Берислав

Спеціаліст вищої категорії

Лекція №1

на тему: «Вступ. Етика та деонтологія фармацевтичного працівника. Загальне уявлення про хворобу. Методи обстеження хворих. Загальні принципи надання першої долікарської допомоги»

Викладач: Азарова Л. І.,

План лекції

1. Основи етики та деонтології. (α ІІ)

2. Визначення хвороби. (α ІІ)

3. Методи обстеження пацієнтів. (α ІІ)

4. Мета і задачі загального догляду за пацієнтами. (α ІІ)

5. Уявлення про першу долікарську допомогу. (α ІІ)

6. Види першої долікарської допомоги. (α ІІ)

7. Загальні висновки по основним розділам лекції. (α ІІ)

8. Усний інструктаж по самопідготовці за темою лекції. (α ІІ)

Фармацевтична етика і деонтологія

Фармацевтична деонтологія вивчає принципи поведінки фармацевтичного колективу, направлені на максимальне підвищення корисного лікування і відхилення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.

Термін «деонтологія» (від грец. deon – повинність і logos – наука) було введено на початку минулого століття як найменування науки про професійну поведінку людини. Деонтологія – наука про повинність.

Фармацевтична деонтологія, так само як і медична, являється частиною загальної етики (від грец. ethos – звичай, вподобання, характер). Вона розглядає питання вподобань, моралі фармацевта, включає сумісність норм, його поведінки, почуття професійної честі і совісті фармацевта. Етика -

Протягом всієї історії розвитку фармації люди, які займалися лікуванням хворих, користувалися певними етичними нормами. Вже в античній медицині сформувався кодекс потрібних і моральних норм, якими лікар повинен був користуватися, в той же час суміщаючи в собі дві спеціальності – лікаря і фармацевта. Більший розвиток ці принципи отримали у творах основоположника лікарської етики Гіппократа (460-377 р.р. до н.е.), особливо у його знаменитій «Клятві». Цей документ з яскраво вираженими гуманістичними ідеями багатьох століть був мірилом високих ознак медичної професії, а деякі положення його не втратили свого значення і в наш час. Вплив «Клятви Гіппократа» відбився також на першому російському Аптекарському указі (1789), в якому говорилось що: «Аптекар як добрий громадянин, повинен бути чесним, совісним, в будь-який час бути присутнім і виконувати свою роботу, яка є його обов’язком.»

Фармацевтична деонтологія має свої напрямки:

· взаємовідносини фармацевтів з покупцями;

· фармацевта з лікарем;

· фармацевта з хворим;

· фармацевта з фармацевтом.

Фармацевта повинні відрізняти такі особливості, як:

· велика любов до пацієнта;

· контроль над собою;

· недопустимість помилок у роботі;

· постійне устремління до підвищення рівня знань по медицині, вміння застосовувати ці знання в своїй практичній діяльності;

· постійно підвищувати знання населення в області наукової медицини (роз’яснення про шкідливість самолікування, роль ліків та ін.).

Взаємовідносини фармацевта і пацієнта. Аптечні працівники у своїй професійній діяльності постійно спілкуються з пацієнтами і їх родичами. Складність взаємовідношення фармацевта з пацієнтами заключається в тому, що в аптеку звертаються всі, тоді як до лікаря тільки пацієнти по його спеціальності. В спілкуванні з людьми, які приходять в аптеку потрібно врахувати, що психіка пацієнта легко ранима, він заклопотаний своєю хворобою, легко подразнюючий, більше того хвилюється і переживає. Враховуючи це, працівник аптеки повинен вести розмову ввічливо, тактично і з співчуттям, враховуючи корисні рекомендації про те, що пацієнтів потрібно обслуговувати терпеливо, скромних – турботливо, сердитих – з уважністю, грубих – стримано, спокійно, холоднокровно. Звертаючись до пацієнта, фармацевт повинен знати, що, крім ліків хімічного, рослинного і тваринного походження, є також «душевні» ліки. Обов’язок турбуватися за здоров’я хворого вимагає від провізора і фармацевта особливого почуття і уваги до нього.

Чуття аптечного працівника – це не тільки мораль, в ній таїться велика лікувальна сила, яка прискорює позитивну дію лікарських засобів.

Велике значення має зовнішній вигляд, одяг, взуття; по чому, наскільки акуратний провізор, фармацевт, можна судити про аптеку в цілому. Досліджено, що неакуратність в одязі, обслуговування і часто призводить до браку в роботі. Під акуратністю розуміють також своєчасний прихід на роботу, вірність даному слову, яке взято як обов’язок.

Головне завдання деонтології – це точне приготування, строгий контроль і видача лікарських засобів по призначенню. На ефективність лікування психологічний вплив вказує і зовнішній вигляд лікарської форми, оформлення. Погана упаковка, невизиваюча етикетка, знижують зцілюючи силу ліків. Називаючи склад і вживання ліків, провізор зобов’язаний пояснити пацієнту правила вживання і зберігання лікарських засобів, особливо якщо вони призначені для дітей, похилого віку людей або вписані вперше.

Взаємовідносини фармацевта і лікаря. Лікар повинен підтримувати авторитет провізора, а провізор – авторитет лікаря. Лікар повинен пам’ятати, що написаний розбірливо рецепт – це не тільки скорочення затрат в аптеці, але й попередження можливої помилки при видачі пацієнту тих лікарських засобів, яких йому лікар не назначав. Взаємовідносини лікаря і провізора повинні бути чесними, провізор не повинен приховувати помилок лікаря. Помилки можна допуститись тільки про неправильному скороченні в рецепті назви препарату.

При грубому порушенні правил виписування (або оформленні) рецепту провізор повинен узяти його у пацієнта, поставити штамп «Рецепт не дійсний», зареєструвати у журналі регістрацій неправильно виписаних рецептів і дати знати про це головному лікарю ЛПЗ. В усіх випадках порушення правил, виписування рецепту головний лікар повинен прийняти строгі адміністративні міри. Фармацевти не повинні обговорювати помилки, допущені лікарями, а лікар - прописувати ліки, які відсутні в аптеці на даний час.

Велике значення у взаємовідносинах провізора і лікаря придається інформаційні роботі аптек. Лікарі повинні знати кількість і асортимент лікарських засобів, які є в аптеці, знайомитися з інформаційними матеріалами про кількість в аптеках готових лікарських форм і широко використовувати їх у своїй практичній діяльності.

Така взаємодія у роботі провізора і лікаря виключає можливість приписування хворим лікарських засобів, які відсутні в аптеках. Українські лікарі фармацевти повинні діяти в інтересах населення.

Взаємовідносини між фармацевтами. Основою для створення доброзичливої атмосфери в аптеках являється добросовісна працю по зберіганні і укріпленню здоров’я українських людей, про що свідчить професійна підготовка її робітників, дисциплінованість, відповідальність.

Відносини включається декілька аспектів і насамперед відносини до роботи, а через неї – до населення в цілому, до колективу аптеки. Грані взаємовідносини створюють виповнення плану товарообороту.

Спокійна ділова атмосфера, дружелюбність і чесність, співчуття, взаєморозуміння, відповідальність за колектив в колективу за кожного його члена знижують втомленість і позитивно відбивається на психологічному стані робітників аптеки.

Мікроклімат колективу характеризується кількістю взаємної потреби і суворим правилам не скривати помилок, які можливі із-за неуважності або у зв'язку з неправильною організацією продовольчого процесу, незнання технології, хімії.

Признання помилок – основний обов’язок нормальної роботи. Самокритика і відкрита принципова критика – ознака зрілості і здорового морального складу колективу.

Повагою в аптеці користуються насамперед ті фармацевти, які постійно підвищують свою кваліфікацію, беруть участь у фармацевтичних кружках, конкурсах, семінарах, конференціях, у роботі наукового спілкування фармацевтів. Для професійного обов’язку велике значення має читання наукових статей, спеціальних журналів, книг.

Фармацевт – це людина, яка носить знання, досягнення науки. Він зобов’язаний систематично поновлювати свої знання, повинен не тільки прекрасно знати свою роботу, але й любити її. Тоді він дійсно виповнить свій обов’язок, буде робити все можливе для зменшення захворюваності, продовження життя людей, підвищення їх працездатності.

Визначення хвороби.

Хвороба - це порушення життєдіяльності організму під впли­вом надзвичайних подразників навколишнього і внутрішнього середови­ща, яке характеризується зниженням можливості організму пристосовува­тися до цих впливів, незважаючи на мобілізацію своїх захисних сил.

Під час захворювання в процес підключається весь організм.

Розрізняють 4 періоди розвитку захворювання:

1. Прихований (латентний, інкубаційний) – час від початку дії хвороботворного агенту до виникнення перших проявів хвороби.

2. Продромальний період – час між появою перших проявів до повного розвитку

хвороби. В цей період прояви хвороби нечіткі, неспецифічні, так звані загальні симптоми.

3. Період повного розвитку захворювання – проявляється специфічними ознаками

захворювання, має більш чи менш визначений термін.

Дата добавления: 2014-01-07