Поняття права природокористування

Використовуючи об’єкти НПС, людина вилучає з них певні корисні властивості, необхідні їй для задоволення своїх потреб. Таке вилучення в широкому розумінні цього слова називають природокористуванням. Однак, сучасне поняття природокористування не обмежується лише споживанням або експлуатацією природних об’єктів, оскільки воно обов’язково повинно включати і дії по відновленню та охороні природних ресурсів.

Сучасне право природокористування розвивалось по шляху формування і вдосконалення права користування окремими видами природних об’єктів: права землекористування, права водокористування, права лісокористування, права користування надрами, права користування тваринним світом тощо. Необхідно зазначити, що хоча ці види природокористування і мають свою специфіку, зважаючи на те, що всі природні об’єкти тісно пов’язані між собою і, як правило, не можуть існувати відокремлено один від одного, з кінця 80-х - початку 90-х років всі правові норми, які закріплювали загальні правила користування різними видами природних об’єктів, було об’єднано в єдиний правовий інститут екологічного права, який став називатися правом природокористування.

На сучасному етапі розвитку екологічного права, інститут права природокористування займає одне з центральних місць у його структурі і розглядається в двох аспектах: об’єктивному та суб’єктивному значенні.

Об’єктивне право природокористування – сукупність екологічних норм, які визначають підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування, встановлюють комплекс прав та обов’язків природокористувачів, формують юридичні засоби захисту прав та інтересів суб’єктів природокористування.

Як вже вказувалося, відносини в сфері природокористування виникають з приводу різноманітних природних об’єктів: землі, води, лісу, надр тощо. Проте, незважаючи на те, що такі правовідносини регулюють порядок використання відносно самостійних, індивідуально визначених об’єктів НПС, всіх їх можна об’єднати в один єдиний інститут природокористування завдяки наступним спільними ознаками, які притаманні відносинам природокористування:

1) всі відносини з приводу використання природних об’єктів виступають юридичним засобом, спрямованим на задоволення матеріальних, екологічних та соціальних потреб громадян;

2) створюють механізм правового забезпечення ефективного використання, відтворення та захисту природних ресурсів;

3) визначають порядок виникнення, зміни та припинення прав та обов’язків суб’єктів з приводу використання природних ресурсів;

4) персоніфікують право особи щодо використання природних ресурсів;

5) встановлюють порядок захисту законних прав та інтересів суб’єктів природокористування.

У суб’єктивному значенні право природокористування – сукупність прав та обов’язків суб’єктів природокористування, які забезпечують можливість вилучати корисні властивості з природних об’єктів, вчиняти дії, спрямовані на відтворення природних ресурсів, захист порушених суб’єктивних прав природокористування.

Отже, суб’єктивне право природокористування визначає межі можливої поведінки суб’єкта природокористування по вилученню корисних властивостей і якостей із природного об’єкта з метою реалізації індивідуальних та суспільних інтересів.

Право природокористування ґрунтується на певних принципах - правових ідеях, закладених в основу правового регулювання відносин по використанню, відновленню та охороні природних ресурсів.

До основних принципів права природокористування необхідно віднести наступні:

- платність спеціального та безплатність загального природокористування;

- використання природних ресурсів лише за їх цільовим призначенням;

- комплексність дій по використанню та охороні природних ресурсів;

- обов’язковість відшкодування шкоди, завданої природним ресурсам;

- множинність правових форм природокористування;

- стабільність права природокористування;

- стимулювання ефективного природокористування;

- лімітування природокористування;

- пріоритетність забезпечення екологічної безпеки природокористування.

В залежності від обраного критерію, право природокористування можна класифікувати на певні види. Найбільш практично значимими критеріями для класифікації природокористування є об’єкт, з приводу якого виникають відносини природокористування, та мета такого природокористування..

В залежності від об’єкта НПС, який використовується, право природокористування поділяється на:

• землекористування;

• користування надрами;

• водокористування;

• користування атмосферним повітрям;

• лісокористування;

• користування тваринним світом тощо.

Кожний із цих зазначених видів природокористування в свою чергу може мати свою внутрішню структуру. Наприклад, якщо мова йде про землекористування, то в залежності від призначення землі, видами землекористування може бути використання земель сільськогосподарського призначення, використання земель лісового, водного фонду тощо.

В залежності від мети використання право природокористування класифікується на загальне та спеціальне природокористування.

Право загального природокористування означає гарантовану законом можливість усіх громадян користуватися об’єктами навколишнього природного середовища з метою задоволення своїх духовних, естетичних, оздоровчих, рекреаційних потреб.

Загальне природокористування характеризується тим, що воно може здійснюватися безоплатно і не передбачає попереднього отримання зацікавленим суб’єктом спеціального дозволу з боку компетентних державних органів. Це право безпосередньо виникає із ст. 50 Конституції України, яка гарантує право кожного на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Зазначена конституційна норма конкретизується в нормах поточного законодавства - земельного, водного, лісового тощо. Так, Лісовий кодекс України в статті 49 встановлює, що громадяни у порядку загального використання лісових ресурсів мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відповідно до статті 47 Водного кодексу, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення своїх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Разом з цим, право загального природокористування невіддільне від обов’язків громадян в галузі охорони НПС, які визначаються ст. 12 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища”:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів;

г) сплачувати штрафи за екологічні правопорушення;

д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Галузеві нормативні акти, в свою чергу, можуть деталізувати обов’язки громадян в галузі природокористування. Наприклад, Лісовий кодекс до таких обов’язків відносить обов’язок громадян виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися лісовими ресурсами в строки, встановлені державними лісогосподарськими органами і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.

Підсумовуючи викладене зазначимо, що праву загального природокористування притаманні наступні ознаки:

- доступність природного об’єкту, який використовується, широкому загалу;

- безоплатність природокористування;

- відсутність необхідності отримання дозволу на таке природокористування;

- невіддільність прав по використанню природного об’єкту від обов’язків по його збереженню та відновленню.

Як вже вказувалося, на сучасному етапі розвитку суспільних відносин, людина використовує природні об’єкти не лише для задоволення своїх природничих потреб, а й в процесі виробництва для створення тих чи інших матеріальних благ. Необхідність використання елементів НПС в господарській діяльності людини обумовила потребу розширення змісту права природокористування, стала однією із причин виникнення такого його виду, як права спеціального природокористування.

Право спеціального природокористування означає можливість конкретного суб’єкта використовувати, у встановленому законом порядку і на основі спеціального юридичного документа (державного акта, дозволу тощо), визначену частину природних ресурсів, відповідно до їх цільового призначення для задоволення власних та суспільних інтересів.

В зв’язку з тим, що право спеціального природокористування передбачає більш значний, аніж при загальному природокористуванні, вплив на природу воно має ряд юридично значимих особливостей. Для таких особливостей необхідно віднести:

- впровадження диференційованої плати за використання природних об’єктів і за забруднення природного середовища у процесі здійснення спеціального природокористування;

- необхідність отримання спеціального дозволу для такого природокористування;

- наближення змісту більшості правомочностей природокористувачів до правомочностей власників природних об’єктів.

Важливою умовою спеціального використання об’єктів НПС є строки, протягом яких таке використання може здійснюватись. В залежності від тривалості строків використання, спеціальне природокористування буває постійним та тимчасовим. Постійним визнається природокористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове може бути короткостроковим (як правило, до трьох років) і довгостроковим - від 3 до 25 років, а при орендному землекористуванні - до 50 років. Конкретні строки тимчасового користування землями, водами, надрами, лісами, тваринним світом тощо визначаються відповідними екологічними кодексами і законами.

Дата добавления: 2014-01-07