Лекція 1. Національна економіка: загальне та особливе

1. Предмет і задачі вивчення національної економіки
2. Функції національної економіки як науки
3. Національна економіка як система взаємодіючих економічних механізмів
4. Ознаки та моделі розвитку національних економік
5. Еволюція розвитку національної економічної системи
6. Глобалізація та її наслідки для розвитку національних економік

Рекомендована література:

1. Національна економіка: Підручник./ За ред.проф., к.е.н. П.В. Круша. – К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. – 416 с.

2. Національна економіка: Навч. посібник. – Львів: „Магнолія 2006”, 2008. – 464 с.

1. Предмет і задачі вивчення національної економіки

(Слайд 2) Як наукова дисциплiна нацiональна eкономікa становить собою комплексне систематизоване вчення про закономiрностi становлення та функцiонування гoсподарськоi системи суспiльства, а також теоретичнi та методологiчнi пiдходи щодо розробки державної полiтики з питань подальшоro розвитку нацiональної roсподарськї системи.

(Слайд 3)Предметом вивчення дисциплiни "нацiональна економіка" е вся сукупнicть продуктивних сил, економiчних вiдносин, соцiокультурних, полiтичних, морально-етичних традицiй i цiнностей ведення господарської дiяльностi, що встановились у певнiй державi i впливаютъ на особливостi економiчного розвитку.

(Слайд 4) Як явище соцiально-економiчної реалъностi національна економіка - це едина економiчна система суспiльства, в якiй поеднанi умови та фактори виробництва, його результати, сукупнiсть економiчних агентiв i економiчних вiдносин та механiзми гoсподарювання, що у своїй взаемодiї формують единий господарський механiзм нацiї.

(Слайд 5) Національна економіка – це система законів і закономірностей, які регулюють процеси та взаємозв’язки в складній господарській системі держави.

(Слайд 6) Суб’єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава. Всі вони вступають між собою в певні економічні відносини, що набувають форми вертикальних і горизонтальних зв’язків. Будь-яий суб’єкт національної економіки є економічно відособленим, а отже,носієм економічного інтересу, якому підпорядковується його діяльність. Водночас діяльність всіх економічних суб’єктів у національній економіці повинна підпорядковуватись загальнодержавним інтересам національної безпеки.

Об’єкти національної економіки – є різноманітні природно-господарські та соцекономічні процеси та явища, що відбуваються в ній.

Нацiональна економiка як цiле, едина система складається не одразу, а поступово - у процесi еволюцiї вcix складових життедiяльностi певної спiльноти людей. Так, нацiональна економiка не виникає на найнижчих щаблях розвитку людського суспiльства (стадо, piд, плем'я, народнiсть), а лише на cтaдiї йогo оформлення як Haцiї.

(Слайд 7)Нацiя - це iсторично сформована спiльнiсть людей, що характеризується наявнicтю наступних системоутворюючих ознак:

. наявнicть спiлъної територiї проживання та життедiяльностi - принцип територiальної цiлiсностi;

. спiльний координацiйний центр, що, як правило, мае форму державнoї iнституцiї;

. спiльнiсть економiчного життя (единий внутрiшнiй ринок, грошова та податкова системи, принципи roсподарювання, зв' язки мiж базовими економiчними iнститутами, економiчне законодавство тощо);

. спільність психологічного складу, що проявляється у спільності культури, ментальностi,загальноприйнятих цiнностях i традицiяx, мови;

. cуверенітет як верховенство держави на власнiй територiї у вирiшеннi внутрiшнiх питань розвитку та йоro незалежнiсть у сферi мiжнародних вiдносин;

. нацiональна cвідомість та iдеологiя.

1. Функції національної економіки як науки

Нацiональна eкoнoмiкa України є цiлiсним органiзмом. Вона об'єднує взаемопов'язану систему галузей, видiв виробництв i територiальних комплексiв. У цiй системi органiчно взаемодiють галузi виробницrва (промисловicть, сiльське господарство, будiвницrво, транспорт, зв'язок тощо) i сфери послуг (ocвітa, охорона здоров'я, культура). Природно, що спiввiдношення зазначених сфер i галузей, тобто структура нацiональної економiки, рiвень розвитку, ефективнiсть функцiонування мають значнi вiдмiнноcтi в рiзних кpaїнax. Чим розширенiша eкoнoмiкa держави, тим досконалiша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного подiлy працi, тим вищi економiчна i соцiальна ефективність виробництва та piвень життя населення. Водночас розвиток нацiональної економiки мае гарантуваги екологiчну безпеку населенню.

Вивчення нацiональної економiки дае можливiсть розглядаги всю систему roсподарювання України як едине цiле. Здiйснення макроекономiчного аналiзу сучасних явищ та процесiв, що вiдбуваютьсяв нацiональнiй економiцi є пiдгрунтям для побудови перспективних моделей стратегiчного розвитку економiки в Україні. Як сфера наукового пiзнання, нацiональна eкoнoмiкa виконує такi функцiї:

(Слайд 8) 1. Теоретuко-пiзнавальна (гносеологiчна).

сугь iї у пiзнаннi економiчних явищ та процесiв з метою обrpунтування нових тенденцiй та моделей у розвитку нацiональноi eкoнoмiки.

2. Виховна та свiтоглядна.

суть полягає у вихованнi нацiональної cвідомостi населення, пiдвищення рiвня нацiональної економiчної кулыури та aдeквaтнoгo до цього економічного світогляду.

3. Практuчна (прuкладна).

Суть цiєї функцiї полягає в розробцi практичних рекомендацiй на основi здiйснення аналiзу та оцiнки рiзних фiнансових, господарських та органiзацiйно-управлiнських явищ у нацiональнiй економiцi. Це дає можливiсть пiдвищувати якiсть економiчних та управлiнських рiшень.

4. Прогностuчна.

cyrь її полягає в оцiнцi сучасної економiчної кон'юнктури та передбаченнi стратегiчного розвитку рiзних ceктopiв та сфер нaцioнальної економiки, виходячи з критерiїв екзогенногo та ендогенного характеру.

1. Національна економіка як система взаємодіючих економічних механізмів

Нацiональна економіка - органiзацiйно-економiчна система взаемопов'язаних сфер господарської дiяльностi людей, якiй властива технологiчна та територiально-галузева пропорцiйнiсть, обмежена державними кордонами.

В основi нацiональної економiки є полiтичний та економічний cуверенітет, тобто верховенство державної влади щодо прийняття полiтичних i економiчних рiшень.

(Слайд9)Для національної економіки характерні такі особливостi:

1. Власна структура господарства. ця структура господарства повинна вiдповiдати вимогам нацiональноI безпеки, щоб у випадку екстремальної ситуацiї забезпечити безпеку населенню i самiй eкономiцi.

2. Автономнiсть прийняття вcix економiчних рiшень у вiдповiднocтi до концепцiй розвитку нацiональної економiки.

3. Зовнiшньоекономiчна полiтика, яка спрямована на пiдтримку власних господарюючих суб'єктiв. З проголошенням незалежностi Україна почала здiйснювaти самостiйну зовнiшньоекономiчну полiтику згiдно iз Законом УРСР вiд 03.08.1990 р. "Про економiчну самостiйнiсть УРСР".

Для виникнення i розвитку нацiональної економiки необхiднi такі передумови:

1) поглиблення суспiльного подiлу працi, який сприяє виникненню якiсно нових галузей спецiалiзацiї;

2) формування системи державного регулювання економiкою, яка повинна забезпечити пропорцiйнiсть розвитку, а також пiдтримку пiдприємницьких структур;

3) iнституцiйна система держави.

Дуже важливим чинником ефективної нацiональної економiки є формування громадянського суспiльства. У цьому контекстi можна виокремити блоки iнституцiй:

1) державно-полiтичний блок - це блок, який вирiшує питання державотворення, монiторинrу за виконанням законiв України, норм, законодавчих aктів;

2) соцiально-економiчний блок передбачає вирiшення проблем матерiально-технологiчної бази, духовної та соцiальної бази для розвитку нацiональної економiки;

3) блок екологiчної безпеки передбачає вирiшення питань, пов'язаних з виконанням екологiчного законодавства держави та екологiчноI безпеки населення;

4) Конституцiя України - основний закон розвитку національної економiки (ст. 1, СТ. 2, СТ. 75 Конституцiї України).

Щоб нацiональна eкономікa тривалий час стабiльно розвивалася необхiднi перш за все сприятливе ринкове середовище та ефективна система державного регулювання національної економікu, яка подiляється на дві великі сфери:

1) галузi, якi виробляють товари;

2) галузi, якi надають послуги.

До першої належать: промисловiсть, сiльське господарство,

лiсове господарство i будiвництво.

До другої сфери належать: транспорт, зв'язок, торгiвля, iнформацiйно-обчислювальне обслуговування, загальна комерцiйна дiяльнiсть iз забезпечення функцiй ринку. Сюди входить також охорона здоров'я, соцiальне забезпечення, oсвітa, культура та мистецтво, наука, державне управлiння та iншi галузi.

Особливостi галузевої структури нацiональної економiки залежать вiд територiального подiлу працi, природних i трудових pecypciв, iсторичного розвитку господарства країни.

У нацiональнiй економiцi видiляють фiзичну eкономiкy та грошову.

Основним завдання вивчення нацiональної економiки є вивчення основних економiчних, соцiальних та екологiчних факторiв та сил, якi формують стiйкий рiвень зростання та сталого розвитку національної економiки.

Держава здiйснює економiчну полiтику для забезпечення високого рiвня розвитку нацiональної економiки. для цього потрiбнi такi передумови:

1) поглиблення територiалыюго суспiльного подiлу працi, який сприяє розвитку нових галузей i ceктopiв економiки;

2) формування систем и державного регулювання економiки, яка повинна забезпечувати розвиток нових галузей, якi вiдповiдають iнновацiйнiй моделi;

3) створения сприятливого iнституцiйного середовища для розвитку пiдприеємницької дiяльностi.

(Слайд 10) Критерiями ефективного функціонування національної економікu

1) piвень економiчного зростання, який визначається не тiльки на основi кiлькiсних, але i якiсних параметрiв;

2)рiвепь безробiття;

3) piвень економiчного добробуту кожного громадянина i вiдсутність поляризацiї мiж сукупним попитом багатих i бiдних (наявнiсть середнього класу);

4) piвeнь iнфляцiї;

5) piвень екологiчного та соцiального добробутy.

До речi, сьогоднi piвень доходу на душу населення в Україні становить - 600$, в Польщi -1,5 тис. $, в Нiмеччинi - 2,5 тис. $, в Болгарiї -1,5 тис. $, в країнах Балтики ~ 1,5 тис.$.

6) ефективнiсть виробничої сфери в системi національної економiки;

7) дeтінiзацiя нaцiональної економiки (шляхом формування ефективного правового поля); жорстке регyлювання; покращения економiчного середовища (оподаткування, державне датування, питання диференцiацiї тощо); органiзацiйно-управлiнського середовища..

Нацiональна економіка розвивається на основi iнституцiй, якi пiдтримують формування громадянського суспiльства. інститyцiї громадянського суспiльства можна подiлити на такi блоки:

~ державно-полiтичнi;

~ соціально-економічні;

~ iстumyції екологічної безпеки.

1. Ознаки та моделі розвитку національних економік

Вихідним поняттям для аналiзу сучасних моделей нацiональних економік е дефiнiцiя "економiчна система суспiльства". Економiчна система суспiльства та модель нацiональної економiки спiввiдносяться як загальне i специфiчне.

Деякi вченi ототожнюють цi поняття, визначаючи економiчну систему як форму органiзацiї нацiональної економiки, її господарський механiзм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи i методи ефективного використання обмежених (рiдкicних) виробничих pecypciв. Проте, аналiз сутнicних рис дефiнiцiї "економiчна система", її складових, структури та форм прояву свiдчить, що економiчна система може вiдображати тенденцii розвитку як окремих економік, так i ix груп, цивілізації в цілому.

Економiчна система - поняття, що вiдбиває закономiрностi розвитку людського суспiльства загалом та окремих нацiй на певному piвнi соцiально-економiчних вiдносин, що у ньому склались з урахуванням найбiльш загальних для них характеристик. Це свого роду теоретична модель, яка вiдображає найбiльш загальнi закономiрностi еволюцiї економiчної пiдсистеми людського суспiльства чи окремих груп суспiльств, окремих суспiльств. Основні елементи економiчної системи: продуктивнi сили, технiко-економiчнi вiдносини, соцiально-економiчнi вiдносини (вiдносини власностi), органiзацiйно-економiчнi вiдносини, господарський механiзм у найбiльш загальному виглядi їx прояву у певний момент розвитку людського суспільства.

(Слайд 11)Модель нацiональної економіки - вiдображає тенденцiї розвитку окремих господарських систем з урахуванням як загальноекономiчних особливостей розвитку суспiльства (економiчна система), так i специфiчних, притаманних лише данiй господарськiй системi на певному етапi її еволюцii. Дана дефiнiцiя визначає, як проявляються загальнi закономiрностi розвитку економiчної складової суспiльства в окремо взятих господарських системах певного суспiльства. (Слайд 12)Основі елементи нацiональної економіки: продуктивнi сили, технiко-економiчнi вiдносини, соціально-економiчнi вiдносини (вiдносини власностi), органiзацiйно-економiчнi вiдносини, господарський механiзм, економiчний потенцiал, особливостi державного устрою, традицiї, менталiтет, культура суспiльства у їx динамiцi, розвитку з урахуванням найбiльш загальних закономiрностей розвитку економiчних систем та ix переломлення (змiна, еволюцiя, доповнення новими ознаками тощо) в окремих суспiльствах.

Економiчнi системи суспiльства мають кiлька класифiкацiй. Наведемо приклади найбiльш вживаних.

(Слайд 13) 1. За типом власностi на засоби виробництва (формацiйний пiдхiд):

· Первiснообщинний лад - економiчна система первiсної общини базувалась на спiльнiй власностi. Засоби працi були спiльною власнiстю, а вироблений продукт розподiлявся в iнтepecax вcieї общини в цiлому. Найбiльшу долю отримували вождi, мисливцi, воїни. мiж вciмa iншими членами общини продукт розподiлявся порiвну. Через дану економiчну систему пройшли yci суспiльнi утворення, проте з рiзною тривалiстю часового лагу.

· Рабовласницький лад - рабство означало перехiд до приватної власностi в її абсолютнiй формi. Власнicтю рабовласника є не тiльки земля, засоби виробництва, але i сама людина, яка на нього працює. Раб немає ciм'ї, будинку, господарства. Biн -рiч серед речей. Дана система булла притаманна не всім суспiльним утворенням. Так у Грецiї, Китаї, Римi рабовласницький лад вiдрiзнявся за своею суттю - у Грецiї система рабовласницького ладу, наприклад, була демократичнiшою, нiж у Китаї. Деякi народи оминули стадiю рабовласницького ладу, наприклад, слов' янськi народи вiд стадії первiсного суспiльства перейшли до феодалiзму.

· Феодалiзм - феодалiзм розвинув приватну власнiсть в абсолютнiй формi i в той же час послабив її абсолютний характер. Працiвник виступає як суб'єкт i як об'єкт власностi. Як суб'єкт власностi Biн має певний надiл, сiльськогосподарський реманент тощо. Як об'єкт власностi працiвник змушений вiдпрацьовувати на свого господаря повиннiсть (наприклад, вiдробiтковий оброк, та (або) грошовий оброк). За даного типу суспiльно-економiчної формацiї людина-працiвник так само зберiгає найнижчестановище у cтpyктypi засобiв виробництва. Як i рабовласницький устрiй був притаманний не вciм суспiльствам i мав свої вiдмiнностi (крiпосництво було відміненo у европейських кpaїнax ранiше, нiж у слов' ян).

· Капiталiзм - за капiталiстичного господарювання, щоб органiзувати виробництво матерiальних благ, власник засобiв виробництва повинен купити робочу силу (фiзичнi i розумовi здiбностi особи), а не Людину. Отже, здiйснюється купiвля-продаж робочоi: сили (наймання на роботу) i починається капiталiстичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринковi вiдносини, бартер замiнюється товарно-грошовим обмiном. Капiталiзм в європейських країнах поширювався рiзними темпами, iнодi розрив в розвитковi капiталiстичної системи господарювання мiж країнами рiвнявся сотнями pоків.

· Соціалiзм - концепцiя ідеального суспiльства: безкласове суспiльство, усуспiльнена власнicть на засоби виробництва та результати працi, рiвний розподiл нацiонального багатства, вiдсутнiсть антагонiстичностi у взаємовiдносинах продуктивних сил i виробничих вiдносин, Biдмовa вiд послуг вартостi, всебiчний розвиток продуктивних сил суспiльства. Спроба побудувати подiбний устрiй була у рядi країн Європи та Азiї.

(Слайд 14) 2. За структурно-управлiнськuм аспектом розвитку економіки економiчна система розглядається як соцiально створений механiзм для прийняття економiчних рiшень у вcix сферах суспiльного виробництва: власне виробництвi, обмiнi, споживаннi i розподiлi. Тобто економiчнi системи розрiзняються за структурою господарського механiзму: ринкова економіка, неринкова економіка.

3. Iнституцiональний напрям розглядає розвиток економiчних систем та окремих типiв нацiональних економік як комплекс економічних вiдносин мiж господарськими одиницями та економiчними агентами, що розвиваються пiд впливом економiчних, полiтичних, соцiальних, екологiчних, культурних, географiчних та iнших iнституцiональних i природно-соцiальних чинникiв.

4. За ступенем iндустрiально-економiчного розвитку розрiзняють доiндустрiальне, iндустрiальне та постiндустрiальне суспiльство (iнформацiйне, знаннєве). Специфiку кожного з них визначає рiвень тexнікo-економiчних вiдносин, провiдний сектор в економiцi та загальний рiвень розвитку продуктивних сил суспiльства. Це так званi технократичнi концепцiї розвитку суспiльства.

(Слайд 15) 5. Залежно вiд розвитку людської цивiлiзації (цивiлiзацiйний niдхід) розрiзняють такi стадiї розвитку економiчних систем:

1 група - доiндустрiальну (традицiйну) цивiлiзацiю, iндустрiальну цивiлiзацiю, постiндустрiальну (постекономiчну) цивiлiзацiю;

2 група - традицiйну (патрiархальну чи авторитарну) цивiлiзацiю, лiберальну та демократичну цивiлiзацiї;

3 група - постiйний пошук шляхiв формування єдиної: світової цивілізації.

Найбiльшого розповсюдження набула класифiкацiя економiчних систем та типiв нацiональних економік за рiвнем розвитку соцiально-економiчних вiдносин та способом координації та управлiння економiчною дiяльнiстю, оскiльки саме данi аспекти економiчного буття визначають i характеризують рiвень розвитку продуктивних сил суспiльства та взаємозв'язки в економiцi.

(Слайд 16)За дaнuм кpumepiєм визначають такі типи економiчних систем:

• " Чиста" ринкова економікa (вiльний ринок, саморегульована економікa, "чистий" капiталiзм, епоха вiльної конкуренцiї) - приватна власнiсть на фактори виробництва; самокоординацiї економiчної дiяльностi на основi дiї загальних об' єктивних закономiрностей розвитку (економiчний порядок); максимальне невтручання держави в економiчнi взаємовiдносини; свобода пiдприємництва i вибору дiяльностi (принцип демократії та економiчної свободи вибору); спiльна мета для ycix суб'єктiв господарювання -,отримання максимального прибутку дiючи на свiй страхi і ризик; вiльнi входи та виходи з ринку за рахунок дiї вільної (чистої або досконалої) конкуренцiї забезпечується панування споживачiв над виробниками, тобто виробляється тiльки те, що купується; цiновий механiзм є основним координацiйним механiзмом врегулювання економічних вiдносин (економiчний порядок); ринок для вcix його учасникiв є "чорним ящиком", він невiдомий, i yci суб'єкти змушенi об'єктивно пiдкорятись його законам; розпорошена економiчна та ринкова влада;одинична планомiрнiсть економiчної дiяльностi (на piвнi окремих пiдпримств).

· Командна економік a (командно-адмiнicтративна, соцiалiстична, планова система господарювання) - одержавлена суспiльна власнiсть на фактори виробництва i результати працi; панування централiзованого планування i розподiлу економiчних pecypciв та колективне прийняття господарських рiшень шляхом тотальної централізації планування економiчної дiяльностi; придушення механiзмiв ринкового саморегулювання (вiльної конкуренції, цiноутворення, розподiлу та обмiну); вiдсутнiсть ринкової системи стимулювання i мотивацiї виробникiв та працiвникiв; державний контроль над yciмa сферами суспiльної життедiяльностi; панування єдиної iдеологiї розвитку i виключення принципiв функцiонування iнших економiчних систем (закрита економiчна система); панування виробника над споживачем (на ринках при такiй системi купується тiльки те, що виробляється, вибору у споживача немає). Така модель економiчної системи була втiлена в СРСР i Kpaїнax соціалістичної спiвдружностi та зберiгалась до початку ринкового реформування цих економік.

· Традицiйна економікa - панування приватної власностi; низький piвень економiчного i соцiального розвитку суспiльства; багатоукладність економiки з переважанням сировинної складової залежний (колонiальний) характер соцiально-економiчного розвитку; переважання традицiйного (звичаєвого) права у координацiї економiчних вiдносин; технiчний прогрес рiзко обмежений; демографiчнi кризи (зазвичай темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва); низький piвeнь розвитку науки та освiти; низька продуктивнiсть працi за рахунок застарiлих способiв управлiння та технологiчного застарiвання; великий державний борг; виключно висока роль держави i силових структур в економiцi i полiтицi. Така економiчна система й до цъого часу icнyє близько у 100 кpaїнax cвiтy. країни традиційної системи є постачальниками сиро вини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукцiї i є повнiстю залежними вiд зовнiшнiх джерел фiнансування.

· 3мiшанi системи (Принципи "змiшаної економiки" розробляли А.Вагнер, с.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та iншi) - на мiкроекономiчному piвнi вiдносини регулюються переважно ринковими способами та алътернативними до них позаринковими методами (корпоративна координацiя); а на макроекономiчному piвнi синтезованою системою державного та корпоративного управлiння i регулювання господарських процесiв; плюралiзм форм власностi; переплетення, взаемопроникнення i взаемодоповнення колективного, приватного i державногогосподарств, а також взаемний перехiд одного типу господарства в iнший; соцiальна орieнтацiя економiки, пiдвищення на її основi життевого рiвня людей; визнання людини та її здiбностей головною цiннiстю i продуктивною силою; їх формування визначається переходом вiд однiєї системи господарювання до iншої (перехiдний перiод). Демократична форма управлiння спроможна забезпечити економiчнi, полiтичнi та духовнi гapaнтії для найбiльш повної реалiзацiї можливостей кожної людини.

Змiшаними є вci сучаснi економiки - як розвинених держав, так i кpaїн з трасформацiйною економiкою i навіть слаборозвинених держав. Проте вci змiшанi економiки окремих кpaїн (моделi нацiональних економік) мають свої специфiчнi риси.

Так, країни колишнъого СРСР розпочали економiчне реформування з метою побудови соцiально-орieнтованої ринкової економiки з переважанням принципiв ринку над державним втручанням в економікy. Темпи та наслiдки цих трансформацiй, їх цiлi та механiзми впровадження були icтотно рiзними, в резулътатi чого частина країн змогла бiльш швидко адаптувати власнi господарськi системи до умов cвітового ринку, а iншi частина все ще перебуває на перших сходинках цих реформ.

Пiвденна Корея при переходi до нових умов господарювання стала на шлях формування ринкоуої економiки з переважанням державного втру­чання в економікy та значним державним сектором економiки i одночасною розбудовою приватного малого та середнъого бiзнесу, розширила зовнiшнi контакти з iншими господарськими системами.

Китай у даному аспектi е державою, що формально базуючись на принципах комунiзму i соцiалiзму будує реальну змiшану ринкову економiкy. В економiчнiй полiтицi Китаю принципи планомiрностi i жорсткого державного контролю за економiчною дiяльнicтю органiчно поеднуються з принципами вiльного ринку. Економiчна полiтика Китаю нерозривно пов'язана з демографiчною, полiтичною, соцiальною, культурною, науковою, технологiчною та екологiчною полiтикою i постiйно прагне вiднайти баланс мiж рiвнями функцiонування нацiональної економiки. Для Китаю як i iнших азiйських країн (колишнi команднi та традицiйнi економiки) проблеми економiчного розвитку при формуваннi сучасних змiшаних систем полягають у вирiшеннi наступних проблем: подолання екстенсивного характеру економiчного зростання; пошук швидких шляхів вирiвнювання економiчних диспропорцiй, що пов' язанi з низьким стартовим piвнем розвитку; визнання активiзацiї розвитку освiти i науки рушiєм сталого економiчного зростання нацiї; подолання iдеологiї закритої економiки i перехiд до вiдкритої системи господарювання.

Сучаснi змiшанi економiки розвинених країн характеризує поняття "модель сучасних ринкових економік". До таких можна вiднести США, ЄС, Японiю, Корею та деякi iншi держави, якi у своему соцiально-економiчному розвитку рацiонально спромоглись поєднати нацiональнi особливостi ззагальноцивiлiзацiйними тенденцiями розвитку. їхнi моделi нацiональних економік можна ототожнювати з поняттям сучасної змiшаної економiки.

Необхiдно пiдкреслити також те, що жодна з названих вище основних економiчних систем фактично не icнувала i нинi не iснyє в чистому виглядi. Це пов'язано з наступними особливостями розвитку людськогосуспiльства:

спецiалiзацiя i кооперацiя господарських процесiв у свiтових масштабах;

акумуляцiя зусиль людства у вирiшеннi глобальних економiчних, соцiальних та екологiчних проблем;

Формування единого глобального iнформацiйного i наукового простору;

пошук оптимальних шляхiв координацiї обмежених pecypciв та бiльш оптимальне їx використання, пошук альтернативних джерел ресурсів;

об'ективний характер постiйних трансформацiй нацiональних господарств та пiд їx впливом світового господарства та iн.

Oстаннім часом значне коло економістів вiдзначає той факт, що бiльшicть нацiональних економік рухається у напрямку формування так званої "економiки узгоджень" (нова модель змiшаної економiки). Концепцiя"економiки узгоджень" розроблялась для кpaїн Скандинавiї на базi спецiальних економiчних дослiджень з урахуванням нацiональної специфiки цих кpaїн та загальноцивiлiзацiйних тенденцiй розвитку. ця концепцiя виходить з факту появи синергiчного ефекту вiд рацiонального поєднання ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координацiї сучасної економiки ("рацiональна змiшанiсть"), що проявляється у появi мехaнiзмiв перегoворного характеру - узгодження. Вони, надумку захiдних вчених, зможуть вирiшити проблему стабiльностi економiчних систем на мaкpopiвнi та мікpopiвнi, оптимально поєднавши цiлi суб'єктiв нацiональної економiки для досягнення спiльної кiнцевої мети функцiонування.

Отже, моделi нацiональних економік формуються з урахуванням cвітових надбань практики господарювання i враховують власнi особливостi розвитку:icторичнi, полiтичнi, демографiчнi, екологiчнi, природнi, соцiально-культурнi, психологiчнi тощо. Iхня структура є вiдображенням дiалектичної взаемодiї загального (моделi економiчних систем) та специфiчного (їx прояви в окремих кpaїнax) економiчного розвитку суспiльства.

Базовою моделлю для рiзних типiв нацiональних економік, як показує сама еволюцiя сучасної економiки, є модель змiшаної економiчної системи, що прагне найбiльш рацiонально та оптимально поєднати в единiй системi економiчних взаемовiдносин принципи ринкового саморегулювання i державного втручання в eкoнoмiку, не вiдкидаючи можливостi появи альтернатив них до них механiзмiв координацiї; а також обrpунтуватинеобхiднicть та найбiльш рацiонально використати можливостiпродуктивних сил суспiльства, традицiйних та нових засобiв виробництва з урахуванням загальних та специфiчних рис рiзних за своїми характеристиками нацiональних roсподарських систем. Модель змiшаної економiки найбiльш адекватно пояснює сучаснi тенденцiї до iнтеграцiї та глобалiзацiї, при цьому не унiфiкує oкpeмi економiки, а наближає їx до розумiння того, що людство може виробити единi принципи поступального розвитку та розв'язання спiльних соцiально-економiчних та iнших проблем у напрямку формування постiндустрiального суспiльства.

1. Еволюція розвитку національної економічної системи

Для визначения перспектив функцiонування нацiональної економiки,її ролi i мicця у системі світового господарства, умов, що забезпечують її конкурентоспроможнiсть та напрямiв пiдвищения ефективностi господарської дiяльностi, важливим є з'ясування чинникiв розвитку господарки тієї чи iншої країни.

Творцями господарської системи будь-якої країни свiтy е люди, якi проживають на її територiї, об'еднанi спiльною культурою побутування, звичаями та традицiями. Населения належить до одних з важливих рушiйних сил розвитку нацiональної економiки.

Упродовж ХХ ст. економiчнi, полiтичнi та вiйськовi подiї позначилися на демографiчному процесi в Украiнi. Зокрема, на територiї нашої країни велися Boєннi дiї пiд час Першоi" та Друго! свiтових воен, проводилася полiтика военного комунiзму, що полягала у нацiоналiзацiї вcieї землi, промислових пiдприємств, примусовiй трудовiй мобiлiзацiї, рацiонуваннi урядом продуктiв та експропрiацiї зерна у селян, були органiзованi штучнi голодомори у 1921-1922 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., насильницькi депортацiї тощо, що призвело до втрат найбiльш працездатної частини населення та не народження ним наступного поколiння Українців. Водночас необхiдно враховувати й iншi впливи, що позначилися на розвитку демопроцесу в нашiй кpaїнi у ХХ ст.

У 1990 р. в Україні налiчувалось 51,9 млн. наявного населення, з них 67,5 % проживало у мicтax, а 32,5 % - у сiльськiй мiсцевостi. За роки незалежностi в нашiй країні спостерiгається скорочення чисельностi населення, у 2006 р., згiдно з даними статистики, було близько 46,6 млн. українцiв. Цiкавим є той факт, що до 1992-1993 рр. чисельнiсть населення України збiльшувалась, що вiдбувалось за рахунок мiграцiйного приросту. У 1990 р. мiграцiйний прирiс населения становив 78,3 тис. осiб, у 1991 р. - 151,3 тис. осiб, у

1992 р. - 287,8 тис. осiб. Таку тенденцiю можна пояснити тим, що

це були першi раки незалежностi України, i люди, якi виїхали за її межi у пошуках кращої долi, поверталися на батькiвщину. Прете вiд 1993 р. чисельнiсть населения України демонструе чiткi тенденції до зменшения. За прогнозами мiжнародноi органiзацiї „Програми розвитку ООН та Iнституту економiчного прогнозувания”, якщо чисельнiсть населення i надалi буде скорочуватись, то у 2015 р. в Україні буде проживати 43,3 млн. осiб, а у 2050 р. - близько 19 млн. осiб [5, С. 231, 255]. Це призведе до того, що в Українs утвориться демографiчна нiша, яка буде заповнювшися вихiдцями з iнших густо населених i перенаселених крaїн свiтy, що загрожує замiщенням вiтчизняної культури побутування культурою iнших народностей i втрaтoю українською нацiєю своєї самоiдентифiкацiї.

В Українi вiтчизняна статистика в останнє фiксувала додатнiй коефiцiєнт природного приросту населення у 1990 р., який 'тодi становив 0,5 на 1000 осiб. Вiд 1991 р. в нашiй кpaїнi коефiцiєнт природного приросту населення мае від’ємне значення. До причин, що зумовлюють вiд'ємний природний прирiст населення можна зарахувати значну урбанiзованiсть України, погiршення екологiчної ситуацiї, що позначається на cтанi здоров'я майбутнiх батькiв i збiльшує ймовiрнiсть народження дiтей з вадами розвитку, зниження матерiального добробуту та небажання жiнок народжувати бiльш, нiж одну дитину, релiгiйний свiтогляд та збiльшення кiлькостi абортів тощо.

На розвитку нацiональної економiки позначається i тривалiсть життя населення, яка в Україні також має тенденцiю до скорочення. Тривалiсть життя чоловiкiв i жiнок в нашiй кpaїнi суттево вiдрiзняється. Якщо У 1990 р. середня тривaлiсть життя при народженнi у жiнок становила 74,91 рiк, у чоловiкiв - 65,63 року, то У 2004-2005 рр. вiдповiдно становила 73,97 i 62,23 року.

У нашій кpaїнi необxiдно створити економiчнi, соцiальнi, правовi, органiзацiйнi, виховнi та iншi умови, якi сприяли покращенню демографiчної ситуації та виведенню її з кризового стану. Одним з головних аспектiв у цьому випадку є змiцнення iнституту ciм'ї. Збагачення i збереження шлюбно-сiмейних традицiй - важлива умова подолання демографiчної кризи в Україні, бо нетривалi ciм'ї не можуть планувати вiдповiдної кiлькостi дiтей, належно їх виховувати, у ciм'ї задається вектop фiзичного i психологiчного вихования дитини, формування нацiональних i свiтових культурних цiнностей, виробляються соцiальнi орiентири[11].

До якiсних параметрiв, що характеризують населення в кpaїні та його можливостi брати участь у розбудовi нацiональноi економiки, можна зарахувати стан здоров' я. Якщо конкретна особа через хворобу втрачає здатнiсть повноцiнно виконувати свою роботу, то це зумовлює як втрати на piвні певної органiзацiї, так i на piвнi нацiональної економiки. Тому важливо визначити стан здоров'я населення України як один з головних чинникiв розвитку національної економiки.

Здоров' я населення України оцiнити доволi складно, бо з одного боку по окремих класах хвороб icнyє тенденцiя до знижения рiвня захворюваностi, а по iншим - виникає загроза епiдемii. рівень захворюваноcтi населення України на деякi види iнфекцiйних хвороб у продовж 1990-2005 рр. знижувався, що спричинювалося проведенням профiлактичних заходiв, кращою дiагностикою i вчасним виявленням захворювання, розробленням ефективнiших лiкiв i вдосконаленням лiкування.

Покращення стану здоров'я населення України є одним iз прiоритетiв державної полiтики, оскiльки фiзично i психiчно здоровi люди мають бiльше можливостей для самовдосконалення, роботи на користь своєї батькiвщини, для народження здорового потомства, що у перспекrивi створить мiцний фундамент для побудови нацiональної економiки.

Вiд найдавнiших часiв люди усвiдомлювали роль освiти в їх життi. Iсторiя залишила нам вiдомостi про книголюбство Ярослава Мудрого, про знання п'яти iноземних мов його сином Всеволодом, про писемнiсть дочки Анни, що вважалося на той час неабияким досягненням i вiдрiзняло цю жiнку вiд бiльшоcтi жiнок французькогo королiвського двору, про школу i бiблiотеку, якi дiяли при соборi Св.Софiї у Києвi, про освiтню дiяльнiсть в Острозькiй та Киево-Могилянськiй академiяx, у Львiвському та Харкiвському унiверситетах тощо. Oсвітa є одним iз суттєвих чинникiв, якi впливає на розвиток нацiональної економiки, забезпечуючи її конкурентоспроможнiсть, пiдвищуючи ефективнiсть та сприяючи розв'язанню складних проблем сьогодення[10, с. 48].

Про роль освiти В eконoмiцi України свiдчить збiльшення кiлькостi вищих навчальних закладах 111- IV piвнів акредитацiї та студентiв у них. Якщо у 1990-1991 навчальному poцi в Україні налiчувалось 149 iнститутiв, академiй та унiверситетiв, то у 2006-2007 навчальному роках- 350. Зростання кiлькостi вищих навчальних закладiв в нашiй країні вiд часу проголошення незалежноcтi свiдчить про авторитет освiти та ускладнення знань, що зумовлює збiльшення попиту в нацiональнiй економiцi на висококвалiфiкованих фaxiвцiв.

У сферi освiти держава повинна проводити виважену полiтику i здiйснювати пiдготовку кадрiв вiдповiдно до потреб нацiональної економiки. Також необхiдно звернути уваry на модернiзацiю iснуючої системи освiти в Україні та наближення її до стандартiв ЄС; оснащення учбових заклaдiв сучасною комп'ютерною технiкою та пiдключення до глобальної мережi Internet; покращення фiнансування та пiдвищення рiвня оплати працi науково-педагогiчних кадрiв; вдосконалення методики формування державного замовлення на пiдготовку фaxiвцiв тощо. Загальною тенденцiєю є формування систем и безперервної освiти, необхiдно усвiдомити, що завершення навчання у вищому навчальному закладi є лише одним з етапiв у життi людини, її дiяльнiсть повинна спрямовуватись на здобуття нових знань та примноження цiнностей нацiональної культури.

Житreдiяльнiсть людини вiдбувається у природному середовищi, що забезпечує її необхiдними засо6ами для iснування. Тому при розглядi чинникiв розвитку національної економiки потрiбно враховуваги природну компоненту.

Україна є багатою на рiзноманiтнi види природних pecypciв, якi формують основу господарського розвитку та добробуту населення. Ця рiзноманiтнiсть природних pecypciв, їх доступнiсть не раз спокушала сусiдiв, що приводило до aгресїї, плюндрування нацiонального багатства, нерацiонального використання [6, С. 61].

Земельнi ресурси Украiїни детермiнуються її територiею, загальна площа якої становить 603,7 тис. км2. Завдяки сприятливим природноклiматичним умовам землi України активно використову­ться У сiльськогосподарському господарствi вiд найдавнiших часiв i до тепер, що призвело до значної їх розораностi та погiршення якостi. Загалом, землекористування в нашiй країні ведеться на основі прийнятого у жовтнi 2001 р. Земельного кодексу.

Лісовий фонд України становить 10,8 млн. га, або 15,6 % її територiї. На душу населення припадає 0,2 га лiсу i запасу деревини 26 м3, що свiдчить про недостатнiй рiвень забезпечення лiсовими ресурсами. Джерелами прiсної води в України є рiчки, яких налiчується понад 63 тис. Найбiльшими водними артерiями нашої країни є Днiпро, Днiстер, Сiверський Донець, Пiвденний та Захiдний Буг, Дунай з притоками. Вони є головним джерелом забезпечення населення питною водою.

Надра нашоi країни мiстять багатi поклади корисних копалин. Розвiданих запасiв вугiлля вистарчить для забезпечення потреб украIнськоI економiки на найближчi двiстi pоків. Розвiданi запаси нафти i газу є недостатнiми для потреб економiки України, що зумовлює необхiднiсть їx iмпорту з iнших країн i створює загрозу для нaцiональної безпеки. Зокрема, щорiчно Україна видобуває близько 4 млн. т нафти, або 8-10 % вiд господарських потреб. Перспективи нафтовидобування в Україні пов'язанi з шельфами Азовського та Чорного мopiв. Згiдно з даними геологорозвiдки у морських акваторiях України запаси нафти становлять близько 265 млн. т, що майже вiдповiдає тим обсягам нафти, яку було вилучено з вiтчизняних надр за всю iсторiю нафтовидобування. До енергетичних pecypciB належать паливні сланці, що є цінною сировиною для теплоелектростанцiй i хiмiчної промисловостi, торф та ypaнoвi руди.

Серед рудних pecypciв найбiльшим багатством України є залiзна руда, запаси якої знаходяться у Криворiзькому, Кременчуцькому i Бiлозерському басейнах. Провiднi позицiї в свiтi наша країна займає за запасами марганцевих руд, видобуток яких ведеться на Велико-Токмацькому та Нiкопольському родовищах шахтним i вiдкритим способами. В Україні є поклади свинцю, цинку, нiкелю, титану тощо. Надра нашої країни є багатими на калiйну, магнієву та кухоннi солi, графiт, самородну cipкy, каолiни, ртуть.

У роки незалежностi в Україні розвинувся ще один напрям дiяльноcтi - золотовидобування. В Yкpaїнi відкрито родовища золота у Закарпаттi, Кiровоградськiй облacтi, у розсипному виглядi поклади цъого дорогоцiнного металу є в Карпатах i Прикарпаттi. У 1999 р. було виплавлено перший золотий злиток вагою 5,6 кг, який зберiгаєтьcя в Нaцiональному банку України. Новим для нашої крaїни є промисловий видобуток бурштину, який здiйснюється пiдприємством "Укрбурштин", а його обробка вiдбувається на ювелiрнiй фабрицi у м. Piвнe. Щедро надiлила природа Україну i покладами дорогоцiнного камiння. Волинь вiдома топазами, кварцом, яшмою, аметистом, аквамарином, у Карпатах i Криму є агати, халцедони, сердолiк, гелiотроп, у Побужжi - гранати.

Матерiально-теxнiчною базою розвитку нaцiональної економiки є фiзичний капiтал, який складається iз виготовлених благ, призначених для подальшого використання у процесi господарювання. У 2005 р. вартiсть основних засобiв в Україні становила близько 1,3 трлн. грн., що на 29,9 % бiльше рiвня 1990р. [17, С.85]. Найбiлъший обсяг основноro капiталу за вартiсним показником зосереджено в промисловостi, операцiях з нерухомiстю, здавання пiд найм та послуги юридичним особам, транспортi i зв'язку, сiльському господарствi, мисливствi та лiсовому господарствi, освіті (рис. 1.2.1).

За роки незалежностi України вiдбулися змiни у структуpi основного капiталу за формами власностi, що зумовлене процессами ринкової трансформацiї в нацiональнiй економіці. На початок 2005 р. 45,2 % основних засобiв України перебували у приватнiй формi власностi, 31,5 % - у державнiй i державнiй корпоративнiй власностi, 23,3 % - у комунальнiй i комунальнiй корпоративнiй власностi. Причому приватна форма власностi переважає у фiнансовiй дiяльностi (94,5 % основного капiталу), в оптовiй та роздрiбнiй торгiвлi (92,5 %), у сiльському господарствi, мисливствi та лiсовому господарствi (79,3 %), упромисловостi (66,3 %), у будiвництвi (61,2 %); державна та державна корпоративна власнiсть - у державному управлiннi (71,0 %), транспортi i зв'язку (65,0 %), oсвітi (64,4 %); комунальна та комунальна корпоративна власнiсть в операцiях з нерухомiстю, здавання пiд найм та послуги юридичним особам (67,7 %), у колективних, громадських та особистих послугах (50,1 %). Такий розподiл основного капiталу за видами економічної дiяльностi i за формами власності є цiлком закономiрним. Домiнування приватної форми власностi у вказаних видах економiчної дiяльностi зумовлене швидкими темпами приватизації та створенням нових пiдприємств. Державна i державна корпоративна власнiсть зосередженi у тих галузях, якi е стратегiчно важливими для розвитку національної економiки або мають значну пiдтримку з боку держави.

Важливим напрямом державної полiтики є забезпечення технiчного та технологiчного переоснащення, модернізації основного капiталу України з метою пiдвищення ефективностi та конкурентоспроможностi нацiональної економiки, зниження її eнергомiсткості. Особливо актуальними цi заходи є в умовах постiйного подорожчання енергетичних pecypciв.

Таким чином, в Україні необхiдно подолати демографjчну кризу, створити умови для тривалого і здорового життя населення, розширити можливостi отримання освiти. Це потрiбно розглядати як вагомий чинник розбудови національної економiки в нашiй кpaїні та забезпечення стiйких темпiв її господарського розвитку. Природа створила вci умови для оптимального побутування людини в Україні. Проте необхiдно дбати про рацiональне використання природних pecypciв, зважаючи на те, що потреби людей є безмежними, а земля та її надра - обмеженими. Також необхiдно створити умови для покращення iнвестицiйного клiмату в Україні, що у перспективi сприятиме оновленню основного капiталу.

1. Глобалізація та її наслідки для розвитку національних економік

Процес глобалізації є складним, багатовимірним і неоднозначним, тому з приводу його суті існують багаточисельні розбіжності. Вчені сходяться на думці, що глобалізація означає не лише новий кількісний вимір міри інтенсивності взаємозв'язків окремих країн і їх економік, а головним чином – нова якість таких зв'язків, коли формується фактично новий, глобальний (не тотожний простій сумі національних економік) рівень економічної глобалізації [15].

(Слайд 17) Глобалізація (фр.global – загальний, всесвітній) – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межу державних кордонів із 60-х рр.. ХХ ст.. набуває форми постійного й неухильного зростаючого міжнародного претворення національних економік.

Абстрактно глобалізацію можна визначити як процес, що приводить до інтернаціоналізації виробництва і НТП, до об'єднання капіталу, міжнародних фінансових ринків, людей в єдину світову систему, глобальне співтовариство.

В результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілу праці, зовнішньої торгівлі і міжнародних економічних відносин в цілому відбувається посилення взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без врахування зовнішнього чинника. Дане явище прийнято називати інтернаціоналізацією господарського життя, яке створює основу для функціонування ТНК. Вона виявляється в об'єднанні капіталу і природних ресурсів. Наступним рівнем процесу глобалізації є інтеграція національних економік, яка характеризується об'єднанням, координацією зусиль країн і формуванні конкурентоздатних національних економік і приводить до розвитку стійких економічних зв'язків, розширення міжнародного ринку [12].

(Слайд 18) Для економічної глобалізації характерні: вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси, а також:

- Зростає число і розмір злиття компаній усередині країн і на транснаціональному рівні, які будуть супроводжуватись радикальною реструктуризацією і зменшенням кількості зайнятої робочої сили;

- Тенденція до аутсорсингу непрофільної діяльності компаній спеціалізованим компаніям. Особливе значення має аутсорсинг з розвинених країн в тих, що розвиваються, який приводить до скорочення зайнятості в розвинених країнах і зростання зайнятості і доходів в країнах, що розвиваються;

- Швидке поширення фінансової інформації по всьому світу завдяки Інтернету, тенденція до більшої відвертості підприємств;

- Вплив небагатьох національних валют через міжнародну систему вільного валютного обміну на економічні процеси в самих різних країнах;

- Зростаюче розшарування по доходах, як в розвинених, так і таких, що в розвиваються країнах, на яке сильно впливає нерівний доступ населення до освіти.

- Стирання національної приналежності продукції

- Посилення ролі Транснаціональних компаній (ТНК).

Процес глобалізації можна розглядати відносно різних аспектів, які певною мірою матимуть позитивний або негативний вплив на розвиток національних, а також світової економіки.

(Слайд 19) До позитивних аспектів глобалізації можна віднести:

- Стимулювання розвитку виробничих сил і технологій, зокрема інформаційних;

- Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного розподілу праці. У її умовах ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення;

- Можливість країн з економікою, що розвивається і перехідною, отримувати прямі інвестиції, які сприяють створенню нових робочих місць і якоюсь мірою підвищенню доходів населення;

- Розвиток торгівлі і збільшення іноземних інвестицій підвищили соціальну мобільність і укріпили середній клас;

- Глобалізація дозволяє людству проявляти взаємовиручку під час лих – природних катаклізмів і антропогенних катастроф;

- Відбувається зміна переваг на користь інтелектуального капіталу і якості кадрів, а не дешевої робочої сили і ресурсів;

- Країни з перехідною економікою, що розвивається, мають стимул-реакцію до розвитку в умовах жорсткої світової конкуренції.

Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. В той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного розподілу праці загрожує сповільнити розвиток менш розвинених країн, які стають швидше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації.

Міра позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке вони займають в світовій економіці.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному і національному рівнях. Країни, що швидко розвиваються, входять в круг багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них.

(Слайд 20) До негативних аспектів глобалізації можна віднести:

- Розвиток глобального ринку капіталів і стрімке зростання міжнародних фінансових потоків, значною мірою відірваних від реальних потреб міжнародної торгівлі товарами і послугами, сприяють крупним валютним спекуляціям і іншим аферам. Це ввергає економіку в глибокі і затяжні кризи зі всіма соціальними і гуманітарними наслідками;

- Нерівномірність розподілу переваг від глобалізації в окремих галузях національної економіки;

- Можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, у тому числі до сильніших держав;

- Можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність із-за взаємозалежності національних економік на світовому рівні;

- Вивіз продуктивного капіталу з індустріальних країн в тих, що розвиваються, а також наймання дешевої робочої сили в інших країнах – це витік потенційних, а нерідко і реальних робочих місць і, отже, зростання безробіття в країнах Заходу.

Таким чином, процес розвитку сучасної світової економіки буде неминуче супроводжуватись безперервною боротьбою проти негативних наслідків глобалізації, постійним пошуком такої рівноваги плюсів і мінусів цього процесу, який стійко забезпечував би позитивний ефект.

Глобалізаційні процеси мають свої позитивні та негативні наслідки, які віддзеркалюються по різному на країнах світу в залежності від стану їх економічного розвитку. Тому необхідним є створення стратегій розвитку національних економік, що відповідали б умовам глобалізації. Загальними напрямами таких стратегій повинні стати політика протекціонізму та підтримки національного виробника, ефективна міжнародна політика, державний вплив на розподіл ресурсів та прибутку між галузями виробництва, підтримка соціальних галузей, контроль за діяльністю ТНК, ефективна антимонопольна політика.

Україна сьогодні постала перед необхідністю розробки оптимальної стратегії розвитку національної економіки, моделі участі в світовому глобалізаційному процесі.

Першочерговими проблемами є реформування структури національного виробництва, інституціональної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів та послуг на міжнародному ринку, покращання інвестиційного клімату, реформування податкової політики, наближення критеріїв розвитку до європейських стандартів.

Вирішення цих проблем повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв’язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях.

Дата добавления: 2014-01-07