Аналіз ефективності використання господарських засобів

При аналізі доціль­но вивчати ефективність використання оборотних засобів, основних виробничих фондів та всіх господарських засобів.

Оборотні засоби поділяються на нормовані, ненормовані і загальну їх величину. Вони в процесі господарської діяльності здійснюють безперервний кругообіг. Прискорення оборотності засобів та підвищення ефективності їх використання є важливою умовою покращення фінансового стану підприємства, підвищення його платоспроможності, вивільнення із обороту коштів і спрямування їх на фінан­сування розширеного відтворення.

Для визначення показників ефективності використання оборотних засобів у процесі їх оборотності треба мати вихідні дані про середню вартість оборотних засобів, суму обороту та повну її собівартість. До виробничих оборотних засобів відносяться всі балансові залиш­ки виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, готової продукції та інших активів.

Для визначення середньорічної вартості виробничих оборотних фондів беруть загальні суми активу розділу II балансу за мінусом коротко­термінових кредитів банку (з пасиву розділу III). Середньорічна вартість оборотних фондів визначається за даними квартальних балансів як середньоарифметична величина.

Суму обороту (виручку) та його повну собівартість беруть у розрахунок в основному по результатах реалізації продукції та послуг, які відображаються у формі № 50-сг річного звіту. Ці суми відповідно збільшують на вартість переводу молодняку тварин в основне стадо, а також на вартість послуг капітальному будівництву, що здійснювалось за рахунок коштів основної діяльності.

Узагальнюючим показником використання оборотних засобів є коефіцієнт ефективності оборотності засобів Ке, що визначається як відношення суми обороту О до середньорічної вартості оборотних засобів С:

,

Цей показник за прийнятою методикою аналізу називають коефі­цієнтом "оборотності" у тому розумінні, в якому оборотні засоби повертаються із обороту (обертаються) у вигляді виручки від реалізації продукції та послуг. Однак це не означає, що коефіцієнт оборотності, визначений по виручці, відображає кількість оборотів у процесі виробництва.

Коефіцієнт оборотності засобів розраховується як відношення повної собівартості суми обороту S до середньорічної вартості оборотних засобів: Ко = S: С. Цей коефіцієнт доповнюється показниками тривалості одного обороту До днів та коефіцієнтом закріплення засобів Кз.

Тривалість одного обороту розраховується шляхом середньорічної вартості оборотних засобів С на одноденну собівартість суми обороту (S:Т):

або ,

З метою спрощення розрахунків тривалість обороту в днях приймається: рік — 360, квартал — 90, місяць — 30 днів.

Коефіцієнт закріплення засобів розраховується як відношення середньорічної вартості оборотних засобів до повної собівартості суми:

Кз = .

Він визначає величину авансових оборотних засобів на виробництво у розрахунку на грошову одиницю витрат.

Коефіцієнт ефективності однієї грошової одиниці оборотних коштів за один оборот (коефіцієнт рентабельності (Кр) одного обороту) розраховується таким чином: сума обороту (виручки) ділиться на добуток вартості оборотних засобів і коефіцієнт оборотності (або виручка ділиться на повну собівартість).

Для аналізу взаємозв'язку розглянутих показників слід виходити з того, що загальна сума обороту О=С*Ко*Кр,

де С — середньорічна вартість оборотних засобів,

Ко — коефіцієнт оборотності,

Кр — коефіці­єнт рентабельності одного обороту.

Відносним показником забезпечення основними засобами сільськогосподарських підприємств є середньорічна їх вартість на 100 га сільськогосподарських угідь. Наявність і рух основних фондів відобража­ються у першому розділі активу балансу та примітках до фінансової звітності «ІІ Основні засоби» річного звіту. Виходячи з цих даних, аналізують структуру основних фондів, ступінь їх зносу, коефіцієнти поновлення й вибуття та інші показники відтворення основних засобів.

Фізичний стан основних фондів характеризується відношенням суми зносу до первісної вартості основних засобів.

Ступінь поновлення основних засобів визначається діленням вар­тості заново введених в дію об'єктів на первісну вартість засобів на кінець року.

Основні засоби в процесі їх використання у виробництві повер­тають свою вартість тривалим часом у вигляді амортизаційних відра­хувань. Період повернення авансованої вартості основних засобів визна­чають діленням середньорічної їх вартості на суму амортизаційних відра­хувань.

Ефективність використання основних виробничих фондів визначається показником фондовіддачі, який розраховується як відношення вартості валової продукції до середньорічної вартості основ­них виробничих фондів. Він може бути доповнений показниками фондовіддачі по товарній продукції, валовому доходу й прибутку в розрахунку на одиницю вартості основних фондів.

Ефективність використання фондів зумовлена багатьма причинами які можна об'єднати в такі групи: обсяг валової продукції та рівень фондозабезпеченості господарства, структура основних фондів, їх стан, технічна осна­щеність і озброєність праці, рівень використання окремих видів основних засобів.

Рентабельність підприємства можна представити такою формулою:

Н=РоКо=Ро[(К₁У₁)+(К₂У₂)],

де Н — норма прибутку, %, яка є відношення прибутку до всієї авансової вартості основних і оборотних виробничих фондів;

Ро — рентабельність кожного обороту засобів, % (відношення прибутку до повної собівар­тості);

Ко — кількість оборотів усіх господарських засобів (основних і оборотних);

К₁ і К₂ — кількість часткових оборотів відповідно основних і оборотних засобів;

У₁ і У₂ — питома вага відповідно основних і оборотних засобів у загальній вартості виробничих фондів.

Кількість оборотів основних фондів визначається як по валовій, так і по товарній продукції діленням суми амортизаційних відрахувань у загальній сумі виробничих витрат на середньорічну вартість фондів.

При аналізі фінансового стану доцільно вивчити забезпеченість підприємства оборотними коштами, їх розміщення та використання. Оборотні засоби формуються в основному за рахунок трьох видів джерел: власних, залучених та кредитних.

Власні джерела оборотних засобів спершу закріплюються за під­приємством у формі статутного фонду, який потім поповнюється за рахунок прибутку.

Аналіз забезпеченості підприємства власним оборотними засобами а також стану виробничих запасів і витрат базується на використанні планових нормативів оборотних засобів.

Доцільність використання нормативів оборотних засобів при аналізі зумовлюється важливістю для підприємства обґрунтування мінімальної величини власних джерел оборотних засобів, співвідношення їх із запозиченими і залученими джерелами, регулювання раціональних розмірів виробничих запасів, необхідних для ефективного господарюван­ня.

Планові нормативи для аналізу беруть із фінансового плану підприємства. За відсутності таких нормативів оборотних засобів у необхідних випадках їх доцільно визначати в процесі проведення аналізу.

Розмір суми джерел власних оборотних засобів повинен забезпе­чувати наявність виробничих запасів і витрат у розмірі нормативу. Перевищення нормативу оборотних коштів свідчить про надлишки, а менша їх сума — про нестачу власних джерел оборотних коштів.

Забезпеченість власними джерелами оборотних коштів визначають порівнянням їх наявності з нормативом оборотних засобів. Розмір джерел власних оборотних коштів за умови раціональної організації фінансів повинен бути близьким до мінімальної потреби в них, яка передбачається в плані у вигляді нормативу оборотних засобів.

Крім власних оборотних засобів, у господарському обороті по основ­ній діяльності джерелами формування оборотних засобів є спеціальні фонди цільового фінансування, резерви на покриття майбутніх витрат і платежів, амортизаційний і ремонтний фонд, доходи майбутніх періодів, іммобілізація коштів з капітальних вкладень в основну діяльність.

Оборотні засоби складаються з виробничих запасів, витрат незавершеного виробництва та інших запасів і витрат. Запаси й витрати піддаються нормуванню залежно від розмірів виробництва і по них у фінансовому плані визначаються нормативи.

До оборотних засобів, що знаходяться в обігу, належать грошові засоби, розрахунки з дебіторами та інші активи. При аналізі складу оборотних засобів і забезпеченості джерелами їх утворення порівнюють дані на кінець і початок року, визначають надлишок або нестачу власних оборотних коштів, суми залучених і кредитних засобів.

Розмір нормативів по окремих видах оборотних засобів передбачається у фінансовому плані підприєм­ства, виходячи з прийнятої норми запасів у процентах до річної потреби в оборотних засобах.

До оборотних засобів, які повинні утворюватись повністю за рахунок власних коштів, належать вартість насіння й садивного матеріалу, малоцінних і швидкозношуваних предметів та інші.

Короткотермінові кредити банку під понаднормативні запаси в межах планової потреби в них вважають плановими джерелами залучених коштів можуть бути прострочені кредити банку, кредиторська заборго­ваність, кошти капітальних вкладень, інші джерела спеціального призна­чення.

При аналізі приймають до уваги, що відхилення фактичних залиш­ків оборотних засобів від нормативів можуть утворюватись за рахунок зміни двох факторів: 1) обсягу виробничих запасів, робіт, продукції; 2) собівартості одиниці запасів, робіт, продукції. Вплив цих факторів виз­начається за допомогою різних комбінацій порівнянь трьох показників: нормативу засобів (у плановій оцінці), наявності оборотних засобів по фактичній собівартості і, окремо, — по плановій собівартості.

В процесі господарської діяльності, окрім нормованих, залучаються ненормовані оборотні засоби. До ненормованих оборотних засобів належать грошові кошти, розрахунки по товарах відвантажених (покупці), дебіторська заборгованість, кошті спеціального призначення, не покриті відповідними їм джерелами, а також відлучені кошти основної діяльності в капітальні вкладення.

При аналізі визначаються стан і динаміка зміни грошових коштів, інших ненормованих оборотних засобів, використання їх за призначен­ням, стан розрахунків. При цьому перевіряють дотримання касової дисципліни, розрахунків з підзвітними особами, покупцями і постачальниками. За даними звіту касира перевіряють залишки грошей у касі, своєчасність внесення в банк виручки за продукцію, реалізовану за готівку, дотримання строків виплати грошей у рахунок сплати праці.

При аналізі правильності розміщення й використання засобів по балансу господарства порівнюють наявність засобів у активі з джерелами їх утворення за призначенням у пасиві, визначають перевищення активу над пасивом або пасиву над активом, здійснюється контроль за станом розрахун­кової дисципліни, своєчасним погашенням кредиторської і дебіторської заборгованості.

7. 4. Вибір стратегії запобігання банкрутству

Існує два види реакції підприємства на його кризовий стан. Перша — захисна: різке скорочення витрат, продаж чи ліквідація окремих підрозділів або галузей підприємства, скорочення й продаж обладнання чи майна, звільнення персоналу, зниження ринкових цін і скорочення обсягів збуту продукції тощо. Друга — наступальна: модернізація обладнання, запровадження нових технологій, ефективний маркетинг, підвищення цін, пошук нових ринків збуту, розробка і запровадження прогресивної страте­гічної концепції планування й управління.

Часто невдачі підприємства пов’язані з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, невідпорністю його дій умовам, які змінились, зловживанням, старінням, що призводить в цілому до неефективного управління підприємством.

Друга важлива причина невдач — високі витрати виробництва. У цьому випадку доцільно провести скорочення всіх невиробничих і мало­продуктивних витрат — усунути зайві й застарілі виробничі потужності, покращити технологічні процеси, здешевіти їх, усунути причини браку, витрати від нераціонального використання робочого часу й плинності кад­рів, скоротити управлінські витрати, ліквідувати збиткові галузі й вироб­ництва і запровадити виробництво високорентабельної продукції тощо.

Визначення стратегічних цілей спрямовується на виявлення перспектив розвитку основної діяльності господарства з урахуванням конкретних умов і конкурентноздатності.

Наближення підприємства до банкрутства може залежати від багатьох факторів.

1. Параметри факторів виробництва: неправильне визна­чення виробничого профілю; низькі підприємницькі здібності власника або управлінців господарства; неадекватний маркетинг; висока частка позичкового капіталу; низька кваліфікація виконавців (робітників, інжене­рів тощо); неадекватність трансакційних витрат (витрати на поставку виробничих запасів, продажу продукції тощо).

2. Параметри факторів попиту: різке зниження попиту несприятливо впливає на всі види діяльності, скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції за рахунок збільшення частки постійних витрат, зменшується прибуток на одиницю продукції й загальний прибуток господарства.

3. Вплив на банкрутство споріднених і підтримую­чих галузей здійснюється через постачання ресурсів, підвищення цін на ресурси і використання ресурсів в інших галузях та на інші цілі. Погіршення конкурентних переваг постачальників ресурсів також може зумовити ланцюг банкрутства залежних від них підприємств. Окрім зовнішніх факторів, існують і фактори внутрішні, наприклад відсутність у підприємства резервних стратегічних ресурсів.

4. Суперництво із галузевими підприємствами, яке свідчить про те, що інші підприємства використовують кращі управлінські технології, маркетингову стратегію, кращі кадри тощо.

5. Вплив уряду є важливим фактором, що зумовлює розвиток і функціонування підприємства, особливо в умовах регульованої державою економіки. Від фіскальної й кредитно-грошової політики уряду дуже сильно залежить підприємство на всіх етапах своєї діяльності. Якщо вона нестабільна не лише в довгостроковому, але й у короткостроковому періоді, то підприємству важко вижити. Таким самим чином діють нестабіль­ність і протиріччя законодавства.

На початковому етапі на нове виробництво негативно впливають високі ставки податків на прибуток, інші податки. Тому в умовах регульо­ваної економіки уряд часто підтримує найбільш важливі для держави галузі субсидіями, пільговими податками тощо.

6. Випадковий вплив— один із факторів, який регулює фінансовий стан підприємства. Випадок може як сприяти розвиткові підприємства, так і призвести до банкрутства (стихійні лиха, винахід товарів-замінників, технологічний прорив у виробництві, раптова деста­білізація політичного й економічного становища в державах-партнерах по торгівлі, введення ембарго на поставку товарів підприємства).

7. Приватизація галузей економіки є одним із важливих факторів розвитку підприємства. Низький ступінь приватизації та наяв­ність державної монополії в галузі може зумовити складності юридичного, технологічного, природного та іншого характеру, що іноді призводить до нестійкості виробництва.

Аналіз зазначених факторів дає можливість виробити тактику від­вернення небезпеки банкрутства підприємства, обґрунтувати економічну стратегію ведення господарства, передбачивши такі її складові, як товарна стратегія, стратегія ціноутворення, стратегія взаємодії з ринками факторів виробництва, зниження витрат, маркетингова стратегія, стимулювання персоналу тощо.

Аналізу підлягають як зовнішні, так і внутрішні фактори, від яких залежить робота підприємства. На зовнішні фактори підприємство суттєво вплинути не має змоги, тому завданням щодо цього є по можливості більш повне й точне врахування змін, що стались на ринку і в суспільстві, та внесення коректив у свою діяльність.

Внутрішні елементи господарської діяльності, що підлягають ана­лізу, можна об'єднати в такі групи:

1. Призначення підприємства — для чого воно створено, чого від нього чекають основні учасники, яким чином можна задовольнити ці чекання. Це визначається конкретною ціллю діяльності.

2. Результативність роботи підприємства за період, що аналізу­ється, — показники рентабельності виробництва продукції, його еконо­мічності та ефективності, а також планомірності.

3. Ступінь використання ресурсів підприємства, до яких відносяться як інтелектуальні, так і матеріальні ресурси.

4. Робота функціональних служб підприємства — наскільки успішно вони вирішують поставлені завдання.

5. Конкурентоспроможність вироблених підприємством товарів— з'ясовуються, чи потрібно починати підготовку до виробництва нового товару.

У кризовій ситуації підприємство повинно реалізувати спеціальну страте­гію по запобіганню банкрутству, яка передбачає багато правил і прийомів покращення конкурентоспроможності підприємства.

Важливим стратегічним напрямком відвернення від банкрутства є забезпечення швидкої оборотності капіталу.

Немає ніякої вигоди притримувати готову продукцію, товари, окрім тих випадків, коли ціни зростають. Цінність обладнання, техніки або споруд залежить від їх використання, а не від їх вартості. Норма прибутку більше залежить від швидкості продаж, ніж від високої ціни.

Отже, завищення цін — прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе його уникнути.

Запитання для самоперевірки:

1. Дайте визначення фінансової діяльності?

2. В чому сутність самоокупності і самофінансування?

3. Які існують напрямки проведення фінансового аналізу?

4. Якими показниками характеризується платоспроможність підприємства?

5. Назвіть показники ліквідності господарства.

6. Які показники характеризують ефективність використання оборотних засобів?

7. Назвіть показники, які характеризують ефективність використання основних засобів.

8. Які фактори впливають на відхилення залишків оборотних

Дата добавления: 2014-01-07