Західно-Українська Народна Республіка

У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом.

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УНРада оголосила об’єднання західноукраїнських земель в одне ціле - Українську державу.

З національною Радою співпрацював Військовий комітет, створений у вересні 1918 р. офіцерами-українцями австрійської армії та представниками українських січових стрільців.

Вирішальними кроками на шляху західних українців до відтворення державності стали події листопада 1918р.:

- 1 листопада - з ініціативи Військового комітету у Львові відбувся виступ
солдатів-українців, активно підтриманий населенням міста;

- 2 листопада - австрійський намісник передав владу УНРаді. У своєму
зверненні до населення вона проголосила про створення національної держави на
українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну
реформу, створити національну армію, запровадити робітниче законодавство,
соціальне забезпечення.

- 9 листопада - сформовано західноукраїнський уряд, який очолив Кость
Левицький, а згодом - Сидір Голубович.

- 13 листопада - УНРада прийняла Тимчасовий основний закон, яким
затвердила державну самостійність Західно-Української Народної Республіки
(ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину).
У Законі зазначалося, що влада в державі належить народу. Визначалися герб і
прапор (золотий лев на синьому тлі) нової держави.

Авторитет нової влади серед населення був беззаперечний. Уряд дотримувався поміркованого ліберально-демократичного спрямування, прагнув демократичних реформ зі збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Створювалася система народної освіти. Утверджувалася державність української мови. При цьому, національні меншини дістали широкі права, їх представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Формувалася місцева адміністрація, правоохоронні органи. Президентом республіки було обрано Є.Петрушевича.

Із самого початку ЗУНР опинилася у надзвичайно складних політичних та міжнародних умовах. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному переустрої Європи зробили ставку саме на Польщу, прагнули створити з неї «санітарний кордон для боротьби проти більшовизму».

Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії. З цією метою уряд ЗУНР приступив до організації регулярної Галицької армії -УГА. До весни 1919 р. вона нараховувала понад 100 тис. чоловік. Проте Польща збільшувала свої сили значно швидше. У ніч з 19 на 20 листопада під польським тиском війська ЗУНР залишили Львів. Державний секретаріат (уряд) переїхав спочатку до Тернополя, а потім - до Станіслава.

Сподівання українців на безсторонність і справедливість країн Антанти, її підтримку в справедливому задоволенні прагнень українства Галичини, бажання припинити кровопролитний конфлікт з поляками були важливим чинником відходу українських військ із Львова і ряду інших міст. Але ці надії виявилися марними. Польща не збиралася відмовлятися від своїх претензій на Галичину, польські війська вели себе брутально. Якщо українську владу у Львові було встановлено без жодного пострілу, то прихід польських військ супроводжувався кровопролиттям, бандитизмом, погромами.

Керівництво ЗУНР та УНР прагнули здійснити віковічну мрію українців про об’єднання своїх земель. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки ЗУНР і УНР (зараз 22 січня відзначається як День соборності України). Це рішення було ухвалено 23 січня 1919 р. Трудовим конгресом України. Назву ЗУНР було замінено на «Західну область Української Народної Республіки» (ЗОУНР), якій забезпечувалася територіальна автономія. Передбачалося скликання Установчих зборів єдиної держави.

Але Акт Злуки реалізовано не було - як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни, Є. Петрушевич 4 грудня денонсував Акт Злуки.

У липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам’янець-Подільського, а в листопаді емігрував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорія і об’єдналася з армією УНР.

Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки. 15 березня 1923 р. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про приналежність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.

Дата добавления: 2014-01-07