Етапи життєвого циклу організації

Етапи життєвого циклу організації	Особливості діяльності організації
1. «Народження»	Проникнення на ринок; забезпечення вижи­вання за збиткової діяльності; забезпечення у достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації
2. «Дитинство»	Закріплення на ринку, його окремих сегмен­тах; забезпечення беззбиткової діяльності
3. «Юність»	Суттєве розширення цільових сегментів ринку; забезпечення високих темпів зростання прибутку; інвестування розвитку на засадах самофінансування
4. «Рання зрілість»	Подальше розширення сегментів ринку; орієнтація на регіональну диверсифікацію; забезпечення стабільного росту прибутків на оптимальному рівні
5. «Завершальна зрілість»	Формування іміджу підприємства; збалансоване зростання; орієнтація на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання рівня конкурентоспроможності; забезпечення підтримання рівня прибутковості на оптимальному рівні
6. «Старіння»	Збереження позицій або часткове зменшення обсягів виробництва; згортання діяльності; зниження прибутковості, фінансової стійкості
7. «Відродження»	Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності; забезпечення умов для зростання прибутковості; залучення значних обсягів інвестицій

Структура організації — це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані у формі, яка дозволяє ефективно досягати цілей організації.

Існує дві основні концепції відносно до структури: спеціалізований розподіл праці; формування рівнів управління та сфери контролю.

Майже у всіх організаціях має місце розподіл праці за спеціалізованими лініями — по горизонталі. Спеціалістів групують разом в межах функціо­нальної області (за спеціальністю чи спеціалізацією).

Вертикальний розподіл праці, тобто відокремлення роботи по коорди­нації безпосереднього виконання завдань, дає ієрархію управлінських рівнів. Кількість осіб, підлеглих одному керівнику, є сферою контролю.

Завдання — це передбачена робота, серія робіт або частина роботи, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику, що її займає.

Характеристики завдань полягають у тому, що вони традиційно поділя­ються на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною - інструментами) та інформацією.

Технологія розглядається, як засіб трансформування сировини (люди, інформація чи фізичні матеріали) в продукти чи послуги, заздалегідь заплановані. Технологія — це поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхід­них для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

Всі типи технологій поділяються на три категорії:

1. одиничне, дрібносерійне, або Індивідуальне виробництво;

2. масове або багатосерійне виробництво;

3. безперервне виробництво.

Існує ще одна класифікація технологій:

1. багатоланцюгові технології — характеризуються серією взаємозалежних завдань, які повинні виконуватись послідовно;

2. посередницькі технології — характеризується застосуванням спеціальних прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в кон­кретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму).

Відносно персоналу організації та її кадрового потенціалу необхідно передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситуації. З цією метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної діяль­ності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точку зору тощо.

Всі внутрішні зміні взаємозв'язані. У своїй сукупності вони розглядаються як соціотехнічні підсистеми.

зовнішнє середовище менеджменту (умови господарювання)

Зовнішнє середовище організації. Успіх організацій, головним чином, залежить від сил зовнішніх відносно організації і діючих у глобальному зовнішньому оточенні.

Зовнішнє середовище — це сукупність неконтрольованих суб'єктів і сил, що діють за межами підприємства (фірми) і непідвладні апаратові управління.

Слід відзначити, що в науковій літературі по різному визначаються неконтрольовані фактори, існують розбіжності в їх кількості та назві. Однозначно називають лише два неконтрольованих чинники — споживачів і конкурентів, далі йдуть такі фак­тори, як держава, нові товари замінники, маркетингові посередники, стан економіки, інвестори, постачальники, конкуренція та ін.

Зовнішнє середовище підприємства поділяється на середовище прямого та опосередкованого впливу.

Середовище прямого впливу, тобто таке, що активно, реально та негайно впливає або може вплинути на діяльність організації, містить у собі такі сили, як конкуренти, покупці та постачальники, органи державного регулювання, власники підприємств і ділові партнери, інвестори, маркетингові посередни­ки, контактні аудиторії, профспілки, мас-медіа, аудитори та ін.

Середовище непрямого впливу лише формує загальні перспективи роз­витку, сприятливі чи не зовсім тенденції, проблеми, пастки, кон'юнктуру ринку тощо.

Вплив факторів непрямого впливу відчувається згодом, з плином часу, воно лише визначає напрями процесів у економіці, формує загальні тенденції розвитку галузі на віддалену перспективу. Сюди належать політичні та соціокультурні фактори впливу, стан економіки, НТП, технологічні зміни та законодавчий вплив уряду, міжнародні відносини та стосунки з місцевим населенням, вплив групових інтересів, деякі макроекономічні явища (зокрема інфляцію, кризу надвиробництва, безробіття та ін.). Існують також інші сили, що вимагають врахування їх впливу на діяльність фірми.

До основних характеристик зовнішнього середовища відносяться:

Ø взаємозв’язок чинників;

Ø складність;

Ø рухливість;

Ø невизначеність.

Чинники що визначають макросередовище організації:

- споживачі товару. Щоби досягти бажаного результату у змаганні за споживача, необхідно враховувати, передусім, два головні принципи маркетингу:

· постійно пристосовуватися до потреб і можливостей споживача;

· всі покупці мають різні потреби.

- постачальники відіграють важливу роль у розвитку фірми забезпечу­ючи необхідними матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виро­бами, надаючи капітал і грошові засоби, постачаючи інформаційне забезпе­чення та енергоносії, персонал підприємства (найману працю). Врахування впливу постачальників зумовлюється тим, що вони можуть загрожувати підвищенням цін або зниженням якості товарів чи послуг. Якщо поста­чальники мають сильні позиції, то вони можуть знизити середній рівень прибутковості галузі чи окремого підприємства, які не компенсують до­даткові витрати на придбання дорогих матеріальних ресурсів шляхом під­вищення ціни на свою продукцію. Умови, що забезпечують постачальникам сильні позиції, схожі на ті, що надають силу окремим групам покупців.

- рівень конкуренції. Конкуренція тісно пов'язана з товарним виробництвом, коли виробники пропонують аналогічні товари, а споживач обирає з них найкращий за прийнятну ціну. Конкуренція може бути охарактеризована терміном "суперництво" між товаровиробниками за кращі, економічно більш вигідні умови виробництва і збуту продукції. На нашу думку, конкуренція — це система заходів, спрямована на утримання і розширення частки ринку (відповідно й норми прибутку) на основі стратегічних і тактичних змін у системі постачання, виробництва, збуту, інвестування та управління.

- конкурентні переваги — це те, на досягнення чого спрямовані всі стра­тегії у бізнесі. Конкурентні переваги формуються під впливом різноманітних факторів — кращого використання ресурсів, капіталу, високої якості роботи, переваг у менеджменті, маркетингу, швидкої реакції на запити споживачів, випуску нових видів продукції та інших.

- інвестори. Під інвесторами розуміють усіх фізичних і юридичних осіб, які купують акції даної фірми чи здійснюють прямі капіталовкладення у її розвиток. Через інвесторів (акціонерів, фінансові установи, усіх бажаючих) акції фірми реалізовуються, пере­творюючись на додаткові грошові внески і це є одним з джерел фінансуван­ня.

- законодавство і державний вплив. Взаємодія між покупцями і продавцями кожного ресурсу та кінцевого продукту діяльності підприємства підпадає під дію багатьох правових обмежень. Кожна організація має певний право­вий статус і це визначає, як вона може вести свої справи і які податки повинна сплачувати.

- „ паблік рілейшен ”. Цей термін об'єднує у собі всі сили, що здатні вплинути на імідж організації чи викликати цілеспрямовані (позитивні чи негативні) зрушення в уяві про неї з боку громадськості, споживачів і всіх зацікавлених сторін.

- рівень технологічного розвитку. Технологічні нововведення впливають на ефек­тивність виробництва і збуту, на швидкість морального старіння обладнання та кінцевого продукту й на те, якого роду послуги та нові продукти чекають споживачі від організації

- стан економіки. Стан економіки впливає на вартість ресурсів, що використовуються і здатність покупців до придбання певних товарів чи послуг (купівельна спроможність, фінансово-кредитні відносини).

- соціокультурні фактори. Під ними розуміють:

· життєві цінності та традиції;

· правову етику ведення бізнесу;

· поширеність корупції, фаворитизму, клановості;

· протекціонізм, чи компетентність,

· престижність і ділова репутація.

Дата добавления: 2014-01-07