Грошова оцінка основних засобів і амортизація основних засобів

Застосовувані основні фонди представлені первісною вартістю знарядь праці, а виробничо спожиті — лише частиною її у формі річної суми амортизації на реновацію. Застосовувані основні фон­ди завжди є більшими від виробничо спожитих протягом року на строк їх експлуатації. Для оборотних фондів, як правило, характер­не зворотне співвідношення. Застосовувані оборотні фонди вимі­рюються вартістю їх середньомісячного залишку, виробничо спо­житі — матеріальними витратами. Враховуючи характер обороту предметів праці, стає очевидним, що виробниче спожиті оборотні фонди будуть у стільки разів перевищувати застосовувані, скільки оборотів зроблять оборотні фонди протягом року.

Поділ виробничих фондів на застосовувані і виробниче спожиті має глибокий економічний зміст, оскільки дає змогу правильно ви­значити роль знарядь і предметів праці у формуванні собівартості продукції. Стає очевидним, що основна частка витрат формується за рахунок не основних, а саме оборотних фондів, хоч первісна вартість перших значно перевищує вартість останніх.

Класифікація і структура основних фондів (основного капіталу)

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що во­ни є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації ви­робництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктив­ність праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:

• основні виробничі фонди;

• основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у проце­сі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підпри­ємств — до 85—90 %. Основні невиробничі фонди не беруть учас­ті в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фон­дів відносять фонди житлово-комунального господарства і побу­тового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здо­ров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.

В роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств стало непосильним утримання на належному рівні їх соціальної сфери, в тому числі використання і підтримка в дієздатному стані основних невиробничих фондів. Тому було прийняте урядове рі­шення про передачу об'єктів соціальної сфери на баланс сільсь­ких (селищних) рад народних депутатів і утримання їх за рахунок місцевих бюджетів. Багато аграрних підприємств скористалося цією можливістю¹. Проте ряд підприємств, які мають, як прави­ло, міцний економічний стан, продовжують утримувати соціаль­ну сферу і тим самим забезпечують кращі соціальні умови про­живання своїх працівників. В перспективі є підстави очікувати, що із зміцненням економіки аграрних підприємств вони віднов­лять розвиток окремих ланок соціальної сфери з метою забезпе­чення опосередкованого впливу цього фактора на підвищення продуктивності праці.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть ви­робляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівницт­вом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють на:

• виробничі сільськогосподарського призначення. До них від­носять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу і продук­тивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі фонди (з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання) можуть об'єднуватися в три групи: фонди рослин­ництва, тваринництва і загальногосподарського призначення;

• виробничі несільськогосподарського призначення Вони пред­ставлені промислово-виробничими і будівельними фондами, фон­дами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основ­ні фонди характеризують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 (П(С)БО 7) до основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утримує і використовує з метою одержання певної господарської вигоди, строк корисного використання (експлуата­ції) яких — більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

На основі даних про первісну вартість основних виробничих фондів визначають по кожному підприємству такі важливі еко­номічні показники, як фондооснащеність виробництва і фондооз­броєність праці. Фондооснащеність розраховують як відношен­ня вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь, а фондоозб­роєність — до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

В цілому по сільському господарству у 2008 - 2009 рр. досягнутий рі­вень забезпеченості виробничими основними фондами був ще не­достатній. Між господарствами існують істотні відмінності щодо фондооснащеності виробництва і фондоозброєності праці. З під­вищенням цих показників до оптимального рівня зміцнюється економічний стан суб'єктів господарювання. Крім того, на ефек­тивність сільськогосподарського виробництва істотний вплив справляє і структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих складових еле­ментів цих фондів у їх загальній вартості.

Для економічного аналізу і цілей бухгалтерського обліку ос­новні засоби класифікують за такими групами: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини й обладнання, транспортні засоби і інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби. В складі основних засобів виділяють також групу інших необоротних ак­тивів, до яких відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.

Основні засоби відображаються в активі балансу в розділі 1 «Необоротні активи» за первісною і залишковою вартістю. Слід при цьому брати до уваги, що будь-який об'єкт основних засобів визнається активом лише в тому разі, коли існує ймовірність отримання підприємством у майбутньому певної економічної ви­годи від його використання і коли вартість такого об'єкта може бути достовірно визначена.

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з одна­ковою активністю впливають на кінцеві результати господарю­вання. За інших однакових умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основ­ними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами, продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.

Важливо також установити раціональне співвідношення між окремими структурними елементами основних фондів і насампе­ред між тими з них, ефективність використання яких взаємозумовлена. Наприклад, неможливо досягти бажаних результатів, якщо не буде встановлено необхідної пропорційності між силовими і робочими машинами, між будівлями, спорудами і продуктивною худобою, між площею багаторічних насаджень і потрібними складськими приміщеннями та холодильними установками.

Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і за­лежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності розвитку головної га­лузі, місцевих природних умов.

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й облі­ковуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити сту­пінь участі різних складових елементів основних засобів у фор­муванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцін­ка цих засобів здійснюється за первісною, справедливою, пере­оціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на ство­рення даних засобів (наприклад, витрати на будівництво вироб­ничих будівель, споруд, на формування основного стада, робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-мон­тажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв'язку з його придбанням і де­які інші. При цьому слід пам'ятати, що витрати на сплату відсот­ків за користування кредитами у первісну вартість основного за­собу не включаються.

Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на ве­личину витрат, пов'язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, моди­фікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому ста­ні та одержання початковою визначеної майбутньої економічної ви­годи від їх використання, включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти ос­новних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, заінте­ресованими та незалежними сторонами. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість при­дбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх при­дбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і мо­рального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одер­жана як результат від різниці його первісної (переоціненої) вар­тості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисно­го використання основного засобу. Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включає­ться в його підсумок.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу. Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовува­тиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди.

Амортизація основних засобів. У процесі виробництва основні виробничі засоби зношуються фізично (матеріально) та економічно (морально). Розрізняють дві форми фізичного і морального зношення. Перша форма фізично­го зношення виникає в процесі використання засобів праці, коли їх робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, дефор­муються та руйнуються. Друга — пов'язана з недовикористанням засобів праці, коли під дією природних і часового факторів мета­леві вузли і механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума «старіють». Внаслідок фізичного зношення зни­жується продуктивність засобів праці і зрештою вони стають не­придатними для використання.

Моральне зношення першого роду має місце тоді, коли вар­тість виробництва засобів праці, а отже, і їх ціна знижуються в результаті зростання продуктивності праці в промисловості. То­му раніше придбані за вищими цінами аналогічні засоби праці ніби втрачають частину своєї вартості, а їх власники через це ви­роблятимуть дещо дорожчу продукцію, ніж ті, хто придбав цей засіб праці за нижчу ціну. Ступінь морального зношення першо­го роду Кмз ⁽¹⁾ кількісно можна визначити за формулою:

Кмз ⁽¹⁾ = Пр / Пв,

де Пр — переоцінена вартість засобу праці; Пв —первісна вар­тість засобу праці.

Моральне зношення другої форми виявляється в умовах, коли замість існуючих засобів праці, промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використову­вати стає економічно не вигідно. Підприємства нерідко зму­шені замінювати існуючі засоби праці ще до завершення стро­ку їх корисного використання. При цьому втрачається якась частка суспільного багатства, але дані втрати з надлишком компенсуються завдяки запровадженню більш ефективних но­вих знарядь праці.

Ступінь морального зношення другої форми Кмз ⁽²⁾ можна ви­значити за формулою:

Кмз ⁽²⁾ = Кмз⁽¹⁾ х (^Прз / Прн),

де П_рз — продуктивність застарілого засобу праці; П_рн — про­дуктивність сучасного (нового) засобу праці.

У результаті зношення виробничих засобів втрачається їх вар­тість і споживна вартість. Цим і зумовлюється необхідність їх відтворення.

Відтворення основних засобів — це процес їх виробничого використання, зносу, амортизації, підтримки в робочому стані через здійснення ремонтів і відновлення в натурі. Особливо важ­ливе значення в механізмі відтворення основних засобів має амор­тизація, оскільки вона, з одного боку, є елементом виробничих витрат, що включається в собівартість продукції, а з іншого — є джерелом коштів для реновації (відновлення) основного засобу нерідко на якісно новій основі. Водночас вона відображає специ­фіку руху його вартості і розглядається як важливий важіль управ­ління процесом відтворення.

Амортизація — це економічний процес, що кількісно відо­бражає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизує­ться, та її систематичний розподіл (перенесення) на заново ство­рений продукт (виконану роботу, надану послугу) протягом строку їх корисного використання. При цьому під вартістю, щоамортизується, розуміють первісну або переоцінену вартість основного засобу за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Коли йдеться про те, що амортизація є важливим важелем упра­вління процесом відтворення основних засобів, то мається на увазі, що вона залежно від вибраного методу нарахування амор­тизації, встановленого строку корисного використання основно­го засобу, а також способу використання амортизаційних відра­хувань може неоднаково виконувати регулюючу і відтворювальну функції. Остання в кінцевому рахунку зводиться до про­стого відтворення основного засобу через відшкодування його зносу і придбання нового екземпляра подібного роду. Регулюю­ча функція амортизації проявляється через прискорення чи упо­вільнення темпів формування грошових потоків, що врешті решт впливає на темпи і пропорції відтворення основних засо­бів. Важливо при цьому пам'ятати, що характер формування вказаних грошових потоків залежить від вибраного методу на­рахування амортизації.

Станом на 2010 р. на підприємствах України впроваджено на­рахування економічної амортизації згідно з П(С)Б07 і подат­кової (фіскальної) амортизації відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 p.). Економічна амортизація нараховується з метою визначення сум амортизаційних відрахувань, що включаються в собівартість продукції як елемент операційних витрат, а отже, вона дає змогу відобразити реальне знецінення основного капіталу в процесі ви­робництва та розрахувати реальний прибуток підприємства. Ме­тою нарахування податкової амортизації є створення додаткового фінансового джерела для відшкодування основних засобів за ра­хунок зменшення оподатковуваного прибутку. При цьому маєть­ся на увазі, що застосування фіскальної амортизації забезпечує в перші роки експлуатації основних засобів нарахування більших сум амортизації порівняно з економічною амортизацією, завдяки чому зменшується сума прибутку для оподаткування, а отже, зменшується і податок на прибуток. Підприємства, таким чином, мають змогу швидше нагромадити фінансові ресурси і направити їх на відтворення основних засобів. Щоб визначити економію коштів на відрахуваннях до бюджету в результаті застосування податкової амортизації, необхідно різницю між сумами податко­вої й економічної амортизації помножити на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Зазначимо, що нарахування економічної і податкової амортизації застосовується в багатьох розвинутих країнах Заходу.

Амортизація основних засобів (економічна амортизація) нара­ховується, згідно з П(С)Б07, із застосуванням таких методів:

• прямолінійного. Річна сума амортизації (Ар) цим методом
визначається з виразу:

Ар = ВА: Т,

де ВА — вартість, яка амортизується; Т — очікуваний строк ко­рисного використання основного засобу. Частка щорічного по­гашення вартості, яка амортизується, називається нормою амор­тизації (На). її можна визначити так:

На = (1 / Т) • 100

Величина норми амортизації залежить від встановленого стро­ку корисного використання основного засобу і вибраного методу нарахування амортизації. Як видно, за прямолінійного методу вар­тість, що амортизується, переноситься щорічно на заново створю­ваний продукт (роботу, послуги) однаковими частками протягом усього строку корисного використання основного засобу;

• методу зменшення залишкової вартості. Річна сума амор­тизаціїї, згідно з цим методом, визначається за формулою:

Ар⁽³⁾ = ЗВ

де ЗВ – залишкова вартість основного засобу на початок звітного періоду; ЛВ — ліквідаційна вартість основного засобу; ПВ — його первісна вартість.

Вираз

- це річна норма амортизації, що розраховується згідно з

вимогами даного методу;

Річна сума амортизації, за даним методом, ви­значається з виразу:

Ар^(П) = ЗВ х На х Кп,

де На — річна норма амортизації, розрахована прямолінійним методом; Кп — коефіцієнт прискорення, який дорівнює двом. В США коефіцієнт прискорення також дорівнює 2. В країнах За­хідної Європи він встановлюється залежно від строку експлуата­ції основного засобу. Якщо останній становить три-чотири роки, то лінійна норма амортизації збільшується в 1,5 раза, якщо п'ять - шість років — у 2 рази, більше шести років — у 2,5 раза;

• кумулятивний метод. Річна сума амортизації за цим мето­-
дом (АР*^К)) визначається за формулою:

АР(^К) = ВА • (Т + 1 – I) / Кч

де і — рік, на який нараховується амортизація; Кч — кумулятив­не число, що розраховується як сума натурального ряду чисел корисного строку використання основного засобу; ВА — вартість основного засобу, що амортизується. Якщо, скажімо, цей строк становить вісім років, то кумулятивне число дорівнюватиме 1+2 + 3 +4+5 + 6 + 7 + 8 = 36; /'-рік, на який нараховується амортизація. Вираз (Т +1 - і) вказує на ту кількість років, що за­лишається до кінця очікуваного строку корисного використання основного засобу. Якщо, наприклад, розраховується річна сума амортизації на другий рік експлуатації основного засобу, то кіль­кість років, що залишається до кінця використання основного за­собу, становитиме 8 + 1-2 = 7. Норму амортизації за цим мето­дом можна визначити з виразу:

На(^К) = [(Т + 1 – і) / Кч] • 100;

• виробничий метод. Ним передбачається розрахунок місячної суми­
амортизації (Ам). Для цього можна скористатися формулою:

Ам = Оф • (ВА / Оз),

де Оф — фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), вироблений (виконаний) основним засобом; Оз — загальний об­сяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням основного засобу. Вираз ВА/Оз називають виробничою ставкою амортизації.

Підприємства самостійно обирають метод амортизації, бе­ручи при цьому до уваги очікуваний спосіб отримання еко­номічних вигод від використання основного засобу, а також об'єктивні закономірності руху його вартості і споживної вартості.

Дата добавления: 2014-01-07