Поняття соціальної стандартизації: правові аспекти

Соціальні стандарти у сфері соціального захисту

1. Поняття соціальної стандартизації: правові аспекти

2. Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантій

3. Сфери застосування державних соціальних стандартів та їх види

4. Основні державні соціальні гарантії та порядок їх встановлення

5. Прожитковий мінімум та порядок його встановлення

Для вироблення ефективного юридичного механізму забезпечення соціальних прав людини, у тому числі права на соціальне забезпечення, велике значення мають соціальні стандарти, які містять мінімальні норми споживання, гарантії їх забезпечення. Залежно від дотримання таких стандартів визначається й рівень здійснення права на соціальне забезпечення.

Ми вже ознайомилися з міжнародним законодавством, яке містить стандарти у сфері соціального забезпечення. Звернімося тепер до вітчизняних соціальних стандартів.

Взагалі "стандарт" — означає певний еталон, мірило, відносно якого провадиться вимірювання певних процесів, предметів, явищ. У побутовій психології поширене уявлення про стандарт як про якийсь технічний термін. Стосовно соціальних прав вироблення соціальних стандартів має особливе значення, оскільки саме від відповідності таким стандартам робляться висновки не тільки вітчизняними, а й зарубіжними, міжнародними експертами про те, чи забезпечено права людини в Україні. Стандартизація соціальних прав — значна проблема міжнародного рівня, різні її аспекти досліджуються економістами, політологами, психологами, медиками, соціологами.

В юридичному аспекті стандартизація соціальних прав становить діяльність компетентних державних органів щодо прийняття різного рівня нормативно-правових актів, у яких встановлюються кількісні та якісні показники щодо забезпечення соціальних прав людини й громадянина.

Відносини щодо стандартизації у сфері соціального захисту регулюються такими нормативно-правовими актами: законами України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІІІ (цей Закон є базовим у сфері державних соціальних стандартів); "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 p. № 966-XIV; "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 p. № 966-IV; Державним класифікатором соціальних стандартів і нормативів, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 р. № 293; постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" від 14 квітня 2000 р. № 656 тощо.

Президентом України 8 серпня 2000 р. ухвалено Указ "Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України", котрим передбачено розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування. Основою обов'язкового медичного страхування є стандарти медичних послуг та встановлення обсягу гарантованої медичної допомоги. Рішенням Колегії МОЗ України від 21 січня 1997 р. було поставлено за мету розробку галузевих стандартів, багато з яких уже затверджено.

Водночас слід зауважити, що інститут соціальної стандартизації виходить за межі права соціального захисту, оскільки охоплює значно ширше коло суспільних відносин (сфера трудового, житлового, освітянського права) і є правовим інститутом соціального права.

2.2. Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантій

Закон України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" дав визначення основних понять у сфері соціальної стандартизації. Слід розрізняти державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії.

Державні соціальні стандарти — це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;

Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою: визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціальне-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: нормативи споживання — розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу; нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг; нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

2.3. Сфери застосування державних соціальних стандартів та їх види

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

З цією метою визначаються: перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів; норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави; норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

Надання соціальних послуг регламентується Законом України "Про соціальні послуги", а також постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку" від 14 січня 2004 р. Нормативно-правовими актами затверджено норми забезпечення харчуванням, а також іншими засобами натуральної допомоги у різних закладах соціального обслуговування — інтернатного типу, притулках тощо. Зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 324 затверджено натуральні добові норми харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управління Міністерства праці та соціальної політики, а постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 136 затверджено норми харчування у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До них належать: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії" від 27 липня 1998 р. № 1156 установлено, що за умови призначення житлової субсидії за користування житлом, його утримання та оплату послуг водо-, тепло-, газопостачання, водовід ведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот (житлово-комунальні послуги) в межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування зазначеними послугами громадяни, зареєстровані у житловому приміщенні (будинку), сплачують 20 % середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — 20 % їх річного сукупного доходу.

Якщо у житловому приміщенні (будинку) зареєстровані та проживають тільки пенсіонери та інші непрацездатні громадяни або якщо у складі зареєстрованих є неповнолітні діти, інваліди першої та другої груп і середньомісячний сукупний дохід на одного зареєстрованого у житловому приміщенні (будинку) не перевищує 50 % прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування зазначеними послугами за умови призначення житлової субсидії становить 15 % їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — 15 % їх річного сукупного доходу.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я включаються: перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я; нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур; показники якості надання медичної допомоги; нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами; нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою; нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я; нормативи санаторно-курортного забезпечення; нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

У сфері надання медичної допомоги затверджено досить великий перелік соціальних стандартів і нормативів. Це, зокрема:

• Перелік видів безоплатної медичної допомоги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955;

• Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 989;

• нормативи надання медичної допомоги населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах (затверджено наказами Міністерства охорони здоров'я України від 28 грудня 2002 р. № 502 "Про затвердження тимчасових нормативів надання медичної допомоги дитячому населенню в умовах амбулаторнополіклінічних закладів", від 28 грудня 2002 р. № 503 "Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні", від 28 грудня 2002 р. № 507 "Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги", від 5 травня 2003 р. № 191 "Про затвердження тимчасових державних соціальних нормативів надання медичної допомоги за спеціальністю "Загальна практика — сімейна медицина", спільним наказом Міністерства охорони здоров'я та Академії медичних наук України від 31 грудня 2003 р. № 641/84 "Про удосконалення медико-генетичної допомоги в Україні");

• нормативи надання медичної допомоги населенню в умовах стаціонару (затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 липня 1998 р. № 226 "Про затвердження Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей", наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 2003 р. № 620 "Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні", спільним наказом МОЗ та АМН України від 31 грудня 2003 р. № 641/84 "Про удосконалення медико-генетичної допомоги в Україні");

• нормативи забезпечення стаціонарними ліжками дітей, вагітних, роділь, породіль та гінекологічних хворих за профілями лікарських спеціальностей (затверджено наказом МОЗ України від 24 березня 1998 р. № 74 "Про орієнтовні нормативи потреби у стаціонарній медичній допомозі дітям, вагітним, роділлям, породіллям та гінекологічним хворим");

• нормативи забезпечення населення ліжками для стаціонарного лікування в розрізі областей (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
28 червня 1997 р. № 640 "Про затвердження нормативів потреб у стаціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тисяч населення");

• нормативи забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами на безоплатних та пільгових умовах (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303 "Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань");

• нормативи надання гарантованої державою безоплатної медичної допомоги (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 "Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги").

Державні соціальні нормативи також визначено у сфері забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту, у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

Дата добавления: 2014-01-07