Категорії серйозності небезпек

Рівні ймовірності небезпек

Таблиця 1.2.

Частота небезпеки	Рівень	Імовірність прояву
Часта	А	Якщо подія не відбувається, то це вважається винятком
Можлива	В	Подія може трапитися декілька разів за життя (термін існування)
Випадкова	С	Реально, що подія може відбутися за життя (термін існування)
Віддалена	D	Дуже малоймовірна подія, але можлива протягом циклу існу­вання
Неймовірна	Е	Якщо подія відбувається, то це вважається винятком

Друга характеристика небезпек - серйозність дії, тобто шкоди, яку вони зазвичай спричиняють після реалізації. Зрозуміло, що потенціал небезпечності війни, землетрусу, цунамі чи озонових дір набагато вищий ніж руйнівні результати таких небезпек, як страйк, пожежа, повінь чи смог. Тому повідомлення про землетрус одразу ж асоціюється зі значними жертвами та руйнуваннями, тоді як інформація про смог швидше пов’язується з проблемами екології, ніж із пошкодженнями чи ураженнями людей та об’єктів. Знання про серйозність небезпек набуваються завдяки гіркому досвіду людства, яке протягом своєї історії неодноразово зазнавало шкоди від реалізації різних небезпек. Хоча про рівень шкоди від деяких небезпек можна судити лише гіпотетично. Наприклад, існує ймовірність зіткнення Землі з іншим космічним тілом, але про масштаби наслідків такого зіткнення ми можемо тільки здогадуватись або фантазувати.

Таблиця 1.3.

Вид небезпеки	Катего-рія	Опис нещасного випадку	Примітка
Катастро-фічна		Смерть, руйнування системи	Існування неможливе
Критична		Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі	Повне відновлення функцій неможливе
Гранична		Травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі	Можливе повне відновлення функцій
Незначна		Поодинокі незначні захворювання, легкі травми, несуттєві перебої у роботі системи	Рівень пошкоджень не впливає на нормальну життєдіяльність

Узагальнення досвіду людства дає можливість розділити небезпеки на 4 категорії (табл. 1.3). В основу поділу покладено ступінь ушкодження функціональних властивостей об’єкта.

Таким чином, небезпеки не є детермінованим фактором життєдіяльності, оскільки їхня частота прояву та серйозність – імовірні величини. Досвід людського буття показує, що серйозні за наслідками небезпеки відбуваються рідко, а незначні – набагато частіше. На основі цього в процесі життєдіяльності сформувався певний стереотип ризику в небезпечних ситуаціях, який характеризується двома протилежними аспектами:

1) серйозна небезпека може бути допустимою, якщо сподівання на її реалізацію дуже незначні;

2) допускається реалізація небезпеки, коли відомо, що результат її дії несуттєвий для нормального існування.

Наведені міркування дозволяють сформулювати основне правило оцінки ризику небезпек - серйоз ність ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності.

Кожне правило має винятки, які підтверджують його. Існує незначна ймовірність того, що серйозні небезпеки можуть відбуватися багаторазово (наприклад, повторні землетруси), і того, що часті небезпеки можуть нести у собі серйозну загрозу (наприклад, фактори виробничого середовища).

Застосовуючи системний підхід до вивчення надскладної системи "людина-техніка-середовище", необхідно враховувати, що ризик виникнення аварій і катастроф, небезпечних ситуацій у побуті, виробництві, навколишньому середовищі, міжлюдських і міждержавних відносин при всій уявній несхожості має єдину методологію оцінки.

Методологія інтегрованої оцінки ризику, яку потрібно адаптувати для наших умов, дозволить проводити:

– порівняння рівня ризиків від будь-яких джерел;

– розподіл ресурсів для досягнення прийнятного рівня ризику;

– визначення того, що політичний (чи інший) вибір для будь-якого сценарію із заданою ймовірністю, приведе до найбільшої вигоди.

Це означає, що можливо провести оцінки рівня ризиків по вибору та здійснювати свідомий вибір при прийнятті рішення, яке має декілька варіантів.

При розробці методології стратегічної оцінки ризику необхідно враховувати розроблені в розвинутих країнах складові структури, засновані на чотирьох головних модулях, що характеризують основні компоненти оцінки ризику:

– значимість ризику (на основі сприйняття);

– збиток;

– невизначеність;

– значимість ризику (на основі розрахунку).

Перша компонента, у свою чергу містить такі базові складові як витрати, результати, сприйняття ризику для значимося ризику на основі сприйняття. Друга оцінка збитку – заснована на знаннях джерела ризику і його експозиції. При встановлених критеріях оцінки й імовірності є можливим визначення пріоритету ризику і значення чинника регулювання і відшкодування збитку. Невизначеність даних – третя компонента – приводить до невизначеності наслідків, тому має велике значення визначення значимості ризику на основі розрахунку – четвертої компоненти оцінки ризику. Такий підхід відкриває можливості за допомогою сучасного методологічного апарату ідентифікувати, визначати, розраховувати ризики штучних (антропогенних) і природних систем, управляти соціально-екологічною безпекою як суспільства в цілому, так і окремої людини зокрема.

Згідно Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпек» кожне підприємство повинно здійснювати декларуванні безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. Декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенно-природного характеру та їх наслідків.

Збиток навколишньому середовищу (екологічний) і інші види збитку, повинні бути оцінені кількісно у вигляді можливих ризиків заподіяти шкоду. Усі види збитку повинні бути компенсовані об’єктом господарської діяльності (ОГД) або споживачем його продукції. У підсумку ці збитки мають лягати на собівартість і ціну продукції.

Управління ризиком, можливі шляхи його зменшення. Управління ризиком – процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого (припустимого) ризику.

Вибір припустимого ризику – не просте завдання. Пропоноване рішення – взяти за основу ризик, з яким справляється місцева служба МНС, – може бути першим наближенням для розрахунку припустимих ризиків для всіх потенційно небезпечних ситуацій, тому що в цьому випадку ми враховуємо життєвий досвід і сформовану практику.

Отже, відповідно до Класифікатора надзвичайних ситуацій в Україні, таким може бути «НС 2041» – загроза життю людей, коли потрібна термінова евакуація до 500 осіб. Допускаємо таку ситуацію 1 раз на 2 роки, тобто з імовірністю 0,5. Тоді припустимий ризик евакуації буде таким:

R_е = Р · Е = соnsт = 250 осіб.

З таким припустимим ризиком ми одержимо, що евакуація (Е) 25 тис. осіб можлива з імовірністю (Р) 0,1, або 1 раз на 10 років (рис. 1.2).

Якщо фактична ймовірність великих паводків значно більша (наприклад, Р = 0,2, тобто 1 раз на 5 років), то тоді умова прийнятого нами припустимо­го ризику не виконується і повинні бути прийняті заходи щодо розробки і посилення захисних систем, наприклад, побудовані дамби. Це і є управління ризиком. Коли держава ставить завдання управління ризиком, вона гарантує громадянам захист і збереження здоров’я при впливі шкідливих чинників.

Рис. 1.2. Діаграма «імовірність - наслідки» для повеней

Засоби забезпечення безпеки (управління ризиками) в умовах ринкової економіки. Ліцензування і страхування. Забезпечення безпекив рамках ринкової економіки здійснюється за допомогою процедур ліцензування і страхування. Ці процедури регулюються відповідними законами. Так, законом України "Про об’єкти підвищеної небезпеки", визначено порядок надання дозволу (ліцензії) на експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки. Суб’єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, що мають намір розпочати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки, надсилають до державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської рад заяву на отримання дозволу на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки, до якої додаються:

– декларація безпеки;

– договір обов’язкового страхування відповідальності шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки;

– план локалізації і ліквідації аварій на об’єкті підвищеної небезпеки;

– копія дозволу на будівництво і/або реконструкцію об’єкту підвищеної небезпеки;

– висновки передбачених законом державних та, в разі наявності, громадських експертиз;

– копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об’єкту підвищеної небезпеки на території села, селища, міста (у разі коли місце знаходження об’єкту є така територія).

Відповідна державна адміністрація, виконавчі органи розглядають заяву, погоджують з територіальними органами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади і надсилають суб’єкту господарської діяльності письмовий дозвіл на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки або обґрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які він повинен виконати для отримання дозволу (ліцензії). Копія дозволу на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки.

Ліцензування і страхування діяльності ОГД є основними елементами їхнього функціонування в ринковій економіці. Загальним для обох процесів є необхідність розрахунку ризиків. При цьому процеси обчислень відрізняються істотно, насамперед по меті діяльності. Розрахунок ризику для управління повинен бути більш повним і ґрунтовним, включаючи визначення найбільш чутливих до управління елементів системи. Для страхування необхідні середні статистичні оцінки ризиків, засновані на попередній діяльності цього об’єкту чи аналогічні їм.

Дата добавления: 2014-01-07