Отже, була сформульована ідея існування особливої оболонки Землі - біосфери

В.І.Вернадський - видатний біогеохімік - був засновником вчення про біосферу.

Втім, сам він наголошував, що ідею біосфери вперше сформулював видатний французький еволюціоніст Жан-Батіст Ламарк в своїх лекціях в 1800 р., а згодом в книзі "Гідрогеологія" (1802).

У Ламарка ідея біосфери обгрунтована як ідея впливу на земну кору живих організмів. Він доводить, що всі мінерали земної кори є продуктом життєдіяльності рослин і тварин, котрі існували на земній поверхності. Отже, виникла і була обгрунтована в науці така ідея, що живе істотно впливає на земну кору, тобто неживе. В цьому ідейному руслі висловлювались і такі видатні природознавці як французький еволюціоніст, як Ж.Бюффон, видатний хімік А.Лавуаз"є, систематик К.Лінней, російський натураліст М.Ломоносов, які звертали увагу на те, що існує суттєвий взаємозв"язок між живою і неживою природою. І що рослини і тварини беруть участь в газообміні, у формуванні грунтів, природних копалин, в інших планетарних процесах.

Для формування біосферних уявлень велику роль відіграли праці видатного німецького натураліста О.Гумбольдта. Напочатку Х1Х ст. він розвивав ідеї, відповідно до яких органічний світ- це невід"ємна частина земної кори. Він вважав, що хімічних склад організмів залежить від хімічного складу компонентів середовища. Більш того, О.Гумбольльдт вважав, що існує своєрідна оболонка Землі, в котрій функціонально взаємопов"язані біотичні, атмосферні, гідрологічні і континентальні процеси.

Але сам термін "біосфера" був запропонований відомим австрійським гідробіологом Е.Зюссом. Він ввів цей термін в науку 1875 р. поряд з термінами атмосфера, гідросфера і літосфера для окреслення ще однієї оболонки Землі, яка залягає на сухопутній і водній поверхнях, хоча напочатку свого існування була пов"язана лише з гідросферою. Отже, була відкрита ще одна оболонка Землі - біосфера, яка, за Зюссом, визначалась як обмежена в часі і просорі сукупність організмів на поверхні Землі.

Ідея взаємозв"язку, взаємообумовленості процесів, що відбуваються в живій і неживій природі, на поверхні планети, була також обгрунтована видатними українськими і російськими вченими - природознавцями. Наприклад, український геолог П.Тутківський писав про біосферу як про просторове розміщення біоти на планеті. Перший ректор нашого університету ботанік М.О. Максимович обгрунтовував ідеї впливу живого, рослинності на неорганічну природу. Російський натураліст В.Докучаєв також наголошував на існуванні суттєвого зв"язку живого і неживого в планетарному масштабі. Він вважав, що такий взаємозв"язок є предметом нової галузі науки. В. Докучаєв писав в праці "До вчення про зони природи" (1899): "Як відомо, в найостанніший час все більше і більше формується і виокремлюється один з найцікавіших предметів у галузі сучасного природознавства. А саме - вчення про певні дуже складні багатогранні співвідношення і взаємовідношення, що існують, між так званою, живою і мертвою природою. Ці закономірні, можна сказати, непорушні, віковічні співвідношення, будучи в основі, в корені найістотніших етнографічних, історичних, побутових, навіть економічних, соціальних і всіляких культурних людських особливостей та проявів, - завжди, від віків, фатально, непереможно, тяжіли над цілим людським світом; і донині, як Дамоклів меч, висять над ним, зв"язуючи уявного пана Землі по руках і по ногах, незважаючи на жодні успіхи цивілізації, на жодні відкриття науки і техніки, на жодні політичні перевороти, катастрофи, зміни і перетасування".

Отже, була проголошена думка про неперервну суттєву залежність людського існування від взаємозв"язку живого і довкілля. Нова наука, про яку говорить В.Докучаєв, має враховувати існуючі сутнісні зв"язки живого і неживого і місце людини в цих зв"язках. На думку Докучаєва, ця гулузь науки повинна допомогти людині "не робити зайвих рухів", так би мовити, не робити опасних рухів, щоб не стати жертвою цього самого Дамоклова меча.

Але, зрозуміло, що ані В. Докучаєв, ані будь-хто з талановитих вчених не міг передбачити, яким бурхливим буде розвиток цивілізації і в якій складній ситуації опиниться людина.

Отже, на наукових засадах біології, геохімії, географії виникло вчення про певну специфічну оболонку Землі - про біосферу. Але, треба зауважити, що хоча на даний час існує дуже багато досліджень і праць, осмислюючих, що таке біосфера, єдиного визначення, єдиного погляду з цього питання немає. Втім, всі дослідники спираються на вихідні аргументи і концептуальні положення вчення про біосферу В.І.Вернадського.

3.2.СКЛАДНІСТЬ ФЕНОМЕНУ БІОСФЕРИ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ СУТНОСТІ.

Біосфера - складна за генезою і будовою глобальна екологічна система. Тому важко визначити її сутність однозначно, в одному аспекті. В.І.Вернадський розглядав біосферу в багатьох ракурсах.

Тому в його роботах представлено не одне, а багато визначень того, що є біосфера.

1. Біосфера - особлива, охоплена житттям оболонка Землі.
2. Біосфера - поверхня нашої планети, її зовнішня область, яка відмежовує її від космічного середовища.
3. Біосфера - область земної кори, де трансформується космічне випромінювання в діяльну земну енергію (електричну, хімічну, механічну, теплову).

В "Роздумах натураліста" В.Вернадський писав:"Земна оболонка, біосфера, що охоплює цілу земну кулю, має різко відокремлені розміри. В значній мірі вона зумовлюється існуванням в ній живої речовини - нею заселена. Між її косною, безжиттєвою частиною…і живими речовинами, що її насіляють, відбувається безперервний речовинний та енергетичний обмін, який матеріально виявляється рухом атомів, зумовленим живою речовиною. Цей обмін у ході часу проявляється закономірно мінливою, неперервно-спрямованою до стійкості рівновагою. Вона пронизує цілу біосферу, і цій біогенний струмінь атомів значною мірою її створює. Так неподільно і нерозривно біосфера протягом усього геологічного часу пов"язана з живою речовиною, що її насіляє". І далі: "…жива речовина біосфери - це сукупність живих організмів, що в ній живуть".

З наведених роздумів В.Вернадського, а також на підставі подальших досліджень можна говорити про наступні суттєві ознаки біосфери:

1. Біосфера - загальнопланетна оболонка.
2. Структура біосфери: нижні шари атмосфери, гідросфера, верхні шари літосфери.
3. Склад і будова біосфери зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів.
4. Біосфра є наслідком взаємодії живих і неживих компонентів, акумуляції та перерозподілу в ній величезної кількості енергії.
5. Біосфера є термодинамічно відкритою, самоорганізованою, саморегульованою динамічно зрівноваженою, стійкою системою.
6. Межі біосфери: верхня межа - променева - зумовлена наявністю жорсткого короткохвильового ультрафіолетового випромінювання. Від нього життя захищається озоновим шаром.

Нижня межа - термічна. В певних температурних режимах життя існувати не може.

Ось такими є загальні суттєві ознаки біосфери.

БІОТИЧНА СУТЬ БІОСФЕРИ.

Біосфера є об"єктом вивчення багатьох наук - геології, геохімії, географії, біології, екології. Це також причина певних розбіжностей в її тлумачення. Але біосфера організована живим і є середовищем існування живого. Отже, логічно вважати основою інтерпретувань сутності біосфери саме еколого-біологічне бачення її. Тому виникає питання про місце біосфери серед живих систем.

В біології живе кваліфікується через приналежність до певних рівней організації.

Найбільш широкий і узагальнюючий погляд - це виділення таких рівней організації живого - від молекулярно-генетичного до біосферного.На молекулярному та генетичному рівнях здійснюється конваріантна редуплікація, тобто збереження, відтворення та оновлення інформації. Ці рівні забезпечують таким чином протікання, спадковість та мінливість живого. Рівні органел та клітин формують елементарні середовища протікання життєвих реакцій. Тканинний та органний рівні мають безпосереднє відношення до підтримання цілісності та гомеостазу в організмі. Сам організмовий рівень - сфера реалізації генетичної інформації з одночасним (за принципом зворотного зв'язку) вбиранням (через природний добір) викликів довкілля до живих істот. На популяційно-видових рівнях протікають основні еволюційні процеси, відбувається обмін генетичною інформацією, оцінка довкілля на предмет виживання та конкурентності. Ценотичний рівень - це власне екосистемний рівень. Він формує складну систему взаємопристосувань різних груп та видів організмів. Нарешті, біосфера, або сфера життя на Землі - унікальна складно структурована цілісність живого, що самоорганізується і саморозвивається.

Але в певних концепціях вчених екологів і метолодогів екології акцентується на існуванні лише певних рівней організації. Так, відомий російський еволюціоніст і методолог науки К.Завадський виділяв 4 основні рівні організації живого:

1.організмовий

2.популяційно-видовий

3.біоценозний - рівень існування сукупності живих істот у певному природному середовищі

4.біостромний - рівень існування всієї сукупності живих організмів на планеті

К.Завадський не відносив до живих систем біосферний рівень, оскільки до структури біосфери належать неживі компоненти середовища.

М.Амосов розподіляє живі системи також на організмовому, популяційно-видовому і біоценотичному рівнях. І крім того, вводить 4-й - біогеоценотичний - існування систем, що об"єднує живі організми певних видів у спільних географічних умовах.

Відомий еволюціоніст М.Тимофєєв-Ресовський вважає природнім включення в біогеоценоз і біосферу неживих елементів середовища, оскільки лише завдяки ним ці системи можуть існувати. Він доводить, що біосфера може розглядатися як жива система.

Отже, існують різні погляди щодо кваліфікування рівнів структурної організації живого і відповідності їм біосфери.

Відомий український еколог М.Голубець пропонує для того, щоб визначити - чи є біосфера живою, спочатку розібратися, що можна називати "живою системою"? Він посилається на В.Вернадського, який вважав, що життя неможливе без постійного обміну речовиною, енергією і інформацією не лише з біотичним, а й з абіотичним середовищем існування організму. Причому, це справедливо не лише для організму, а й для надорганізмових рівней. Отже, відповідаючи на питання:"Чи належить певна система до живого?" - потрібно міркувати не з вузько біологічних, а з комплексних, біогеоценологічних - тобто, екосистемних позицій. І відповідно, до живих систем можна віднести біогеоценози і біосферу. За висновном М.Голубця, живі системи - це:

1. організми та їх підсистеми
2. системи, що є поєднянням живих істот (родини, колонії, стада, популяції.види, роди, біоценози)
3. системи, центральними організаторами яких є живі організми, їх сукупності чи "жива речовина" в цілому - від консорції і біогеоценозів до біосфери.

Виходячи з таких висновків, М.Голубець визначає 3 рівні організації живого: організмовий, популяційний, екосистемний. Саме в їх межах відбуваються всі біотичні процеси, що забезпечують існування живого, біосфери.

Отже, на наукових засадах біології, геохімії, географії виникло вчення про певну специфічну - живу оболонку Землі - біосферу, біосферу як складне екологічне утворення.

ПОНЯТТЯ БІОСФЕРИ.

Біосфера - не просто зовнішнє середовище існування людини. Ми маємо усвідомити, що це її домівка. Людина становилася за законами живого, біосфери. Тому і сьогодні вона має рахуватися з законами саме біосфери як сфери свого життя. Ігнорування або просто нерозуміння цих суттєвих особливостей людського існування привело до трагічних наслідків - глобальної екологічної кризи антропогенного походження. Проблематичним стає взагалі подальше існування людського роду. Усвідомлюючи ці складні обставини сучасного цивілізаційного розвитку, ЮНЕСКО як одну з комплексних програм, що потребують глибокого вивчення визначило проблему "Людина і біосфера". Такі дії є яскравою ознакою усвідомлення світовою спільнотою глобальності, всезагальності проблеми біосфери і особливостей людського буття в ній.

Втім, дійсне практичне розв"язання екологічних проблем має спиратися перш за все на професійне науково-екологічне дослідження. Воно не може обмежуватися рівнем вузько-прагматичного захоплення модною проблематикою з ціллю впливу на масову свідомість для реалізації власних цілей певних політичних або бізнесових кіл.

Таким чином, розв"язання екологічних проблем потребує глибокого науково-екологічного вивчення феномену біосфери, закономірностей її функціонування і розвитку, її історії, що триває як найменше 4 млрд. років. Вона породжує людину, але й людина творить біосферу. І тому "підсумкові" сьогоденні негативні впливи людини на біосферу не є лише результатом соціоекономічного, тобто - цивілізаційного розвитку. Вони є також наслідком особливостей еколого-еволюційного розвитку людини, тим типом адаптації, який притаманний роду людському в біосфері.

В сучасній науці біосфера є предметом детального вивчення. Як же розуміють сучасні вчені поняття біосфери?

Треба одразу зауважити, що оскільки різні вчені наслідували різні історичні наукові традиції, крім того, дослідники є представниками різних наук, єдиного визначення поняття біосфери немає, а існує багато різних визначень. Як правило, суттєвим в біосфері вважають певний аспект класичних уявлень про біосферу.

Так, певні автори (В.Ковда, А.Тюрюканов) підкреслюють, що біосфера - це оболонка Землі, склад, будова та енергетика якої зумовлені колишньою і сучасною діяльністю живих організмів. Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Інші дослідники (А.Григорьев) визначаєють біосферу як сукупність живих істот на планеті. Дж.Хатчінсон розглядає біосферу як частину земної кулі, в межах якої існує життя.

М. Тимофєєв-Ресовський так структурує біосферу: біосфера в вузькому смислі слова, тобто сума живих організмів - "жива речовина" і область "колишніх біосфер", окреслена розрподілом на Землі біогенних осадових порід.

М.Вассаєвич розуміє біосферу як складну багатошарову оболонку Землі і позначає її терміном мегабіосфера. Вона склалася під впливом життєдіяльності організмів. Зверху відмежована атмосферою, знизу - геологічними покладами, в яких немає слідів життя. Мегабіосфера структурована наступним чином. Апобіосфера - частина біосфери, що знаходиться над шаром атмосфери, в якому перебувають живі форми в стані анабіозу. Парабіосфера - сфера анабіозних форм життя. Далі - власне біосфера. І потім - метабіосфера - глибокі оболонки Землі, котрі колись знаходились під впливом живої речовини.

Ю.Одум характеризує біосферу як найбільшу і найближчу за ознаками самозабезпечення до ідеалу екологічну систему. Біосфера включає всі живі організми Землі у взаємодії з фізичним середовищем, що забезпечує її цілісність та єдність. Одум також називає біосферу екосферою, підкреслюючи таким чином її екологічну сутність.

Такими є характерні точки зору і міркуваня про біосферу і її сутність. Вони демонструють різні сторони вивчення цієї складної екосистеми і відсутність єдиного її визначення.

Втім, характерним є те, що людина в її соціокультурній сутності, діяльність людини не включаються в наведені визначення біосфери, хоча ще В.Вернадський нагалошував, що діяльність людини - це потужна геологічна сила. Отже, переважають трактування сутності біосфери відповідно до вимог класичного типу наукової раціональності. Хоча, як ми вже розглядали в минулій темі, методологи екології наголошують на якісних змінах біосфери і потребі урахування в її існуванні суттєвого впливу людини.

Існуючі парадигмальні пропозиції осягнення місця людини в біосфері В.Крисаченко (1998) систематизує по 3-х напрямках:

1 - соціологічно-актуалістська парадигама, яка визначає місце людини у біосфері з точки зору найбільш сформованої та зрілої форми організації людських спільнот. У цьому випадку вся попередня історія взаємин людини з біосферою аналізується шляхом накладання образу сучасного стану на минулі особливості.

Засади цієї парадигми найбільшим чином оформлені в науках, які безпосередньо вивчають феномени людини і біосфери. Це гуманітарні науки, філософія - з одного боку, і природничі науки, що вивчають оболонки Землі - геологія і еволюціонізм - з іншого. На засадах цієї парадигми людина і біосфера вивчаються як самостійні і мов би незалежні феномени, а сучасний стан їх існування виступає принциповим орієнтиром для пізнання динаміки взаємин людини з біосферою в минулі часи.

2 - натуралістично-генетична парадигма, яка намагається вивести закономірності існування людини у біосфері, звертаючись до генетичних витоків їх взаємин і відтворюючи механізми породження нових властивостей у процесі саморозвитку природних систем.

Натуралістичний підхід спирається на принципи, які стверджують можливість і доцільність виведення людських якостей з тих чи інших властивостей творин. Отже, проблема становлення людини постає як проблема походження її сутнісних властивостей від певних природних ознак. Якщо соціологічний підхід акцентує увагу на принциповій відмінності людських якостей від тваринних ознак, то натуралістичний обгрунтовує їх єдність, подібність.

Натуралістичне осмислення єдності біосфери і людини є важливим тому, що для корегування поведінки людини в біосфері, її впливу на біосферу людина має відчути себе "частиною біоти", живого. Саме тобі можлива коеволюція людини і біосфери, яка дозволить існувати далі як людині, так і біосфері.

3 - космологічно-універсалізуюча парадигма, яка розглядає біосферу і людину як події космічного масштабу і передбачає осмислення їх взаємин як особливий варіант всесвітнього порядку. Прикладами концепцій, що таким чином розглядають взаємозв"язок людини і біосфери є концепції Тейяра де Шардена і В.І.Вернадського, які розглядали життя як космічне явище.

Космологічно-універсалізуюча парадигма кваліфікується як сучасне відродження античного світобачення - відновлення ідеї цілісності Всесвіту. І якщо його центром вважається людина, то обгрунтування тези про відповідальність людини за стан бісфери здійснюється і в контексті безкінечності космосу.

Таким чином, в сучасній екології здійснюється новий синтез методологічних і теоретико-концептуальних знань про біосферу як складну в структурному, функціональному і еволюційному смислі екологічну систему, яка органічно включая в себе людину.

3.3. БІОСФЕРА ЯК ГЛОБАЛЬНА СИСТЕМА.

Творчість В.Вернадського, його дослідження біосфери і концепція біосфери дає вагомі підстави вважати, що він розглядає біосферу як глобальну оболонку, живі організми в якій, а також людина виявилися могутньою геологічною силою. Хоча В.Вернадський не вживав понять біогеоценоз чи екологічна система, його вважають предтечею екосистемології та біоценології.

В.Вернадський розглядав біосферу як структурно, функціонально і організаційно цілісну систему, що існує в природному оточенні. Він розкрив енергетичну суть біосфери - поглинання і трансформацію сонячної та накопичення вільної енергії, біогеохімічні її процеси - синтез оргінічних речовин і біотичний кругообіг, організаційну її суть - взаємозв"язок і взаємозалежність між усіма структурними - біогенною і абіогенною частинами, вплив на середовище - формування такого внутрішнього середовища, яке забеспечило не лище захист живих істот від руйнівного впливу абіотичного довкілля, а й прогресивний розвиток живого. Такий концептуальний підхід дав підставу послідовникам В.Вернадського кваліфікувати біосферу як екосистему.

Так, Б.Соколов називає біосферу глобальною екосистемою. До живих систем її відносять М.Тимофєєв-Ресовський, М.Будико, М.Камшилов. А.Уголєв. Ю.Одум вважає біосферу найбільшою і найближчою до ідеалу в сенсі самозабезпечення біотичну систему і називає її "екосфера". Він визначає екосферу як саморегульовану систему, що здатна створювати і підтримувати високий ступінь внутрішньої упорядкованості, тобто стан з низькою ентропією.

Визначаючи специфічні характеристики біосфери як глобальної екосистеми, в сучасній спеціальній науковій літературі фахівці (див.М.Голубець) зазначають наступні риси:

1. Біосфера є унікальною, незамінною і неповторною біотичною системою. Інші екосистеми є взаємозамінними.
2. Біосфера відрізняється від інших екосистем практично безмежною тривалістю існування. Час існування інших екосистем визначається тривалістю від декількох місяців до сотень і кількот тисяч років. Для біогеоценозів - від тисяч до мільйонів років.
3. Біосфера зберігає безмежно великий запас генетичної інформації, який накопичувався мільярди років, внаслідок чого ця інформація є практично невичерпною. Генетична пам"ять біосфери- це інтегральна пам"ять всіх екосистем Землі.
4. Біосфера є найдосконалішою саморегульованою системою з найповнішими механізмами захисту від руйнівного зовнішнього впливу. В процесі еволюції органічного світу в ній виробився не лише ефективний механізм синтезу органічних речовин за рахунок використання сонячної енергії, але й накопичення в атмосфері вільного кисню, формування озонового екрану як одного з найважливіших засобів захисту живого в біосфері.
5. На відміну від малих екосистем біосфера характеризується величезними запасами вільної енергії, не лише тієї, що є інтегрованою вільною енергією сучасних підпорядкованих їй екосистем, але й вільної енергії, накопиченої екосистемами минулих епох.
6. Біосфера вирізняється величезнимм різноманіттям життєвих форм, видів, внутрішньовидових структур і екосистем, просторовою і функціональною асиметрією, потужними механізмами самозбереження, прогресивного саморозвитку, постійним зростанням організованості та неентропійності.
7. Якщо окремі типи екосистем були середовищем виникнення та розвитку приматів, в тому числі людиноподібних і предків людини, то біосфера в цілому стала колискою людини (Homo sapiens), людського роду.

НООСФЕРА.

За передбаченнями В. І. Вернадського і П. Тейяра де Шардена, у індустріальну та постіндустріальну добу техногенної цивілізації антропогенне перетворення біосфери призводить до стану ноосфери - сфери розуму. Але, якщо вважати, що розумне ставлення людини до біосфери не має спричиняти екологічно-кризової ситуації, то очевидно, що становлення ноосфери потребує адекватних філософсько-світоглядних, етичних і методологічних засад. Вони формуються в умовах постнекласичної науки, яка особливу увагу в виявленні необхідних моментів пізнання світу надає особливостям наук, що вивчають живе, життя. Так, дослідники зараз наголошують на тому, що потрібно врахування більше спонтанності, саморегуляції, які є суттєвими ознаками живого (наприклад. А.Маслоу), його виникнення та розвитку. Необхідно осягнути та врахувати набуту упродовж мільярдів років "стратегію біосфери", яку достовірно обгрунтовують, зокрема, геолого-палеонтологічні дослідження та філогенетичні описи. Саме це надає світоглядні і практико-методологічні орієнтири для екологізації сучасного наукового мислення та виробничих технологій.

Отже, науково-екологічне, глибоко професійне вивчення проблем біосфери може здійснюватись лише в зв"язку з усвідомленням ціннісних аспектів вивчення історії і сьогоденного стану біосфери. Можна сказати, що творення дійсної ноосфери - сфери розуму як екологічної реальності здійснюється на підгрунті взаємопроникнення, синтезу природничонаукового і соціогуманітарного знання, інтегративним центром якого є сучасна концепція біосфери. Людина в реальності біосфери і, відповідно. в сучасній концепції біосфери, постає як її органічний елемент, який, водночас, є якісно специфічним. Немає сумніву, що біосфера "творить" людину. Але, як "геологічна сила", людина також творить біосферу. Так, В.Крисаченко (1998) вважає, що можна говорити про біосферну парадигму антропогенезу, котра окреслює появу та генезу людини як причинно обумовлений природно-історичний процес переростання біосфери у свою якісно нову іпостась - антропобіосферу. При цьому виникнення людини постає не відокремленим наслідком адаптивної еволюції однієї з груп вищих приматів (що стверджує традиційна антропологія), а своєрідними “вагітністю” та “пологами” всієї біосфери. Тому до передумов антропогенезу, наприклад, слід віднести як традиційні генетико-біологічні, так і біосферно-екологічні чинники. У першому випадку це - комплекс центральної нервової системи та органів чуття, морфофізіологічні, генетичні, комунікативні та громадські ознаки, на основі яких постають з часом мозок та мислення людини, її здатність до праці, мови, соціальності тощо. У другому ж слід враховувати потоки речовини й енергії, біогеохімічну міграцію атомів, коадаптивність та наповненість екологічних ніш.

У контексті таких міркувань розвій людини постає не стільки генетико-біологічним, скільки екологічним та етологічним (поведінковим), бо саме внаслідок її виникнення трансформувався устрій всієї біосфери.

Отже, не лише біосфера породжує людину, а й людина творить біосферу. І тому "підсумкові" сьогоденні негативні впливи людини на біосферу не є лише результатом соціоекономічного, тобто - цивілізаційного розвитку. Вони є також наслідком особливостей еколого-еволюційного розвитку людини, тим типом адаптації, який притаманний роду людському в біосфері.

Література.

Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Кн. 2. М.: 1977.

Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера М.: 1989.

Тейяр де Шарден. Феномен человека. М.:1987.

Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.: 1973.

Одум Ю. Основы экологии. М.:1975.

Хатчинсон Дж. Биосфера// Биосфера. М.:1972.

Тимофеев-Ресовский Н.В. Популяции, биогеоценозы и биосфера Земли //Математическое моделирование в биологии.- М.:1975.

Абакумов А.В. Иерархичность организации биосферы // Методологические аспекты исследования биосферы. - М.: 1975.

Амосов М.М.Біологічні системи//Енциклопедія кибернетики.Т.1. К.:1973.

Кордюм В.А. Эволюция биосферы. К.:1982.

Будыко М.И.Эволюция биосферы. Л.:1984.

Моисеев Н.Н., Александров В.В., Тарко А.М. Человек и биосфера.М.:1985.

Уголев А.М.Биосфера и ее тропосфера. М.:1986.

Бигон М., Харпер Дж.,Таунсенд К. Экология. Особи, популяции и сообщества. Т.1, т.2. - М.:1989.

Булатов М. Зміна точки зору на феномен ноосфери // Булатов М.,Малєєв К.,

Загороднюк В., Солонько Л. Філософія ноосфери. К.:1995.

Межжерин В.А. Цивилизация и ноосфера. Кн.1. - К.:1996.

Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери.Львів: 1997.

Крисаченко В.С. Людина і біосфера. Основи екологічної антропології. К.:1998.

Питання для перевірки вивченого.

1. Яким є предмет екології з точки зору вітчизняних дослідників?
2. Ким з екологів була висловлена ідея існування біосфери?
3. Ким і коли був введений в науку термін “біосфера”?
4. Чи існує в сучасній екології єдине визначення поняття біосфери?
5. Якою є структура біосфери і як вона відображена в визначеннях іі сутності?
6. До якого рівня організації біотичних систем належить біосфера?
7. Як пов"язані існування біосфери і людини?
8. Яким є місце людини в біосфері?
9. Якими є ознаки біосфери як глобальної екосистеми?
10. Ким запропонований термін "ноосфера"?
11. Що сучасні дослідники розуміють під ноосферою?

Реферати.

1. Біосфера як предмет екології.
2. Обгрунтування концепції біосфери в науковій творчості В.І.Вернадського.
3. Складність феномену біосфери і визначення її сутності.
4. Різноманітність визначень сутності біосфери в сучасній екології.
5. Філософсько-методологічні засади сучасного пізнання біосфери.
6. Біосфера як глобальна екосистема.
7. Місце людини в біосфері.
8. Коеволюція людини і біосфери.
9. В.І.Вернадський про перетворення біосфери в ноосферу.
10. Ноосфера як результат розумного ставлення людини до природи.

ТЕМА 4. ВЗАЄМИНИ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В ПРЕДМЕТІ ЕКОЛОГІЇ.

План.

4.1.Людина як частина природи і її протилежність.

4.2.Людська діяльність як геологічна сила (концепція В.Вернадського) і

чинник екологічних проблем.

4.3.Аксіологічні аспекти в науково-екологічному пізнанні.

4.1.ЛЮДИНА ЯК ЧАСТИНА ПРИРОДИ І ЇЇ ПРОТИЛЕЖНІСТЬ.

В минулих лекціях ми з"ясували, що недивлячись на різноманітність визначень предмету екології, яка відображає його багатоаспектність, в її предметі залишається вивчення взаємин організму (взагалі біологічної системи) і довкілля. Крім того, ми знаємо, що людина в ієрархії живих систем репрезентована певним біологічним видом - людина розумна (Homo sapiens). Цілком логічно виникає питання про місце цього виду в біосфері.

Отже, в предмет екології має бути включено вивчення відношення " людина - довкілля". Причому, вивчення взаємин людини з довкіллям потрібно не тільки для знання природних факторів, необхідних для життя людини, суспільства, а й з точки зору вивчення людського впливу на природу.

Крім того, вивчення відношення "людина - довкілля" в широкому спектрі проблем людського існування виявляє зв"язок з суттєвим світоглядним питанням: що є людина і яке її місце в світі?

Не дивно, що стосунки людини і природи цікавили ще древніх філософів. Причому, саме в ракурсі осмислення сутності людського буття. Органічний зв"язок пізнання стосунків людини і природи зі світоглядними питаннями обумовляє включення пласту світоглядних проблем в предмет екології в зв"язку з дослідженням відносин людини і природи.

Зрозуміло, що оцінюючи взаємини людини і природи, необхідно розуміти сутність обох складових - і людини, і природи. Що ми маємо, виходячи з цього, врахувати? По-перше, людина є людиною не в її природному існуванні, а в її соціальній сутності. Тобто, хоча становлення людини як біологічного виду відбувалося в природному довкіллі, людське буття є буттям соціальним, буттям не в природному, а в штучному світі, створеному людиною - світі культури і цивілізації.

Таким чином, з одного боку, ми маємо підстави включити відношення "людина - природа" в предмет екології. З іншого - вивчення цього відношення виходить далеко за межі екології і є предметом гуманітарних наук і філософії. Тим більше, що в історико-пізнавальному смислі відношення людина - природа вже досить довгий час є предметом філософії. І лише в ХХ ст. воно стало і предметом екології.

В історії пізнання людини і її сутності виявилося, що вона є складна і неоднозначна. Епіцентром складності можна вважати двоїстий характер людської природи. Так, ще в античності софісти підкреслювали єдність безумовного (природного) і обумовленого(людського) в людині. Платон розглядав людину як єдність тіла (матеріального) і душі (ідеального). З точки зору християнства, існує тимчасове тіло і безсмертна душа.

В філософії Нового часу суперечлива людська сутность осмислювалася в творчості багатьох філософів. Наприклад, Декарт говорить про існування духовної субстанції з атрибутом мислення і тілесної субстанції з атрибутом протяжності, що складним чином проявляється в людині.

І.Кант розглядав людину антиномічним чином. Людина водночас належить і світу природи (світ природньої необхідності) і світу суспільства, культури (світ свободи, морального самовизначення).

Отже в історії пізнання сутності людини представлена традиція, за якою людина розглядається як суперечлива єдність духовного і тілесного.

Інша традиція, що представлена творчістю Демокріта, Епікура, Арістотеля в античності, французьких філософів ХУ111 ст. Гельвеція, Гольбаха, Ламетрі. Вони розглядали людину як природну істоту, в єдності її духовних і тілесних якостей.

З точки зору класичних німецьких ідеалістів - Шелінга, Гегеля - сутність людини є ідеальною. Тобто, саме ідеальне, духовне - першопричина людського існування. Гегель доводив, що людина є історична соціокультурна сутність.

Продовжуючи линію Гегеля в визнанні соціальної сутності людини, марксизм формує діяльнісну концепцію сутності людини. На її ідейних засадах людина розглядається як соціальна істота. Причому соціальна сутність людини становиться в процессі діяльності. В цій діяльності людина створює штучні знаряддя праці. Використовуючи ці знаряддя, людина перетворює природний світ, створюючи світ культури і цивілізації і розвиваючи власну сутність. Саме завдяки марксизму природне в людині розглядається як абсолютно підкорене соціальному.

В сучасній літературі, що трактує сутність людини, теж присутні

Дата добавления: 2014-01-07