Характерні риси релігійних правових систем

ВСТУП

ВСТУП

План

1. Характерні риси релігійних правових систем

2. Іудейське право: формування, джерела та специфічні риси.

3. Індуське право: релігійно-філософські основи, джерела та специфіка.

4. Ісламське право

ВИСНОВКИ

Навчальна мета: ознайомити студентів з історією виникнення, розвитку та функціонування релігійного типу правової системи.

Виховна мета: підвищення рівня правової культури та ерудованості студентів, ознайомлення з найкращими правовими здобутками людства, прищеплення поваги до загальносвітових цінностей – поваги до людини, її життя, здоров’я та законних інтересів.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: міжнародним публічним правам, із загальною теорією держави і права, державним правом зарубіжних країн.

Зв'язок з практикою: значення лекції для підготовки юриста обумовлене необхідністю підвищення його наукового кругозору та правової культури.

Література

1. Бехруз Х. Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.літ., 2002. – С.187-229.

2. Бехруз X. Мусульманская концепция государства //Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 21. С 46-51.

3. Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство: Навчальний посібник/ Відп. редактор В.Н.Денисов. – К.: Юстиніан, 2003. – С.116-122, 128-132.

4. Крашенинникова Н.А. Индусское право: История и современность. – М.: Наука, 1982.

5. Мозолин В.П. Личность, право, экономика современной Индии. – М.: Наука, 1979. – 232 с.

6. Муромцев Г.И. Источники права в развивающихся странах Азии и Африки. – М.: Изд-во УДН, 1987. – 148 с.

7. Муромцев Г.И. Конституции арабских государств. – М., 1982.

8. Индия; Иран; Саудовская Аравия// Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник/ Отв. ред. А.Я.Сухарев. – М.: НОРМА, 2000. – С.219-233, 251-259, 561-567.

9. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник/ Под ред В.А.Туманова. – М.: Юрист, 2000. – 295-320, 334-344.

10. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право: Вопросы теории и практики. – М.: Наука, 1986. – 254 с.

Релігійний чинник впливав і продовжує впливати практично на всі правові системи. Такий вплив присутній і в так званих світських правових системах. Це дає підставу деяким авторам критикувати класифікацію правових систем залежно від релігійної належності на релігійні і нерелігійні правові системи. Проте коли мова йде про сім'ю релігійного права, то роль і ступінь впливу релігійного чинника на формування і функціонування правових систем, що входять до даної правової сім'ї, був і є не просто помітним, а визначальним. Таким чином, релігійне право є різ¬новидом невіддиференційованого права, де воно перебувають не просто в тісному зв'язку з релігією, а повністю на ній базується.

Релігійне право базується на специфічному праворозумінні, що має релігійне походження. Воно формується на засадах релігійних догм і доктрин, згідно з якими головним суб'єктом права виступає божественна воля. Релігійне право є персональним правом, тобто сфера дії його норм залежить від належності до релігійної общини.

Взаємодія релігійної і раціональної засад у релігійних правових системах простежується на рівні характерного для них співвідношення об'єктивного і суб'єктивного права. Об'єктивне право, згідно з релігійною доктриною права, належить до релігійної сфери і пов'язується з основоположними релігійними джерелами (в іудаїзмі — Тора і Талмуд, в ісламі — Коран і Сунна), в яких відбивається божа воля. Суб'єктивне право представлене у формі раціональної інтерпретації і конкретизації даної волі теологами-правознавцями, які формулюють конкретні правила поведінки людей, що сповідають відповідну релігію. Тобто якщо вихідні начала релігійних правових доктрин мають виключно релігійний характер, то в позитивному релігійному праві, як у системі чинних юридичних норм, переважаючим є раціональний чинник.

Аналіз національних правових систем держав, що належать до сім'ї релігійного права, наочно демонструє визначальний вплив релігійно-правових доктрин і концепцій, що мають давнє походження, хоча дані правові системи активно запозичують правові положення у нерелігійних правових систем. Зміни, продиктовані даними запозиченнями, відбуваються у формі і техніко-юридичному значенні сучасного чинного права цих держав. Що стосується основ їх функціонування, то вони перебувають під впливом пануючої релігійної ідеології, складовою частиною якої є правова ідеологія.

Інтерес до дослідження даних правових систем за сучасних умов продиктований тим, що, незважаючи на те, що основні релігійні постулати, принципи і доктрини мають давнє історичне походження та відображають іншу історичну реальність, незважаючи на свій консерватизм, вони зберігають своє пануюче становище у сфері визначення правової ідеології, правового менталітету, правової свідомості і правової культури більшості населення, яке проживає в рамках даних правових систем.

У сім'ю релігійного права входять індуське право, іудейське право та ісламське право.

1. Нерозривний зв'язок з релігією. Кожна правова система, що входить до цієї правової сім'ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновуються на релігійних уявленнях і віруваннях, унаслідок чого правові й релігійні норми тісно переплетені, а часто і збігаються. У цих системах не відбулося чіткого виокремлення норм права з інших соціальних норм, насамперед релігійних.

2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави. Право надане раз і назавжди, тож завдання людини в такій системі — лише правильно усвідомити і витлумачити божественні норми. Якщо оцінювати реальність, а не церковні догмати, то необхідно визнати, що зміст норм релігійного права змінювався протягом історії. Це відбувалося шляхом нового тлумачення релігійними діячами священних текстів. Проте такі релігії, як християнство й іудаїзм, визнали своє право створювати нові норми права.

3. Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігії право поширює свою дію не на певну територію, а на конкретну релігійну громаду, тобто індивідуально. Це одна з принципових відмінностей релігійних систем права від національних, що поширюють свою дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів держави — і екстериторіальною — на своїх громадян за межами держави. Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де, на якій території вони мешкають. Якщо особа відмовилася від своєї релігії, вона виходить зі сфери дії цієї правової системи. Таким чином, право не поширюється на іновірців та атеїстів.

4. Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея богоугодного характеру права і воно визнається необхідним елементом справедливого суспільного устрою. Р. Давид зазначає, що існує два види принципів, якими керуються незахідні країни. Одні визнають велику цінність права, але саме право розуміють інакше, ніж на Заході (країни мусульманського, індійського й іудейського права), другі відкидають саму ідею права і вважають, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом (країни Далекого Сходу, Африки й Мадагаскару)

5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На відміну, наприклад, від романо-германської правової сім'ї, в якій цей принцип визнано як загальнолюдський, релігійні правові системи наділяють людину різним правовим статусом — правами й обов'язками згідно з належністю до певної групи, вирізнено за такими критеріями, як статевий, національний, релігійний або соціальний. Класичним прикладом може бути кастовий поділ в Індії, який визнаний і захищається індуським правом

Дата добавления: 2014-01-07