Епоха Відродження

Епоха середньовіччя в контексті соціального знання.

Соціальні вчення раннього середньовіччя базувалась виключно на засадах християнської релігії. Так, голова держави був виразником волі божої, а кожна людина мала сприймати своє місце в суспільстві з покорою, також як прояв божої волі, не претендуючи власною ініціативою змінити ситуацію на краще.

Падіння Римської імперії (476 р.) стало початком переходу до нової епохи середніх віків. Бідні верстви населення потрапляли все в більшу залежність від власників землі. Тепер пануюча верства – дворяни управляли своїми кріпаками. Сформувалась дробина сеньйорів і васалів на основі ієрархічної форми землеволодіння. Нова соціальна концепція переводила все суспільне життя на релігійну основу (відтепер наука, дозвілля, творчість, мистецтво контролювались релігійною ідеології), що було відступом назад порівняно з добою античності. Прагнення до наукового пошуку або творчості жорстоко карались інквізицією. Згідно з пануючою на той час схоластикою церква підкорює собі філософію і науку взагалі.

Для протидії хвилі єретичних рухів[1] (ХІ – ХІІІ століття), що похитнула феодальні устої й віру в святість церкви, була створена концепція Фоми Аквінського. За цією концепцією ієрархію землі і неба очолює Бог, а духовний світ очолюється папою як намісником Бога. У вченні Ф.Аквінського про закони говорилось про їх поділ на:

1) людські, що визначають порядок суспільного життя і

2) божественні, що вказують на шлях досягнення "небесного блаженства".

Людські закони випливають з божественних, тому їх порушення жорстоко карається Богом. Кріпосництво – також прояв божої волі, як і всі основні інститути феодального суспільства.

Оригінальна культура, філософія, політична соціологія епохи Відродження – це поєднання середньовічного світогляду з античним, з якого запозичувались ідеї й теорії. Відтепер в центрі мислення опинилась людина з її потребами, прагненнями й бажаннями, гуманізм став головною протидією церковній схоластиці. Гуманізм наголошував на цінності людини як особи, її правах на вільний розвиток і прояв здібностей за принципами рівності, волі, справедливості, що є нормами взаємовідносин між людьми. Гуманізм поважав права людини, акцентував увагу на необхідності створення сприятливих умов її суспільного життя. Проте широкі суспільні маси гуманізм так і не охопив, залишившись надбанням незначної спільності освічених людей різних країн Європи, які мали схожі наукові, філософські та естетичні інтереси. Тогочасна антифеодальна ідеологія складала два напрями: 1) напрям, згідно з яким молода буржуазія прагнула до знищення феодальної нерівності й затвердження юридичної рівності, недоторканості приватної власності;

2)напрям, що виражав інтереси майбутнього пролетаріату (проявлявся стихійними бунтівними рухами ремісників, майстрів й інших робітників). На захист цього напряму в XVI столітті виникли теорії утопічного соціалізму Томаса Мора і Томазо Кампанелли, які засуджували феодальну державу і право, а також будь-яке суспільство, засноване на приватній власності. Ідеї соціальної утопії – це прояв бажання створити ідеально справедливе суспільство.

Виникнення буржуазної ідеології. З XVI століття внаслідок розвитку торгівлі, прискореного географічними відкриттями, починає формуватись капіталістичний лад. Розпад феодалізму, первісне нагромадження капіталу, розвиток ринкових відносин загострили соціально-станові суперечності. Для захисту своїх інтересів молода буржуазія вимагала відповідної ідеології. Один із перших буржуазних теоретиків – Нікколо Макіавеллі. На його думку, природа людини у всіх держав і народів однакова, потрібно тільки знати мотиви й причини її вчинків, вивчати її психологію. Негативні риси характеру людини (злобність, заздрість, злопам’ятність тощо) завжди беруть гору над позитивними. Вважав, що людина легше переносить страту найближчих родичів, ніж посягання на права приватної власності. Саме непорушність приватної власності є основою міцності держави. Простий народ чесніший і мудріший за своїх володарів, а знать його пригноблює, проте вона все ж-таки є необхідною часткою держави. Тому потрібна змішана форма правління: республіка (поєднання монархії, аристократії і демократії), яка ґрунтувалась би на компромісах народу і знаті. Суть «змішаної республіки» - наявність в державі аристократичних і демократичних установ, кожна з яких виражає інтереси відповідної частини населення, стримуючи посягання на інтереси іншої частини населення. Одне з головних правил політики Макіавеллі: людей потрібно або заохочувати, або знищувати (інакше, якщо не знищити, людина буде внаслідок своєї хибної природи характеру постійно мститися). Звідси макіавеллізм – це досягнення своєї мети будь-якими засобами. Проте панування богослов’я і схоластики поступилось думкам мислителів, філософів, які розглядали державу як природне суспільне явище, виводили її закони як наслідок діяльності розуму і досвіду людини, а не теології.

Так, на думку англійського мислителя Френсіса Бекона, джерело права – не Бог, а природний закон, створений людським розумом. Основою соціальних дій має бути справедливість. Головна засада справедливості – не роби іншому того, чого не бажаєш собі. Це і є принцип буржуазного права. На першому місці не король (правитель), а закон та істина.

Дата добавления: 2014-01-07