Вступ – географія розселення. Теоретики урбаністики

Структурна схема вокодера. Принцип роботи смугового вокодера.

Для алгоритмів АЦП, розглянутих вище, потрібна значно більша смуга частот, ніж смуга частот аналогових сигналів. При ІКМ цифровий потік має швидкість 56...64 кбіт/с (n = 7-8).

Методи різницевого квантування дозволяють знизити швидкість у 2-3 рази, але, з іншого боку, в будь-якому випадку нижня оцінка інформативності мовного джерела лежить у діапазоні 10...15 біт/с і визначається ентропією друкарського тексту, який людина може зачитати по телефону. При цьому інформація, яка міститься в тексті низькошвидкісним телеграфним каналом може бути передана навіть швидше. Принципова різниця між телефонною і телеграфною передачами полягає в тому, що в першому випадку дізнаються про зміст висловлення і розпізнають співрозмовника по голосу, а в другому - одержують лише знеособлений текст. Таким чином, інформаційна продуктивність мовного джерела знаходиться в інтервалі 10...64000 біт/с. Природним є прагнення наблизитися до нижньої межі навіть за рахунок деякого знеособлювання переданої інформації з метою зменшення ширини спектра переданого сигналу.

Технічні засоби, які застосовуються для усунення в мовному сигналі надлишковості, передачі перетвореного сигналу каналом зв'язку і відтворення його в початковій формі, називають системою синтетичної телефонії. Серед різноманітних способів перетворення мовного сигналу найбільш застосовують частотне компандування. Компандування містить у собі компресію (стиск) і експандування (розширення). При компресії відбувається стиск одного або декількох параметрів сигналу, але при цьому зберігається інформація, яка міститься в сигналі до його перетворення і необхідна для відновлення початкової форми сигналу в експандері. За допомогою частотного компандування вдається звузити спектр частот для передачі мовного сигналу в 10...15 разів.

Подібне звуження спектра сигналу дозволяє:

1) збільшити число каналів у вже існуючих лініях телефонного зв'язку;

2) істотно (у 15...50 разів) підвищити пропускну здатність каналів зв'язку, хоча при дуже великих значеннях коефіцієнта компресії (ступеня стиску) природність звучання мовлення в значній мірі втрачається;

3) підвищити завадостійкість телефонних каналів за рахунок зменшення впливу завад в більш вузькій смузі частот;

4) забезпечити конфіденційність телефонних переговорів.

Сигнал мовлення як процес, що змінюється в часі, характеризується рядом часових параметрів. Параметри, які описують мовний сигнал, змінюються значно повільніше, ніж процес у цілому. Якщо каналом зв'язку передавати не сам мовний сигнал, а інформацію про його параметри, то для цього буде потрібний канал зв'язку з меншою пропускною здатністю. Саме такий підхід і реалізується в вокодерних системах (Voice Coder).

Голосовий апарат людини складається з двох основних частин: механізму збудження звукових коливань і голосового тракту, що є резонансною системою. Голосовий тракт є неоднорідною акустичною трубою, яка простирається від голосової щілини до губ. Він включає гортань, глоткову порожнину, порожнину рота і порожнину носа, тобто являє сукупність акустичних резонаторів, характеристики яких повільно змінюються в часі.

Частоти й області резонансів в спектрі мовного сигналу називають відповідно формантними частотами й областями. Часто для скорочення користуються терміном «форманта». Частоти формант змінюються в часі відповідно до вимовляємих звуків. При сприйнятті звуків на слух основну роль грають тільки перші три форманти, які розташовані в області частот нижче 3 кГц. Розрізняють вокалізовані звуки, при формуванні яких голосові зв'язки здійснюють коливальні рухи, і невокалізовані - всі інші звуки. «Період» квазіперіодичних коливань голосових зв'язок називають періодом основного тону (ОТ). Діапазон ОТ = 80...800 Гц практично перекриває область можливих значень для чоловічих і жіночих голосів.

На основі аналізу механізму мовного апарату електричний мовний сигнал можна подати як результат впливу напруги генератора збудження на електричну резонансну систему. Генератор збудження при передачі вокалізованих звуків генерує послідовність імпульсів з частотою проходження основного тону, обумовленою звуком, який вимовляється. У випадку невокалізованих звуків генератор збудження генерує шумовий сигнал зі спектром, рівномірним у смузі звукових частот.

Параметричний опис мовного сигналу включає:

вид джерела збудження (тон або шум);

частоту основного тону (для вокалізованого сигналу);

параметри резонансної системи.

Спрощена структурна схема вокодера наведена на рис. 5.

У передавальній частині (аналізаторі) оцінюються параметри сигналу (ПО - пристрій оцінювання), визначається тип сегмента мовлення - тон або шум (Т-Ш), оцінюється період проходження й амплітуда основного тону. Оцінки параметрів, амплітуди імпульсів і періоду ОТ (а в його відсутність - оцінки дисперсії шумового збудження) після квантування разом з рішенням “тон-шум” кодуються, ущільнюються і передаються на приймальну сторону. В синтезаторі сигнал відновлюється за допомогою цифрового фільтра (ЦФ), параметри або характеристики якого встановлюються рівними прийнятим оцінкам. На вхід ЦФ надходить збудження або від генератора основного тону ГОТ - це періодична послідовність імпульсів заданої форми, або від генератора шуму ГШ у залежності від стана ключової схеми (Кл).

На відміну від розглянутих класичних методів побудови вокодерних систем у сучасних вокодерах застосовується цифрова обробка сигналів. При цьому в АЦП аналізатора мовний сигнал перетворюється в сигнал з ІКМ. Надалі обробка сигналу здійснюється в цифровому виді.

У формантних вокодерах обвідна спектра описується оцінками формантних параметрів. Останнім часом велика увага приділяється удосконалюванню вокодерних систем з лінійним передбаченням мовлення (LPC - Linear prediction coders). Вокодери даного типу працюють з блоками підготовлених відліків. Для кожного такого блока значень обчислюються його характерні параметри: частота, амплітуда і ряд інших. Потім із значень цих параметрів формується мовний кадр, готовий для передачі. Це призводить до збільшення затримки при передачі, оскільки кодування застосовується не до окремих значень, а до деякого їх набору, який перед початком перетворень необхідно накопити в буфері.

На рис. 6 показана схема функціонування вокодера на основі методу лінійного передбачення мовлення.

При лінійному передбаченні (передбачене значення n -ї вибірки С_n сигналу мовлення) виражається лінійною комбінацією попередніх відліків сигналу.

.

де , L - відповідно коефіцієнти і порядок передбачення.

Чим швидше убувають кореляційні зв'язки між вибірками, тим меншу роль грають ранні вибірки сигналу. На практиці L = 8...12. Різниця між дійсним значенням С_n і передбаченим значенням визначає помилку передбачення e _n, яка називається залишком передбачення

.

Передатна характеристика фільтра аналізатора описується виразом

,

а фільтра синтезатора -

,

де - коефіцієнт підсилення.

Отримані в аналізаторі оцінки параметрів мовного сигналу квантуються і кодуються незалежно один від одного. Більш раціональним може стати сумісне кодування групи (вектори) параметрів, які характеризують сегмент мовного сигналу. При кодуванні вектора параметрів (векторне кодування) може бути досягнуте зниження швидкості передачі, якщо передавати тільки номер вектора. Для реалізації цієї можливості сегменти мовного сигналу представляються векторами параметрів. Кожному вектору приписується номер і кодова комбінація. Множина векторів параметрів утворює кодову книгу (словник), який є як на передачі так і на прийомі. На передачі вектор, який відображає сегмент реального мовного сигналу, порівнюється з векторами в кодовій книзі і знаходиться вектор, найбільш близький до нього. Номер цього вектора передається каналом зв'язку. При прийманні по номеру визначається сам вектор. Можливо одержати високу якість мовлення з кодовою книгою в 1024 вектори при швидкості передачі 4,8 кбіт/с.

В LPC-вокодерах передача даних здійснюється на низьких швидкостях - 2,4 і 4,8 кбіт/с. На швидкості 2,4 кбіт/с забезпечується задовільний рівень розбірливості мовлення, але якість і природність недостатні.

Більш складні алгоритми на базі LPC комбінують LPC з елементами кодування звукової хвилі. Ці алгоритми використовують замкнутий LPC-кодер (який називається також «аналіз через синтез» - Analysis-by-Synthesis - AbS). Апаратура передачі виконує процедуру пошуку і знаходить найкращу апроксимацію кожного мовного сегмента. Як тільки така апроксимація визначена, вона у вигляді коду передається на приймальний бік, де використовується для відновлення аналогового сигналу.

Приклади стандартних замкнутих LPC-алгоритмів - це метод лінійного передбачення з кодовим збудженням (code-excited linear prediction - CELP), метод регулярного імпульсного збудження (Regular Pulse Excitation - RPE), який використовується в європейських щільникових системах зі швидкістю 13,2 кбіт/с і метод LD-CELP з низькою затримкою (low delay CELP), прийнятий ITU в 1992 р. як стандарт кодування мовлення G.728 зі швидкістю 16 кбіт/с.

Для різноманітних задач використовують різноманітні нестандартні методи кодування, зокрема:

варіанти адаптивного кодування з передбаченням (Аdaptive Рredictive Сoding - APC);

метод лінійного передбачення з векторним збудженням (Vector-Sum-Txcited Linear Prediction - VSELP), запропонований як стандарт для цифрових щільникових систем США, які працюють на швидкості 8 кбіт/с;

метод лінійного передбачення з предіктивним кодовим збудженням (Рredictive Code-Excited Linear Prediction - PCELP).

В області мультімедіа і відеотелефонів, які підключаються до комутованих телефонних мереж, використовується стандарт стиску G.723. Він частково базується на новому методі стиску мовлення (Multipulse Maximum Likelihood Quantization - MP-MLQ).

Метод MP-MLQ відноситься до сімейства алгоритмів AbS. Мовний кодер MP-MLQ використовує LPC-аналізатор 10-го порядку і працює на швидкостях 4,8; 6,4; 7,2 і 8 кбіт/с. Алгоритм MP-MLQ дозволяє розробляти похідні реалізації для швидкостей аж до 4 кбіт/с і більш низьких комунікаційних затримок (до 20 мс), здійснювати кодування на декількох швидкостях і зі змінною швидкістю, виконувати багатоканальну обробку (завдяки низькому обчислювальному навантаженню) і досягати високої якості на швидкості 8 кбіт/с. Середня суб'єктивна оцінка якості мовлення (табл. 15.1) ясно ілюструє перевагу MP-MLQ за співвідношенням якості сигналу і швидкості передачі інформації.

На відміну від інших кодерів з низькими інформаційними швидкостями MP-MLQ забезпечує мінімальний рівень спотворень при парному кодуванні, коли мовний сигнал проходить через два або більш послідовних цикли компресії/декомпресії.

Одним з найпоширеніших різновидів описаного методу кодування є метод LD-CELP (метод лінійного передбачення з кодовим збудженням і низькою затримкою). Він дозволяє досягти задовільної якості відтворення сигналу при пропускній здатності каналу 16 кбіт/с. Цей метод був стандартизований МСЕ в 1992 р. як алгоритм кодування мовлення G.728. Алгоритм застосовується до цифрової послідовності, яка одержується в результаті аналого-цифрового перетворення мовного сигналу з 16-розрядним розділенням.

У 1995 р. МСЕ прийняв новий стандарт - G.723. Основою G.723 є методи стиску мовлення MP-MLQ і ACELP. Вони дозволяє домогтися дуже суттєвого стиску мовлення при зберіганні достатньо високої якості відтворення сигналу.

Ефективні алгоритми кодування реалізовані у кодеку MELP (Mixed Exitation Linear Prediction - кодек лінійного передбачення зі змішаним збудженням) зі швидкістю 2,4 кбіт/с. У цьому кодеку використані четирьох-смуговий аналіз мовлення і лінійне передбачення. На його базі вже з'явилася апаратура для систем мобільного радіозв'язку, яка не поступає за якістю мовлення відомим цифровим радіостанціям.

Характеристики деяких основних алгоритмів кодування мовлення наведені в табл. 1.

У майбутньому очікується появи кодеків з якістю, що не поступаються кодекам стандарту G.729 (8 кбіт/с, див. табл. 1), але працюючих на швидкостях нижчих ніж 4,8 кбіт/с і з затримкою, яка не перевищує гранично припустиму (0,2 с), встановлену МСЕ для телефонних мереж загального призначення.

Таблиця 1

Швидкість передачі кбіт/с	Суб'єктивна якість	Назва стандарту	Рік випуску	Алгоритм кодування	Область застосування
	4,1	G. 711		РСМ	Телефонні мережі
	3,8	G. 726		ADPCM	Телефонні мережі
6,4	3,1	INMAR-SAT-М		IMBE	Супутникова телефонія
	3,3	ETSI GSM		RPE-LTP	Щільникова телефонія (Європа)
	3,6	G. 728		LD-CELP	Телефонні мережі
4,8	3,4	ETSI TETRA		ACELP	Щільникова телефонія (Європа)
6,3	3,9	G. 723.1		MP-MLQ	Телефонні мережі
5,3	3,7	G. 723.1		ACELP	Телефонні мережі
	3,9	G. 729		CS-ACELP	Телефонні мережі
2,4	3,5	США (проект)		MELP	Мін. оборони США

Аналітичний огляд архітектурно-планувального розвитку міст в умовах сучасної глобальної урбанізації, починаючи від первинного стародавнього містоутворення аж до початку XXI ст. необхідний для усвідомленого знайомства з основами теорії містобудування і районного планування.

Принцип географічного детермінізму при розгляді процесів і ареалів розселення зумовив систематизацію лекційного матеріалу за ландшафтними, кліматичними і гідрографічними умовами місцевості, залежними від характеру океанічних, озерних і річкових басейнів, вододілів і територіальних особливостей суші.

На мал. 1 зображена епюра глобальної урбанізації, яка побудована на основі геометричної розгортки додекаедра, де за наявності 12-и рівносторонніх п'ятикутників є 20 вершин-сполучень, яки складаються з 3-х рівних тупих кутів по 108°.

Це дало можливість замінити форму земної кулі на приблизно рівне йому прямолінійно-площинне об'ємне стереометричне тіло, що дозволило зберегти єдиний лінійний масштаб відстаней на всіх напрямках. Корисною властивістю цього своєрідного глобуса є практична рівність (5 000 км.) в будь-якому масштабі однієї сторони п'ятикутника (а), утворюючої ребро додекаедра: (а = 5 000 км.). По побудові ця величина відповідає 1/8 довжини екватора: (8а = 40 000 км.) (за матеріалами доктора архітектури Я.В. Косицького).

На мал. 2 показана карта півкуль, материкового і океанічного, позначені межі басейнів Атлантичного, Тихого, Індійського і Північного Льодовитого океанів.

До Атлантичного басейну належать майже повністю території Європи, обидві Америки, половина Африки. Тихоокеанський басейн займає східну частину Азії, вузьку західну смугу американського берега, Океанію і західний берег Австралії. Басейн Індійського океану, окрім Південної Азії, охоплює Західну Африку і східне побережжя Австралії. Басейн Північного Льодовитого океану розповсюджується уздовж крупних річок Євразії і Північної Америки.

Темним тоном показані на карті безстічні території поза океанічними басейнами. Це недоступні для розселення льодовики Гренландії і Антарктиди, пустелі Африки, Азії і Австралії, гірські масиви всіх континентів.

Виключенням є ізольовані від океанів басейни Каспійського і Аральського морів. Надрічкові території цих басейнів в значній мірі є урбанізованими, особливо уздовж Волги і її головних приток — Оки і Ками.

Карта кліматичних зон Земної кулі (мал. 3) показує, що температурний режим, найбільш сприятливий для проживання і розселення людей, розповсюджується на середні і субтропічні широти північної півкулі, досягаючи Полярного круга в басейнах річок Олени, Єнісею, Північною Двіни, Маккензі, Юкона, а в басейнах річок Нілу, Інду, Гангу, Міссісіпі наближаючись до тропіків.

Глобальна карта щільності населення (рис. 4.) підтверджує висновки двох попередніх карт про переважний вплив природно-географічних чинників на процеси розселення і місто утворення. Щільність населення досягає найвищого рівня в зонах сприятливого клімату уздовж берегів річок, озер і морів північної півкулі. Історичні вогнища стародавньої цивілізації і перші міста виникли на крупних річках — Ніл, Тигр і Євфрат, Інд і Ганг, Янцзи і Хуанхе. До теперішнього часу ці території залишаються найбільш заселеними. Сучасні скупчення міст Європи, Північної Америки, Японії і Китаю близькі до межі допустимої урбанізації. У них живе майже третина всього населення Земної кулі.

Рис. 3. Карта кліматичних зон Земної кулі

Карта кліматичних зон Земної кулі показує, що температурний режим, найбільш сприятливий для проживання і розселення людей, розповсюджується на середні і субтропічні широти північної півкулі

Рис. 4 Глобальна карта щільності населення

План міфічної Атлантиди, по опису Платона, складався з трьох наземних і водних кілець, пересічених мостами і каналами. Периметр кожного кільця був захищений стіною і проїзними баштами з комірами для пропуску судів. У центрі міста підносився острів-акрополь з палацами і храмами. Уздовж середнього кільця пролягла проїжджаюча дорога «дромос» довжиною 10 км. Діаметр кола периметра зовнішніх стін складав 5 км.

Містобудівні канони Стародавнього Китаю наказували розчленовувати квадратні плани міст різної величини на однакові, теж квадратні, квартали розміром 125 х 125 м. Ця величина «чи» — служила одиницею вимірювання землі.

Багато європейських авторів XV ст., особливо А. Філарете і Ф. Мартіні, в теоретичних трактатах розвивали і доповнювали містобудівні ідеї Платона. Складені ними ідеальні міські плани замість круглих стали багатогранними з радіальними, кільцевими і спіральними вулицями. Місто проектувалось як пагорб, вершину якого вінчав храм.

У XVI ст. деякі теоретики містобудування, зокрема П. Катаній, пропонували суміщати вітрувіанський квадратний план римського ідеального міста з бастіонами і багатокутним зовнішнім периметром стін.

К початку XX ст. Європа, Америка, а за ними і території інших континентів, стали покриватися мережею транспортних і енергетичних комунікацій, що привело до зміни старих містобудівних ідеалів. У 1898 р. Е. Говард розробив систему розселення, що складається з «міст-садів», круглих в плані, діаметром близько 1км, охопленого, замість кріпосних стін і ровів, зовнішнім кільцем залізниці з промисловими підприємствами, усередині якого знаходилися центральний парк і кругова прогулянкова алея, подібна кінному «дромусу» Атлантиди.

Група таких міст, по 30 тис. жителів в кожному, з своїми приміськими зонами, розташовувалася на відстані 3—4 км один від одного навколо центрального міста з населенням 60 тис. жителів. Ця містобудівна гіпотеза була першим кроком в теорії сучасного районного планування і в розвитку реальної міської агломерації.

У 20—30 рр. XX ст. було створено багато теоретичних моделей розміщення міст-супутників навколо центрів розселення, що активно розвивалися. Типовими прикладами можуть служити схеми агломерації, запропоновані Р. Анвіном і Р. Уіттеном: перша була характерна своїм квадратним регулярним планом центральної частини і декількома, розташованими по радіальних напрямах, містами-супутниками, а також єдиною обширною промисловою зоною; друга схема передбачала кільцеву автодорогу, що охоплювала історичне ядро і промислові райони, окружна залізниця, пригороди, промисловість

Діаграма «центральних міст», яка буда розроблена Крісталером, виявляє ієрархічний принцип розселення і планування сучасних європейських агломерацій, включаючи в себе населені пункти декількох рівнів — від села до крупного міста. Зони впливу кожного міста, залежно від його значення і кількості населення, мають радіуси, відповідно від 4 до 40 км тобто не більше однієї годину пішохідної або транспортної доступності. У зоні впливу центрального ядра такої агломерації опиняються міста всіх нижчих рівнів, а також аграрні селища і ферми.

Л. Кібл в учбовому керівництві по проектуванню міського і районного планування залежно від природних і топографічних умов місцевості так визначив наступні основні архітектурно-планувальні форми зростання міста:

— «зіркоподібна», характерна для міст на рівнині, з поступовим висуненням нових передмість уздовж зовнішніх доріг радіального напряму, а також при подальшій забудові вільних територій в секторах між цими дорогами;

— «центрична», така, що надає найбільшу можливість достатньої щільності і компактності забудови в умовах рівної доступності житла від центру до периферії;

— «лінійна», визначувана рельєфом місцевості уздовж річок і в гірських долинах, а також співпадаюча з напрямом дорогий;

— «розосереджена», часто властива периферійним районам міст, а також приміським селищам, що розвиваються, при поступовому їх злитті в єдину агломерацію;

— «вертикальна», формована при збільшенні кількості поверхів і високої щільності міської забудови, що часто приводить до житлової тісноти і транспортного перевантаження центру, а також до втрати архітектурної зовнішності, що історично склалася.

Т. Гарньє розробив проект ідеального «Індустріального міста» на 35 тис. жителів. Нове місто було запроектоване не на уявній, а на реалістичній місцевості, що нагадувала приміську ситуацію Ліона на берегах Рони — батьківщини автора.

Генеральний план охоплював околиці умовного малого історичного міста, розташованого на березі притоки судноплавної річки. До південної межі цього міста примикала прямолінійна траса залізниці, за якою розміщувався промисловий район, що виходив до річкових причалів. На захід від історичного ядра проектувалося власне нове місто, витягнуте уздовж головної магістралі і бульвару на верхній надрічковій терасі, нижче за яку пройшла залізниця. У приміській зоні передбачалися сади, парки, санаторії, ферми, плантації, гідроелектростанція і деякі «чисті» підприємства. Можна було б дорікнути авторові в тому, що він не передбачив використання крупної річки для рекреації.

Проектні креслення, живописні панорами, перспективи, представлені у великій кількості, виявляють ландшафтні особливості, а також деталі планування і забудови.

Залізобетонні будівлі центру міста проектувалися не вище, ніж 4 поверхи. Одноповерхові будинки для окремих сімей мали більше десятка різних варіантів, але тісні ділянки при них розміром всього 15 х 15 м викликали сумніви.

Опублікований в 1917 р., цей проект продемонстрував абсолютно новий підхід до планування і забудови нового міста, що явно суперечив загальновизнаним в ті часи академічним принципам симетрії і монументальності. Своїм гіпотетичним «Індустріальним містом» Т. Гарньє затверджував обов'язковість раціональної системи просторового розділення функціональних зон — житла, праці, відпочинку, а також транспортної мережі, що об'єднувала всі зони

Один з авторів «Афінської хартії», Ле Корбюзье, ще в 1922 р. створив ідеальний проект «Сучасного міста» на 3 млн. жителів. Генеральний план охоплював всю агломерацію, яка формувалась з декількох десятків «міст-садів» на 2 млн. жителів, розташованих уздовж шістнадцяти петель залізниці, замкнутих з чотирьох боків навколо багатоповерхового міського ядра, прямокутника 6x4 км., з населенням 1 млн. жителів. Єдиний на все місто, явно гіпертрофований, промисловий район його проекту займає квадрат 3x3 км.

Однакові прямокутні квартали міста перетиналися діагоналями магістралей, що створювало багато незручних перехресть. Житлові корпуси, складені з двоповерхових квартир з лоджіями, що озеленюють, блокувалися не тільки по горизонталі, але і в декілька ярусів, утворюючи як би «вертикальний місто-сад».

Міський центр був вузол всіх видів міського руху і займав 6 рівнів:

—над землею — аеродром;

—під ним, на естакаді — дорогі і автостоянки;

—на землі — пішоходи;

—під землею — метро;

—нижче — приміська станція;

—ще нижче — вокзал для дальніх потягів.

Той же автор в 1935 р. опублікував нову архітектурну програму «Променисте місто», в якій, піддаючи критиці тісні квартали сучасних європейських і американських міст-гігантів, пропонував свій «вертикальний місто-сад», де 88 % території залишалися б вільними від забудови.

Написана в 1945 р. брошура Ле Корбюзье «Три форми розселення» містила нову концепцію районного планування, згідно якого магістральна транспортна мережа служила б каркасом містоутворення у відповідності до наступної класифікації форм розселення:

— «одиниця аграрного виробництва», село або ферма в радіусі пішохідної доступності одна від одної не більше 4 км.;

—

—«технічний центр полий», розташований в сільській місцевості з транспортною доступністю до 50 км.;

—

— «лінійне місто промислового виробництва», створене по обидві сторони уздовж єдиної траси паралельних транспортних комунікацій, — железнодорожной, автомобільною і водною;

—

—«радіально-кільцеве місто матеріального і духовного обміну» (торгівля, наука, мистецтво), що розвивається навколо центру на перетині транспортних магістралей.

Основоположник сучасної теорії містобудування, автор книги «Міста в розвитку» професор П. Геддес в своїх університетських лекціях приводив наочний плакат-схему ресурсів цивілізації: землі і надр, рослинності і води, що визначають виникнення і існування міст в природному середовищі.

П. Геддесом, що складалася, в студентській аудиторії на дошці «Карта життя» вперше була опублікована в 1915 р. Вона є філософським тлумаченням процесу зародження і розвитку всієї міської культури у формі своєрідної діаграми.

Цикл розвитку, направлений проти годинникової стрілки, протікає спочатку від буття до свідомості — це «био-психозис», а потім назад — від свідомості до битія— це «психо-биозис». Такий цикл поступально розвивається від «палеотехніки» минулих століть через «мезотехнику» теперішнього часу до «неотехники» майбутнього, проходячи 4 етапи: «дії» (село, мале місто); «події» (школа, природа, досвід); «задуми» (кабінет, монастир, самота); «творіння» (університет, крупне місто).

Складне поєднання безлічі різних чинників виражене поняттям «акорд». Діагональні лінії позначають наступні 4 акорди по напрямах від центру діаграми до кутів:

перший акорд «простій практичному життю» і другий акорд «простій розумовому життю» містять такі загальні поняття як місце, працю, народ, задум, досвід, відчуття;

третій акорд «наповненого внутрішнього життя» включає різні сенси загального терміну «ідеалізація»: філософія, теорія, доктрина, наука, проектування, писменність;

четвертий акорд «виразу активного життя» містить 9 гуманітарних понять, ототожнених з іменами античних муз. Діаграму завершує «досягнення створеної природи» (муза Уранія), тобто архітектура. Генератором і одночасно результатом такого «досягнення» є «крупне місто, що розвивається, у дії».

Дата добавления: 2014-01-07