Термінологічна лексика та її місце в лексичній системі української мови

Лекція № 1

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Запольський А.К. Водопостачання, водовідведення та якість води. - К.: Вища школа, 2005. - б71 с.

2. Найманов А.Я., Никиша С.Б. и др. Водоснабжение. - Донецк: Норд-

Пресс, 2004. - б49 с.

3.Кравченко В.С. Водопостачання та каналізація. - К.:Кондор, 2003. - 288с.

4. Воронов Ю.В., Яковлев С.В. Водоотведение и очистка сточных вод. - М.: Изд-во Ассоциации строительных вузов, 200б. - 704 с.

5. Курганов А.М. Водозаборные сооружения систем коммунального водос­набжения. - М.-С.Пб.: Изд-во «АСВ», СПбГАСУ, 1998. - 24б с.

6. Тугай А.М., Орлов В.О. Водопостачання. - Рівне: РДТУ, 2001. - 429 с.

7. Калицун В.И. Водоотводящие системы и сооружения. - М.:Стройиздат, 1987. - 33б с.

8. Абрамов Н.Н. Водоснабжение. - М.: Стройиздат, 1982. - 440 с.

9. Кульский Л.А., Строкач П.П. Технология очистки природных вод. - К.: Вища школа, 198б. - 352 с.

10.Фрог Б.Н., Левченко А.П. Водоподготовка. - М.: Изд-во МГУ, 199б. -б80с.

11. Ковальчук В.А. Очистка стічних вод. - Рівне: ВАТ «Рівненська друкар­ня», 2003. - б22 с.

12. Николадзе Г.И. Коммунальное водоснабжение и канализация. - М.: Стройиздат, 1983. - 423 с.

13. Варфоломеев Ю.М., Орлов В.А. Санитарно-техническое оборудование

зданий. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 249 с.

14. Дроздов В.Ф. Санитарно-технические устройства зданий. - М.: Стройиз-дат, 1980. - 184 с.

15. Сергеев Ю.С. и др. Санитарно-техническое оборудование зданий. При­меры расчета. - К.: Вища школа, 1991. - 20б с.

16. ГОСТ 2874-82. Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль ка­чества. - М.: 1984. - 7 с.

17. ДСаНПіН №13б/1940-97. Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання. - К.: МОЗ, 1997. - 1бс.

18. СНиП 2.04.02-84. Водоснабжение. Наружные сети и сооружения. - М.: Стройиздат, 198б. - 13б с.

19. СНиП 2.04.03-85. Канализация. Наружные сети и сооружения. - М.: Стройиздат, 198б. - 72 с.

20. СНиП 2.04.01-85. Внутренний водопровод и канализация зданий. - М.: Стройиздат, 198б. - 5б с.

До словникового складу сучасної української мови входять різноманітні шари лексики, які різняться між собою за сферами свого вживання. Помітне місце в ньому займає термінологічна лексика, яка належить до лексичної підсистеми обмеженого функціонування і «має залежний характер відносно загальнонародного словника» [23].

Проголошення незалежності України, прийняття Закону про мови, надання Конституцією українській мові статусу державної, зумовили перехід науки і виробництва на національну термінологію, дали могутній поштовх розбудові української термінології. Основу кожної термінологічної системи становлять, як правило, власне національні слова, що увійшли в науковий обіг шляхом їхнього дефінування. Вони функціонують лише у системі рідної мови, добуваючи з її надр потенційні значення, які диктує відповідний контекст й історична традиція.

Як невід'ємний компонент наукової мови, термінологія формується під впливом тих закономірних еволюційних змін, яких зазнає мова в процесі свого поступу. Вона засвідчує досягнення кожної окремої галузі знань на певному етапі історії народу-носія мови і відображає перспективи подальшого процесу.

Однією з суттєвих особливостей термінології є те, що вона найбільше піддається свідомому творенню у процесі подальшого розвитку термінологічного фонду літературних мов, удосконалення якого дедалі набуває все більшого значення [32, 15].

Кожна природно сформована термінологічна система розвивається за законами спадковості. Наукове мислення породжує поняття у формі абстракції єдності, позбавлене всього суб'єктивного, чуттєвого у відображенні. Терміни, фіксуючи цю сутність, закріплюють результати пізнавальної діяльності, тому термінологія стає певним завершальним етапом стосовно наукового дослідження реальних об'єктів [11, 44-51; 57, 3-39].

Прогрес науки і техніки накладає свій відбиток на кількісний і якісний стан термінології, що є своєрідним відображенням усіх досягнень у мовній системі [9, 3-8].

У зв'язку з цим спостерігається природне прагнення науково-технічної громадськості втрутитися у розвиток термінології [123, 84-93] для того, щоб будувати терміносистеми, які з'являються, та удосконалювати ті, що вже існують, з урахуванням вимог, що визначаються сучасними потребами суспільства [122, 3-12].

Широка участь мови у вирішенні багатьох народногосподарчих проблем висуває на перший план завдання уніфікації та стандартизації термінології, яка набуває все більшої активності та наукового й суспільного значення [126, 24-37].

Для успішного вирішення питань унормування та стандартизації термінологічної лексики необхідно, як зазначають деякі вчені, «з'ясування усіх закономірностей і тенденцій, які мають місце у певній терміносистемі, у мові науки й техніки взагалі, і факторів, що їх обумовлюють» [107, 32], тобто повинні всебічно вивчатися шляхи і засоби формування термінолексики, лексико-граматичні, семантичні особливості термінів, а також визначатися активні способи термінотворення. Важливістю будь-якої термінології є те, що вона сприяє становленню певних загальномовних норм, її оптимізація допомагає поліпшенню взаєморозуміння між спеціалістами, створенню різноманітних кодових систем, що забезпечують значну економію часу в пошуках необхідної інформації [148, 264].

Науково-технічна термінологічна лексика, яка раніше сприймалася як периферійна частина загальнолітературної мови, останнім часом почала займати у ній ключові позиції. Тому не дивно, що такі вчені, як В. В. Виноградов, І. К. Білодід, М. А. Жовтобрюх, А. П. Даниленко, Д. С. Лотте, Л. О. Симоненко, А. В. Крижанівська, Т. І. Панько, І. М. Кочан та багато інших присвятили свої праці проблемам термінології, дослідження якої вимагає саме діалектичного підходу при вирішенні її важливих проблем. Д.С. Лотте зазначав, що кінцевою метою практичної термінологічної роботи є розроблення систем однозначних термінів у різних галузях знань, техніки, технічних дисциплін [97, 39-57].

На думку інших учених, упорядкування та стандартизація термінологічних систем ніколи до кінця не зможуть усунути спонтанних процесів їхнього розвитку, бо упорядковане завжди буде доповнюватися і витискуватися новим упорядкованим [103, 246; 77, 12-18]. Тому немає підстав сподіватися, що на шляху удосконалення термінології на якийсь час будуть зовсім відсутніми недоліки, асистемні явища [8, 15-16].

Деякі дослідники, зокрема Л. О. Симоненко, А. В. Крижанівська, підкреслюють, що вирішення проблем упорядкування терміносистеми слід починати із з'ясування основних тенденцій їхньої історичної еволюції [77, 12-18].

Термінологія, виступаючи невід'ємною частиною наукової мови, займає важливе місце в обслуговуванні багатогранної діяльності людини і сприяє підвищенню ролі лінгвістики у суспільному виробництві. Спеціалізована лінгвістична діяльність включає в себе вирішення ряду різноаспектних термінологічних проблем, бо все, що пов'язане із з'ясуванням поняття терміна, наближує лінгвістику не тільки до різних галузей знань, але й до різних сфер виробничої практики, професійної праці [24, 3-10].

Таким чином, стає зрозумілим, чому виникає зацікавленість у регламентації мовних процесів у галузі термінології та у здійсненні заходів щодо удосконалення спеціальної мови. Тому вироблення принципів уточнення наукових термінів має як філософську (гносеологічну) основу, так і важливе значення для подальшого розвитку самої теорії пізнання навколишньої дійсності, що доводить: термінологія суттєво впливає не тільки на досягнення певної науки, техніки, але й на ті науки, що тільки починають формуватися. Усвідомлене вживання людьми, зайнятих у виробництві, спеціальної лексики у комунікативному аспекті позитивно позначається на розвитку науково-технічного прогресу [107, 71-89].

При вивченні сучасної української мови не можна не враховувати той великий вплив, який має на неї науково-технічна термінологія, через те, що в розвинутих країнах близько 90 % нових слів становлять саме терміни. Тому справедливо вважати, що як у загальнолітературній мові, так і в спеціальних мовах лексичні одиниці, засоби їхніх сполучень, побудова різноманітних конструкцій допомагають людям краще і повніше усвідомити навколишній світ, точніше передавати свої думки і почуття. Деякі з учених, зокрема Л. Є. Азарова, А. В. Костюк, вважають, що вивчення лінгвістичних питань термінології підвищує можливості пізнання загальних закономірностей розвитку мови [1, 160-170].

Говорячи про специфіку термінологічної лексики, звертаємо увагу на те, що під час свого формування вона ще мало чим відрізняється від загальновживаної, хоча має такі ж якості й закономірності, які детерміновані головним чином її внутрішньою структурою. Завдяки кількісно-якісному прогресуванню термінології на етапах, що ведуть до сучасного і розвинутого її стану, виявляється все більш виражена залежність між характером термінології та факторами, які впливають у певних умовах на наукову мову завдяки свідомому втручанню вчених. На думку вчених, мова змінюється за властивими їй законами, але темпи її перетворювань залежать від умов функціонування мови.

Найбільш поширеною є думка, за якою термінологія - частина загальнолітературної мови (О. С. Ахманова, В. П. Головін, О. А. Реформатський, І. І. Ковалик, Г. П. Мацюк). В. П. Даниленко відзначає, що термінологія належить до лексики наукової мови, яка є самостійним функціонуючим різновидом загальнонаукової мови [41, 61].

Природним середовищем для термінології є самостійний функціональний різновид загальнолітературної мови, який називається мовою науки. За твердженням учених, лексика мови науки охоплює три шари: загальновживану, загальнонаукову і термінологічну лексику [43, 17].

У досліджуваній нами терміносистемі на позначення осіб за професією та видом діяльності не зафіксована загальновживана та загальнонаукова лексика. Агентивно-професійні найменування входять до складу термінологічної лексики, оскільки термінологічна лексика є номінативним виразником категоріально-поняттєвого апарату певної науки, основним шаром лексики мови науки.

Важливою проблемою дослідження термінології є також дефініція її основного поняття - терміна. Так, Я. А. Климовицький вважає, що «термін - це слово (чи словосполучення), мовний знак якого співвіднесений з відповідним поняттям у системі понять певної галузі науки чи техніки» [66, 34]. О. О. Реформатський вказує, що «терміни - це слова спеціальні, обмежені своїм призначенням; слова, які намагаються бути однозначними як точне вираження понять і називання речей» [138, 76].

За визначенням А. В. Крижанівської та Л. О. Симоненко, терміни – «це номінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови..., причому кожний термін у конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення» [79, 15]. Отже, дослідники акцентують увагу на основній функції терміна - здатності виражати наукове поняття, вказуючи також і на інші властивості терміна, які є оптимальними для його функціонування в терміносистемі, чим він і відрізняється від загальновживаної лексики. У поглядах мовознавців на сутність і склад термінів також спостерігається розбіжність, зумовлена категоричною неприпустимістю компромісних, дихотомічних його трактувань. У даній роботі визначено такі суттєві диференційні ознаки терміна:

1) системність [43; 70];

2) тенденція до однозначності в межах термінологічного поля [43; 87;
145];

3) відсутність експресії [145; 166];

4) наявність точної дефініції (майже усі дослідники);

5) стилістична нейтральність [140].
Розглянемо їхню сутність на проблемному рівні.

Уперше проблему системності термінологічної лексики порушив у своїх працях Д. С. Лотте [97, 10], наголосивши на класифікаційній сутності терміна. На думку вченого, термінологічна лексико-семантична система зумовлюється насамперед класифікаційними ієрархічними зв'язками між поняттями. Визначальною для термінології є системність на рівні «логосу», а не «лексису».

Погляди Д. С. Лотте знайшли подальшу підтримку і розвиток у працях представників термінологічної школи В. В. Виноградова, Г. О. Винокура, Б. М. Головіна, В. П. Даниленко, О. В. Суперанської, С. Д. Шелова та ін.

Так, О. В. Суперанська вважає, що «терміни-слова групуються не в порядку, зумовленому системою певної мови, а у зв'язку з системністю науки, яку вони обслуговують, що створює особливу парадигматику, особливу сполучуваність, яка не спричинюється нормами мови» [162, 116 -117].

На думку Л. О. Симоненко, системність термінів повинна розглядатися у двох аспектах: словотвірному та поняттєвому, причому поняттєва (логічна) системність не завжди збігається із словотвірною [146, 14 -15].

Е. Ф. Скороходько вказує, що «системність лексики передбачає: системність плану змісту, тобто системність семантичного рівня лексики; системність плану вираження, тобто системність словесного наповнення, а також системність відповідності між планом змісту і планом вираження» [149, 74]. Таке трьохаспектне розуміння, на нашу думку, найточніше відображає сутність поняття системності в термінології.

Системність прийнято вважати не тільки базовою ознакою термінології, а й основною вимогою до терміна. Тому головне завдання термінолога - працювати над підвищенням рівня системності термінолексики як на внутрішньому, так і на міжгалузевому рівні, хоч досягти абсолютної системності загалом неможливо.

Наукове визначення (дефініція) терміна як виразника наукового поняття певної галузі наук є його незаперечною ознакою. Проблема лише в доборі певного типу та правильному формулюванні дефініції. Питанням дефініції терміна присвячені праці О. О. Реформатського, Е. Ф. Скороходька, І. Н. Волкової, О. С. Герда, Т. Р. Кияка, Н. Ф. Непийводи, С. Є. Нікітіної, Т. В. Радзієвської, С. Д. Шелова. У науці поєднуються логічний і лінгвістичний аспекти теорії дефініцій, що не зовсім є виправданим. Конкретна мета роботи (укладання словників, термінологічних стандартів тощо) зумовлює вибір того або іншого типу дефінування.

3 відомих видів (родо-видова, партитивна, квазіродова, операціональна та ін.) [191, 86], в термінологічній практиці найчастіше використовується родо-видова дефініція [183, 72], яка спирається на дві складові: 1) вказівка на найближчий рід; 2) вказівка на видову відмінність. Формулюючи дефініції термінів певної галузі науки за цим принципом, можна домогтися високого рівня системності термінології, її точності та однозначності, адже термін вважається членом термінологічної системи тільки тоді, коли до нього застосована дефініція «через найближчий рід і видову відмінність» [20, 508].

Оскільки термін має чітку дефініцію, він є стилістично нейтральним (незалежним від контексту) в термінологічному полі. За межами конкретного термінологічного поля термін може втратити свої ознаки і змінити значення -детермінологізуватися [20, 508]. Але, якщо йдеться про використання терміна певної галузі знань у тексті іншої наукової субмови, зміни значення, як правило, не відбувається.

Традиційно прийнято вважати, що термінам не властива експресія (О. О. Реформатський, В. П. Даниленко, Л. О. Симоненко та ін.). Наукові тексти характеризуються суворою логічністю викладу, об'єктивністю, тоді як художня література суб'єктивна і, відповідно, насичена емоційно-експресивними відтінками.

Література

1. Панько Т. І., Качан І. М., Мацюк Т. П., Українське термінознавство – Львів, 1994 р. – 216 с.

2. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині ХХ ст.: стан і статус. Торонто 1987 р.

3. Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси К. 1970 р.

4. Москаленко А. А. Нарис історії української граматичної термінології. – К., 1959р.

5. Ковалик І. І. Логіко-лінгвістична концепція технічної термінології у слов’янських мовах // Вісн. Львів ун-ту, сер. Філології, 1969р., №6, ст.112 - 126.

Дата добавления: 2014-01-07