Історична наука про проблему походження українського народу

Таким чином, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен. Всі вони залишили свій слід в історії країни, маючи в давнину власні самоназви та свої (довші чи коротші) історії, на різних етапах впливаючи на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди, стаючи його частинами.

Що ж стосується походження власне українського народу, то стосовно цього в історичній літературі існує кілька точок зору. Головною проблемою тут є визначення часу, коли можна казати про існування українців, як окремої етнічної спільноти, а також питання про те, які народи приймали участь в їхньому етногенезі. Слід також додати, що об’єктивному розв’язанню проблеми походження українського народу заважала й заважає надмірна політизація цього питання.

В Російській імперії, практичного до самого кінця її існування, офіційною та пануючою була точка зору про існування єдиного «русского народа», об’єднаного спільністю походження, віри, мови, культури. В принципі не заперечувалося існування в цьому етносі окремих частин (великоросів, малоросів, білорусів), але за ними визнавалися лише діалектичні та етнографічні особливості. Цю точку зору підтримувала і більшість російських істориків. Тут, зокрема, можна згадати теорію відомого російського історика першої половини XIX ст. М. П. Погодіна. Згідно з нею слов’янське населення Середньої Наддніпрянщині після монголо-татарської навали XIII ст. (особливо після розгрому Києва) стало масово покидати південні території Київської Русі і масово переселятися на північ, де і склало основу великоруської народності. Та ж частина слов’янського населення, яка залишилася на півдні стала згодом називатися малоросами або українцями. Щоправда, при цьому можна відзначити деяких російських істориків - головним чином представників демократичного табору (В. О. Ключевський та ін.), які не заперечували існування окремої української нації, підкреслюючи при цьому спільність походження росіян та українців.

В протилежність цьому, наприкінці ХІХ - на початку XX ст. виникає автохтонна теорія М. С. Грушевського. Відповідно до неї, починаючи з епохи бронзи, особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя зароджується праслов’янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях. На його основі в першій половині І-го тис. н.е. формується антське племінне об’єднання. Антів, як вже зазначалося вище, М. С. Грушевський вважав предками українського народу. Доповнена і модифікована у зв’язку з новими (особливо археологічними) матеріалами, накопиченими майже за 100 років від часу її створення, теорія М.С.Грушевського є зараз однією з провідних в сучасній українській історичній науці.

За радянських часів пануючою була так звана теорія «єдиної давньоруської народності». Згідно з цією теорією, протягом другої половини І-го тис. н.е. на базі східнослов’янських племен формується єдина давньоруська народність, яка склала основний масив населення Київської Русі. Після розпаду Київської Русі на окремі частини в період феодальної роздрібненості, монголо-татарської навали, та особливо після того, як ці частини опинилися у складі різних східноєвропейських держав відбувається і процес розпаду давньоруської народності. Протягом ХІV-ХV ст. на її основі формуються три сучасних східнослов’янських народи - росіяни, українці і білоруси. Слід зазначити, що ця теорія залишається, з деякими змінами і доповненнями, провідною і в сучасній російській історичній науці. З певними застереженнями та зауваженнями її підтримує і частина сучасних українських істориків (академік П. Толочко та ін.).При цьому робиться наголос на тому, що не варто перебільшувати етнокультурної єдності давньоруської народності, оскільки місцеві розбіжності в побуті, звичаях, мовних діалектах, фольклорі в часи її існування (ІХ-ХШ ст.) так і не були подолані. Вживається іноді й інша термінологія, наприклад, східнослов’янська етнокультурна спільність замість давньоруської народності тощо.

В цілому ж говорячи про проблему етнічних українців, не потрібно її «опускати» в глибину тисячоліть, удревнювати - там народу, який би іменував себе так, нема. Наші предки мали свої самоназви, і всі вони справили свій вплив на формування духовної й матеріальної скарбниці українського народу, котрий вийшов на історичну арену дещо пізніше - вже в середньовічні часи.

Дата добавления: 2014-01-07