Педагогічна думка в Київській Русі. Літературно-педагогічна спадщина ХІ-ХІІІ ст

Усна народна творчість увібрала в себе багато тих ідеалів, якими керувалися батьки і вчителі у вихованні дитей. Билини про Іллю Муромця, Микулу Селяниновича, Добриню Нікітіча, Альошу Поповича тощо, а також ін. види усної народної творчості (історичні перекази, легенди, казки, ліричні пісні, прислів’я, приказки, загадки) відігравали велику роль у вихованні дітей. У них прославлялися праця і мужність людей, їх допитливий і глибокий розум, відображалося багатство природи, змальовувалися видатні події з історії країни і народу, через них передавався досвід виховання дітей, поширювалася народна педагогіка.

Згодом виникли і перші пам’ятки педагогічної літератури, рукописні книги – збірники педагогічного змісту, в яких розповідалося про сімейне щастя і виховання дітей.

Проте, як зазначає В.О.Біднов, переважну кількість поширених у нас книг творило перекладне письменство. Крім Св. Письма та богослужбових книг, були поширені переклади отців церкви, серед яких перше місце належало творам св. Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого, Кирила Єрусалимського, Феодорита Кирського та ін. Їхні твори входили до різноманітних збірників, які також поширювалися в окремих рукописах.

Вся література цього періоду мала виключно богословський характер. Релігійним елементом були просякнуті навіть твори, що мали історичну або природознавчу тематику. Вони теж перекладалися з грецької мови на слов’янську. Твори грецьких авторів у збірниках піддавалися тлумаченням, доповненням, роз’ясненням місцевих київських діячів, що було зародком академічної педагогічної думки у Русі.

Елементи Візантійської культури також поширилися в культурі та вихованні у Київській Русі. Так, у візантійців були запозичені жанри і стилістика “житій святих”, повчань та проповідей, де черпались ідеали та програма виховання. Ці книги допомагали розкрити значення і необхідність виховання та освіти, проблеми ролі праці в житті людини, позитивного прикладу дорослих у вихованні дітей та ін.

Літературним енциклопедичним твором, в якому висвітлюється історія Київської Русі, подається етнографічний матеріал, педагогічні погляди Володимира Мономаха є пам’ятка освіти XI ст. “Повість врем’яних літ”. Його автором є літописець Нестор (ХІ- початок ХІІ ст.), якого вважають першим українським істориком. У “Повісті врем’яних літ” засуджується міжусобна боротьба князів, проповідується ідея єдності руських земель, їх захисту від ворогів, висловлюється позитивне ставлення до знань, науки. Ця ж тема характерна і для “Слова о полку Ігоревім”.

Обидва твори мали значний вплив на посиленні патріотичного виховання молоді, формування у неї національної свідомості та готовності до оборони рідної землі, любові до Батьківщини.

У літописі “Повісті врем’яних літ” також йде мова про значення книги у тогочасному житті людини і суспільства: “Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.

Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаїмось, вони – узда для тіла і душі...” також розкривається роль Ярослава Мудрого у розвитку книжної справи, зокрема зазначається, що “він до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і Письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, за їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова”.

Одним із перших самостійних вітчизняних творів педагогічного змісту є “Слово про закон і благодать” (між 1037-1050 рр.) митрополита Іларіона, в якому висвітлені вихідні положення православного погляду на виховання людини. Виховним ідеалом для русичів Іларіон вважав підготовку молодого покоління до захисту рідної землі. У творі в художній формі втілено патріотичну ідею незалежності Русі в усіх сферах суспільного та культурного життя, проводиться ідея патріотизму, любові до Батьківщини.

Твір складається з трьох частин. У першій пропагується ідея рівності народів у духовному житті. Україна-Русь має бути рівною серед інших країн і позбавитися залежності від Візантії. Друга частина присвячується характеристиці руського християнства. Іларіон підкреслює, що християнство не нав’язане Русі, а прийняте її народом добровільно. Він відкидає усталену тоді думку про те, що Візантія просвітила “варварський” руський народ. У третій частині подається похвала Володимиру Святославовичу і Ярославу Володимировичу за їхні діла, спрямовані на утвердження християнства державною релігією. Іларіон був першим митрополитом, який боровся за незалежність від Візантії вітчизняної церкви, а разом з тим і держави.

Оригінальним мислителем і проповідником був Кирило Туровський, якого називали на Русі другим Златоустом. Його “Притча про людську душу і тіло” возвеличує людину, її буття. Кирило Туровський є автором концепції про пізнання і виховання шляхом розвитку розумових сил людини, яку він розробляв, виходячи з раціоналістичного пантеїзму і, не заперечуючи принципів теології. На грунті єдності “тілесної” і духовної “чистоти” він піддав критиці недоліки у практиці виховання і конкретизував релігійно-моральну програму формування особистості.

Основні його твердження: людина народжується ні доброю ні злою; тією чи іншою вона стає завдяки наявності в її душі добрих або злих начал, які переважають в її життєвих діяннях; людині властива сила волі, і, додержуючись вимог християнської моралі, вона може здійснювати вчинки, що ведуть до добра; моральна поведінка залежить від розуму особистості, важливим засобом розвитку якого є книжне вчення. Погляди Кирила Туровського були близькі як до візантійських, так і західноєвропейських схоластичних традицій навчання.

Важливі свідчення про виховні ідеали Київської Русі має “Повчання дітям” Володимира Мономаха (1096 р.). “Повчання..” потребує виховання любові до Бога і страху божого, суворого виконання церковних обрядів. У даному пам’ятнику підтверджується партіархально-родовий характер виховання. Головним засобом виховання є праця, а тому потрібно виховувати працею, добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання, різнобічної освіти молоді.

Значне місце у творі відведено ролі старших у вихованні, особливо батьків. Велику увагу приділено формуванню в молоді почуття любові до батьківщини і готовності захищати її від ворогів. Особливе значення має вислів Мономаха про необхідність і корисність навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.

Загалом “Повчання...” є визначною пам’яткою давньоруської педагогічної думки ХІІ ст. Прогресивне значення цього твору полягає у тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Широкого розповсюдження на Русі набули різного роду збірники настанов морального характеру, як перекладні, так і вітчизняні. Зокрема, “Ізборники” князя Святослава ставили за мету ознайомити дітей з християнською вірою, церквою, виховання в них християнської моралі, духовності.

“Ізборник” Святослава 1073 р. – збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (усього 383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Загалом був призначений для розширення знань. Це був курс семи вільних мистецтв, де давалися матеріали для запам’ятовування, і відповіді, що розкривали сутність християнства і його ідеї. “Ізборник” Святослава 1076 р. вважають найдавнішою пам’яткою української дидактики, в якій вперше у вітчизняній педагогічній культурі розроблено методику читання книг. Іоанн, автор вступної статті до “Ізборника” дає поради щодо визначення мети і методики читання книг, вимагає від учнів бути не “начотчиками”, а свідомо засвоювати прочитане: „Коли читаєш, не квапся переходити до іншого розділу, але задумайся, про що говорять книги”. Педагог рекомендує повертатися до прочитаного декілька разів, робити висновки.

В “Ізборнику” 1076 р. містяться настанови про те, якими правилами слід керуватися людям у житті. В “Ізборнику” 1076 р. вперше в давньоруській суспільній думці визнається наявність соціальних суперечностей у реальному житті. Зазначається, що невелика кількість багатих розкошує, тоді як “большая часть мира сего в нищете те есть”. Щоб усунути цю невідповідність “Ізборник” 1076 р. закликає багатих і бідних до загальної любові та взаємного всепрощення. В її основу покладено принцип християнської моралі: любові до ближнього, братолюбства між бідними і багатими, необхідність покори можновладцям. Концепція мала чітку політичну спрямованість – захист влади пануючого класу. Піднесена до рангу державної політики, теорія соціального примирення за допомогою виховання виражала класовий зміст педагогічної думки офіційних представників пануючої феодальної верхівки. У багатьох списках були розповсюджені повчання візантійця Іоана Златоуста, що включає 44 статті, в яких сформульовано державну концепцію виховання у феодальному суспільстві.

Такий самий напрямок мали і філософсько-педагогічні ідеї київського митрополита Климента Смолятича (ХІІ ст.), котрий вважав, що об’єктом пізнання повинно бути не тільки “Священне письмо”, а й природа – творіння божественної мудрості.

Раціоналістичні ідеї про переваги розуму над почуттями, скептичне ставлення до окремих релігійних догматів, заклик до пізнання явищ за допомогою істинного знання уперше в історії педагогічної думки Київської Русі викладені у творі мислителя ХІІ ст. Климента Смолятича “Послання” просвітеру Фомі.

Цю ж ідею відображено і у творчості митрополита Никифора, який у “Посланні”, адресованому князеві Володимиру Мономаху, вважає розум не тільки володарем душі, а й “царем” почуттів.

У “Молінні” Данила Заточника оспівується мудрість, засуджуються моральні вади тогочасного суспільства. Звертаючись до переяславського князя Ярослава Всеволодовича, автор радить цінувати людей не за багатство, а за розум, прислухатися до розумних порад. Автор вважає, що добро і зло перебувають у діалектичному зв’язку з досвідом.

Твір “Бджола” – складений у Візантії і перекладений на Русі наприкінці ХІ ст. Збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха та ін. Він містив 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам. Мета “Бджоли” – дати настанову читачу, “як жити християнинові”. Є тут думки і щодо навчання й виховання. “Златоуст” (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) – збірник окремих промов і висловлювань отців церкви.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки полягає у тому, що вони створили основу для подальшого розвитку української школи і педагогіки.

Дата добавления: 2014-01-07