Суть агропромислової інтеграції, її організаційні форм і соціально-економічне значення

Тема 22. АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ

Галузі й галузева структура аграрних підприємств та методика її визначення

N

Кз = 100 / ∑ Пвi (2 Ni - 1),

i=1

де Пвi – питома вага і -ої галузі в структурі товарної продукції,%; Ni - порядковий номер

і– ої галузі в ранжируваному ряду. Побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє – з найменшою.

При розгляді попереднього питання ми часто вживали термін «галузь». Незважаючи на загальну зрозумілість цього терміну, все ж є потреба в більш глибокому розкритті його змісту. Галузь — це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів ви­робництва (предметів і знарядь праці), технологією виробництва і його організацією, а також професійним складом працівників.

Слово «інтеграція» походить від латинського й означає поєд­нання окремих частин в єдине ціле. В широкому смислі слова під інтеграцією розуміють посилення економічних і виробничих зв'язків між різними країнами (прикладом таких зв'язків є ство­рення ЄС і СНД), окремими сферами і суміжними галузями, а та­кож між різними підприємствами, організаціями та іншими суб'єк­тами ринку.

У власному розумінні слова інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов'язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досяг­нення на цій основі вищих економічних результатів. Коли йде­ться про агропромислову інтеграцію в широкому смислі слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов'язані між собою, технологічно й об'єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реа­лізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. По­силення таких зв'язків є закономірним явищем. У процесі погли­блення суспільного поділу праці сільське господарство самостій­но вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Це зумовлено тим, що розвиток даної галузі все більшою мірою за­лежить від промисловості, що поставляє селу необхідні засоби виробництва. їх питома вага в структурі спожитих матеріальних ресурсів знаходиться в межах 35—38 %, тобто темпи й ефектив­ність розширеного відтворення в сільському господарстві знач­ною мірою залежать від розвитку першої сфери АПК — фондоут-ворювальних галузей, їх здатності забезпечити його знаряддями і предметами праці в необхідному обсязі, асортименті та якості.

З іншого боку, істотно підвищується роль самого сільського господарства в розвитку і поглибленні міжгалузевих зв'язків у межах АПК. Вироблена в цій сфері матеріального виробництва продукція надходить як сировина в ряд галузей промисловості для переробки, причому частка сільськогосподарської продукції, що використовується для промислової переробки, постійно зрос тає і нині перевищує 60 %. Зважаючи на досвід індустріально розвинутих країн, в яких даний показник досягає 90 %, а також на сучасні тенденції до прискореного розвитку переробних вироб­ництв, неважко передбачити, що в майбутньому роль сільського господарства як постачальника сировини збільшуватиметься.

Як бачимо, спостерігається значне розширення і поглиблення міжгалузевих зв'язків за двома напрямами — з одного боку, в ре­зультаті задоволення все зростаючих потреб сільського господар­ства продукцією фондоутворювальних галузей, а з другого, —че­рез збільшення поставок сільськогосподарської сировини на про­мислову переробку галузям харчової і легкої промисловості. Іс­нує також третій, надто важливий напрям розширення міжгалузе­вих зв'язків — здійснення різних видів діяльності з обслуговуван­ня сільськогосподарського виробництва шляхом створення ремонт­них, агрохімічних, меліоративних та інших агросервісних підпри­ємств і організацій, що в сукупності утворюють виробничу інфра­структуру АПК. її функціональне призначення — створення необ­хідних умов для нормального функціонування основної ланки АПК, тобто її другої сфери — сільськогосподарського виробництва.

Агропромислова інтеграція у власному смислі слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і техно­логічно пов'язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній мате­ріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агро­промислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агро­промислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільсь­когосподарської сировини, її транспортування, зберігання, пере­робку і реалізацію кінцевого продукту.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтег­рація як форма міжгосподарського співробітництва, за якої дося­гається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється погли­блення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу. Така інтеграція розвивається, наприклад, у зерновиробництві шляхом встановлення організаційно-економічних зв'язків між елітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами та підприємствами по виробництву товарного зерна. Різновидом та­кої інтеграції є науково-виробничі системи, які вперше стали створюватися в 1986—1987 pp. з метою одержання їх учасника­ми сільськогосподарськими підприємствами кваліфікованої допомоги від головного підприємства — науково-дослідної уста­нови у впровадженні в практику прогресивних технологій, інших досягнень НТП і передового досвіду, а також в удосконаленні форм і методів організації праці і виробництва. По суті, будь-яке кооперування сільськогосподарських товаровиробників є про­явом горизонтальної інтеграції.

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агро­промислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переваж­но агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропро­мисловими підприємствами і агрофірмами. Особливості побудо­ви і функціонування названих формувань розглядатимуться в окремих підрозділах даної теми. В цьому підрозділі є необхід­ність звернути увагу ще й на такий важливий аспект агропромис­лової інтеграції, як її економічне і соціальне значення.

У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, на­самперед у господарських, досягається реальне поєднання сіль­ськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транс­портування, переробка і реалізація з відокремлених ланок пере­творюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точ­ки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересо­ваністю і відповідальністю всіх учасників агропромислового ви­робництва за результати діяльності — виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і про­мислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності ін­тегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джере­лами одержання агропромисловими формуваннями синергіч­ного ефекту є:

• істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до міні­муму розриву між її збиранням і промисловою переробкою;

• збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за раху­нок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо);

• скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні

завози продовольчих товарів для споживання місцевим населен­ням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв.

Слід також зазначити, що агропромислові формування одержують додатковий ефект, що не є складовою синергічного ефекту, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Це зумовлено тим, що найвищого рівня віддачі авансованого капіталу і поточних витрат досягають ті підприємства АПК, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, здійснюючи виробництво і реалізацію кінцевої продукції. Ад­же остання завжди оцінюється вище, ніж сировина саме завдя­ки більшій окупності витрат, досягнутій за рахунок споживача. В умовах відокремленого виробництва цей додатковий ефект одержують переробні підприємства, тимчасом як суто аграрні підприємства позбавлені можливості поліпшувати свій фінан­совий стан за рахунок цього виду ефекту. В умовах поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва власни­ками даного ефекту стають агропромислові формування. Ос­танні самостійно приймають рішення щодо зміни асортименту продукції й обсягу продажу відповідно до кон'юнктури ринку, а також ведуть необхідну маркетингову діяльність з тим, щоб задовольнити споживчий ринок і підвищити прибутковість власного виробництва.

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграр­ними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою озна­кою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують пов­нішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом'якшують сезонність виробництва.

З кількісним зростанням агропромислових формувань — аг­ропромислових підприємств, агрофірм, агроконсорціумів тощо створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільсь­когосподарської продукції, яке змушує учасників агропромисло­вого виробництва виробляти якісніші продовольчі товари з кон­курентоспроможною ціною.

Взаємна матеріальна заінтересованість усіх учасників регіо­нальних і господарських організаційних форм агропромислової інтеграції в досягненні високих кінцевих результатів, з одного боку, і кожного з них у зростанні масштабів та ефективності ви­робництва свого виду діяльності, з іншого, стає тією рушійноюсилою, яка створює необхідне економічне середовище для шир­шого впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і передової практики, економічно спонукає забезпечувати пропор­ційний розвиток сільського господарства і переробної промисло­вості, бази зберігання продукції та її реалізації. В результаті створюються умови не лише для збільшення обсягу виробництва і поліпшення якості продукції, а й для раціонального викорис­тання сировини, забезпечення її< поглибленої переробки, розши­рення асортименту продовольства. Все це зміцнює економіку аг­ропромислових формувань.

Важливо зазначити, що створення організаційних форм агро­промислової інтеграції та їх удосконалення само по собі не є уні­версальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на ос­нові впровадження нових інтенсивних технологій, що забезпечу­ють безвідходність при переробці сільськогосподарської сирови­ни, економію живої й уречевленої праці, скорочення і повну ліквідацію втрат ресурсів та готової продукції. Вирішення цього завдання вимагає постійного наукового забезпечення агропроми­слових формувань, широкого застосування сучасної обчислю­вальної техніки, встановлення тісних взаємовигідних виробничо-торгових і наукових зв'язків із зарубіжними партнерами. Все це сприятиме виходу агропромислового виробництва на сучасний світовий рівень.

Перед розглядом особливостей організаційної структури і специфіки функціонування окремих видів агропромислових фор­мувань зауважимо, що нині ставити питання про переваги одних з них над іншими передчасно. В процесі нагромадження цими формуваннями практичного досвіду роботи рель'єфніше прояв­ляться переваги і недоліки прийнятої ними організаційно-вироб­ничої структури, ступінь її маневреності й еластичності в обгрун­тованому вирішенні поточних і перспективних завдань. Це озна­чає, що в умовах господарської і фінансової самостійності суб'єк­тів ринку, розвитку різних форм господарювання і гнучкого по­єднання різних форм власності посилиться економічна змагаль­ність між агропромисловими формуваннями, іншими суб'єктами АПК і в результаті утвердяться й набудуть прискореного поши­рення найбільш життєздатні серед них. Водночас виникне реаль­на можливість створення нових, досі невідомих формувань з ви­соким рівнем конкурентоспроможності вироблюваної ними про­дукції на продовольчому ринку.

Дата добавления: 2014-01-07