Аналіз предметної сфери соціальної роботи/соціальної педагогіки

Термін “соціальна робота” прийнятий у всьому світі і означає вияв гуманного становлення людини до людини.
Порівняльний аналіз визначень поняття “соціальна робота”, які зустрічаються у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, свідчить про відсутність узагальненого його розуміння. Єдине, в чому збігаються точки зору різних авторів — це визнання соціальної роботи як різновиду діяльності. Більшість їх вважають, що це повинна бути “професійна”, “практична” діяльність. В інших характеристиках цієї діяльності, зокрема в головних, таких як мета, суб´єкт, об´єкт соціальної роботи, підходи різняться.
Представники однієї групи науковців переконані, що метою соціальної роботи є оптимізація здійснення суб´єктивної ролі людей у всіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення і діяльності особистості, сім´ї, соціальних та інших груп і спільнот в суспільстві. При цьому здійснюється “керування обставинами”, “організація цих обставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект”. Як бачимо, у наведених визначеннях соціальна робота має оптимізувати обставини здійснення суб´єктивної ролі людей у всіх сферах діяльності, тобто створювати необхідні умови для освоєння і здійснення соціальних ролей у суспільстві. На наш погляд, у такому занадто широкому розумінні соціальна робота багато в чому перебирає на себе функції таких соціальних інститутів суспільства, як освіта, виховання, культура, політика, сім´я тощо, які мають створювати умови для успішної соціалізації індивідів у всіх сферах суспільства.
Представників другої групи науковців об´єднує розуміння соціальної роботи як своєрідного “інституту допомоги в тій чи іншій сфері”. Соціальна робота покликана допомагати у вирішенні “проблем, що відображають суспільне чи індивідуальне неблагополуччя”, надавати допомогу “в реалізації соціальних прав громадян і компенсації фізичних, психічних, інтелектуальних, соціальних та інших недоліків, що заважають їх повноцінному функціонуванню. У наведених визначеннях, хоч і неявно, відчувається “присутність” процесу соціалізації. Негаразди і труднощі в тій чи іншій сфері суспільства, що заважають успішній соціалізації (а вона — запорука успішного функціонування) мають бути усунені за допомогою соціальної роботи.
Розуміння соціальної роботи як допомоги поширене і серед зарубіжних дослідників. Так, австрійська академія соціальної роботи пропонує розглядати соціальну роботу як специфічну форму допомоги з боку суспільства у вирішенні соціальних потреб і конфліктів, викликаних індивідуальними або соціальними причинами, розв´язати які люди самі не в змозі.
Найбільш широко серед дослідників соціальної роботи представлене розуміння її сутності у визначенні, яке пропонує Національна асоціація соціальних працівників США. Соціальна робота, за їх розумінням, — це професійна діяльність з надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відродження їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих соціальних умов для досягнення цих цілей.
Більшість провідних спеціалістів різних країн світу виступають сьогодні за уточнення поняття «соціальна робота» — в тому розумінні, що забезпечення гарантованої соціальної допомоги людині, задоволення її мінімальних потреб і благодійна допомога тим, хто знаходиться за межею бідності — це не соціальна робота. Це невірне визначення. Соціальна робота повинна полягати в тому, щоб навчити клієнтів активно долучатися до процесу вирішення своїх проблем; саме в цьому полягає основна функція соціальної роботи як професійного виду діяльності. Отже, мова йде про активізацію власних зусиль у скрутних життєвих ситуаціях. Дослідник М.Фірсов розширює розуміння суті соціальної роботи, включаючи в неї як допомогу, так і взаємодопомогу в системі соціокультурних і психосоціальних взаємодій і відносин різних суб´єктів.
Як бачимо, орієнтація допомоги на здійснення, посилення та відродження соціальних функцій індивіда чи групи виступає сутнісною характеристикою соціальної роботи практично в більшості її визначень у літературі: в такому контексті соціальна робота перебирає на себе функцію допомоги у здійсненні процесу соціалізації, який саме і націлений на підготовку людини до реалізації нею соціальних функцій у широкому діапазоні різноманітних сфер соціального життя.
Як свідчить матеріал попередніх лекцій, соціальна робота виникла ще в біблійні часи як благодійність, релігійний обов´язок віруючого, як система гуманітарних послуг нужденним. Однак лише у минулому столітті ця робота визнана у всьому світі як професія, що потребує спеціальної підготовки. Соціальна робота відрізняється від філантропії, благочинності, меценатства та подібних видів діяльності своєю орієнтацією не лише на допомогу людині в розв´язанні повсякденних проблем, але й на навчання її, при необхідності, подолати труднощі, розвиток у неї уміння і навичок самоорганізації. Світовий досвід засвідчує ефективність цієї допомоги, яка надається не розрізненими одинаками, а могутніми професійними об´єднаннями різних типів, що підтримуються державою і громадськістю. На Заході поступово формувалася думка про те, що допомога людям, які вибилися з життєвої колії або через об´єктивні причини не можуть увійти в неї (інваліди, престарілі, одинокі, безробітні, бідні та інші соціальні аутсайдери), – це показник культури і цивілізованості суспільства.
У соціальній роботі як професійній діяльності виділяють три рівні: макрорівень – соціальна політика; мезорівень – соціальні програми регіонального, місцевого рівня і за місцем проживання; мікрорівень – соціальна робота з клієнтом [Колков В.В. Методологические аспекты формирования теории работы // Работник социальной службы. 1997. № 1(1) С.15]. Існують й інші підходи до виділення предметної сфери соціальної діяльності. Наприклад, якщо за основу взяти сфери соціальної практики, то в такому випадку можна виокремити соціальну роботу у сфері освіти, охорони здоров’я, дозвілля і т.п. Поширеним підходом є також виділення спеціалізацій соціальної роботи за характеристикою соціально-психологічних особливостей клієнтів: соціальна робота з молоддю, соціальна робота з сім’єю, соціальна робота з важкими підлітками чи іншими категоріями населення. У всіх цих видах соціальної роботи здійснюється конкретизація (наприклад, оптимізація механізмів соціального функціонування індивіда, профілактика і корекція поведінки окремих осіб або груп), що відображено у відповідних посадових інструкціях спеціалістів.
До основних професійних завдань соціальної роботи на макрорівні російський дослідник Є.І.Холостова відносить:
• ціленаправлений вплив на формування і реалізацію соціально-економічної політики на всіх рівнях – від місцевого до державного – з метою забезпечення соціально здорового середовища життєвого існування і життєвої діяльності людини і створення системи підтримки людей, які опинилися у скрутній ситуації;
• аналіз впливу змін, які відбуваються в соціальному розвитку суспільства чи окремого регіону, на соціальне становище різних груп населення;
• забезпечення взаємодії державних, громадських і благодійних установ у сфері соціального захисту громадян;
• розробка поряд з державними критеріями додаткових (місцевих) показників і критеріїв надання соціальної допомоги населенню [Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е. И. Холостовой. – М., 1998, с.16].
Соціальна робота на макрорівні реалізується через систему закладів і організацій соціальної роботи у їх вертикальних і горизонтальних зрізах, яку очолює Міністерство праці і соціальної політики України. Найбільш загальним критерієм ефективності соціальної роботи на макрорівні можна вважати стабілізацію негативних тенденцій у соціальному здоров’ї суспільства і його поступове поліпшення. Причому принциповою умовою ефективного впливу соціальних служб на вирішення проблем соціального здоров’я суспільства є парадигма їх діяльнісного статусу. У зв’язку з цим у процесі підготовки спеціалістів для роботи на макрорівні вагоме значення має визнання домінуючої ідеології організації соціальної роботи: або активне втручання в соціальне середовище з метою раннього виявлення проблем і реалізації профілактичних заходів на всіх рівнях соціальної роботи, або пасивна констатація явищ, фактів і очікування винятково добровільного, не стимульованого соціальною службою, звертання клієнтів [Шардлоу С. Навыки социальной работы // Что такое социальная работа. – Амстердам – Киев, 1996, с.9]. У зарубіжній практиці макрорівень соціальної роботи відображає напрями соціального адміністрування і планування, а підготовка спеціалістів здійснюється в магістратурі або в рамках так званих „просунутих” освітніх програм.
На мезорівні соціальна робота відображає специфіку об’єктів її діяльності, конкретних соціальних груп і направлена на профілактику важких життєвих ситуацій, реабілітацію і адаптацію окремих людей чи груп до нових незвичних умов життєдіяльності. Мета соціальної роботи на даному рівні зводиться до:
• створення спеціалізованих соціальних служб для різних груп населення для вирішення їх типових соціальних і особистісних проблем;
• організації комплексних служб підтримки найбільш соціально незахищених (вразливих) груп населення;
• розробки технологій роботи з різними проблемними групами, допомоги їм у процесах соціальної адаптації, реадаптації і реабілітації і отримання відчутних соціальних послуг;
• розробка комплексних соціальних програм з вирішення соціальних проблем конкретної групи населення і т. п. [Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы развития. – М., 1997, с.17].
Мікрорівень соціальної роботи – це та ж сфера практичної психосоціальної діяльності, але в більшій мірі представлена індивідуальною роботою з клієнтами.
Соціальна робота на цьому рівні направлена на вирішення наступних професійних завдань:
• надання допомоги окремій людині, яка опинилася у важкій життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації або використання інших видів соціальних послуг;
• актуалізація потенціалу самодопомоги людей, що опинилися у складній життєвій ситуації, активізація потенціалу власних сил і можливостей конкретної людини;
• здійснення профілактичної роботи з попередження виникнення факторів, які негативно впливають на життєдіяльність особистості і т.п. [Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы развития. – М., 1997, с. 74) ].
Діяльність спеціалістів даного рівня базується на принципах співпраці і розуміння, відкритості і конфіденційності, своєчасної соціальної допомоги і підтримки, пріоритетності профілактики психосоціальних проблем, визнання цінності особистості клієнта і значущості його проблем. У зв’язку з цим важливого значення набуває оволодіння етикою соціальної роботи як основи професійної діяльності, яка представляє собою „сукупність принципів і правил спілкування і поведінки, моральних норм і приписів, які регулюють відносини між працівниками соціальних служб і клієнтами, між самими соціальними працівниками, а також між соціальними працівниками і службовцями державних і недержавних управлінських структур” [Российская энциклопедия социальной работы. В 2 т. – М., 1997,Т.2; с.381].
Діяльність працівників соціальних служб, незалежно від спеціалізації регламентується принципами, які складають інваріантний професійний зміст. Основними з них є:
• активний характер соціальної роботи, зорієнтованої на збереження чи створення умов, які дозволяють залучати до роботи самих клієнтів як суб’єктів дії;
• цільовий характер соціальної роботи, що проявляється у формуванні принципів і положень, правових норм, які забезпечують соціальний захист різних груп населення, у здійсненні заходів з підтримки належних умов існування з врахуванням індивідуальних потреб людей;
• превентивний характер соціальної роботи, який передбачає здійснення профілактичних заходів з попередження девіантної поведінки [Топчий Л.В.Проблемы профессионального мастерства специалистов по социальной работе // Работник социальной службы. 1997. №1/1 ].
Цілком очевидно, що у нашій країні в ситуації економічної кризи і відсутності додаткової матеріальної підтримки соціальних програм, основний акцент зроблено на індивідуальну соціальну роботу і власне до неї необхідно готувати спеціалістів, які повинні вміти активізувати потенціал самодопомоги кожної конкретної людини.
Як уже відмічалось у попередніх параграфах, соціальна робота є універсальним видом діяльності. Вона вимагає від спеціаліста знань у найрізноманітніших сферах і, що ще важливіше, умінь використовувати їх на практиці. У зв’язку з відсутністю державного стандарту із соціальної роботи ми можемо навести лише орієнтовний перелік різноманітних професійних обов’язків соціального працівника.
Професійна діяльність соціального працівника характеризується трьома основними підходами при вирішенні проблеми:
1. Виховний – роль учителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник в таких випадках дає поради, навчає навичкам правильної поведінки, встановлює зворотній зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання;
2. Фасилітативний – роль помічника, прихильника або посередника при подоланні труднощів чи проблем. Соціальний працівник інтерпретує поведінку клієнта, пояснює ситуацію, яка склалася, пропонує і обговорює план подальших дій клієнта, допомагає віднайти внутрішні ресурси.
3. Адвокативний – роль адвоката від імені конкретного клієнта або групи клієнтів, а також помічника тих людей, які спроможні самостійно захищати свої права. Такого роду діяльність включає в себе допомогу окремим людям у висуненні аргументів, підборі документальних і законодавчих матеріалів.
Аналізуючи сфери діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона, обумовлюється його спеціалізацією. Сьогодні соціальні працівники спеціалізуються більше ніж по 20 напрямках. У відповідності з спеціалізацією можна виділити групи соціальних працівників, зайнятих переважно управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб і органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові і соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною профілактичною роботою і т.д.
Аналізуючи сутність, сфери діяльності і функції соціальної роботи і соціальної педагогіки в Україні необхідно зауважити, що це питання не є до кінця вирішеним як в теоретичному так і на законодавчому рівнях. Особливо це стосується трактування сутності понять “соціальна робота” і “соціальна педагогіка”, розмежування можливих сфер їх професійної діяльності, категорій клієнтів, специфіки послуг, сутності підготовки фахівців, відмінностей спеціалізацій, особливостей післядипломного навчання.
Тому у нашій країні часто звучить запитання: а чи доцільно взагалі розмежовувати поняття “соціальна робота” і “соціальна педагогіка”, адже в багатьох країнах світу такий поділ відсутній. В останнє десятиріччя в Україні спостерігається тенденція до об’єднання спеціалістів у галузі соціальної роботи. У 1992 р. з метою консолідації зусиль у становленні й розвитку соціальної педагогіки і соціальної роботи в Україні створена Асоціація соціальних педагогів і соціальних працівників. Спробуємо уяснити це питання при аналізі зарубіжного досвіду організації соціальної та соціально-педагогічної роботи.

Дата добавления: 2014-01-07