Види юридичної відповідальності, які застосовується за екологічні правопорушення

Визначальними факторами в розмежуванні системи юридичної відповідальності на види є специфічні властивості предмету та методу правового регулювання, які дозволяють визначити галузеву приналежність певного виду юридичної відповідальності. Саме на основі галузевого критерію відбувається первинний поділ системи юридичної відповідальності на традиційні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну відповідальність[57].

Особливість застосування юридичної відповідальності за екологічні правопорушення полягає в тому, що норми екологічного законодавства в абсолютній більшості мають бланкетний (відсильний) характер, тобто передбачають лише перелік правопорушень, пов’язаних окремими видами природних ресурсів, а конкретні санкції за ці правопорушення встановлюються в нормативних актах інших галузей права (Кримінальному кодексі, Цивільному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кодексі законів про працю тощо).

Кримінальну відповідальність в сфері екології можна визначити як сукупність суспільних відносин, в яких реалізуються засоби кримінально-правового покарання осіб, винних у вчиненні екологічного правопорушення з високим рівнем екологічної небезпеки для НПС, природних ресурсів, життя та здоров'я людей.

У новому Кримінальному кодексі України[58] екологічні злочини виділені в самостійну групу, якій присвячена спеціальний розділ VIII, що містить 19 складів екологічних злочинів (ст. ст. 236-254).

Необхідно зазначити, що в юридичній літературі неодноразово висловлювалася думка про необхідність зосередження статей екологічного характеру в окремому розділі КК України. Так, Ю.Шемшученко вважає, що розміщення правових норм, згідно якого відповідні статті знаходяться в розділах про злочини проти власності, громадської безпеки та громадського порядку, здоров'я і про господарські злочини, суперечить розумінню навколишнього середовища як єдиного комплексу, єдиної системи, всі елементи котрої взаємопов'язані[59].

У новому КК України система «Особливої частини» відобразила не лише певні теоретичні здобутки науки кримінального права з питань її побудови, а й суспільні уявлення про навколишнє природне середовище як одну з найважливіших соціальних цінностей. На відміну від попереднього Кримінального кодексу, новелами в українському кримінальному законодавстві стали наступні норми: «Порушення правил екологічної безпеки» (ст. 236); «Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення» (ст. 237); «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду» (ст. 252); «Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля» (ст. 253) тощо. З прийняттям зазначених норм у законі з'явилося чітке визначення кола екологічних злочинів, що дозволяє побудувати їх у струнку систему.

Серед норм, які складають розділ КК України «Злочини проти довкілля», можна виділити дві групи: 1) норми, що встановлюють відповідальність за посягання на навколишнє середовище в цілому та носять загальний характер; 2) норми, які охороняють окремі елементи чи об'єкти довкілля[60].

До першої групи належать статті 236—238 та ст. 253, у яких закріплено загальний склад злочинів проти навколишнього середовища, пов’язаних з порушенням правил використання та охорони земель, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, що заподіяло або створило небезпеку заподіяння суттєвої екологічної шкоди, яка проявилась в деградації, виснаженні, знищенні природних ресурсів, завданні шкоди життю та здоров'ю людей й інші тяжкі наслідки.

Норми другої групи встановлюють відповідальність за посягання на окремі види об'єктів довкілля і побудовані за принципом та структурою загальних норм, з виділенням у них способів злочинного посягання, характеристики охоронюваного природного об'єкта та наслідків.

Варто зазначити, що крім норм, які утворюють зазначений розділ, КК України передбачає відповідальність й за інші злочини проти навколишнього середовища. До них слід віднести:

- екоцид (ст. 441), основним безпосереднім об'єктом якого є екологічна безпека людства. У зв'язку з тим, що дана стаття передбачає відповідальність за злочин, який має міжнародний характер, вона розміщена законодавцем у розділі «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»;

- норми розділу «Злочини проти громадської безпеки», що встановлені статтями 265—268, 270 КК України та передбачають відповідальність за незаконне поводження з радіоактивними й іншими небезпечними речовинами, незаконне ввезення відходів та порушення вимог пожежної безпеки, «Жорстоке поводження з тваринами» — ст. 299 розділу «Злочини проти громадського порядку та моральності». У вказаних статтях навколишнє природне середовище є додатковим безпосереднім об'єктом, що і обумовлює розміщення їх законодавцем в інших розділах.

Особливістю переважної частини кримінально-правових норм екологічного характеру є те, що вони знаходяться в безпосередньому взаємозв’язку з адміністративними нормами, в зв’язку з чим зберігає свою актуальність проблема чіткого розмежування адміністративної і кримінальної відповідальності у сфері екології. У чинному КК України законодавець вирішив цю проблему шляхом конструювання деяких складів злочинів, що «межують» з адміністративними правопорушеннями як матеріальних, тобто таких, які вважаються закінченими в момент настання злочинних наслідків (наприклад, загибелі людей, екологічного забруднення територій, негативного впливу на здоров'я людей, настанні істотної шкоди, інших тяжких наслідків).

Як санкції за екологічні злочини застосовуються штраф, позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, конфіскація знарядь і засобів злочину.

Підсумовуючи характеристику кримінальної відповідальності, необхідно зазначити, що в Кримінальному кодексі України знайшов відображення один з найважливіших принципів екологічного права - пріоритет життя і здоров'я людини, право громадян України на безпечне навколишнє середовище. Це проявляється в тому, що тринадцять статей Кримінального кодексу як ознаки складів злочину містять заподіяння шкоди здоров'ю чи людини настання смерті людини в результаті екологічного злочину.

Адміністративна відповідальність - різновид суспільних відносин, в яких застосовуються заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні протиправні діяння, що порушують встановлений порядок охорони та використання об’єктів НПС.

Для адміністративної відповідальності в галузі екології притаманні наступні властивості:

- це один із самостійних видів юридичної відповідальності (поряд із кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною);

- юридичною підставою для її застосування є скоєння адміністративних проступків, перелік яких встановлюються главою 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- до правопорушників застосовуються специфічні державно-репресивні заходи;

- така відповідальність може бути застосована визначеним колом державних органів (їх посадовими особами).

Як вже було вказано, адміністративна відповідальність настає за протиправні, винні діяння, перелік яких визначається главою 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Загалом, КУпАП передбачає більше 60-ти юридичних складів адміністративних правопорушень в галузі екології. Під юридичним складом таких правопорушень необхідно розуміти передбачену нормами права сукупність ознак (елементів), при наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.

Для правильної кваліфікації адміністративних правопорушень в галузі екології важливого значення мають такі елементи їхніх юридичних складів як об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Аналізуючи об’єкт адміністративних правопорушень в сфері екології, необхідно виділяти загальний, родовий та безпосередній об’єкти.

Загальним об’єктом таких правопорушень є суспільні відносини, які складаються в процесі державного управління у сфері використання об’єктів навколишнього природного середовища. Родовий об’єкт екологічних правопорушень складають групи суспільних відносин, які в своїй сукупності формують загальний об’єкт (наприклад, відносини власності та користування об’єктами НПС). Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, яким заподіюється шкода. Наприклад, встановлені порядки використання: земель (ст. 53 КУпАП); надр (ст. 57 КУпАП); водних ресурсів (ст.59 КУпАП) тощо. В багатьох випадках, безпосереднім об’єктом адміністративних правопорушень в галузі екології може бути конкретний елемент НПС на який посягає правопорушник. Наприклад, ліс є безпосереднім об’єктом незаконної порубки, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65 КУпАП); тварини є безпосереднім об’єктом такого правопорушення як жорстоке поводження з тваринами (стаття 89 КУпАП).

Об’єктивна сторонаскладу адміністративного проступку полягає в системі передбачених адміністративно-правовими нормами ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку.

Об’єктивна сторона екологічних правопорушень включає в себе такі ознаки :

- протиправність діяння, що проявляється в тому, що дія (бездіяльність) особи йде всупереч із встановленою в законодавстві моделлю поведінки, передбаченої для того чи іншого випадку. Наприклад, розділом IV Земельного кодексу, в Україні встановлено чіткий порядок як оплатного так і безоплатного отримання зацікавленою особою земельної ділянки. У випадку недотримання відповідним суб’єктом санкціонованих державою правових нормам, що проявилося, наприклад, у самовільному захопленні земельної ділянки, до нього повинні бути застосовані санкції, передбачені ст. 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки);

- шкідливі наслідки діяння, які проявляються у завданні шкоди як окремим об’єктам НПС (наприклад, псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (стаття 52 КУпАП); так і НПС в цілому (перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів - стаття 91-2 КУпАП тощо);

- причинний зв’язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що наступили;

- час (ст. 85 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил використання об’єктів тваринного світу, які полягають у полюванні в заборонений час), місце (як правило, законодавець встановлює більш сувору відповідальність за протиправні дії, вчинені на території природно-заповідного фонду: ч. 3. ст. 77-1 (самовільне випалювання рослинності або її залишків); ч. 3 ст. 88-1 (порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах), засоби вчинення правопорушення (ч. 6 ст. 85 КУпАП: рибальство із застосуванням вогнепальної зброї, електроструму, вибухових або отруйних речовин, інших заборонених знарядь лову).

Суб’єктами адміністративних правопорушень в галузі екології є фізичні особи, серед яких необхідно виділити спеціальних суб’єктів – посадових осіб.

Суб’єктивна сторона адміністративних правопорушень в галузі екології характеризує внутрішнє (психічне) відношення суб’єкта правопорушення до скоєного ним діяння та тих негативних наслідків, які наступили.

За загальним правилом, екологічні правопорушення можуть бути вчинені як умисно (наприклад, самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід – ст. 70 КУпАП; введення в експлуатацію виробничих об’єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси – ст. 71КУпАП) так і з необережності (наприклад, ч. 2 ст. 77 - порушення вимог пожежної безпеки в лісах).

Адміністративна відповідальність застосовується спеціально уповноваженими органами державного екологічного управління: органами земельних ресурсів (ст.ст. 52, 53, 53-1, 53-2, 54, 55, 56); спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузях водного господарства, геології та використання надр (ст.ст. 59, 60, 61 (за винятком випадків забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричинило забруднення цих вод); органами рибоохорони (ст. 50, частина третя статті 85, 86-1, 91-2 і 188-5); органи лісового господарства (ст. ст. 49, 63-70, 73, 75, 77, 188-5); органами мисливського господарства (ст. 50, частина першою ст. ст.85, 91-2, 188-5); органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України (ст. ст. 47 — 50, 52-55, 57 — 74, 76 -77-1, ст. 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), ст. ст. 78-1 — 79-1 та стаття 80 — 83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), частинами першою та третьою ст. 85, ст. ст. 86-1, 87, ст. 89 (щодо диких тварин), ст. 90-1 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), ст. ст. 91-1 — 91-4, ст. 95 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм та норм ядерної безпеки).

Цивільно-правова відповідальність - різновид юридичної відповідальності, передбачена Цивільним кодексом України та іншими нормативними актами, яка визначає випадки та порядок виконання обов'язку фізичних і юридичних осіб щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства або порушенням екологічних та інших прав громадян.

Цивільно-правова відповідальність здійснюється таким чином, що в результаті нанесення майнової шкоди або порушення договору на правопорушника покладається обов’язок відшкодувати шкоду, сплатити неустойку, або компенсувати збитки. Цей обов’язок виникає з моменту правопорушення та може бути виконаний добровільно, причому законодавець найрізноманітнішими способами (претензійний порядок, покладання судових витрат, витрат по судових виконаннях) спонукає правопорушника виконати цей обов’язок самостійно, без зовнішнього впливу.

Суб'єктами цивільно-правової відповідальності є громадяни та юридичні особи. Відповідно до ст. 68 Закону України «Про охорону навколишньої природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від обов’язку компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України[61] майнова шкода підлягає відшкодуванню в натурі або у вигляді стягнення збитків. Однак, необхідно зауважити, що відшкодування екологічної шкоди має свою специфіку, яка проявляється в тому, що зміни, які наступають в НПС внаслідок протиправної поведінки, досить часто є необоротними, в зв’язку з чим, в більшості випадків, відшкодування шкоди, нанесеної природі, можливе лише умовно і застосовується для отримання коштів, необхідних для відновлення якості навколишньої природного середовища (очищення вод від забруднення, відтворення диких тварин тощо) та проведення заходів щодо його охорони.

Відшкодування в натурі, в зв’язку із специфікою природних об’єктів, яким завдається шкода, може проводитись дуже рідко (наприклад, рекультивація земель), до того ж таке відшкодування зазвичай вимагає досить тривалого часу (наприклад, лісовідновні роботи). Окремі види шкоди взагалі можуть бути необоротними (наприклад, винищування рідкісних видів тварин, знищення пам'яток природи, виснаження запасів корисних копалин тощо).

Відсутність у екологічної шкоди реального грошового еквівалента, обумовлює необхідність впровадження особливих методик підрахунків збитків із застосуванням спеціально-розроблених такс (умовних грошових одиниць відшкодування шкоди окремим природним об'єктам - лісам, тваринному світу тощо). Такі такси та методики включають вартість витрат держави на охорону відповідних природних об'єктів, а також визначену грошову суму, яка стягується як покарання за екологічне правопорушення. Так, наприклад, порядок обчислення розмірів збитків, завданих забрудненням нафтою визначається постановою КМУ від 26 квітня 2003 р. N 631 «Про затвердження Методики обчислення розміру збитків від забруднення нафтою»[62], розміри відшкодування шкоди, заподіяної лісам, визначається постановою КМУ від 5 грудня 1996 р. N 1464 «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству»[63], розміри відшкодування шкоди, заподіяної об’єктам природно-заповідного фонду, встановлюються постановою КМУ від 19 квітня 1993 р. N 287 «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд України»[64], такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства цінних видів риб, водних безхребетних і водних рослин визначаються постановою КМУ від 19 січня 1998 р. N 32 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу»[65]. Наприклад, за незаконне добування або знищення у рибогосподарських підприємствах України одного екземпляру (незалежно від віку та ваги) осетрових або їх гібридів, застосовується такса у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за добування сома – 5 неоподаткованих мінімумів, сазана – 3 тощо.

При відсутності зазначених такс чи спеціальних методик обчислення шкоди, збитки визначаються відповідно до загальних положень цивільного законодавства по вартості фактичних витрат на відновлення порушеного стану природного середовища (робіт з очищення і відновлення природних об'єктів, приведенню їх у придатний для використання стан тощо) з врахуванням понесених збитків, у тому числі з урахуванням упущеної вигоди (наприклад, компенсацій за втрачений сільськогосподарський врожай).

Дисциплінарна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до осіб винних у вчиненні протиправних дій, що порушують екологічні вимоги в процесі невиконання функціональних обов'язків та інших вимог дисципліни праці.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення застосовується відповідно до норм трудового та іншого законодавства, якщо ці порушення пов’язані з невиконанням трудових або посадових обов'язків.

Суб'єктами дисциплінарної відповідальності можуть бути працівники, посадові особи, керівники підприємств та організацій, що відповідають за стан роботи по охороні НПС. У відповідності зі ст. 68 Закону України «Про охорону навколишньої природного середовища», посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони НПС та використання природних ресурсів, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності підприємства (установи) повністю або частково.

Крім цього, відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю, за порушення трудової дисципліни до працівників може застосовуватися догана, звільнення з роботи, інші дисциплінарні стягнення, передбачені для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що крім розглянутих основних видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, до винних осіб можуть застосовуватисяспеціальні санкції, встановлені земельним, лісовим, водним та іншим законодавством за окремі види порушень. Прикладами таких санкцій можуть бути вилучення природного об'єкта у випадку використання його не за цільовим призначенням (ст. 143 Земельного кодексу); обмеження, призупинення чи припинення права користування природним об'єктом при порушенні правил його раціонального використання й охорони (ст. 57 Кодексу України «Про надра», ст. 30 Лісового кодексу тощо).

Питання для самоконтролю:

1. Дати поняття юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

2. Визначити поняття екологічного правопорушення.

3. Класифікувати екологічні правопорушення.

4. Назвати види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Тема 7. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

План (логіка викладу):

1. Основні екологічні проблеми як об’єктивні передумовисвітової глобалізації.

2. Роль та місце ООН в системі міжнародного екологічного співробітництва.

Дата добавления: 2014-01-07