Управлінська діяльність і посада

Особливості управлінської праці

Трудова діяльність людини складна й багатогранна. Це суспільно-політичний, економічний, державний, підприємницький, науковий, творчий та інший види діяльності.

Менеджмент нерозривно пов'язаний з людьми зайнятими управлінням. На жаль, у науковій літературі ставиться знак рівності, ототожнюються поняття пов'язані із системою й процесом управління. Це такі поняття, як «управління», «управлінська праця», «праця керівника», «управлінська діяльність» і ін.

Наше завдання зрозуміти суть і зміст «управлінської діяльності», «управлінської праці».

Управлінська діяльність.

Найважливішим завданням є виявлення і дослідження закономірностей, особливостей, прийомів і основних напрямків розвитку управлінської діяльності в умовах ринкових відносин.

В основі організації управлінської діяльності лежить організація праці взагалі і управлінської - зокрема.

При всьому різноманітті підходів і визначень, під організацією праці розуміють систему планомірно й цілеспрямованих заходів, дій із забезпечення високоефективного використання всієї кількості ресурсів підприємства, фірми з урахуванням стану внутрішньої і зовнішньої сфери для забезпечення своєї місії.

Місія – основна загальна ціль організації, чітко виражена причина її існування. Цілі виробляються для здійснення цієї місії.

Для того, щоб зрозуміти, що являє собою управлінська діяльність, звернемося до поняття управлінської праці як однієї з основних її складових.

Управлінська праця – це різновид розумової праці, до неї може бути віднесена праця різних категорій працівників, тобто це праця, витрачена на виконання організаційних, координаційних дій і на регулювання.

Основний зміст і сутність управлінської праці можуть бути розкриті тільки з урахуванням конкретної сфери, і відповідно, її вдосконалення повинне здійснюватися відповідно до цієї сфери.

У порівнянні з іншими видами праці в організації є ряд особливостей, що виражаються в характері самої праці, її предметі, результатах і застосовуваних коштах.

Управлінська праця - це вид суспільної праці, основним завданням якого є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому.

Основні завдання управління полягають у визначенні цілей організації і створенні необхідних умов (економічних, організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т.д.) для їхньої реалізації, "встановленні гармонії" між індивідуальними трудовими процеса­ми, координації спільної діяльності працівників.

Характер праці.

Специфіка розв'язуваних завдань визначає переважно розумовий, творчий характер управлінської праці, в якому постановка цілей, розробка способів і прийомів їхнього досягнення, а також організація спільної діяльності складають головний вміст і зміст праці людей, що належать до управлінського персоналу. У них особливий предмет праці - інформація, перетворюючи яку вони приймають рішення, необхідні для зміни стану керованого об'єкта. Тому як знаряддя праці виступають засоби роботи з інформацією. Результат же їхньої діяльності оцінюється по досягненню поставлених цілей.

Управлінська праця спрямована на організацію і керівництво різними процесами.

У трудовій діяльності вищого управлінського керівника (міністра) і керівника первинної ланки (майстра) власне функції керування загалом, в обсязі робіт складають у першого - 6-18, у другого - 5-15 %. Таким чином, для управлінської праці в процесі трудової діяльності в кожному конкретному випадку різна й залежить від займаної посади, сфери діяльності працівника, рівня його компетентності, підготовленості, уміння організувати свою працю й працю очолюванго ним колективу.

Зміст поняття «управлінський персонал» трактується широко й неоднозначно. Міжнародна організація праці (МОП) розглядає управлінську працю як частину більш широкої категорії працівників, в яку крім менеджерів входять ще інші фахівці-професіонали. Підставою є тісний зв'язок у роботі менеджерів і фахівців.

Поняття «управлінська діяльність» ширше згаданих інших понять, тому що в управлінській діяльності беруть участь управління, праця, людина й природа; управлінська діяльність є провідною, напрямною серед усіх видів діяльності. Вплив здійсняється не на управління, а на процес його здійснення.

Таким чином, управлінська діяльність - це вид свідомо виконуваної людської діяльності, спрямованої на ефективне функціонування здійснюваних робіт (індивідуально або колективно) по досягненню тих або інших цілей, вирішенню відповідних завдань, виконанню функцій.

Управлінська діяльність - це багатогранний, складний процес, до вирішення проблеми її вивчення й практичної реалізації необхідний комплексний, системний підхід.

Управлінські ролі менеджера

Роль - це очікуваний набір дій або поведінки, обумовлених роботою. Діяльність менеджера, пов'язану з міжособистими комунікаціями, інформацією і прийняттям рішень, характеризують ролі.

Офіційні повноваження і статут менеджера

Міжособові ролі:

- головний керівник;

- лідер;

- сполучна ланка.

Інформаційні ролі:

- приймач інформації;

- розповсюджувач інформації;

- представник інформації.

Ролі стосовно рішень:

- підприємець;

- той, що ліквідує перешкоди;

- той, що розподіляє ресурси;

- веде переговори.

Таким чином:

- робота менеджера складається з комбінації декількох ролей;

- ці ролі на практиці взаємозалежні і взаємодіють;

- важливість цих ролей змінюється залежно від рівня управління;

- ролі, що виконуються керівником, визначають обсяг і зміст його роботи.

Вимоги, які ставляться до сучасного менеджера

Якості, які необхідні менеджеру, поділяють на три групи:

- професійні;

- особисті;

- ділові.

До професійних належать ті, що характеризують будь-якого грамотного фахівця і володіння якими є лише необхідною передумовою виконання ним обов'язків менеджера.

До них належать:

- високий рівень освіти, виробничого досвіду, компетентності у відповідній професії;

- широта поглядів, ерудиція, глибоке знання як своєї, так і суміжних сфер діяльності;

- прагнення до постійного самовдосконалення, критичного сприйняття і переосмислення навколишньої дійсності;

- пошук нових форм і методів роботи, допомога оточуючим, їхнє навчання;

вміння планувати свою роботу.

Виділяють три групи навичок, що складають основу професійної діяльності керівника:

- концептуальні (на вищому рівні їх частка складає до 50%);

- міжособові;

- спеціальні (технічні). На нижчих рівнях управління їх частка також складає близько 50%.

Здатність концептуально мислити у сфері управління обумовлена в чималій мірі характером освіти. Не випадково, що в США лише 2% вищих керівників фірм - інженери, а інші - юристи, економісти, психологи, менеджери. У нашій країні картина зворотна: на початок 90-х років 85% керівників мали технічну освіту, 13%-економічну, 2% — гуманітарну.

Особисті якості керівника, в принципі, мало чим повинні відрізнятися від особистих якостей інших працівників, які бажають, щоб їх поважали, тому володіння позитивними особистими якостями теж усього тільки передумова успішного керівництва. До них належать:

- фізичне і психологічне здоров'я;

- високий рівень внутрішньої культури;

- чуйність, дбайливість;

- доброзичливе ставлення до людей;

- оптимізм;

- впевненість у собі.

Однак керівником роблять людину не професійні або особисті, а ділові якості, до яких необхідно віднести:

- уміння створити організацію, забезпечити її діяльність усім необхідним, ставити й розподіляти серед виконавців завдання, координувати й контролювати їхнє здійснення, спонукати до праці;

- енергійність, домінантність, честолюбство, прагнення до влади, особистої незалежності, лідерства, сміливість, рішучість, напористість, воля, вимогливість, безкомпромісність у відстоюванні своїх прав;

- контактність, комунікабельність, уміння привернути до себе людей, переконати в правильності своєї точки зору, повести за собою;

- цілеспрямованість, ініціативність, оперативність у вирішенні проблем, уміння швидко вибрати головне і сконцентруватися;

- відповідальність, здатність керувати собою, своєю поведінкою, працівниками, часом, взаєминами з оточуючими;

- прагнення до перетворень, нововведень, готовність йти на ризик самому і вести за собою підлеглих.

Вимоги до керівників щодо цих якостей не є однаковими на різних рівнях управління. На нижчих, наприклад, у більшій мірі цінується рішучість, комунікабельність, деяка агресивність; на вищих - на перше місце висувається уміння стратегічно мислити, оцінювати ситуацію, ставити нові цілі, здійснювати перетворення, організовувати творчий процес підлеглих.

У цих умовах доцільніше орієнтуватися на вимоги посадових інструкцій або паспорти робочого місця менеджера.

Поведінка менеджерів повинна відрізнятися: наполегливістю, готовністю до сприйняття і передачі інформації, раціональністю, груповою роботою, старанністю і точністю, чесністю, справедливістю, гумором, прагненням до контактів, готовністю правильно реагувати на обґрунтовані заперечення, а також готовністю до прийняття рішень, самокритичністю, самоконтролем, впевненістю у манері поведінки, тактовністю, повагою до людей, позитивним відношенням до суперництва, орієнтованістю на досягнення поставлених цілей.

Контрольні запитання:

1. У чому полягає сутність управлінської праці як складової управлінської діяльності?

2. Визначте логіку процесу управлінської праці.

3. Охарактеризуйте особливості управлінської праці.

4. Назвіть основні категорії менеджерів.

5. Розкрийте специфіку праці основних категорій менеджерів,

6. У чому полягає зміст діяльності менеджера?

7. Висвітліть управлінські ролі менеджера.

8. Дайте характеристику вимогам, які ставляться до сучасного менеджера.

1.2 Принципи й напрямки наукової організації управлінської праці (НОУП)

Термін «НОУП» - це така організація різних заходів, перед якою передує всебічне наукове дослідження всіх умов, сприяючих успішному впровадженню даних досягнень.

Завдання НОУП підрозділяються на три групи:

Економічні завдання – полягають в раціональному використанні праці, забезпеченні збереження трудових і матеріальних витрат, що сприяє зростанню продуктивності праці й підвищенню ефективності виробництва.

До економічних завдань НОУП належать:

- підвищення продуктивності праці, економія живої праці, що витрачається при виконанні трудових операцій;

- найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;

- використання найбільш прогресивних методів і прийомів праці, скорочення або повна ліквідація витрат робочого часу;

- створення сприятливих умов праці;

- підвищення рівня нормування праці.

Психофізіологічні завдання полягають у забезпеченні сприятливих умов для нормального функціонування робочої сили, збереження здоров'я і працездатності працівників.

Соціальні завдання покликані створювати умови для підвищення ступеня змістовності, привабливості праці, досягнення зацікавленості у творчому ставленні до праці, а також можливостей поглиблення підготовки й підвищення кваліфікації працівників.

Щоб забезпечити виконання поставлених перед працівниками підприємства конкретних завдань, необхідно відповідним чином організувати працю людей, зокрема:

- визначити функції кожного працівника;

- розробити форми кооперації праці;

- визначити робочі місця;

- вказати методи виконання роботи.

Наукова організація праці передбачає систематичне впровадження досягнень науки і передового досвіду та дозволяє найкращим чином поєднувати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці.

Економічні, психофізіологічні і соціальні завдання НОП тісно пов'язані між собою. Впровадження наукової організації праці дає найкращий результат тільки тоді, коли її застосування має комплексний характер по всьому підприємству загалом. Основними завданнями наукової організації праці є:

- підвищення продуктивності праці, зростання освітнього і культурного рівня працівників, використання в організації праці наукових досягнень і передового досвіду;

- поліпшення умов праці;

- всебічний облік і контроль за мірою праці, матеріальне стимулювання працівників;

- правильний підбір кадрів, виховання відповідальності, дисципліна праці;

- розвиток творчої активності робітників, залучення їх до роботи в області НОУП.

Практичне застосування методів НОУП на торговельному підприємстві сприяє:

- зростанню товарообігу;

- зниженню витрат праці, витрат обігу;

- підвищенню продуктивності праці працівників;

- поліпшенню і оздоровленню умов праці;

- підвищенню змістовності і привабливості праці в торгівлі;

- скороченню витрат часу покупців на придбання товарів.

2. Наукові основи НОУП

Соціально-економічні основи НОУП опираються на закони й категорії, що передбачають економію часу в результаті праці, забезпечення раціональних умов праці й побуту.

Техніко-економічні основи НОТ передбачають впровадження новітньої техніки й технологій.

Правові основи передбачають сукупність законів, правових норм і правил, що регулюють питання праці. До них належать: Конституція України, Кодекс законів про працю, різні санітарні норми й правила, стандарти з безпеки праці.

Психофізіологічні основи базуються на тому, що будь-який захід щодо НОУП повинен оцінюватися з погляду того, який вплив він робить на організм людини, якою мірою сприяє збереженню її здоров'я, підвищенню життєдіяльності. Для цього необхідно мати уявлення про психофізіологічні аспекти трудових процесів. До таких аспектів слід віднести: фізіологію праці, психологію, санітарію й гігієну праці, ергономіку.

Організувати працю - це процес, поперед усього, розділити її, раціонально розставити людей і закріпити за окремими виконавцями організаційну роботу.

Основні напрямки.

Зміст поняття наукової організації включає ряд елементів, які за спрямованістю можна об'єднати в наступні групи:

a) Поділ і кооперація праці;

b) Всебічний розвиток особистості й створення сприятливого психологічного клімату в трудовому колективі;

c) Створення умов для високопродуктивної й змістовної праці кожного виконавця;

d) Забезпечення комфортних умов праці й безпеки;

e) Створення оптимальних умов для прояву творчої ініціативи працівників як в галузі досягнення економії робочого часу, так і в розв'язанні психофізіологічних і соціальних питань.

Нормування праці є не елементом, а основою її наукової організації, що передбачає вирішення наступних питань:

1. Визначення необхідної чисельності й професійно-кваліфікованої структури трудового колективу, здійснення раціонального розміщення працюючих.

2. Забезпечення правильного розділу й кооперації праці.

3. Створення умов для творчої, високовиробничої роботи.

4. Усунення втрат і нераціональних витрат робочого часу, а також скорочення витрат життєвої енергії на опір несприятливим умовам виробничого середовища (високої температури, шум і т.д.)

Класифікація посад УП у колективі подана на рис.2.1

Рис. 2.1 - Класифікація посад УП у колективі

Стосовно до праці керівників, фахівців і ін. службовців у складі колективів наукової праці варто вважати таку організацію їхньої праці, що ґрунтується на використанні досягнень науки й передового досвіду, прогресивних форм господарювання, застосування технічних засобів дозволяє щонайкраще встановлювати й удосконалювати взаємодію працівників між собою.

Термін «менеджер» вживається до широкої категорії співробітників:

ü Керівники груп;

ü Начальники лабораторій, відділів, функціональних служб;

ü Керівники виробничих підрозділів;

ü Адміністратори різного рівня, які координують діяльність різних підрозділів;

ü Керівники підприємств, фірм.

Менеджер - це фахівець, який професійно займається управлінською діяльністю в конкретній області функціонування.

В управлінні підприємства можуть бути виділені три види розумової праці:

§ Евристичний;

§ Адміністративний;

§ Оперативний.

Евристична праця - це праця керівників і фахівців у найбільш повній мірі відображає природу творчої розумової діяльності, її психофізіологічну сутність.

a) За функціональним призначенням евристична праця характеризується як праця з дослідження і розробки різних питань. Вона полягає в розробці перспективних і поточних планів діяльності, аналізі їхнього виконання, визначенні напрямків удосконалення технологічних процесів, форм організації і виробництва праці й керування. Результатом цієї діяльності є виробіток й прийняття рішень, спрямованих на постановку цілей, визначення шляхів і методів їхнього здійснення.

b) За змістом евристична праця складається з двох видів операцій: аналітичних і конструктивних.

Аналітичні операції полягають в одержанні й сприйнятті необхідної інформації: розгляд і вивчення різних документів і літературних джерел; проведення усних бесід, опитувань, спостережень; виклад результатів, аналіз у відповідних документах (довідках, доповідях, аналітичних оглядах) постановка або уточнення діагнозу існуючого положення

Адміністративна праця (праця керівників, а також інших працівників, на яких крім виконавських функцій покладені функції керівництва) – це специфічний вид розумової праці, функціональним призначенням якої є безпосереднє керування діями й поведінкою людей у процесі їхньої трудової діяльності. Функціональне призначення адміністративної праці визначає її характерні риси, властиві діяльності командира-начальника й педагога-вихователя у процесі спілкування з підлеглими. Безпосереднім результатом цієї праці є цілеспрямована діяльність окремих учасників праці.

Процес адміністративної праці складається з виконання наступних організаційно-адміністративних операцій: а) службово-комунікаційних (передача й прийом усної інформації шляхом телефонних розмов, обходу робочих місць, прийому співробітників і відвідувачів); б) розпорядницьких (доведення рішень до виконавців шляхом віддачі усних розпоряджень, письмових наказів, вказівок, установлення завдань виконавцям або затвердження, складання ними особистих планів роботи, усного інструктажу в процесі виконання завдань і доручень, складання й затвердження письмових інструкцій); в) координаційних (взаємне зв'язування роботи підрозділів і служб шляхом проведення нарад і засідань, складання плану-графіка виконання роботи із вказівкою виконавців і строків); г) контрольно-оцінних (контроль виконання наказів, рішень, нарад, планів, завдань, доручень, оцінка роботи колективів, підрозділів і виконавців, заохочення й стягнення).

Оперативна праця – це праця технічних виконавців з виконання стереотипних (постійно повторюваних) операцій детермінованого характеру, необхідних для інформаційного забезпечення процесів виробництва праці й керування. Особливість цієї праці полягає в тому, що в ній найбільш прості елементи розумової роботи сполучаються (в часі) з діями, що вимагають деяких фізичних зусиль.

За змістом оперативну працю можна характеризувати як інформаційно-аналітичну роботу, що включає наступні види операцій: а) документаційні (письмова робота, оформлення документів, їхнє копіювання, розмноження, транспортування, зберігання, прийом і видача, обробка кореспонденції); б) первинно-рахункові й облікові (облік матеріалів, заготівель, деталей, поштової продукції, реєстрація й контроль часу, табельний облік, облік роботи й простоїв обладнання, та ін.); в) комунікаціно-техничні (сприйняття, перетворення, кодування й декодування інформації, звукова й оптична сигналізація, передача візуальних сприйманих повідомлень, введення інформації в ЕОМ та ін. технічні засоби); г) обчислювальні й формально-логічні (математичні дії, інженерні й економічні розрахунки, і ін.).

Під впливом НТП використання нових методів і засобів праці, вдосконалювання форм організації й керування розширюються творчі можливості керівників, фахівців, їхня праця стає більш змістовною, здобуває в певній мері науковий характер.

Сутність і завдання НОУП керівників і фахівців.

Науковою варто вважати стосовно до праці керівників, фахівців і ін. службовців таку організацію праці, що ґрунтується на використанні досягнень науки, прогресивних форм господарювання, застосування технічних засобів і дозволяє найкраще встановлювати й постійно вдосконалювати взаємодію службовців між собою й працівниками, а також використовуваними технічними засобами в процесі керування й інженерно-технічного забезпечення виробництва, створюючи умови для ефективної праці службовців, для поліпшення результатів діяльності всього колективу.

НОУП службовців включає науковообґрунтовані вирішення наступних питань:

Ø Розподіл праці службовців;

Ø Підбір і розміщення, забезпечення кваліфікаційного рівня працівників відповідно до посадових обов'язків;

Ø Організація процесу діяльності службовців у складі колективу по управлінню або по інженерно-технічному забезпеченню;

Ø Організація й оснащення робочих місць службовців;

Ø Створення сприятливих умов праці службовців;

Ø Нормування праці службовців;

Ø Оцінка індивідуальної й колективної праці службовців;

Ø Стимулювання праці службовців.

Зміст НОУП службовців визначає й склад взаємозалежних завдань і напрямків роботи в цій області.

Науковообгрунтовані вирішення завдань поділу праці службовців полягають в найбільш доцільному розмежуванні посадових обов'язків працівників і функцій структурних підрозділів, що забезпечує ефективну взаємодію їх у процесі керування колективом. Для цього використовуються міжгалузеві й галузеві рекомендації, стандарти підприємства.

Завдання підбору й розміщення службовців вимагає всебічного вивчення ділових, політичних і особистих якостей кожного працівника.

Організація праці службовців полягає в проектуванні й впровадженні раціональних систем і методів виконання покладених на них функцій. Ці завдання тісно пов'язані зі створенням прогресивної технології керування у формі відповідних процедур. Основною вимогою раціональної організації й оснащення робочих місць службовців є використання типових рішень з компонуванню робочих місць як у цілому, так і по окремих їхніх елементах стосовно кожної організації робочого місця службовця - комплексне забезпечення його всім необхідним для виконання покладених посадових обов'язків

Поряд із загальними заходами, спрямованими на створення сприятливих умов праці всім працівникам, установлюються специфічні санітарно-гігієнічні й фізіологічні, етичні й соціально-психологічні вимоги й норми.

- основні напрямки роботи з наукової організації праці.

- основні напрямки роботи з підвищення ефективності управління трудовим колективом

Рис.2.2 - Основні напрямки роботи з НОУП службовців і підвищенню ефективності управління ПК

Вирішення завдання нормування праці службовців полягає в забезпеченні можливості науково обґрунтованого підходу до визначення необхідної чисельності цих працівників і необхідних витрат часу на виконання роботи.

Із цією метою використовують міжгалузеві, галузеві й місцеві нормативні матеріали: нормативи чисельності службовців, норми обслуговування й числа підлеглих (керованості), норми часу на окремі види робіт, нормативи трудомісткості виконання функцій управління.

Оцінка індивідуальної праці ґрунтується на визначенні обсягу, повноти якості своєчасності й виконання покладених на них посадових зобов'язань, включаючи разові доручення й завдання.

Завдання стимулювання праці службовців вирішується на основі розробки й введення систем матеріального й морального заохочення ефективної роботи, як окремих працівників, так і колективів, структурних підрозділів шляхом раціонального використання наявних для цих фондів оплати праці або фондів зарплати й преміювання.

Всі напрямки роботи з наукової організації праці службовців тісно пов'язані між собою, а також з іншими напрямками ефективності керування колективом.

Склад функцій керування колективом є основою визначення змісту праці службовців, побудови й удосконалення оргструктури.

Вирішення проблем розподілу праці робить розвиток самоврядування працівників вирішується у взаємозв'язку розподілу праці й із заходами щодо соціального розвитку колективу.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте сутність наукової організації праці на сучасному етапі.

2. Охарактеризуйте завдання наукової організації праці,

3. Висвітліть основні принципи наукової організації праці.

4. Визначте і охарактеризуйте напрямки наукової організації праці.

5. Розкрийте зміст планування раціональної організації праці менеджера.

3. Розподіл і кооперація управлінської праці. Розпорядницька робота

Раціональна організація управлінської праці вимагає відповідних форм її розподілу і кооперації.

Розподіл управлінської праці - це об’єктивний процес відокремлення її видів у самостійні сфери трудової діяльності різних груп управлінських працівників.

У табл.3.1 наведено основні види розподілу управлінської праці на підприємствах. Провідне місце серед них займає функціональний розподіл, оскільки він визначає появу інших видів. Разом вони можуть виступати базою для класифікації працівників, які займаються управлінською працею. Розподіл праці передбачає її кооперацію. Кооперація праці являє собою об’єднання, взаємодію групи працівників у процесі спільного виконання взаємозв’язаних трудових процесів.

Таблиця 3.1 - Види розподілу управлінської праці у підприємствах

Вид	Сутність
Функціональний	Процес виділення функцій, об’єктивно необхідних для ефективного управління організацією, виконання яких закріплюється за певними працівниками або підрозділами апарату управління
Ієрархічний	Розподіл робіт за функціями, рівнями ієрархії управління; закріплення їх за певними управлінськими працівниками і підрозділами і формування на цій основі їхніх повноважень
Технологічний	Диференціація процесу управління на операції зі збору, передання, збереження і перетворення інформації, що виконуються певними категоріями управлінських працівників і технологічних спеціалізованих підрозділів
Професійний	Диференціація управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки
Кваліфікаційний	Розподіл робіт відповідно до кваліфікації, стажу роботи та особистих здібностей управлінських працівників
Посадовий	Розподіл управлінських працівників відповідно до їх компетенції

Оскільки кооперація виступає матеріальною основою об’єднання людей в спільному трудовому процесі, особливу актуальність має аналіз теоретичних аспектів її розвитку, що вимагає як переусвідомлення спадщини і уроків минулого, так і узагальнення змін, що відбуваються в економіці і в суспільстві загалом. Виникає необхідність осмислення нових підходів до кооперації, яка об’єднує людей в колективи за принципом не примусу, а добровільності.

В організації існують дві внутрішні форми розподілу праці. Перша - це розподіл праці на компоненти, що становлять частини загальної діяльності, тобто горизонтальний розподіл праці. Вертикальна форма розподілу праці відокремлює роботу з координування дій від самих дій.

Діяльність з координування роботи інших людей і складає управління. Вертикальний розподіл управлінської праці здійснюється за наступними напрямками:

1. загальне керівництво - розробка і реалізація головних, перспективних напрямків діяльності організації;

2. технологічне керівництво - розробка і впровадження прогресивних технологій. Це раціоналізація виробничих процесів на основі впровадження сучасних методів управління, комплексної механізації і автоматизації виробництва;

3. економічне керівництво - стратегічне і тактичне планування, аналіз економічної діяльності організації і забезпечення її рентабельної роботи;

4. оперативне управління - складання і доведення до робочих груп і окремих виконавців оперативних планів, розставлення виконавців по робочих місцях, їх інструктування, організація систематичного контролю;

5. управління персоналом - підбір, розстановка і розвиток трудових ресурсів організації.

Розподіл і кооперація праці на підприємстві обумовлюють відокремлення функцій, які виконуються працівниками. Виділяють наступні групи функцій:

· локальні функції: реалізуються у межах підрозділу, є обслуговуючими по відношенню до інших видів функцій і, як правило, відображені тільки у посадових інструкціях (наприклад, розробка прейскуранту цін);

· наскрізні: відображені у положеннях про структурні підрозділи і пов’язані з виконанням спільних робіт кількома підрозділами (наприклад, робота з інвентаризації товарно-матеріальних цінностей: беруть участь працівники бухгалтерії, відділу організації торгівлі, комерційного відділу, відділу цін);

· кінцеві - функції, виконання яких пов’язано з досягненням певного результату в діяльності організації в цілому.

Цей результат відображає зовнішні контакти організації (наприклад, розробка бізнес-плану, на основі якого будуть залучатися банківські кредити; розробка службового листа постачальнику і т.п.). За роллю в процесі управління управлінських працівників поділяють на:

· керівників;

· фахівців;

· службовців (технічних виконавців).

Керівник - це працівник, який очолює організацію, наділений необхідними повноваженнями для прийняття рішень і несе всю повноту відповідальності за результати роботи очолюваного ним колективу. Керівники організують підготовку управлінських рішень, приймають управлінські рішення і контролюють їхнє виконання. Праця керівника є самою складною і відповідальною у системі управління організацією.

Фахівці - це працівники, які виконують функції управління, наприклад економісти, бухгалтери, фахівці з управління персоналом, по зв’язках із громадськістю, з маркетингу, юристи. Вони аналізують інформацію і готують варіанти рішень для керівників відповідно до їх наказів і розпоряджень, техніко-технологічних нормативів, організаційних регламентів, кваліфікаційних вимог. У їхній діяльності переважають логічні операції, що не виключають творчості.

Технічні виконавці - це працівники, які обслуговують діяльність фахівців і керівників, наприклад секретарі, друкарки, архіваріуси, оператори. Вони виконують інформаційно-технічні операції, звільняючи керівників і фахівців від цієї рутинної роботи і забезпечуючи їх необхідною інформацією. У їхній діяльності використовуються стандартні процедури й операції, тому вона в більшій мірі підлягає нормуванню, ніж інші категорії.

Керівник розподіляє функції, як правило, тільки між безпосередньо підлеглими йому особами. Так, керівникові підприємства безпосередньо підпорядковуються:

· його заступники за об’єктами і напрямками діяльності;

· керівники ряду підрозділів;

· окремі працівники (референти, секретарі, помічники та ін.);

· керівники неформальних підрозділів, що створюються на період розв’язання певного завдання, розробки проекту тощо;

· голови комісій, що створюються керівником.

До складу загального керівництва входять керівник і його заступники. Розподіл компетенції між членами загального керівництва здійснюється на основі функціонально-структурного підходу. Він полягає у тому, що кожний заступник директора, підпорядкований директору, при виконанні функцій загального керівництва одночасно є вищестоящим керівником щодо безпосередньо підпорядкованих йому структурних підрозділів.

Керівники підприємств, які прогресивно думають і діють, прагнуть до більш повної передачі функцій заступникам. Отже, кожний заступник несе персональну відповідальність за певну діяльність, яку під його керівництвом здійснюють ті або інші підрозділи.

Дата добавления: 2014-01-07