Сучасні наукові підходи до моделювання та організації иавчально-виховного процесу в загальноосвітній школі

І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКЛАДАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Без прагнення до наукової роботи вчитель елементарної школи потрапляє до впливу трьох демонів: механічності, рутинності, банальності, він заскліває, починає опускатися. А. Дистверг

Шкільна практика частіше вказує на те, що вчитель середньо­го загальноосвітнього навчального закладу рідко прагне до науко­вості в своїй педагогічній діяльності. Але саме наука та відповідна Їй теорія містять теоретичне обгрунтування, узагальнення досяг­нень практики, вказують на перспективні шляхи її розвитку; роб­лять діяльність вчителя свідомою, організованою на відміну від про­стого функціонування.

В цьому розділі коротко наведемо головні наукові підходи, по­няття теорії навчання, які складають основу педагогічної науки.

У сучасному діловому світі більше, ніж у будь-коли інші історичні часи, єдиним постійним фактором є зміни. Р. Уоттерман

В наш нестабільний час швидких змін актуальним стає звертан­ня до синергетичного підходу, який з'явився в середині XX ст. На рубежі століть ідея розвитку, еволюції проникає не тільки в усі га­лузі природних явищ, але й розповсюджується на соціальну сферу. Цей факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового на­прямку, який спрямований на вивчення механізмів самоорганізації складних систем в умовах нестабільності — синергетики. Вченими було визначено, що природні системи (до яких відноситься люди­на) здатні до самооновлення, пристосування до мінливих умов. У соціальних системах (до яких відноситься школа і навчальний процес) самооновлення відбувається важче. Одне із завдань синер­гетики — вивчення механізмів самоорганізації та саморозвитку в природі і перенесення їх на людське суспільство.

Засновниками цього філософського напрямку є І. Пригожий, Г. Хакен, С.П. Курдюмов та ін.

Синергетика походить від грецького «синергос» — сумісно дію­чий. Користуючись головними положеннями синергетичного підхо­ду, можна визначити такі найбільш суттєві умови для здійснення процесу самоорганізації педагогічної системи [65, 66]:

1. Педагогічна система повинна бути відкритою для взаємодії та взаємообміиу інформацією і «енергією» із оточуючим середовищем.

2. Педагогічна система повинна мати активну «енергетичну» основу — ініціативу до самовдосконалення та самоорганізації педа­гогів та учнів.

3.'Педагогічна система повинна мати вибір шляхів розвитку без здійснення на неї тиску ззовні.

4. Педагогічна система повинна мати «енергетичний» вихід, а саме, одержання емоційного задоволення від позитивних змін, ре­зультатів реалізованих ініціатив.

5. Педагогічна система повинна бути зорієнтована на цілі само­розвитку учнів, формування у них ціннісних орієнтирів.

6. Основу педагогічної системи складає людина, з її неповторні­стю, як постійне джерело стихійності й в той дає час розвитку.

7. Виділяється новий тип соціальних відношень— взаємодія, взаємокоординація, співробітництво і співтворчість перед невідо­мим майбутнім.,

8. Виникнення необхідності діалогу і сумісного творчого пошу­ку спеціалістами різних галузей знання.

Кожному педагогу слід пам'ятати, що нове розуміння освіче­ності, моральності, професійної майстерності та заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібнос­тей учнів, самовизначення у діяльності та спілкуванні, самозмінення, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мис­лити, говорити, діяти, а у підсумку — знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. В процесі засвоєння знань та умінь учням необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації, тоб­то набуття учнями нових здібностей, нових способів дій з наукови­ми поняттями, матеріальними об'єктами, а також навичками спілкування і самоаналізу.

Дата добавления: 2014-01-07