Особливості ісламського судочинства

Виникнення ісламського правосуддя пов'язане з процесом фомування і становлення ісламської держави і права, головний зміст якого визначався діяльністю Пророка Мухаммада, який виконував у першій ісламській державі роль верховного судді. Його діяльність ґрунтувалася на положеннях Корану.

Надалі, у зв'язку з поширенням ісламу і територіальним розширенням ісламської держави, Пророк Мухаммад запровадив у практику делегування своїх суддівських повноважень найбільш впливовим і авторитетним сподвижникам, які виконували роль намісників у різних частинах ісламської держави. Є також відо¬мості про те, що Пророк Мухаммад неодноразово довіряв своїм

сподвижникам розгляд окремих судових справ, проте ще без за¬провадження спеціальної посади каді (судді), який був би звіль¬нений від інших функцій і займав би цю посаду постійно.

Після смерті Пророка Мухаммада в період правління перших його чотирьох наступників-халіфів основні принципи ісламського судочинства залишалися без істотних змін. Халіфи зосередили у своїх руках не тільки верховну державну владу, але й верховну судову владу.

Статус суддів як офіційних осіб, які призначаються прави-телем і наділені спеціальними повноваженнями по відправленню правосуддя, утвердився в перший період правління династії Абба-сидів. У цей період у халіфаті великого впливу набула фігура верховного судді, який призначався халіфом та за дорученням правителя підбирав і призначав каді, тобто формував структуру судової системи.

Судовій системі, що склалася в період правління Аббасидів, був властивий дуалізм, що виявлявся в співіснуванні як іслам¬ських, так і неісламських судів, зокрема: ісламських судів, які керувалися нормами ісламського права; цивільних судів (відомств скарг), які спиралися на реальну силу державного апарату при¬мушення; консульських судів і судів персонального права для немусульман із різною компетенцією.

Ісламське правосуддя остаточно сформувалося до X ст. одно¬часно із завершенням становлення ісламсько-правової доктрини, яка, разом із судовою практикою, уже тоді запропонувала цивілі¬зованішу судову процедуру і правила доказування на основі таких принципів: принцип справедливості, що згадується в ба¬гатьох аятах Корану, наприклад: «Якщо почнеш судити, то суди їх по справедливості»; принцип рівності, закріплений Кораном, зокрема: «Адже піруючі — брати»1; принципи публічності і глас¬ності судочинства, які виражалися в тому, що воно проводилося н публічному місці, зазвичай у мечеті, та ін. На початковій стадії розвитку ісламського правосуддя були відсутні формальності в судочинстві, що виявлялося в ус¬ному змаганні сторін позивачів у засіданні суду, причому каді приймав рішення на місці в першому ж засіданні. Подібна форма діловодства існувала до середини VIII ст., записів і підсумків су¬дового розгляду не велося, а після закінчення судового процесу ухвалене у справі рішення негайно виконувалося. Проте розгляд доказів, заснованих на законі, примусив до визнання цінності письмових документів, що стали неодмінним атрибутом будь-якого правового акту. Поступово професійні свідки почали ви¬конувати обов'язки громадських нотаріусів. Таким чином, судова процедура з усної перетворилася у письмову, а адули (нотаріуси) стали суддівськими писарями, що виробляли текст протоколу з кожної записаної ними відповіді або факту подання документа за позовом, рішення судді.

Також на початковому етапі існування ісламського судочинства була відсутня ієрархія судів. Не існувало апеляційної інстанції. Проте можливість оскарження рішення все ж таки існувала. Зокрема, глава держави, зважаючи на допущену помилку, міг пом'якшити деякі види покарання. Проте, як відзначає Р. Шарль, малікітські автори згадують про апеляцію, хоча мова йде про оскарження, при якому абсолютно не враховувалася суть клопотання і допускалося повне скасування вироку. Таким чином, при існуванні шляху до оскарження абсолютизм володарів заважав створенню єдиної теорії дотримання правил і обмежувальних положень, які могли б його утрудняти.

Особливості ісламського права позначаються і на ісламському правосудді, зокрема: відправлення правосуддя від імені Аллаха, що пояснюється його божественним походженням і релігійною природою; закріплення засад правосуддя такими провідними дже¬релами ісламського права, як Коран і Сунна; відправлення іс¬ламського правосуддя спеціально призначеною особою — каді, наділеною спеціальними повноваженнями, та ін.

Незважаючи на те, що більшість спорів вирішувалася каді одноособово, у разі потреби йому дозволялося мати наїб (за-ступників), катіб (діловодів), беваб і хаджиб (сторожів), расуль (посильних). Передбачалося залучення до процесу терджуманів (перекладачів), а також осіб, що займалися виявленням стану свідків на предмет відповідності вимогам, що висувалися до них, тобто давали висновки про їх неупередженість.

Як уже наголошувалося, судді на свою посаду призначалися главою держави. Перед призначенням кандидат проходив випробування на знання ісламського права, тобто посада каді не була виборною, він призначався на посаду указом глави держави (халіфа або імама) або його заступника, в якому указувався район його юрисдикції. Вступ на посаду відбувався негайно відразу ж після обнародування указу. При зміні глави держави необхідно було затвердження на раніше займану суддівську посаду новим правителем.

У теперішній час багато ісламських держав повністю відмовилися від ісламських судів на користь світських. Так в Єгипті до 1952 р. організація і порядок роботи мусульманських судів регулювалися законом. Відповідно до цього в країні існували мусульманські суди трьох рівнів: нижчі, які розглядали звичайні справи; першої інстанції, юрисдикція яких включала розгляд складніших справ і апеляцію на рішення нижчих судів; Верховний суд. Спеціальні шаріатські суди було ліквідовано в цій країні в 1956 p., їх повноваження були передані загальногромадянським судам. У 1954 р. було зроблено спробу ліквідовувати мусульманські суди в Лівії, але через чотири роки вони були знову відновлені.

Незважаючи на різний ступінь впливу норм класичного ісламського права на судові системи ісламських держав, у більшості з цих держав вони і сьогодні продовжують значно впливати на відправлення правосуддя.

ВИСНОВКИ

Процес модернізації і кодифікування традиційного мусульманського права супроводжувався запозиченням основних положень з інших правових систем, але разом з тим, основні принципи мусульманського права є основою формування правових систем мусульманських країн.

Закон і судовий прецедент є головними джерелами правової системи Індії. Обидва ці джерела повинні відповідати основним положенням Консти­туції. Важливо відзначити, що на основі судових прецедентів в країні виник­ло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істот­но доповнює і змінює зміст конституційних норм.

Через прогальність багатьох галузей законодавства більшості африкан­ських держав судові прецеденти грають значну роль як джерело права.

Джерелом сучасного африканського права є делеговане законодавство

Дата добавления: 2014-01-07