Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва

ПІДПРИЄМСТВ

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поді­лу праці і знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозумов­леності. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, об­ласті, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці). Спеціалі­зація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, ви­робництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це — ефективна форма організації сільського госпо­дарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних ви­дів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

Економічний стан підприємств і регіонів значною, а інколи ви­рішальною мірою залежить від вибору галузей сільського госпо­дарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спе­ціалізація — це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємствам, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів пра­цює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

На розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського вироб­ництва впливають природно-кліматичні, економічні, біологічні і соціальні фактори. Одним з найважливіших є природно-кліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподар­ських культур і спеціалізацію виробництва. Результатом такого впливу є формування на території окремих держав, у тому числі й в Україні, природних зон, які мають чітку спеціалізацію на ви­робництві певних видів продукції. Територіальна спеціалізація значною мірою зумовлює і спеціалізацію окремих підприємств на видах діяльності, які є визначальними для даної зони.

Особливість впливу цього фактора полягає в тому, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може виробляти користовується як сировина для переробних підприємств, розмі­щених поблизу землекористування даного підприємства.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерід­ко виступає обмежувальним фактором для розвитку певних галу­зей сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих про­цесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво, виробництво цукрових буряків. Підприємства нерідко маючи добрі грунтово-кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон'юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття. Така си­туація склалася в першій половині 90-х років у ряді регіонів України, передусім розташованих у приміських зонах. Саме не­стача тут робочої сили стала однією з причин істотного скорочен­ня виробництва овочів, картоплі і певною мірою молока.

В умовах планово-централізованої економіки серйозний вплив на розміщення і спеціалізацію виробництва справляв такий фак­тор, як централізовані капіталовкладення, що здійснювалися з державного бюджету. Завдяки таким вкладенням на півдні Украї­ни створена зона рисосіяння, побудовано багато свино- і скотовідгодівельних комплексів і птахофабрик. Проте нині, в умовах розбудови ринкової економіки цей фактор втратив своє колишнє значення. На перший план тепер виступає наявність у підприємс­тва власних коштів і можливість взяття ними кредитних ресурсів, необхідних для подальшого розвитку певної галузі, на якій вони спеціалізуються або передбачають спеціалізуватися.

На розміщення і спеціалізацію значний вплив справляють біо­логічні фактори, насамперед, шкідники і хвороби сільськогос­подарських культур. Наприклад, у сприятливих для цукрових бу­ряків грунтово-кліматичних умовах Лісостепу підприємства не можуть розширювати їх площі посіву більш ніж на двох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованого по­ширення довгоносика, бурякової гнилі і зниження врожайності коренів. У південних областях України підприємства повинні об­межувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі по­сівних площ призводить до виснаження ґрунту і поширення хво­роб та шкідників цієї культури. Існує ряд інших обмежень за сі­возміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.

Дата добавления: 2014-01-07