Особливості утворення і функціонування регіонів

У науковій літературі розглядаються проблеми регіонів у трьох аспектах: світогосподарському, геополітичному, територіально-відтворювальному (рис. 2.3).

Рис.2.3 Підходи до формування регіонів

Світогосподарський ПІДХІД заснований на тому, що в процесі історичного розвитку у світі утворюється певна система країн, яка завдяки своїй економічній потужності, культурному потенціалу, успіхам в науково-технічному прогресі, загальному розумінню міжнародної політики, передусім міжнародних зобов'язань з прав людини і функціонування демократичних владних структур, робить вплив на події після всього світу. Так до кінця XX ст. у світі сформувався особливий регіон, що включає Великобританію, Італію, Росію, США, ФРН, Францію, Японію. Спільні дії цих країн дозволяють виконувати три функції: по-перше, сприяти власному розвитку шляхом активної інтеграції; по-друге, активно підтримувати стосунки добросусідства і миру; по-третє, надавати в різних формах матеріальну, фінансову і військову допомогу країнам, які цього потребують.

На сьогодні до регіональних союзів, що утворилися на основі світогосподарського підходу, відносяться АТЕС (Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво), БРІКС, Співдружність націй, ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі), ООН (Організація Об'єднаних Націй).

ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ПІДХІД характерний для деякої териториальної єдності довколишніх країн. У Європі, Азії, Латинської Америці утворилися союзи країн, які створили спільний ринок. Виникла нова економічна інтеграція європейських країн зі збереженням лише символічних меж країн, що входять у союз. Створено єдине економічне поле зі спільним ринком, валютою, правилами господарювання.

Нині у світі існує велика кількість геополітичних регіонів: Європейський союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), МЕРКОСУР, Бенілюкс, Африканський союз, Ліга Арабських держав (ЛАД), СНД (Співдружність незалежних держав), ГУАМ тощо.

ТЕРиторіально-відтворювальний ПІДХІД виражає спільність усіх територій країни, що утворюють суверену державу. Є два тлумачення змісту територіально-відтворювального розуміння регіону.

Перше з них суто географічне. У його основі лежить економіко-географічне розуміння територіального поділу праці, яке доповнюється галузевим поділом праці. У цьому разі регіон отримує односторонню характеристику природного утворення. В Україні його називають економічним районом. Наприклад, Донецький, Східний, Центральний, Подільський економічні райони.

Другий підхід до тлумачення регіону виходить з розуміння процесу відтворення, який описується не прямою і не кривою, а спіраллю й охоплює всі фази, які по черзі змінюють один одного: виробництво, розподіл, обмін, споживання. У цьому разі ринок є сполучною ланкою. Він охоплює кругообіг усередині регіону (ендогенний), коли виробництво і споживання здійснюються в одному регіоні. Проте може бути зовнішній кругообіг, коли виробництво здійснюється в одному регіоні, а споживання – в іншому (екзогенний). Сукупність усіх ендогенних і екзогенних операцій і одержана різниця дозволяють робити висновок про характер цього регіону, щільність його зв'язків з іншими районами, спеціалізації виробничих структур, розташованих на території цього утворення. Переважання або виробництва, або споживання в такому регіоні впливає на формування величини витрат виробництва.

Якщо у виробничій сфері витрати вищі, ніж доходи, то регіон дотаційний за виробництвом, якщо витрати дорівнюють доходам, – не дотаційний. У тому разі, якщо доходи вищі, ніж сума витрат інвестицій, то це регіон – донор.

Таким чином, регіон – територіальне утворення на єдиному економічному полі, що за своєю суттю виконує посередницьку роль між макро- і мікроекономікою, забезпечуючи оптимальне функціонування всіх систем – економічних, соціальних, політичних, національних у будь-якій частині простору.

Дата добавления: 2014-01-07