Традиційне правосуддя

Звичаєве право детально не регламентувало судову процедуру. Головним призначенням традиційного судочинства вважалося забезпечення гармонії між людиною, суспільством і природою. Завдання суду полягало не стільки в тому, щоб відшукати факти, сформулювати правові норми і застосувати їх з урахуванням цих фактів, скільки в тому, щоб навести порядок так, щоб усунути заподіяні зло і відновити гармонію в общині. Гармонію можна було відновити тільки тоді, коли всі сторони упевнені в Традиційному судочинству притаманна низка особливостей. Так розгляд суперечок проводився з урахуванням суспільного становища сторін, оскільки становище кожної особи в соціальній структурі суспільства визначало її соціальний статус, тобто обсяг прав і обов'язків залежав від суспільного становища. Крім того, правовий статус особи залежав від статевих і вікових особливостей.

Правосуддя, згідно зі звичаєвим правом, виступало як засіб примирення, а не як інструмент чіткого застосування позитив-ного права. Загалом традиційне правосуддя вважає за краще не вдаватися до заздалегідь установлених норм, а добиватися відновлення суспільної рівноваги, порушеної будь-яким потрясінням. Цей загальний принцип, який можна назвати традиційною юридичною парадигмою, застосовується юридичними інститутами, характерними для традиційного суспільства'.

Таким чином, примирний характер традиційного судочинства полягав у тому, що спірні питання вирішувалися шляхом примирення сторін.

Судовий процес в африканських суспільствах також відріз-нявся неформальністю, чому сприяла пріоритетність несудового порядку розгляду спорів.

Існували різні форми вирішення спорів. На тих територіях, де існувала відповідна структура державної влади, функціону-вала судова система, де судові органи на засадах дотримання юридичних процедур, розглядали і вирішували ці спори, тобто здійснення правосуддя залишалося монопольним правом держави.

Зазвичай ці суди утворювали ієрархію відповідно до політичної структури, апеляції надсилались від нижчих судів (наприклад судів дрібних вождів) до вищих (наприклад судам великих вождів).

В інших суспільствах, з так званою «напівскладною суспільною структурою», діяла потрійна організація судової системи, а саме: сімейне правосуддя, суспільне правосуддя і правосуддя державної влади.

У суспільствах із «напівелементарною структурою» право-суддя здійснювалося або на основі сімейного, або суспільного правосуддя, що йменується арбітражем.

Арбітраж — це засіб регулювання відносин на рівні племен, племінних груп і окремих його членів.

Якщо конфлікти виникали з приводу шлюбу, установлення опіки над дітьми, спадкування, землеволодіння й інших схожих прав і зобов'язань, то в їх вирішенні, як правило, брали участь старійшини й інші впливові члени сім'ї або групи кровних родичів (наприклад клану).

Таким чином, у тих суспільствах, де економічний і соціальний розвиток перебував на примітивному рівні і були відсутні відповідні владні інститути, різні конфліктні ситуації вирішувалися шляхом переговорів. Усі процедури вирішення конфліктів були направлені на збереження гармонії і примирення сторін.

Дата добавления: 2014-01-07