Валеологія - це цілісна система знань про формування, збереження, зміцнення, відновлення і передачі здоров'я іншим поколінням

Об'єкт валеології - здорова людина і людина в «третьому» стані.

Предмет валеології - індивідуальне здоров'я.

Основна мета - максимальне використання успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини і підтримка на високому рівні адаптації організму до умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Основні задачі і зміст валеології:

· розробка теоретичних уявлень про сутність здоров'я, про вікові і адаптаційні можливості організму;

· розробка методик кількісної оцінки здоров'я;

· вивчення факторів здоров'я, що визначають стан людини і його активне довголіття; відновлення й оптимізація відносин людини з природою;

§ удосконалення методів лікування граничних станів, використання для цього природних засобів;

· розробка методів загального навчання здоров'ю, виховання культури здоров'я; формування діючого суспільного ідеалу, відповідно до якого здоров'я є найвища цінність, а здоровий спосіб життя - природна форма поведінки.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан здоров'я людини, тому що в сфері інтересів валеології знаходиться здоров'я і здорова людина, у той час як у медицини - хвороба і хвора людина, а в гігієні - середовище проживання й умови життєдіяльності людини.

Як самостійна наука валеологія зайняла визначене місце серед інших наук. Тісніше усього вона пов'язана з:

· біологією, яка формує еволюційний погляд на природу здоров'я, створює цілісну картину біологічного світу;

· екологією, яка формує знання про аспекти залежності здоров'я від навколишнього середовища,

· медициною (фізіологія, гігієна, санологія й ін.), яка розробляє нормативи забезпечення здоров'я, систему знань і практичної діяльності по зміцненню і збереженню здоров'я;

· фізичною культурою, яка визначає закономірності підтримки й удосконалювання фізичного розвитку і фізичної підготовленості людини як невід'ємних характеристик здоров'я;

· психологією, яка вивчає психологічні аспекти забезпечення здоров'я;

· педагогікою, яка розробляє цілі, задачі, зміст і технології валеологічного розвитку і виховання;

· соціологією, яка виявляє соціальні аспекти підтримки, зміцнення і збереження здоров'я і факторів ризику здоров'я;

· політологією, яка визначає роль, стратегію і тактику держави в забезпеченні і формуванні здоров'я своїх громадян;

· економікою, яка обґрунтовує економічні аспекти забезпечення здоров'я і економічної цінності здоров'я в забезпеченні добробуту і безпеки держави;

· філософією, яка формує діалектичний світогляд, що важливо в практичній оцінці ролі здоров'я в людському побуті;

· культурологією, тому що істотною частиною культури людини є валеологічна культура;

· історією, яка простежує історичні корені, надбання шляхів, засобів і методів підтримки здоров'я у світі, регіоні, в етносі;

· географією, яка встановлює клімато-географічну і соціально-економічну специфіку регіону, взаємини людини з навколишнім середовищем в аспекті забезпечення здорового способу життя, і ін.

Зв'язок валеології з іншими науками має двосторонній характер. Використовуючи дані суміжних наук, валеологія сама може дати вагомі результати для розвитку і конкретизації проблем людинознавства. Незважаючи на молодість, валеологія сьогодні розвивається досить динамічно, в ній можна виділити наступні основні напрямки.

Загальна валеологія - являє собою основу, методологію валеології як науки, її місце в системі наук про людину, предмет, задачі, історію її становлення і т.д. її можна розглядати як стовбур дерева науки, від якого відходять розгалуження, галузі валеології.

Медична валеологія визначає різницю між здоров'ям і хворобою і їхньою діагностикою, вивчає способи зовнішньої підтримки здоров'я і попередження захворювань, методи оцінки стану здоров'я населення та ін.

Педагогічна валеологія - вивчає питання навчання і виховання людини, яка має міцну життєву установку на здоров'я і здоровий спосіб життя.

Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров'я людини, його взаємини з факторами зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди й адаптації до умов життєдіяльності.

Професійна валеологія вивчає питання, пов'язані з проблемою професійної орієнтації (з обліком індивідуальних типологічних властивостей особистості), розглядає особливості впливу професійних факторів на здоров'я людини, визначає методи і засоби професійної реабілітації.

Сімейна валеологія вивчає роль і місце родини, кожного з її членів у формуванні здоров'я, розробляє шляхи і засоби забезпечення здоров'я кожного з поколінь і всієї родини в цілому. Напевне, цей розділ валеології має велике майбутнє, тому що формування здоров'я (від підготовки до народження дитини до виховання усвідомленого відношення до здоров'я) найбільш послідовно може здійснюватися саме в родині.

Екологічна валеологія досліджує вплив на здоров'я природних факторів і наслідків антропогенних змін у природі, визначає поведінку людини у співіснуванні з навколишнім середовищем з метою збереження здоров'я.

Соціальна валеологія ставить своєю метою вивчення здоров'я людини в соціумі, у його різноманітних відносинах соціального характеру з людьми і суспільством.

Ймовірно, згодом відбудеться і подальша диференціація валеології як науки.

Як навчальна дисципліна валеологія являє собою сукупність знань про здоров'я і про здоровий спосіб життя.

Чим викликана необхідність вивчення цієї дисципліни студентами педагогічних спеціальностей? Насамперед, обставинами, які визначають професійну діяльність учителя.

По-перше, учитель повинний вміти зберегти здоров'я своїх майбутніх учнів. Існуюча система освіти сама по собі є чинником ризику здоров'я учнів. Сьогодні відомо, що за період навчання в середній школі число здорових дітей знижується в 4 рази, число дітей з короткозорістю збільшується в 10 разів, з нервово-психічними розладами - у 2,5 рази, у 16 разів збільшується число учнів з вегето-судинною дистонією, у 2 рази - з кишковими захворюваннями.

По-друге, для того, щоб уміти зберегти своє здоров'я. Адже працю викладача лише на перший погляд можна вважати легкою (якщо порівняти її з працею шахтаря). Це праця з високою щільністю міжособистісних контактів і можливістю конфліктів при необхідності виконання запланованого обсягу роботи в жорстко регламентований період часу. Він вимагає підчас, значної напруги багатьох систем організму. Так дослідженнями встановлено - при читанні лекції (веденні уроку) збільшується концентрація цукру крові в 1,5-2 рази, тобто прискорюється вуглеводний обмін. В цілому після уроків інтенсивність обміну речовин в організмі зростає на 15-30% (для нормалізації обміну потрібно 2-3 доби). Навіть за час відпустки неможливо привести обмін у норму, а це створює передумови для гіпертиреозу.

У вчителя велике навантаження на мовний апарат, що призводить до частих ларингітів.

Постійне навантаження на ті ж самі центри півкуль мозку приводять до різкого перерозподілу мозкового кровообігу, звідси - часте безсоння (перша ознака перевтоми); відзначаються зміни і ЕЕГ, і ЕКГ.

По-третє, вчитель обов'язково повинний володіти культурою здоров'я. Культура здоров'я (валеологічна культура) - це частина загальної культури людини, яка являє собою свідому систему дій і відносин до свого здоров'я і здоров'я інших людей, тобто, уміння жити, не шкодячи своєму організму, а приносячи йому користь (важливо пам'ятати, що культура здоров'я припускає не просте «збирання» корисних рекомендацій і знань, а активне використання їх в щоденній практиці).

Валеологічна культура припускає й уміння поширювати валеологічні знання. Учитель, поза залежністю від своєї спеціальності, повинний виховувати в учнів стійку мотивацію на здоров'я і здоровий спосіб життя (через програмний навчальний матеріал, позакласні і позашкільні форми, а також особистим прикладом).

3. Основні стани, властиві організму людини.

3.1. Здоров’я. За енциклопедичним словником, здоров'я — це стан функціонування організму людини як живої системи, що характеризується повною її рівновагою із зов­нішнім середовищем і відсутністю виявлених хвороб­ливих змін.

За визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ), здоров'я — це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів.

Загальновідомо, що людина з’явилась у світі як продукт двох еволюцій -біологічної, яка призвела до формування сучасного фізичного типу (неоантропа), і соціальної, пов'язаної з формуванням зовсім нового явища - соціального середовища, яке доповнило природні умови існування людини.

Тому людина являє собою єдину біологічно-соціальну сутність і його структурну організацію можна представити у вигляді піраміди, де основою піраміди є фізичне тіло, серединою - психічна сфера і вершиною - духовність.

Валеологічна теорія виділяє такі складові здоров'я людини:

· фізичне (соматичне) здоров'я – оптимальне функціонування усіх систем організму людини (фізична витривалість, уміння володіти своїм тілом, високій рівень працездатності);

· психічне здоров'я – збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту:

- інтелектуальне (розумове) – стан головного мозку, що забезпечує протікання пізнавальних психічних процесів (сприйняття, пам'ять, увага, мислення), за допомогою яких відбувається реалізація конкретної тактики й стратегії рішення актуальних завдань (коефіцієнт інтелекту, обсяг уваги, швидкість перемикання уваги, обсяг пам’яті);

- емоційне – стан організму, що забезпечує керування емоціями. Емоційні функції забезпечуються вегетативною нервовою системою у взаємодії зі структурами головного мозку. При емоціях відбуваються зміни в діяльності органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної й гладкої мускулатури;

- характериологічне – стан мозку, що забезпечує свідомо-вольову взаємодію організму із середовищем;

· соціальне (моральне) здоров'я – стан організму, що визначає здатність людини контактувати із соціумом. Компонентами соціального здоров’я можна вважати:

- моральність індивіда – сукупність морально-етичних якостей, ідеалів, ціннісних орієнтацій, які людина вважає для себе щирими;

- соціальна адаптація – здатність організму пристосовуватися до різних умов, що змінилися, соціального середовища або життя.

Тому проблема здоров'я може розглядатися тільки в комплексі як інтегральна характеристика особистості.

Сучасні вчені виокремлюють чотири процеси, що визначають стан здоров'я як індивіда, так і населення в цілому:

· відтворення здоров'я (стан генофонду; здоров'я, стан і реалізація репродуктивної функції батьків; умови пере­бігу вагітності; наявність правових актів, що оберігають генофонд і вагітних);

· формування здоров'я (спосіб життя, тобто рівень ви­робництва і продуктивності праці, ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб, особливості харчу­вання, рухової активності та міжособистісних взаємин, шкідливі звички, стан довкілля);

· споживання здоров'я (культура і характер виробниц­тва, стан виробничого середовища, соціальна активність індивіда тощо);

· відновлення здоров'я (лікування, реабілітація).

Про стан індивідуального фізичного здоров'я людини роблять висновок за даними антропометрії (розміри тіла — зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та ін.), а також на підставі фізіологічних і біохімічних досліджень, оцінка яких здійснюється з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів.

Найважливішими показниками здоров'я населення в цілому є:

· народжуваність,

· смертність (у тому числі немов­лят),

· середня тривалість життя,

· інвалідність,

· захворю­ваність та ураженість певними хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, інфекційні, алергічні, онкологічні, шлунково-кишкові та інші захворювання).

3.2. Хвороба – будь-яке порушення життєдіяльності організму, що виникає у відповідь на дію надзвичайних подразників зовнішнього або внутрішнього середовища. При цьому знижується пристосовуваність живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його захисні сили.

У наш час, незважаючи на величезні успіхи медицини та поліпшення умов життя, кількість хворих не змен­шується. Бурхливий науково-технічний прогрес, поява нових складних видів трудової діяльності змінюють звичний ритм і уклад життя. Зменшення обсягів фізич­ного навантаження, збільшення нервово-емоційного на­пруження, погіршення екологічних умов призводять до суттєвого порушення регуляції основних фізіологічних функцій організму.

Причин виникнення хвороб багато, проте здебільшого їх провокує сама людина: своїми шкідливими звичками, порушенням санітарно-гігієнічних норм, неправильним харчуванням, відсутністю режиму праці й відпочинку тощо. Більшість людей чітко не усвідомлює, що здоров'я — це найбільша індивідуальна й соціальна цінність.

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я визначила 10 найбільш загрозливих для життя людини факторів у такій послідовності: недостатнє (неповноцінне) харчуван­ня; секс без засобів захисту; підвищення артеріального тиску; тютюнопаління; алкоголь; питна вода, що не відпо­відає санітарним нормам; антисанітарія; недостатній вміст заліза в крові; забруднення навколишнього середовища; ожиріння, надмірна маса тіла.

Ці фактори не тільки негативно впливають на здоро­в'я, а й спричинюють понад 40 % усіх випадків смерті людей на планеті.

Дата добавления: 2014-01-07