси в суміші зі шлунковим соком утворюють хімус.)

Залози, що виробляють шлунковий сік, розташовані в товщі слизової оболонки шлунка. Розрізняють три типи клітин шлункових залоз: головні, що виробляють ферменти шлункового соку (пепсин і хімозин), обкладові, що виділяють НСІ, додаткові, які виробляють слиз. Таким чином, шлунковий сік людини являє собою безбарвну рідину з кислою реакцією, з вмістом слизу, ферментів і соляної кислоти. Кислота сприяє набряканню і денатурації білків, необхідна для роботи пепсину, має бактерицидну дію. Слиз захищає шлунок від механічних і хімічних Ушкоджень.

Склад шлункового соку відповідає кількості і якості їжі. У шлунку їжа в залежності від її кількості і складу перебуває від 3 - 4 годин. У собаки, як правило, 11 годин.

Для захисту від самоперетравлення шлунку пепсин виробляється залозами в неактивній формі у вигляді пепсиногену, який активується HCl або автокаталітично пепсином. Його функція полягає в розщепленні білків до альбумоз і пептидів. Хімозин (сичуговим фермент), викликає згортання молока в шлунку. Особливо багато хімозину в шлунковому соці дітей при молочному вигодовуванні, тоді як у старших дітей згортання молока відбувається під впливом пепсину і HCl.

Ліпаза розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот і діє в шлунку лише на емульговані жири, що входять до складу молока.

Шлунок грудних дітей має горизонтальне положення і розташований майже весь у лівому підребер'ї. Тільки коли дитина починає ходити, шлунок займає більш вертикальне положення.

З віком змінюється форма шлунку. У дітей до 1,5 років вона округла, до 2-3 років грушоподібна а до 7 років наближається до форми дорослої людини.

Ємність шлунку з віком збільшується..Якщо в новонародженого вона складає 30-35 мл, то до кінця першого року досягає 300-350 мл, тобто збільшується в 10 разів. У 10-12 років місткість шлунка 1,5 л. М'язовий шар шлунка в дітей різного віку розвинутий слабко, особливо в області дна. Недорозвинення м'язового шару дна шлунка і відносно широкий вхід у нього в дітей грудного віку є причиною відригування і блювання.

У людини в ранньому постнатальному періоді рівень секреції шлункового соку невисокий, сік містить відносно мало HCl (у новонароджених сік містить молочну кислоту). У хлопчиків і дівчинок до 10 років динаміка змін кислотності соку після сніданку круто наростає, після 10 років трохи сповільнюється й у 14-16 років досягає максимальної величини. Приблизно в цей же час виявляються і статеві відмінності. Старіння спричиняє значне зниження об'єму секреції фундальних залоз і менш виражене падіння концентрації HCl. Відносно низький вміст HCl у шлунковому соку дітей дошкільного віку призводить до зниження його бактерицидних властивостей і виявляється в схильності дітей до шлунково-кишкових захворювань.

Іноді характеризують рівень і якість секреції шлунка в ранньому постнатальном періоді як слабкість цього процесу. Але імовірніше всього, що така "слабість" є вираженням спеціальної адаптації до єдиної їжі цього періоду - материнського молока. За Уголєвим (1967) шлункове травлення для перетравлення настільки високодиспергованої їжі як молоко не відіграє особливого значення. Крім того, надмірний розвиток секреції шлункового соку у цьому періоді може мати негативне значення, тому що може призвести до перетравлення ряду речовин молозива, зокрема гама­глобулінів, які в нормі проходять через шлунок і в нативном вигляді всмоктуються в кишечник.

Питання про вікові особливості регуляції травлення в шлунку вивчене вкрай недостатньо, відзначимо лише, що при цьому основним об'єктом вивчення, як правило, є тварини, і, в основному, вивчався ступінь формування структур, відповідальних за той або інший тип регуляції. Наприклад, відсутність реакції на той або інший подразник (їжу) пов'язується з незрілістю рефлекторної дуги секреторного рефлексу, а також і самих шлункових залоз, або неповною функціональною готовністю кожної з ланок системи.

3. ТРАВЛЕННЯ В ДВАНАДЦЯТИПАЛІЙ КИШЦІ. РОЗВИТОК ФУНКЦІЙ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ І ПЕЧІНКИ.

Частково перетравлений вміст шлунка надходить у початковий відділ тонкого кишечника - дванадцятипалу кишку, де під дією кишкового соку, вироблюваної печінкою жовчі та соку підшлункової залози білки, жири і вуглеводи розщеплюються на складові, готуючи їх для подальшого усмоктування.

Підшлунковий сік - безбарвна, прозора рідина лужної реакції, що містить ферменти трипсин і хімотрипсин, що розщеплюють білки і пептиди до амінокислот, ліпазу, яка активується жовчю і розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот, а також мальтазу, що перетворює вуглеводи в моносахариди ряду глюкози.

У людини до моменту народження підшлункова залоза ще остаточно не сформована і продовжує розвиватися. Найбільш інтенсивний розвиток залози відбувається в перші місяці життя. Вона здатна до секреторної діяльності вже безпосередньо після народження, однак рівень цієї діяльності ще досить невисокий. За даними Аршавского (1967) відразу після народження в слизовій кишечника утворюється секретин і холецистокінін - основні гормональні стимулятори панкреатичної секреції. Важливим є факт, що стимулятором утворення секретину є молочна кислота. Отже, панкреатичну секрецію може підтримувати молочна кислота, що є у шлунку в ранньому постнатальном періоді, коли НС1 там відсутня.

Онтогенетичний розвиток синтезу ферментів у підшлунковій залозі вивчено ще недостатньо. Деяку, досить приблизну вікову характеристику цієї діяльності у людини може дати дослідження ферментативної активності дуоденального вмісту.

Амілолітична активність підшлункового соку на першому році життя низька, а потім вона перевершує рівень дорослого, ліполітична – не досягає рівня дорослого і до 12 років, протеолітична активність у період дитинства навіть вище, ніж у дорослих, і до 12 років знижується до цього рівня.

В міру старіння в підшлунковій залозі зростає кількість сполучної тканини, збільшується кількість жиру, спостерігаються склеротичні явища в секреторних елементах. Настає зниження загальної ваги залози. Після 80 років спостерігаються склеротичні явища, що іноді поєднуються з ожирінням залози. Показано, що в старечому віці знижується функція підшлункової залози.

Печінка в онтогенезі також набуває цілий ряд структурно-функціональних змін. Виділення жовчі починається з першого дня після народження (нагромадження жовчі в жовчному міхурі при дуже повільному її утворенні починається ще до пологів). Очевидно, кількості жовчі в ранньому дитинстві достатньо для здійснення травлення емульгованого жиру молока. В міру розвитку дитини концентрація жовчних кислот значно знижується і потім знову до 20 років підвищується. Таким чином, функціональні можливості печінки людини рано досягають високого рівня і надзвичайно повільно згасають до старості. Печінка, за своїми основними морфологічними, біохімічними і функціональними показниками - досить повільно старіючий орган.

4. ПРОЦЕСИ ТРАВЛЕННЯ І ВСМОКТУВАННЯ В ТОНКОМУ І ТОВСТОМУ КИШЕЧНИКУ

З дванадцятипалої кишки харчова маса надходить у порожню кишку, а потім у клубову. Тут відбувається подальше розщеплення і всмоктування поживних речовин. Всмоктування відбувається майже у всіх відділах травного тракту. Необхідно відзначити, що всмоктування може відбуватися й у ротовій порожнині. Наприклад, добре всмоктується в ротовій порожнині цукор. Однак їжа майже ніколи не знаходиться там досить довго для здійснення всмоктування. У шлунку добре засвоюється алкоголь, частково глюкоза, у товстому кишечнику - вода і солі. Основні ж процеси усмоктування проходять у тонкій кишці. Завдяки наявності ворсинок, площа внутрішньої поверхні кишечника збільшується до 4-5 кв. м, тобто в 2-3 рази перевищує площ)' поверхні тіла і, крім того, іут утримується велика кількість травних ферментів, що знаходяться між ворсинками і практично не понадають у просвіт кишечника.

Всмоктувальній функції кишечника присвячено чимало робіт, але їх дані суперечливі. Можна зокрема відзначити, що для ряду речовин активний транспорт стає можливим вже в антенатальний період. Наприклад, здатність активно транспортувати амінокислоти виникає відносно рано. У 22-денного ембріона кролика слизова кишечника вже може акумулювати валін, метіонін і лізин. Відразу ж після народження зростає активний транспорт цих речовин.

Ліпіди всмоктуються у слизовій кишечника в ранньому постнатальном періоді краще, ніж у дорослих. Всмоктувальна здатність кишечника літніх і старих людей знижена відносно різних компонентів їжі. Основною причиною цього, очевидно, є порушення пристінкового травлення і моторики кишечника.

Література

1. Маруненко І.М. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни / І.М. Маруненко. – К.: Професіонал, 2004. – 480 с.

2. Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія / А.Г. Хрипкова – К.: Вища школа, 1982. – 272 с.

3. Ляшенко Г.І. Фізіологічні особливості дітей дошкільного віку. – К.: Рад. школа,1982. – 149 с.

4. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология и школьная гигиена./ А.Г. Хрипкова – М.: Просвещение, 1990. – 274.

Дата добавления: 2014-01-07