Психологічний напрямок соціології

Соціологічний психологізм. Незважаючи на те, що позитивізм був найвпливовішим напрямом розвитку доби становлення і оформлення соціології, поступово з’явились інші підходи в розумінні соціального. Одним з них став соціологічний психологізм (або психологізм у соціології). Його представники критикували обмеженість позитивістських концепцій із зведенням їх до біологічних законів, нехтуючи найважливішим чинником суспільного буття – роллю людської психіки і свідомості, принижуючи знання в галузі психології (наприклад, О.Конт навіть заперечував право на існування психології як науки).

Натомість, засновники соціологічного психологізму прагнули виробити альтернативу поглядам позитивістів і марксистської соціології, акцентуючи увагу на проблемах людини, виходячи з гуманітарної орієнтації суспільствознавчих дисциплін. Гуманізм у соціальному психологізмові поширювався не тільки на робітничий клас (як у К.Маркса), а на всі суспільні верстви. За мету вони поставили визначення сутнісних характеристик розвитку людини і суспільства за допомогою психологічних явищ. Їх погляди ґрунтуються на позиціях психологічного редукціонізму (можливості зведення соц. явищ до психологічних чинників).

Основні напрями соціологічного психологізму. Його концепції в кінці ХІХ – на початку ХХ століття виникають одночасно в кількох країнах Західної Європи і США. Серед них виокремлювались три основні групи теорій (напрямів):

1.Приклад першої групи напрямів – психологічний еволюціонізм. Засновник – амер. дослідник Лестер Ворд (1841 – 1913). Використавши теорію еволюції Г.Спенсера, наповнює її людським змістом. Найвищий якісний ступінь еволюції всього сущого – соціогенія. Соц. реальність має цілеспрямований творчий характер. Людські бажання – рушій соціального прогресу. Людські бажання поділяються на прості (прагнення втамувати голод, спрагу, статеві потреби), складніші (інтелектуальні, моральні, естетичні потреби), реалізація яких у творчій діяльності забезпечує розвиток і вдосконалення суспільства.

Призначення соціології – розробка теоретичної бази соціальних реформ, які зменшать «соц. тертя»: конфлікти, нерівність, конкуренцію і досягнення ідеалу – «свідомої кооперації» людей у соц. справедливому і матеріально заможному суспільстві. Це можливо тільки за допомогою створення загальнообов’язкової освіти, яка на думку Л.Ворда матиме виключно позитивні наслідки. Л.Ворд розпочав академізацію дисципліни соціологія, сприяв тому, що в університетах США соціологія стала однією з найрозповсюдженіших дисциплін, що і нині поряд з правовими науками утримує там першість.

Основні положення психологічного еволюціонізму (соцієтальних напрямів) мають наступний вигляд:

· наповнення положення про загальну еволюцію і розвиток суспільства людською сутністю з акцентом на психічних, розумових, а не суто біологічних чинниках в процесі еволюції;

· прагнення зробити всеохоплюючу соціологічну систему, виходячи з психологічних основ;

· визнання визначального впливу групи або суспільства на окремого індивіда;

· суть соціальних процесів – це зіткнення біопсихічної природи людини з суспільними умовами її існування;

· колективний людський інтелект – головний рушій історичного розвитку.

2. Прикладом другої групи – групових напрямів соціологічного психологізму є психологія натовпу французького вченого Гюстава Лебона (1841 – 1931). На його думку, цивілізація сучасності – продукт інтелектуальної творчої еліти, однак початок ХХ ст. – це новий етап розвитку, коли на заміну "ери еліти" приходить "ера натовпу", "ера маси". Поява мас – наслідок процесів модернізації промисловості, урбанізації, посилення впливу засобів масової інформації тощо. Прихід "ери натовпу" - початок занепаду цивілізації. Г.Лебон доводить, що поведінка людини на самоті дуже різниться від її поведінки у натовпі, де переважають сили гіпнозу і навіювання.

За Г.Лебоном натовп – це група людей, охоплена спільними настроями, прагненнями і почуттями. Вирізняє такі характерні риси натовпу:

• зараженість спільною ідеєю;
• відчуття непоборності власної сили і всемогутності;
• втрата почуття відповідальності;
• нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання;
• безумне наслідування лідера, схильність до імпульсивних дій.

У натовпах діє закон «духовної єдності», де індивід перетворюється на автомат, ірраціональну істоту, оскільки все раціональні начала в ньому блокуються; там він втрачає індивідуальність, інтелект і розумові здібності – тобто відбувається деперсоніфікація, знеособлення.

Аналізував дію психології натовпу на соціалістичних теоріях, ставився до них негативно, проте розумів їх притягальну силу для широких народних мас, розумів, що кількість країн, де він буде встановлений, надалі збільшиться. Перемога соціалізму на його думку – це колективна трагедія, яка призведе до руйнувань, анархії і терору, потім прийде деспотичний залізний режим з репресіями, а ті, хто вцілів, радісно вітатимуть, диктатора. Частина буде приречена на примусові роботи, практично на рабство. Однак цей лад довго не утримається, він впаде, спричинивши розвал всього суспільного життя. Однак Г.Лебон визнавав, що необхідно, щоб хоча б одна країна випробувала цей страхітливий режим не тільки для подальшого розвитку науки, а й повчання всьому людству: так можна витверезити інші народи, заражені хмелем соціалізму.

Визначним представником цього напряму є відомий австрійський психолог, соціальний мислитель і лікар Зігмунд Фрейд (1856 – 1939) – засновник теорії психоаналізу, який стверджував, що першорядну роль в житті суспільства грає психіка окремих соціальних груп.

Основні положення групових напрямів соціологічного психологізму мають наступний вигляд:

· соціальна психологія – основний інструмент пізнання соц. процесів, оскільки вона досліджує переважно неусвідомлені моменти духовного життя людини, а не її свідомі вчинки;

· ці неусвідомлені душевні феномени найчіткіше проявляються в групових діях і поведінці в натовпі;

· коли людина належить до певної соц. групи, в цієї групи з’являється так звана "колективна душа", завдяки якій люди інакше діють і мислять, ніж кожна людина окремо;

· практична політика, спираючись на знання про непривабливість сутності мас має обмежувати негативні риси панування юрби або взагалі цього не допускати.

3.До третього, індивідуалістичного напряму соціологічного психологізму входить багато теорій і концепцій.

Розглянемо одну з них – інстинктивізм англійського, а згодом американського психолога Вільяма Мак-Дугала (1871 – 1938). Провідною в його вченні є соціально-психологічна теорія особи і класифікація соціальних інстинктів, імпульсів та емоцій. Рушій поведінки людини – інстинкти – це вроджена схильність сприйняття всього існуючого через супровід певного емоційного стану, а також настанова на дію та вироблення імпульсу щодо неї. В.Мак-Дугал розробив т.зв. гормічну концепцію (від гр. hormao – приводити в рух). У "горме" зосереджена вітальна (життєва) енергія організму, яка спонукає людину до руху і розвитку. На базі "горме" виникають інстинкти (цікавості, розмноження, самоствердження тощо). Масштабні, надіндивідуальні процеси цей науковець розумів як прояв на соціальному рівні окремих інстинктів чи їхніх комбінацій. Наприклад, війни – наслідок інстинктів войовничості та почуття гніву; релігія – наслідок прояву інстинктів втечі, цікавості, самоприниження тощо. Кожному інстинктові відповідає певна емоція. Різноманітні емоції об’єднуються в групи, на основі них утворюються почуття.

Виходячи з цього, соціальна дія – це сукупність "горме", інстинктів, емоцій і почуттів. Тому соціологія має досліджувати соціальну поведінку людей, що можливо тільки завдяки аналізу етапів виникнення спонукальних мотивів, які призводять до вчинку.

Основні положення індивідуалістичних концепцій мають вигляд:

· загальні соціальні процеси – це прояв окремих інстинктів чи позасвідомих сил;

· інстинкти та позасвідоме - першопричини і механізми розвитку соціального;

· дослідження сфери інстинктів та позасвідомого потрібне для пошуку мотивів соціальних дій людини;

· діяльність людини і суспільства примітивізовано, оскільки поставлена в залежність від ірраціональних неусвідомлених духовних чинників при знеціненні сфери розуму та інтелекту.

Отже, спільна риса всіх перерахованих трьох напрямів соціологічного психологізму – психологічний редукціонізм (зведення соціального до психічного), пошук пояснення всіх соц. явищ і процесів у психіці індивіда або групи як колективного цілого. Позитивна риса напряму – привернення уваги до проблем суспільної свідомості в її співвідношенні з індивідуальною, збагачення соціології психологічними знаннями. Пізніше проблематика представників соціологічного психологізму була продовжена символічним інтеракціонізмом, психоаналізом та сучасною соціальною психологією.

Дата добавления: 2014-01-07