Лекція 1. Поняття, предмет, система та джерела

Конспекти лекцій

конституційного права зарубіжних країн (2 год.)

1. Предмет, метод і система державного права зарубіжних країн.
2. Конституційне чи державне право: до проблеми наукового визначення.
3. Суб’єкти державно-правових відносин.
4. Джерела конституційного права.

1. Предмет, метод і система державного права зарубіжних країн.

Державне право в правознавстві розглядається у трьох аспектах:

1) як галузь права конкретних держав;

2) як юридична наука;

3) як навчальна дисципліна.

Як галузь права це система внутрішньо погоджених юридичних норм, що містяться в конституціях, законах, декретах президента тощо і регулюють певну групу суспільних відносин (насамперед основ устрою суспільства та держави, правового становища особи).

Предметом науки державного права зарубіжних країн є державне право конкретних країн. Тому галузі права яка б називалася “Державне право зарубіжних країн”, не існує.

Як навчальна дисципліна це предмет викладання у вищій школі.

В.М. Шаповал пропонує наступне визначення предмету науки державного права зарубіжних країн:

Державне право конкретної країни – це сукупність юридичних норм, які закріплюють певні засади економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організацію і компетенцію найголовніших ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи взаємовідносин держави та особи.

Державне право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо пов’язані зі здійсненням державної влади.

Система галузі державного права відбиває внутрішню структуру його предмета.

Важливим елементом структури державного права є його інститути.

З позиції системного підходу можна виділити три різновиди конституційно-правових інститутів:

а) загальні (це складні нормативні формування найчастіше комплексного характеру. До них насамперед належить інститут начал організації і діяльності державного механізму; інститут територіальної організації держави (він включає такі головні інститути, як політико-територіальний устрій, адміністративно-територіальний устрій і власне державна територія); інститут конституційного статусу особи (включає такі головні інститути, як громадянство та основні права і свободи особи);

б) головні, що звичайно входять до складу загальних;

в)початкові, які, як правило, включають кілька правових норм. Усі вони різняться ступенем узагальнення. Власне це три рівні систематизації конституційно-правових норм.

Суттєвим елементом системи державного права є його норми. Конституційно-правова норма – це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоноване державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов – примусом.

За функціональною направленістю конституційно-правові норми можна класифікувати як установчі, регулятивні чи охоронні.

За природою предмета регулювання конституційно-правові норми можна поділити на матеріальні і процесуальні.

2. Конституційне чи державне право: до проблеми наукового визначення.

Терміни “конституційне право” і “державне право” часто вважаються синонімами. Науковці це обґрунтовують тим, що коло регульованих відповідною галуззю права суспільних відносин у країнах, де вживається той або інший із зазначених термінів, приблизно однакове.

Інші вчені доводять відмінність між конституційним і державним правом. Зокрема, німецький конституціоналіст К. Хессе вважає, що оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також основи устрою недержавного життя (шлюб, власність тощо), остільки “конституційне” право більш містке, ніж “державне” право, що за смислом і змістом означає лише право держави. З іншого боку, “конституційне” право обмежене порівняно з “державним” у тому плані, що “державне” включає, наприклад, адміністративне та процесуальне право.

3. Суб’єкти державно-правових відносин.Це потенційні носії прав і обов’язків, передбачених нормами галузі.

Суб’єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є.

Основу правоздатності державних органів становить визначена суверенною державною владою їхня юридично закріплена компетенція. І тому вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну правоздатність таких суб’єктів, як члени (суб’єкти) федерації, автономні й адміністративно-територіальні одиниці.

Серед суб’єктів державного права слід відзначити фізичних осіб.

Особливий характер має конституційна правосуб’єктність депутатів представницьких органів.

Політичні партії. В окремих країнах – інші громадські об’єднання, зокрема профспілки.

Дії й акти суб’єктів можуть створювати підстави для виникнення і припинення конституційно-правових відносин, а також до конституційно-правової відповідальності.

Виконання норм галузі державного права забезпечується практично усіма існуючими формами юридичної відповідальності. Зокрема, порушення окремих норм конституційного права може призвести до кримінальної відповідальності і застосування відповідних санкцій.

4. Джерела конституційного права.

До формалізованих джерел державного права належать:

- конституції

- різновиди законів

- окремі акти глави держави й уряду

- парламентські регламенти

- судові прецеденти.

Неформалізовані джерела:

- конституційні звичаї

- конституційні угоди.

Головним джерелом конституційного права є конституція. Майже в усіх країнах світу це єдиний нормативний акт вищої юридичної сили (іноді кілька таких актів), що регламентує окремі сторони економічної і політичної організації суспільства, встановлює засади державного ладу і визначає основи правового статусу особи.

Найбільш поширеними є два значення терміна “конституція”. Перше значення – це юридична конституція як основний закон, наділений вищою силою щодо інших правових форм.

Поняття формальної конституції охоплює не тільки юридичні конституції як основні закони, а й так звані неписані конституції, які вищої сили не мають.

Фактична конституція – це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою.

Важливим джерелом державного права, крім конституції, виступають конституційні закони.

Державно-правові договори.

Органічні закони. Вони звичайно приймаються для уточнення або доповнення положень конституції на основі так званих бланкетних норм останньої.

Референдарні закони

Звичайні закони. Це закони про вибори, громадянство, про організацію та діяльність окремих органів державної влади або їхніх структурних елементів, про надзвичайний стан тощо.

Статути автономій.

Парламентські регламенти (статути).

Акти глави держави та уряду.

Судові прецеденти.

Юридичні звичаї.

Конституційні угоди.

Акти органів конституційного контролю.

Декларації.

Рішення органів місцевого самоврядування.

Акти окупаційного права.

Міжнародні договори.

Внутрішньодержавні договори.

Доктринальне джерело.

Тексти релігійного характеру.

Дата добавления: 2014-01-07