Всі ці рівні взаємозв’язані. Здоров’я країни таким чином визначає здоров’я світу

Отже, кожна людина несе повну частку особистої відповідальності за здоров’я всього людства, а все людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини. Що ж може служити показниками здоров’я населення? На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні показники – це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес розвитку. Також враховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості, враженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та інше). Як показники стану здоров’я працюючих, найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності. Фактичне індивідуальне здоров’я оцінюється як стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції.

Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті. Про стан індивідуального здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмі-рів тіла – зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інші), результатами дослідження деяких фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних,

кліматичних та інших параметрів.

Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку і взаємопов’язані.

Здоров’я населення – показник добробуту держави, тому його збереження є завданням державного рівня. Оскільки доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя, то політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом і вона повинна узгоджуватися із сучасними загальновизначеними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення викладені в Оттавській Хартії і розглянуті в Аделаїдських рекомендаціях.

Ця політика вимагає:

1) цілеспрямованих зусиль всіх політиків і діячів причетних до управлінських

рішень - прогнозування наслідків рішень, дій для суспільного і соціального

здоров’я;

2) поєнання таких зусиль;

3) прагнення суспільства до формування суспільства за стан здоров’я;

4) використання законодавчих і фіскальних заходів, оподаткування та

організаційних змін в інтересах здоров’я;

5) виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх

усунення.

Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень сприятливих для здоров’я людей.

Останніми роками в Україні активізується діяльність сформування здорового способу життя (ФЗСЖ). Тепер ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна.

Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально- психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови.

Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, оскільки спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її середовище в цілому.

Аналіз здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природій приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання і поширеність хвороб. У 1991 – 2005 роках чисельність населення скоротилася на 2,5 мільйона, внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилась на 35%, смертність збільшилась на 18,6%. Основними причинами смертності є хвороби системи

органів кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, отруєння. Показники смертності від хвороб серцево-судинної системи в Україні найвищі серед європейських країн. Протягом останнього десятиліття середньоочікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася у 2,4 роки, а у жінок на 0,9 роки. У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби, які характеризуються негативною динамікою. Поширеність серцево-судинної

патології збільшилась у 1,9 рази, бронхіальної астми – на 35,2%, онкопатології на 18%.

Сьогодні в Україна кожен 5 житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення. Важливою проблемою є зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ (СНІД), хвороби що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилась за 10 років в 1,9 рази, поширеність на 34,3%. Високі рівні захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн.

осіб. Рівень соціальної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров’я звички.

Дата добавления: 2014-01-07