Архітектурна професія

Перш ніж детально розглянути питання роботи архітектора – випускника відповідних учбових закладів і відповідної підготовки (бакалавр, спеціаліст, магістр) напевно варто коротко розглянути а що таке архітектурна професія. Очевидно такий курс може бути самостійним предметом «Введення в професію», але основні положення будуть сформовані нижче.

Професія – відокремлений комплекс дій і відповідних знань, що вимагає відповідної освіти чи кваліфікації, які особа може виконувати постійно, та які становлять засоби для її утримання. (ВІкпедія).

Аналіз археологічних матеріалів переконує в тому, що архітектура як відносно спеціалізоване вміння бере початок ще в дописьменні часи. Однак становлення професії – органічний елемент загального процесу еволюції культурі і тому говорити про архітектуру до того, як ідея професії закріпилась в якості культурної норми, важко.

В Древньому царстві Єгипту, як відмічають спеціалісти, людей яких ми називаємо зодчими нема. Є люди що виконували роботи по плануванню гробниць – це «начальник рисувальників», «управитель робіт» «писець» Головний будівничий – фараон. Майстерність передавалась від вчителя до учня бо отримання посади залежало від канцелярії фараона. Достатньо бюрократична централізована система, відсутність вільного ринку праці.

В Месапотамії інша соціальна дійсність: тут розвинуті товарно-грошові відношення, є зародковий ринок праці, нема тотальної бюрократизації. Це справедливо і для діяльності архітектора-будівельника. Цікаво побачити одну с статей (228-233) знаменитого Кодексу Хаммурапі: «Якщо будівельник побудував будинок людині і завершив його, (то) за один сар будинку він (домовласник) повинен дати йому в подарунок 2 сикля срібла1… Якщо він загубив майно, то все,що він загубив, він повинен відшкодувати і так як будинок, що він побудував, він не зробив міцно і той завалився, він повинен його відбудувати». Однак як і в Єгипті. при будівництві великих об’єктів в ролі зодчого ми зустрічаємо царя. В деяких матеріалах можна зустріти згадування про зодчого, але як майстра здатного будувати за взірцем і задуму царя.

І все ж таки лише греко - римська античність дає нам вперше уявлення про архітектора як носія знань та вміння, які міняються з часом достатньо радикально, але в кожний момент визначаються досить чітко. Однак, питання компетенції архітектора не має чіткої відповіді на протязі античної історії. Якщо при будівництві важливих споруд між владою і архітектором могли встановлюватись прямі особисті відношення (Перикл – Фідій, Іктін), то це зовсім не правило. Звично функцію посередника між архітектором і владою виконували особливі чиновники: агораноми і астиноми в Греції, еділи і цензори в Римі. Це виборні особи, що несли повну відповідальність за збереження старих і будівництво нових споруд. Вони представляли проектну програму на затвердження, тоді як архітектор опинявся в ролі виготовлення «технічної документації» і головне, виконавця робіт. Знання про цю діяльність досить неповні і навіть важко сказати, чи архітектура могла забезпечити майстру засоби до існування в повній мірі, як наприклад, лікарю. Складується враження, що архітектор і в II сторіччі н.е. достатньо рідке заняття. Нема сумніву в тому, що функції архітектора вміє виконувати військовий інженер, що входив в склад штабу кожного з трьох десятків легіонів. Однак складається враження що для елліністичних держав та Риму що є один Головний архітектор, довірена особа владики, є головні архітектори міст чи постійних таборів (каструм) легіонів. Є декілька помічників Головного архітектора і деяке число професіоналів, що обслуговують приватного замовника і які вирішують досить скромні задачі.

На протязі всієї античності і раннього середньовіччя архітектура – це все ж не професія. а заняття. Різниця тут не якості діяльності, не в її забезпеченні вмінням або спеціальними знаннями. Це все є. Справа в відсутності постійного попиту в тому об’ємі, який би забезпечував доцільність безперервного відтворення вміння, безперервної передачі знання в рамках професійного цеху.

В раннє середньовіччя в мініатюрах, що дійшли до нас і текстах згадуються майстри-каменярі, які будували храми по римським взірцям. Професії ще нема, але професіоналізм не зник. Але саме в цей час укріплення професіоналізму з’являється на цьому шляху потужна перепона – цехова структура ремесел. Цех регламентував все і перешкоджав тому, щоб архітектор відчував себе кимось іншим ніж членом цеху каменярів чи теслярів. Хоча і тут відбувався процес розшарування професії – заняття фортифікацією, будівництво соборів і ратуш. З’явились посади при дворі чи церкві або посади міського архітектора. При цьому архітектор залишався в цеху. Одним з перших архітекторів, які прориваються в нормальну будівельну практику став Філіппо Брунелескі, що запропонував на конкурс технічне вирішення спорудження куполу храму Санта Марія деля Фльоре. «Новий» професіоналізм заявляється, в першу чергу там, де потрібний експерт по вирішенню нових задач – технічних або стилістичних. Якщо попередній професіоналізм є сукупна характеристика цеха або ложі, то новий – характеризує діяльність індивідуального творця. В XVI сторіччі формується кінцеву ідею архітектури як індивідуальної майстерності з певною стилістичною системою і зведенням будівельних правил.

Створення першої Академії (1562) у Флоренції стало новим кроком по утвердженню архітектури як професії. До кінця XVIII сторіччя число академій в Європі перевалило за 100. З цього часу зміст професії «архітектор» визначено досить чітко. Архітектура – це те, чому навчають в архітектурному класі академії. Основним завданням академій стало формування мислення і свідомості, формування розуму та почуттів, формування смаку як художника (архітектора), так і мецената.

В 1834 р. Королівський інститут британських архітекторів відокремлюється від створеного в 1918 р. Інституту цивільних інженерів, що знаменує собою практично розділ роботи архітектора та конструктора-інженера. У архітектора з’явився конкурент, який міг використати альбоми взірців декору і створювати певні об’єкти. Друга сторона конфлікту в професії – академії втрачають монополію «представництва» професії, створюються різні архітектурні товариства. Відбувається повернення до майстерень поза Академією, до навчанню в практиці. Виникають «персональні академії» Ф.Л. Райта (Тейлезинське братство), В.Гропіуса (Баухауз), майстерні Ле Корбузьє або Міс Ван дер Рое.

Сьогоднішня ситуація досить невизначена, щоб її оцінити нема необхідної дистанції. Скрізь архітектура означає тепер не стільки професію, скільки тип освіти. Це стандартизований набір знань, уміння, що підготовлює спеціаліста широкого профілю, дійсні заняття якого визначаються його місцем в організації сфери проектування і будівництва. Повсюди мова йде про підготовку спеціаліста, здатного розробляти проектну документацію для будівництва.

Розглянемо сфери діяльності архітектора в сучасному суспільстві.

Дата добавления: 2014-01-07