Використання сервісу world-wide web

World-Wide Web (WWW, Web, W3, Всесвітня павутина) є найбільш популярним сервісом Інтернет і дуже зручним способом роботи з інформацією. Автор — Тім Бернерс-Лі з Європейської лабораторії фізики елементарних частинок (Centre Europeen des Recherches Nucleaire, CERN) у Женеві (Швейцарія) — разом зі своєю командою розробляв систему WWW як спосіб організації інформації для наукових співробітників. В основу WWW покладено технологію гіпертексту, основні ідеї якої було розроблено ще на початку ХХ століття Теодором Хольмом Нельсоном. Сьогодні повноваження з реалізації можливостей Web належать Міжнародному консорціуму W3C. Пріоритетними напрямками діяльності W3C є розробка рекомендацій з безпеки, захисту інтелектуальної власності, конфіденційності, універсальності доступу. До кола членів W3C входять виробники апаратного й програмного забезпечення, телекомунікаційні та інші компанії. Рекомендації, вироблені W3C, не є обов’язковими стандартами, але приймаються як такі, головним чином через відкритість — у їх розробці може взяти участь будь-яка зацікавлена особа.

Гіпертекст (гіпер- від англ. «hyper-» — «над-») — це звичайний текст, який містить посилання як на власні фрагменти, так і на інші тексти. Такий метод подання інформації дає змогу переглядати її незалежно від способу її початкової організації, за довільним маршрутом.

У WorldWide Web одиницею зберігання гіпертексту є Web-сторінка — електронний документ, підготовлений за допомогою мови розмітки гіпертексту HTML (HyperText Markup Language). Відповідно, базовий протокол для пересилання гіпертекстів — HTTP (HyperText Transfer Protocol)

Web-сторінка може містити не тільки текст, а й графіку, звук, відеозображення, елементи програмного коду (наприклад, мовою Java) та ін. Тому такі документи називають гіпермедійними. До того ж за допомогою WWW можна дістати доступ до telnet,
e-mail, ftp та інших сервісів Інтернет.

Комплекс пов’язаних за темою Web-сторінок називають Web-сайтом (від англ. «site» — місцерозташування). Часто, але не завжди файли, що входять до складу сайту, зберігаються на одному Web-сервері — комп’ютері, підімкненому до Інтернет, який має IP-адресу, зберігає Web-сторінки та інші файли і надає їх користувачам у відповідь на запити. Послуги з розміщення сайту в WWW називають хостингом.

Для запитування та відображення Web-сторінок призначено спеціальні прикладні програми — Web-броузери (або просто броузери, від англ. «browser», «browse» — перегорнути, переглянути). Найбільш популярними броузерами є Microsoft Internet Explorer, Opera, Chrome.

Кожна сторінка має свою адресу у форматі URL (Universal Resource Locator, універсальний координатор ресурсів): спочатку вказується протокол (тип зв’язку, який потрібно встановити — http://, ftp://, gopher://), далі йде доменне ім’я, що визначає місцезнаходження файла (сервер/шлях/файл), наприклад, http://www. informjust.kiev.ua/info.html.

Найчастіше перехід між Web-сторінками здійснюється не зазначенням в адресному рядку броузера точної URL-адреси, а вибором на відкритій сторінці гіперпосилання (посилання, лінку) — виділеного фрагмента документа (тексту або рисунка), який містить вбудовані адреси URL. Під час наведення «миші» на гіперпосилання змінюється вигляд курсора — він набирає форми руки із вказівним пальцем, що натискує на вибраний елемент. Переміщення за гіперпосиланнями називають Web-серфінгом (Web-surfing).

World Wide Web у своїй роботі використовують і комерційні фірми, і громадські організації як для доступу до актуальної інформації, так і для подання відомостей про себе й свою діяльність. Це досягається за допомогою Web-серверів різних типів.

За логікою навігації в середовищі Інтернет розрізняють дві основні групи Web-серверів: сервери управління трафіком, мета функціонування яких — пошук ресурсів, необхідних користувачеві, та кінцеві сервери, що містять такі ресурси.

До першої групи належать:

· пошукові системи, призначені для пошуку ресурсів Інтернет за ключовими словами, які визначає користувач. Пошук здійснюється у спеціальній базі даних, що містить індекси пошукової системи — терміни, які описують зміст ресурсів Мережі. Шукає ресурси, переглядає їх і приписує їм терміни спеціальна програма — робот-індексувальник, якого називають спайдером (від англ. «spider» — павук) або кроулером (від англ. «crawler» — плазун). База індексів пошукової системи постійно оновлюється. Кожна пошукова система має власний особливий спайдер і специфічний спосіб пошуку даних у базі індексів, а тому результати пошуків у відповідь на один і той самий запит у різних пошукових системах можуть бути істотно різними.

· каталоги, які також пропонують користувачеві можливості щодо пошуку потрібних ресурсів, але не за допомогою ключових слів, а вручну за ієрархічно організованими тематичними рубриками. Королем каталогів вважається Yahoo! — http://www.yahoo. com/. Зауважимо, що нині дедалі більше пошукових служб поєднують у собі елементи пошукових систем і каталогів — користувач сам вибирає спосіб пошуку;

· ініціювальні сервери - портали, які не лише здійснюють пошук, а й надають комплекс додаткових послуг своїм користувачам. Збільшення кількості ініціювальних серверів є ще однією тенденцією розвитку пошукових служб Інтернет.

Другу групу Web-серверів становлять:

· сервери присутності, які забезпечують віртуальну присутність фірм (організацій, підприємств) у середовищі Інтернет. Їх називають рекламними, або інформаційними. Такі сервери можуть мати складну будову і для полегшення навігації пропонувати функції пошуку потрібної інформації на своїх Web-сторінках;

· інформаційні сервери, призначені для надання інформації за певною тематикою. Такі сервери можна поділити за ознакою платності доступу до інформації або її розміщення на Web-сервері. Власники Web-серверів із безплатними послугами можуть одержувати дохід за спонсорською (рекламною) моделлю — за рахунок продажу рекламного місця на своїх сторінках чи розміщення баннерів. Баннер — це прямокутний блок, найчастіше графічний, який містить гіперпосилання на сайт, що рекламується;

· інтерактивні магазини — Web-сервери, призначені для організації продажу товарів і надання послуг. Інтерактивний магазин поєднує елементи прямого маркетингу з функціями традиційного магазину. Основні завдання інтерактивного магазину — надавати клієнтові інформацію про товар або послугу, одержувати та обробляти замовлення, одержувати платню, а в разі торгівлі інформацією ще і відправляти оплачений товар.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 р. № 3 затверджено Порядок обнародування в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Щоб забезпечити гласність і відкритість, міністерства й відомства, а також державні адміністрації областей мають створити, починаючи із січня 2002 року, власні Web-сайти та постійно висвітлювати через них свою роботу. На таких сайтах мають бути представлені українською та англійською (у разі потреби — й іншими мовами) головні завдання та правові основи діяльності органів влади, їхня структура, керівництво, адреси й телефони, звіти та анонси подій, процедура видачі ліцензій і реєстрації, а також інформація про порядок оскарження рішень і т. ін. Облдержадміністрації також повинні розміщувати на своїх сайтах інформацію про виконання бюджету областей, рівень оплати енергоносіїв і комунальних послуг, тарифи та пільги, а також про сплату місцевих податків і зборів. Секретаріат Кабінету Міністрів, Міністерство економіки, Держкомзв’язку та інформатизації і СБУ зобов’язані створити єдиний Web-портал Кабінету Міністрів, який об’єднає всі сайти органів виконавчої влади.

Дата добавления: 2014-01-07