Міжнародно-правове регулювання імунітету держави

Принцип непідпорядкування однієї суверенної держави дії законодавства іншої або вилучення держави та її органів з-під дії юрисдикції іншої держави отримав своє походження з посоль­ського права і сьогодні став загальновизнаним. Законодавство та доктрина завжди намагалися визначити його сутність і коди­фікувати норми про імунітет у окремих загальних (універсаль­них) конвенціях. Частково це вдалося зробити у:

> Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.;

> Конвенції про спеціальні місії 1969 р.;

> Віденській конвенції про представництво держав і їх від­носини з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р.;

> Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.

Ці угоди регулюють чимало питань, пов'язаних з представ­ництвом держав у міжнародному спілкуванні, зокрема, ви­користання дипломатичним агентом імунітету від цивільної юрисдикції, крім пред'явлення речових позовів щодо приват­ного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки агент не володіє імунітетом від імені акредитуючої держави з метою представництва.

Сьогодні в доктрині та практиці різних правових систем ві­домі дві теорії розуміння імунітету держави: абсолютного та функціонального (обмеженого).

Теорія абсолютного імунітету

Імунітет заснований на імперативно­му принципі сучасного міжнародного пу­блічного права - суверенній рівності дер­жав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її правосуб'єктності може бути різним. Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері, як суверен, користуючись абсолютним імунітетом. Згідно з цією теорією має місце до­статньо широке тлумачення та засто­сування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної дер­жави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди ком­петентної держави. Виникнувши в се­редні віки, вказаний принцип тривалий час домінував у міжнародно-правовій практиці й теорії. Тепер коло держав, які застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорія поширена в Болга­рії, КНР, Польщі. Свого часу радянська доктрина, теорія і практика визнавала принцип абсолютного імунітету. Тобто вона виходила із того, що держава не пе­рестає бути сувереном в економічному обігу, не відмовляється від суверенітету і не позбавляється його.

Теорія функці­онального (обме­женого) імуніте­ту

У більшості держав набула поширен­ня дана теорія імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держа­ва діє як приватна особа, скажімо, в зо­внішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. На вказаній концепції базується і Європей­ська (Базельська) конвенція про імунітет держав 1972 р. Конвенція розмежовує публічно-правові та приватно-правові дії держави. Вона містить перелік ви­падків, у яких держава не користується імунітетом (спори з трудових контрактів, охорони патентів на товарні знаки, щодо нерухомості, відшкодування шкоди та ін.). Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансо­вого, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комер­ційну установу в державі суду, який роз­глядає справу.

На засадах теорії про функціональний (обмежений) імунітет ґрунтуються

· Закон про імунітети іноземної держави (США, 1976 р.);

· Акт про імунітет держави (Великобританія, 1978 р.);

· Акт, що надає імунітет державі у канадських судах (Канада, 1982 р.);

· Ордонанс про імунітет держави (Пакистан, 1981 р.);

· Акт про імунітет держави (Сінгапур, 1979 р.);

· Акт про імунітет іноземної держави (ПАР, 1981р.);

· Акт про імунітет іноземної держави (Австралія, 1984 р.).

Теорію обмеженого імунітету застосовують у своїй практиці суди Австрії, Франції, Італії, Швейцарії, Бельгії, Греції, Данії, Норвегії, Фінляндії. Про застосування у практиці судів ФРН те­орії функціонального імунітету свідчать рішення Конституцій­ного суду цієї держави від 1962 та 1963 рр.

У Базельській конвенції йдеться про дії не лише комерційного характеру. Конвенція стосується всіх дій приватно-правового характеру. Конвенція розмежовує публічно-правові та приватно­правові дії. У ній зазначаються випадки, за яких держава не має імунітету, зафіксовано правовідносини, коли імунітет держави зберігається.

Питання, пов'язані з імунітетом держави, її органів та пред­ставників, не вирішені остаточно. Наприклад, різним є ставлен­ня до застосування імунітету у разі пред'явлення зустрічного позову. На думку багатьох учених (С. Усенка, І. Перетерського, Л. Лунца), якщо згоди бути відповідачем по зустрічному позову дер­жава, котра є позивачем по основному позову, не наддала, то до зустрічного позову застосовують загальні правила про судовий імунітет держави. М.Богуславський вважає, що звернення однієї держави з позовом до суду іншої не означає визнання підсудності щодо зустрічного позову. Якщо держава-позивач не надавала такої згоди, то щодо зустрічного позову повинні застосовуватися загальні положення про імунітет. Це правило підтримувалося у доктрині та застосовувалося у судовій практиці.

Однак сьогодні ситуація є дещо іншою. Згода держави, котра пред'явила позов, на юрисдикцію суду стосовно зустрічних позо­вів, що ґрунтуються на тих же правовідносинах чи фактах, що і основний, вважається наданою. Це випливає з норм багатосто­ронніх міжнародних договорів, наприклад, Віденської конвен­ції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (статті 31, 32) та інших конвенцій про дипломатичне право, Європейської конвенції про імунітет держав 1972 р. (ст. 1). Наприклад, у п. З ст. 32 вказаної Віденської конвенції передбачено, що порушення справи дипломатичним агентом або особою, яка користується імунітетом від юрисдикції відповідно до ст. 37 цієї Конвенції, по­збавляє цю особу права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом. Стаття 31 цієї Конвенції зазначає, що дипломатичний агент користується імунітетом від цивільної юрисдикції тільки стосовно майна чи ситуацій, коли він представляє інтереси акре­дитуючої держави. Права посилатися на імунітет щодо зустріч­ного позову позбавляється акредитуюча держава. Пункт 2 ст. 1 Європейської конвенції 1972 р. зазначає, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції у судах іншої до­говірної держави щодо зустрічного позову, якщо у його основі є правовідносини чи факти, на яких базується основний позов.

Спробою врегулювання питання юрисдикції судів та засто­сування імунітету в разі заявлення зустрічного позову є ст. 10 за назвою «Зустрічні позови», що увійшла до згадуваного про­екту статей про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 1986 р. Вирішення цього питання тут базується на тісному зв'язку понять «зустрічний позов» та «основний позов». Зустріч­ний позов - це цивільно-правова вимога, яка порушується від­повідачем у відповідь на перший, пред'явлений до нього у суді, основний позов. У ч. 1 статті зазначено, що держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді, якщо по­зов, порушений нею у суді іншої держави, стосовно будь-якого зустрічного позову проти цієї держави базується на тих же пра­вових відносинах чи фактах, що й основний позов.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю «держава».

2. Які ознаки держави характеризують її як суб'єкт міжна­родного економічного права?

3. Що означає поняття «імунітет»?

4. Які види імунітетів держави вам відомі?

5. Визначте особливості судового імунітету.

6. Виділіть основні риси майнового імунітету.

7. Зробіть порівняльний аналіз абсолютного і функціональ­ного імунітету.

8. Які держави підтримують теорію функціонального імуні­тету?

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 5. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Основні поняття: міжнародна економічна організація, міжнародні економічні організації в системі ООН, міжнародні фінансово-кредитні організації, спеціалізовані міжнародні еко­номічні організації, регіональні економічні організації.

Дата добавления: 2014-01-07