Об’єкти екологічного права

Відповідно до ст. 5 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища”[17] до основних об’єктів, які підлягають державній охороні і регулюванню в галузі екології належать:

1) навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

2) природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і такі, що не використовуються в народному господарстві на даному етапі (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);

3) ландшафти та інші природні комплекси (особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України);

4) здоров’я і життя людей, які потребують захисту від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

Таким чином, об`єктом екологічного права є навколишнє природне середовище як сукупність природних умов і процесів, які забезпечують існування людства на нашій планеті, природні ресурси, ландшафти (як природні так і антропогенні, тобто створені або змінені людиною), екосистеми (сукупність рослин, тварин, мікроорганізмів на певній ділянці, яка характеризується стабільністю і чітко функціонуючим внутрішнім кругообігом речовин), життя і здоров'я громадян.

Найфундаментальнішою категорією, яка складає об’єкт екологічного права є поняття навколишнього природного середовища.

Поняття «навколишнє середовище» («umwelt») було введено в науку «Екологія» у другій половині XIX ст. німецьким біологом Якобом Ікскюлем[18] для позначення зовнішнього світу, який оточує людей та інших живих істот у тій мірі, у якій він сприймається органами відчуття (зором, слухом, нюхом, смаком тощо).

Як об'єкт природоохоронного законодавства поняття «навколишнє природне середовище» часто ототожнюється з поняттям «природа». Погоджуємося з професором В.В. Петровим, який вважав, що: «...поняття навколишнє природне середовище складається з понять природи і оточуючого людину середовища. Підприродою необхідно розуміти природне середовище у вузькому розумінні цього слова, тобто як об'єктивну реальність, що існує незалежно від свідомості людини. У цьому розумінні поняття природи зводиться до природного середовища існування людини, на яке господарська діяльність останньої не справила жодного впливу. В зв’язку з цим, піднавколишнім природним середовищем необхідно розуміти ту частину природного середовища, яка зазнала перетворень в процесі антропогенної діяльності людини»[19].

У сучасному світі, на жаль, залишилося надзвичайно мало країн із незміненими людиною природними комплексами. Навпаки, є країни із настільки високим рівнем урбанізації, що на їх територіях взагалі немає куточків «дикої» природи (наприклад, у Голландії і Великобританії ландшафт цілком знаходиться під контролем людини).

Важливою характеристикою НПС є його безпечність. Цей термін часто використовується в законодавстві, практиці, а тому, поряд з поняттям самого навколишнього природного середовища, може бути визнаний найбільш юридично значимим.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Необхідність наявності такої норми зумовлена тим, що антропогенний вплив на НПС привів до багатьох негативних і часто неконтрольованих наслідків. Наприклад, для 80-90-х років минулого століття перед людством стояла реальна загроза знищення озонового шару земної атмосфери внаслідок інтенсивного використання в промисловості та побуті фреону і лише обмеження використання цього газу та поступова заміна його іншими, менш шкідливими речовинами, привели до стабілізації ситуації.

Для нашого часу найбільш гострою є проблема глобальних змін в земному кліматі, що є наслідком переважно неконтрольованого викиду в атмосферне повітря продуктів згоряння.

Таким чином, зворотною стороною науково-технічної революції, окрім очевидних благ, які вона привносить в суспільне життя, є та шкода, яка завдається НПС. Проте, людство не може відмовитись від благ цивілізації, які на сьогоднішній день отримуються за рахунок експлуатації природних ресурсів та, як правило, відходних, екологічно небезпечних технологій. В зв’язку з цим, Основний закон нашої держави гарантує не чисте а безпечне для життя довкілля.

Різниця між чистим та безпечним середовищем полягає в тому, що чисте - це середовище, позбавлене будь-яких сторонніх (неприродних) домішок; безпечне для життя та здоров'я довкілля це середовище в якому є різноманітні домішки, в тому числі і шкідливі для людини, але за умови такої їх концентрації, яка б унеможливлювала суттєвий вплив на життя та здоров'я людини.

Таким чином, саме поняття безпечного навколишнього природного середовища служить цільовим орієнтиром правового регулювання природокористування й охорони навколишнього середовища, критерієм оцінки правового характеру екологічних вимог, встановлюваних у законодавстві і відповідній діяльності уповноважених державних структур.

Об’єктам правової охорони в галузі екології можуть бути притаманні певні ознаки, які характеризують їх виникнення та використання:

1. Природне походження. Об’єкти НПС створюються силами природи. Проте, це не виключає того, що людина втручається в природні процеси, здійснюючи, наприклад, діяльність пов’язану із відтворенням відповідних об’єктів (лісорозведення, розведення диких тварин тощо), покращенням якості НПС (наприклад, проведення меліоративних робіт).

2. Екологічний взаємозв’язок об’єктів. НПС можна уявити у вигляді безкінечної сукупності ланок одного ланцюга. Послаблення, або розірвання одної ланки, приводить до пошкодження або руйнування всієї системи. Таким чином, всі об’єкти НПС є невіддільними один від другого. Не можна відділити, наприклад, ліс як сукупність дерев або водний об’єкт від земельної ділянки на якій вони розташовані. Втративши зв’язок із землею ці об’єкти перестають бути елементами НПС, перейшовши в розряд матеріальних цінностей (деревина, вода), правовий режим яких буде регулюватися вже не екологічним а, наприклад, цивільним законодавством.

3. Соціально-екологічна цінність об’єкта. Об’єкт НПС виконує ряд корисних екологічних, економічних, соціальних (духовних, морально-етичних, рекреаційних, оздоровчих) функцій. Тобто, використання людиною цих об’єктів дозволяє їй задовольняти свої найважливіші потреби.

Дата добавления: 2014-01-07