Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Правопорядок і правопорушення

 

 

План

 

1. Поняття суспільного порядку та дисципліни, способи їх забезпечення. Правопорядок як складова суспільного порядку. Поняття і гарантії законності.

2. Поняття правосвідомості.

3. Поняття правопорушення та його склад. Види правопорушень.

 

 

1. Поняття суспільного порядку та дисципліни, способи їх забезпечення. Правопорядок як складова суспільного порядку. Поняття і гарантії законності.

 

Суспільний порядок — це налагоджений стан суспільних відносин, урегульованих соціальними нормами. У підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі, громадським організаціям, традиціям, звичаям.

Стан суспільного порядку значною мірою залежить від того, наскільки відповідально люди ставляться до виконання вимог соціальних норм. Твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов'язковим для всіх членів певної спільності, називають дисципліною.

Дисципліна — це певні правила поведінки людей, що забезпечує узгодженість їхніх дій у колективі, суспільному й державному житті. Залежно від того, що регулює і якими нормами забезпечується порядок поведінки людей, розрізняють кілька видів дисципліни: державна, громадська, партійна, трудова, договірна, технологічна, військова тощо.

Так, трудова дисципліна пов'язана з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку. Чинним трудовим законодавством передбачено загальні вимоги дисципліни: своєчасний прихід на роботу, дотримання встановленої тривалості робочого дня, використання робочого часу для продуктивної праці, вчасне і точне виконання розпоряджень адміністрації тощо. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві й визначається додаткове коло обов'язків, пов'язаних із дотриманням технологічної дисципліни.

Державна дисципліна — це дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств і установ щодо виконання покладених на них обов'язків. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всього населення. У дотриманні державної і громадської дисципліни виявляється політична, правова і моральна культура громадян. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати соціальні взаємодії.

Отже, основною вимогою будь-якого виду дисципліни є найсуворіше дотримання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів.

Дисципліна тісно пов'язана з правопорядком, який є важливим елементом суспільного порядку. Створення в суспільних відносинах за допомогою правових норм певного порядку є однією з найважливіших властивостей державної влади.

Правопорядок — це заснована на праві та законності організація правового життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність суспільного життя і соціальний прогрес. Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед із погляду на інтереси держави й особистості. Для держави ця роль полягає в тому, що вона, керуючи суспільством і використовуючи різні методи і засоби (економічні, політичні, ідеологічні, організаційні тощо), особливе місце відводить правовому регулюванню суспільних відносин. Тобто, держава видає (або санкціонує) правові норми і забезпечує їхнє загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим домагається правопорядку.

Із позицій особистості правопорядок виступає в першу чергу як засіб захисту її прав, свобод і законних інтересів. Він забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави та її органів, так і від протиправних дій інших осіб. Від стану правопорядку залежать ступінь свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особистості стають пріоритетними для держави, ця сторона правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності.

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — суспільного порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, суспільний порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм тощо.

Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії та реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, тобто правовий порядок. Умовою забезпечення правопорядку є законність.

 

 

2. Поняття правосвідомості.

 

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка виражає ставлення до права. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні.

Зауважимо, що кожна людина, яка живе в суспільстві, отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього в неї виробдяється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з'являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов'язаних із певним правовим явищем. Таким чином, у кожної людини формується правосвідомість.

Із наведеного опису механізму формування правосвідомості можна зробити висновок, що це явище складається з трьох елементів: правових знань їх особа отримує, ознайомившись із правовою нормою), правових оцінок (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правових установок (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.

Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може сформуватися на основі логічних висновків їй бути емоційним, тобто виникнути на рівні почуттів та настроїв.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного, колишнього до бажаного права, а також діяльності, пов'язаної з правом.

Поняття правосвідомості тісно пов'язане з поняттям правової культури.

Правова культура окремої особистості містить позитивну правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, упевненість у соціальній цінності права та правового регулювання, знання своїх прав і обов'язків та їх виконання.

 

 

3. Поняття правопорушення та його склад. Види правопорушень

 

Правопорушення — це суспільно шкідливе діяння (у формі дії або бездіяльності) дієздатного суб'єкта, що суперечить вимогам правових норм. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта або зазіхання на свободу інших суб'єктів.

Юридичний склад правопорушення — це сукупність ознак правопорушення в єдності його об'єктивних характеристик, які є необхідними для визначення цього діяння як правопорушення.

Такими характеристиками є:

1) об'єкт — суспільні відносини, які охороняються правом. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні та інші права й інтереси суб'єктів права, державний і суспільний лад, стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність, здоров'я людини;

2) об'єктивна сторона — зовнішня сторона правопорушення, саме протиправне діяння, шкідливий результат, що настав унаслідок цього, та причинний зв'язок між діянням та його результатом;

3) суб'єкт — фізичні особи, які мають деліктоздатність, тобто можуть нести юридичну відповідальність;

4) суб'єктивна сторона — внутрішня сторона правопорушення, яка характеризується наявністю вини, тобто психічним ставленням особи до свого вчинку та його наслідків.

Розрізняють дві основні форми вини: умисел і необережність.

Умисел може бути прямим і непрямим. Прямий умисел виявляється в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру свого діяння, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і бажанні їхнього настання. Непрямий умисел полягає в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності, у передбаченні суспільно небезпечних наслідків і свідомому допущенні їх.

Необережність також буває двох видів: самовпевненість і недбалість. Самовпевненість виявляється в передбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажному розрахунку їх запобігання. Недбалість виявляється в непередбаченні правопорушником можливості настання суспільно небезпечних наслідків правопорушення, хоча він міг і повинен був їх передбачати.

За відсутності будь-якого елемента складу правопорушення відповідальність за нього є неможливою.

Правопорушення поділяють на окремі види за різними ознаками. Найчастіше їх розрізняють залежно від виду правовідносин, у сфері яких вони скоєні. За цією ознакою можна виділити цивільні, дисциплінарні, адміністративні, кримінальні, екологічні, фінансові та інші правопорушення.

Правопорушення розрізняють також за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству, державі, є злочин.

Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину:

1) Суспільна небезпечність — злочин заподіює шкоду або створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, які охороняються кримінальним законом.

2) Кримінальна протиправність — тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

3) Винність — злочинним діянням вважається таке, що здійснене умисно або необережно. Там, де немає вини, немає і злочину.

4) Караність як одна зі складових злочину — за будь-який злочин у законі встановлено певний вид і термін покарання.

Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об'єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особисті, політичні, трудові, майнові та інші права громадян.

У зв'язку з підвищеною суспільною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства та особи, що посягають на суспільний лад, права й свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.

Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ні злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собо не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне, цивільно-правове та інші види покарань. Розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні про ступки.

Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються специфічним об'єктом зазіхання. Це особисті немайнові та майнові відносини, які регулюються нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Ці правопорушення виявляються в невиконанні або неналежному виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової шкоди тощо.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) називаються передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального та інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.

Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.

 

 

Тема:

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Правовідносини | Конституційне право
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 3367; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.028 сек.